Вступне слово (стр. 10 )

Літературна спадщина Шашкевича складається з ліро-епічних та ліричних поезій, прози та перекладів з різних слов’янських літератур. Використовуючи історичні та фольклорні матеріали, в яких відображені героїчні сторінки боротьби народу проти панства та польської шляхти, поет оспівує ватажків селянських повстань, боротьбу проти іноземних загарбників. Так, у вірші «О Наливайку» йдеться про Северина Наливайка — легендарного керівника козацько-селянського повстання 1594—1596 років проти польської шляхти. Автор розповідає про бій загону Наливайка з військом шляхтичів під Білою Церквою. Образи ватажка, повстан­ців та самого бою змальовано в стилі народної пісні. Вірш про-
йнятий романтикою козацької звитяги. У ньому видзвонює зброя, ревуть пороги Дніпра, іржуть «бистрії коні», гуляє степовий вітер. Близькість твору «О Наливайку» до історичних пісень підкреслюють такі епітети, як туман сивенький, списи довгі, бур’яни густі, ворони чорнії, байраки зелені тощо.

Поезія пройнята великою симпатією до славетного отамана та його вояків, до національно-визвольної боротьби українців. Перемагає козацький полк сорокатисячну польську армію тому, що відстоює свободу свого народу. Поет славить тих, хто йде в бій за свою рідну землю, за Україну.

У поезії «Хмельницького обступленє Львова» М. Шашкевич відображає битву війська Богдана Хмельницького під Львовом, змальовує величний образ Хмельницького, оспівує його перемоги над польськими панами. У цьому вірші раз у раз повторюються характерні для українських народних пісень вигуки, трапляються образи вороного коня, шаблі, впадають в око постійні епітети (чисте поле, шовковий наметець, дрібні листки). А змінний ритм, паралельне дієслівне римування нагадують народні думи.

Найповніше ідейна спрямованість поета розкривається в громадянській ліриці. У поезії «Слово до чтителей руського язика» сконденсована вся програма гуртка «Руської трійці», настрій, світогляд самого автора, який закликає українців до єдності, до великих звершень. Це «досвітні огні» у якнайширшому розумінні, заклик сміливо світити могутні факели свободи. Адже «мраки тьмаві» — це вся та недоля, і соціальна, і політична, яка давила груди батьківщини. Цей вірш нагадує мотиви циклу «Веснянки» І. Франка. Літературні веснянки пишно розквітли не лише у творчості Великого Каменяра, а й у Павла Грабовського та інших українських поетів. А започаткував цю традицію в нашій літературі Маркіян Шашкевич. Його «Веснівка» побудована у формі діалога маленької квітки з ранньою весною. Квітка просить весну дати їй таку долю, щоб вона «зацвіла, весь луг скрасила». Ця поезія алегорична. В образі ясної долі квітки поет уявляє майбутнє України.

Дбаючи про щастя рідного краю, М. Шашкевич боровся за збереження і розвиток української мови. Адже головна мета його життя — працювати для рідної словесності. 1836 року в Перемишлі вийшла з друку праця Шашкевича польською мовою «Azbuka i abecadlo», спрямована проти застосування польського алфавіту до української мови. У цьому ж році він укладає для дітей першу українську читанку, яка побачила світ аж у 1850 році під назвою «Читанка для малих дітей». У поезії «Руська мова» автор ставить гостре проблемне питання: якщо руська мати нас народила, повила та ще й любила, то як може бути немилою її мова? Поет глибоко переконаний у тому, що ніхто, ніколи і ніде не повинен соромитися рідної мови, а лише пишатися нею, плекати її.

Епохальну роль діяльності та творчості галицького будителя в житті співвітчизників визначив І. Франко: «В Шашкевичевих словах тодішні русини віднаходили свою надію, свою силу, свою людську та народну гідність»[4].

Список рекомендованої літератури

1. Білецький О. Русалка Дністровая // Від давнини до сучасності. Т. 1. — К. : Держлітвидав України, 1960.

2. Гербільський Г. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині ХІХ ст. (до 1848). — Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1964.

3. Маркіян Шашкевич. — Львів: Вид-во Львів­ського ун-ту, 1961.

4. Руська трійця. — К., 1972.

5. Літературний рух у Галичині в 30—40-х роках ХІХ ст. — К., 1950.

6. Писання Маркіяна Шашкевича. Видав Михайло Возняк. — Львів, 1912.

7. Письменники Західної України 30—50-х років ХІХ ст. — К., 1956.

8. Русалка Дністровая. — К., 1980.

9. Слово про Маркіяна Шашкевича. — Львів, 1961.

10. Маркіян Шашкевич. Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. — К., 1969.

11. Вибрані праці з історії літератури. — К.: Вид-во АН УРСР, 1963.

12. Історія української літератури: У 2-х т. — Т. 1. — К., 1987.

Тарас ШЕВЧЕНКО (1814—1861)

Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет, геніальний митець-новатор, основоположник нової української літератури та української літературної мови. Видатний поет був водночас і драматургом, і повістярем, і фольклористом, і одним з найвидатніших майстрів українського живопису та графіки.

9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер — Черкаської області). Батьки Шевченка були кріпаками поміщика Енгельгардта. Наприкінці 1815 року родина переїхала до села Кирилівки. Рано виявився у Шевченка неабиякий нахил до малювання. Хлопець знаходить сільського маляра, який погодився взяти його до себе в науку. Але для цього треба було одержати дозвіл від поміщика. Дозволу Тарас не отримав, його забрали до панського двору: Енгельгардт звелів хлопцю бути «козачком» у покоях.

1829 року Шевченка разом з іншими слугами пана відправлено до міста Вільно. У 1830 році Енгельгардт виїхав до Петербурга, туди ж на початку 1831 року прибув разом з панською челяддю і сімнадцятирічний Тарас Шевченко. Через два роки Енгельгардт законтрактував свого кріпака до живописних справ цехового майстра Ширяєва. Долею талановитого кріпака зацікавились видатні люди столиці: К. Брюллов, В. Жуковський,
О. Венеціанов, М. Вієльгорський, Є. Гребінка, В. Григорович. З їх допомогою Шевченка було викуплено з кріпацтва. Це сталося 22 квітня 1838 року. У 24 роки збулась мрія Тараса: він став студентом Академії мистецтв.

1840 року відбувається знаменна подія не лише в житті молодого поета, а й у житті всього українського народу. Виходить у світ збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар». Поява цієї невеличкої книжки, до якої ввійшло вісім поетичних творів, знаменувала народження нової української літератури.

1843 року Шевченко, вперше після чотирнадцятирічної розлуки, побував на батьківщині. У березні 1845 року він закінчив Академію мистецтв і знову виїхав на Україну, викладати малювання в Київському університеті. На батьківщині він побачив жахливу кріпосницьку дійсність, жорстоку сваволю поміщиків, страждання народу. І в поетичному голосі Шевченка зазвучала гнівна сатира. Переважна частина творів поета набуває антицарського, антикріпосницького характеру. Головним об’єктом його поезії стає викриття всього феодально-кріпосницького устрою самодержавства, системи національного, колоніального гноблення. Твори періоду 1843—1845 років переписані Шевченком до збірника «Три літа», куди ввійшли «Сон», «Кавказ», «Єретик», «Заповіт», «І мертвим, і живим…». Це були найяскравіші твори безцензурної літератури середини 40-х років XIX століття. Шевченко читає їх на засіданнях таємного Кирило-Мефодіївського товариства, членом якого став з 1846 року. Після доносу провокатора почалися арешти членів організації, на дніпровській переправі було заарештовано Тараса Шевченка. 1847 року він прибув до Петербурга в ІІІ відділ каземату. Чекаючи вироку, Шевченко продовжує писати поезії, які вже на засланні об’єднав у цикл «В казематі. Моїм соузникам посвящаю».

Шевченка доставили до Оренбурга, звідти відправили в Орське укріплення, де поет стає солдатом третьої роти. Микола І, затверджуючи вирок, написав: «Под строжайший надзор и с запре­щением писать й рисовать». Тоді ж заборонили всі друковані твори Шевченка.

У відповідь на царську заборону поет написав сто двадцять творів, демонструючи опір царизмові й свою нескореність. У роки заслання Шевченкова поезія збагачується новими темами, мотивами. Побут поета-засланця, деталі його життя в Орській фортеці під час експедиції по Аральському морю відбито в поезіях «», «Добро, у кого є господа», «І небо невмите, і заспані хвилі». Значне місце в «невольничій поезії» Шевченка посідають чудові зразки автобіографічної лірики: «Мені тринадцятий минало…», «Якби ви знали, паничі…», «І виріс я не чужині…». Казахському народу присвячує Кобзар поезію «У Бога за дверима лежала сокира»; заклик зміцнювати дружбу між українським та польським народами переконливо звучить у вірші «Полякам». На засланні Шевченко створив і кілька ліро-епічних поем, головною темою яких є зображення гнівного протесту проти кріпосництва. Образи народних месників змальовано в поемах «Варнак», «Марина». А повісті, написані російською мовою, містять багато автобіографічного матеріалу. У них є спогади про дитинство («Княгиня»), про викуп з кріпацтва та навчання в Академії мистецтв («Художник»), про подорожі по Україні («Музикант», «Капитанша», «Наймичка», «Прогулка с удовольствием и не без морали»), про перебування на засланні («Варнак»).

1857 року Шевченка було звільнено. Десять років заслання, солдатської муштри не зламали поета, утвердили його прагнення боротися зі світом сваволі.

Твори нижньогородського циклу («Неофіти», «Юродивий», «Доля», «Муза», «Слава») розпочинають останній, найвищий і завер­шальний етап творчості Кобзаря. Шевченко осмислює завдання мистецтва, поєднує у своїй творчості життєві та філософські теми, проголошує, що єдиним шляхом до визволення народу з кріпацтва є селянська революція. Неминучість майбутньої революції поет прорікає у віршах «Я не нездужаю, нівроку…», «Осії. Глава ХІV. Подражаніє». У 1859 році в Лейпцигу виходить книжка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки». До цього видання увійшло шість заборонених у Росії творів Пушкіна й шість творів Шевченка. А 1860 року вийшов з друку понівечений цензурою «Кобзар» Шевченка. Високу оцінку йому дали «Современник», «Отечественные записки» та інші періодичні видання. Так, газета «Северная пчела» писала: «Эта небольшая, но великолепно изданная книжка украсила бы каждую, самую богатую литературу; это истинно гениальное произведение даровитого художника»[5]. Уся творчість Шевченка пронизана вірою в неминучу перемогу над гнобителями, у майбутнє торжество справедливого суспільного ладу. У поезіях «І Архімед, і Галілей…», «Ісаія. Глава 35. Подражаніє», «Сон» («На панщині пшеницю жала…») мрії поета сягають у далеке вимріяне майбутнє.