Вступне слово (стр. 18 )

Чарує багата, колоритна мова, якою розмовляють герої повісті. Так, справжня поезія живе в словах Лавріна про його кохання до Мелашки. Письменник збагатив мову твору народними прислів’ями, приказками. Розмова Карпа і Лавріна на початку повісті побудована на самих лише прислів’ях.

У мові живе душа народу, отже, народ, що має таку мову, вирізняється високою духовністю, моральною красою. Тому жахливі ті умови, що спотворюють природну красу українців. У першій редакції повісті «Кайдашева сім’я» Нечуй-Левицький подає український пейзаж, де змальовує весь край як велетенське кладовище, на якому похована українська воля. Автора-патріота надзвичайно хвилювала доля рідного народу, особливо непокоїла його спустошеність душ, моральне зубожіння українців, які завжди славились своєю щирістю, щедрістю, душевністю. Отже, недоладні вчинки Кайдашів породжені тими умовами, в яких жило тогочасне село. Тому темні, віками гноблені селяни викликають глибоке співчуття. Письменник не лише докоряє сміхом, але й уболіває за своїх героїв-трудівників. Цій повісті належить почесне місце серед інших художніх творів світової літератури на селянську тематику.

За півсторіччя невтомної праці І. С. Нечуй-Левицький створив понад п’ятдесят творів. Великого заслугою письменника було сміливе поширення тематики української літератури. Він не лише продовжив таку корінну тему вітчизняної літератури, як взаємовідносини в кріпацькому селі, а й показав типи пореформеного селянства, характери заробітчан, умови їхнього побуту й праці на перших капіталістичних промислах та фабриках. З творів Нечуя-Левицького перед читачем уперше поставали думки, картини побуту української інтелігенції, попівства, чиновництва, колоритні постаті ченців, акторів, людей суспільного «дна». Твори цього талановитого письменника підготували ґрунт для дальшого розвитку української прози.

Список рекомендованої літератури

1. Художня майстерність І. Нечуя-Левицького. — К.: Рад. школа, 1969.

2. Іванченко Р. Т. Іван Нечуй-Левицький: Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1980.

3. Історія української літератури: У 2 т. — Т. 1 — К., 1987.

4. Крутікова Н. Є. Творчість І. Нечуя-Левицького. Статті та матеріали. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961.

5. Матеріали до вивчення історії української літератури:
У 5 т. — Т. 3. — К., 1960.

6. Походзіло М. І. Нечуй-Левицький: Літературний порт­рет. — К.: Дніпро, 1966.

Панас МИРНИЙ (1849—1920)

Панас Мирний увійшов у літературу як основоположник україн­ського соціально-психологічного роману і повісті, майстер великих прозових жанрів.

Народився Панас Якович Рудченко (Панас Мирний) 13 травня 1849 року в родині бухгалтера у м. Миргороді на Полтавщині. Навчався у повітових училищах Миргорода та Гадяча. З похвальною грамотою він закінчив Гадяцьке повітове училище у 1862 р. 28 жовтня 1863 р. Панас стає канцелярським служителем-писар­чуком Гадяцького повітового суду, через рік на цю ж посаду переходить у скарбництво — під оруду батька, а з 1866 р. продовжує ту ж діяльність у Прилуках, де почалося його самостійне життя. Юнак цікавиться історією, суспільними науками та громадським життям. 1871 року він був переведений до Полтавського скарбництва бухгалтером.

1872 р. є роком народження Панаса Мирного як письменника. Цього року львівський журнал «Правда» опублікував його вірш «Україні» з підписом «Опанас Мирний» та анонімно оповідання «Лихий попутав». Це рік творчого подвигу, рік творчого горіння. Мирний перекладає «Слово о полку Ігоревім», пише нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» і повість «Чіпка». Як громадський діяч, Панас Мирний був запрошений у 1874 р. в Київ на ІІІ археологічний з’їзд, багато питань якого було присвячено народній творчості, українській культурі. На цьому з’їзді він особисто познайомився з багатьма культурно-громадськими діячами України, зокрема лінгвістом Павлом Житецьким, композитором Миколою Лисенком, поетом, драматургом і прозаїком Михайлом Житецьким та ін.

У 1879 р. Панаса Яковича переведено на роботу у казенну палату, а на початку 1886 р. він приступив до обов’язків керівника відділу, піднявся на найвищий щабель своєї кар’єри, на якому перебував 34 роки.

У квітні 1880 року побачив світ у Женеві роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», через два роки письменник закінчив основну редакцію роману «Повія». За 1883—1885 рр. були написані «Казка про Правду і Кривду», оповідання «Лови», «Морозенко», п’єси «У черницях», «Перемудрив», здійснив остаточну редакцію драми «Лимерівна». У наступні роки було написано драму «Згуба», завершено повість «Лихо давнє й сьогочасне», новелу «Серед сте­пів», здійснено переклад «Короля Ліра», «Думи про Ганавату».

Панас Мирний завжди був у полоні суспільно-громадських інтересів. Він бере участь у шевченківських святах, саме в цей час пише оповідання «Пригода з «Кобзарем». Чимало сил доклав письменник і до організації спорудження пам’ятника І. П. Котляревському, і до урочистого відкриття його. Брав участь у клопотанні про відкриття, в організації та редагуванні одного з перших українських часописів «Рідний край» — від першого до останнього номера полтавського періоду його існування (1905—1907). Перший номер часопису вміщував вірш Панаса Яковича «До сучасної музи» й новелу «Сон». Протягом 1917—1919 рр. основна діяльність письменника зосереджується на літературі для дітей.
У полтавському видавництві «Зірка» він видає свій переклад п’єси у віршах Поліни Соловйової «Царівна Полуничка», редагує ряд книг для школи та дитячого читання. У 1918 р. бере участь у вчительській конференції Полтавського повіту. Служби письменник не кидав до останніх днів життя.

Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.

Літературний процес 70—90-х років ХІХ ст. — це новий етап у розвитку українського письменства. Література цього періоду розвивалася під могутнім впливом полум’яної поезії . Розроблялися нові теми, зображувалися нові сфери народного життя.

Панас Мирний неодноразово вказував на важливість для літератора глибокої обізнаності з життям народу, він закликав до реалістичного узагальнення характерних, типових тенденцій суспільного життя. Оповідання «Лихий попутав» (1872) і повість «П’яниця» (1874) позначені суворою правдою зображеного в них життя, вмінням автора заглибитися у внутрішній світ героїв. Перше опубліковане оповідання «Лихий попутав» присвячене традиційній в українській літературі темі зведеної дівчини. Відмінність від інших творів цієї теми — зводить дівчину не панич, а «свій брат» — наймит. А повість «П’яниця» засвідчила розширення молодим письменником тематичних обріїв української прози, зокрема опрацювання нової теми — життя і побуту провінційного чиновництва в перші пореформені роки. У ній протиставлені образи двох братів: Івана та Петра Левадних, з яких один, совісливий, спивається й гине, а другий, кар’єрист і розпусник, легко йде до своєї мети — ситого й веселого життя. Відзначається злободенністю проблематики повість «Лихі люди» (1875), де зображено тогочасну інтелігенцію та її ставлення до народу. Прекрасними сатиричними творами є оповідання «Дурниця» та новела «Лови». В оповіданні «Дурниця» письменник викриває антидемократизм виборів до ІІ Державної думи, що супроводжувалися арештами «неблагонадійних» виборців, сатирично змальовує тупу поліцейську машину самодержавства і великий переполох серед ліберальної інтелігенції. А новела «Лови» їдко висміює кар’єризм служителів царської охранки. Пристав-шпи­гун, рушивши на лови політичного, зловив власну жінку з коханцем. Ця подія могла зашкодити його кар’єрі, тому наступного дня, щоб заперечити всі чутки, він мило гуляє з невірною дружиною по місту. Роман «Повія», який побачив світ лише у 1928 р., є одним з найвищих досягнень Панаса Мирного. У романі письменник порушив надзвичайно важливі для трудящих села і міста життєві проблеми. Нестримне зростання буржуазії і в місті і на селі — це та пореформена дійсність, яку так яскраво й схвильовано малює письменник. Трагедія Христі Притики, головної героїні твору, — існування в лещатах злиднів і безправ’я сільських бідняків і міської голоти.

Свій талант, своє образне слово Панас Мирний присвятив обездоленому народові. Викриття «лиха давнього і сьогочасного» наявне в усіх його творах, супроводжується роздумами про неможливість розквіту душі людини у світі насильства, про несумісність добра і зла, взятих у їх соціальному аспекті. Саме про це йде мова у творах «Голодна воля», «Лихо давнє й сьогочасне», «Морозенко». Та митець вірив у перемогу правди. Мрії про світле майбутнє проймають оповідання «Сон» (1908). Люди, «високі та статні», опромінені щастям, «горді й привітні» — такими були ідеали Панаса Мирного.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» був написаний пись­менником у співавторстві з братом Іваном Біликом. Шлях написання роману був довгим: від нарису «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (1872) через повість «Чіпка» (1872) до соціально-пси­хологічної епопеї, роботу над якою було закінчено у 1875 році. Через п’ять років роман виходить у Женеві під назвою «Пропаща сила». У творі правдиво зображено дореформену і порефор­мену дійсність з її соціальними суперечностями та контрастами. Визначною заслугою є те, що в романі глибоко простежено взаємозв’язки між особистістю і суспільством, висвітлено процеси формування характерів представників різних соціальних груп у соціально-історичному контексті народного життя. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — справді новаторське явище в українській літературі 70-х років ХІХ ст. Він вражає масштабністю зображення дійсності і в часі, і в просторі.

У самій назві твору втілена містка алегорія, адже не можна мовчати, коли навколо чиниться кривда, народ ніколи не змириться з гнобленням.

Основні сюжетні лінії роману (рід та життя Чіпки; рід та життя Максима Гудзя; Грицько і його дружина; пани Польські; історія села Пісок) розвиваються на тлі суспільно-історичних подій, тісно пов’язані з ними, часто є породженням і органічною частиною їх.

Соціальні суперечності доби породили стихійного бунтаря Чіпку. У цьому образі змальовано непересічних здібностей селянина, фізично міцного, який любив землю, працю на ній, а крім того, доброго, чуйного і дуже вразливого до всякої кривди. Наругу він не прощав нікому. Його слово багато важило і для селян, і для товаришів-волоцюг. Він стає стихійним месником, сходиться із злодіями, хоч помста багатіям здійснювалась Чіпкою і його компанією з різною метою, та з часом і він свою мету втратив.