Вступне слово (стр. 24 )

Наприкінці 80-х років помер батько М. Коцюбинського, й утри­мання всієї великої родини лягло на плечі письменника. У 1886—1889 роках дає приватні уроки у Вінниці, а 1888 року М. Коцюбинського обирають «гласним» міської думи Вінниці. Він стає постійним співробітником західноукраїнських видань «Дзвінок», «Зоря», «Правда», «Буковина», надсилає до них свої вірші, оповідання, науково-популярні статті, нариси, переклади.

У 1891—1892 рр. при Вінницькому реальному училищі М. Коцю­бинський складає іспит на звання народного вчителя. Вчителює у селі Лопатинцях на Вінниччині. З 1896—1897 працює у філоксерній комісії. Знайомиться із життям молдаван Бессарабії, кримських татар на Південному узбережжі Криму. Залишивши роботу у філоксерній комісії, працює у Чернігівській губернській управі спочатку на посаді діловода, а потім статистика.

У 1905 р. на зборах Чернігівської громадської бібліотеки пись­менник виступає з вимогою скасувати цензуру на твори всіх національностей Російської імперії. Того ж року виїжджає на лікування в Берлін. Подорожує по Німеччині, Італії, Австрії, Швейцарії.

У грудні 1906 року в Чернігові організувалось товариство «Про-
світа», і М. Коцюбинського було обрано його головою. Письменник прагнув використати новий заклад для пропаганди демократичних ідей, організував лекції для громадськості, концерти тощо. Це були роки не тільки активної участі у громадському житті, а й роки піднесення творчої активності письменника. У нього склалося багато цікавих, гостро актуальних тем, і він жалкував, що не може через хворобу опрацювати їх.

У 1909 р. їде лікуватися на острів Капрі. Знайомиться і здружується з М. Горьким. З ініціативи М. Горького видавництво «Знание» починає друкувати твори М. Коцюбинського російською мовою. На острові Капрі письменник побуває ще двічі. З 1911 р. М. Коцюбинський регулярно проводить літературні «суботи» з творчою молоддю Чернігова. Двічі виїжджає до с. Криворівні на Буковині, де збирає матеріали з життя гуцулів. Від «Товариства прихильників української науки і штуки» письменник одержує стипендію (довічну, 2000 крб. на рік) і залишає роботу в земстві. У 1912 р. М. Коцюбинський лягає в клініку професора Образцова (Київ). А 31 січня 1913 р. тяжко хворий повертається до Чернігова. 25 квітня обірвалося життя Михайла Михайловича Коцюбинського, його поховано у Чернігові на Болдиній горі, над Десною.

Світогляд письменника формувався під впливом творчості Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, І. Франка. Вплив Шевченка і Панаса Мирного виразно помітний на ранніх творах Коцюбинського. У Вінниці були написані оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21 грудня, на Введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1886). Привертають увагу оповідання для дітей «Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), в яких ідеться про нужду й горе селян. Письменник відтворює боротьбу різних почуттів Хариті (страх, бажання допомогти хворій матері) і «маленького грішника» Дмитрика. М. Коцюбинський майстерно розкриває психологію дитини, її думки і переживання.

Твори «У путах шайтана», «На камені», «Дорогою ціною», «Відьма» відзначаються ідейно-художніми і творчими шуканнями митця, письменник зосереджує увагу на внутрішньому світі героя, психологічному стані як засобі відтворення дійсності.

М. Коцюбинський присвятив чимало творів зображенню подій часів революції 1905—1907 рр. — «Сміх» (1906), «Він іде!» (1906), «Невідомий» (1907), «Реrsona grata» (1907), «В дорозі» (1907), «Як ми їздили до криниці» (1908), «Дебют» (1909), повість «Fata morgana», новелу «Коні не винні» (1912). Основна увага у цих творах приділяється розкриттю настроїв представників різних соціальних верств з різними суспільно-політичними переконаннями. М. Коцюбинський спочатку звертався до сільських проблем, але з часом значно розширив коло своїх спостережень, звернувся до тем історичних («Дорогою ціною»), психологічних («Цвіт яблуні», «Поєдинок»), а пізніше й філософських («З глибини», «Сон»).

У 1910—1912 рр. М. Коцюбинський знаходить нові художні теми. Своєрідністю відзначаються повість «Тіні забутих предків», «Подарунок на іменини», «Що записано в книгу життя».

Найулюбленішим жанром письменника була соціально-психо­логічна новела з її глибоким розкриттям психології персонажів. Людина переносить свої почуття на природу, приписує їй людські відчуття. Пейзажі міцно вплітаються в композицію творів, пояснюють зміни у психіці героїв, їх переживання і думки, тому вони діють як справжні дійові особи у новелах «Intermezzo», «Сон», «В дорозі», «На острові». У ліричному «Intermezzo» М. Коцюбинський доводить, що справжній художник завжди з народом, що навіть у хвилини важкої втоми він не може стояти осторонь від життя, зрадити боротьбі за кращу долю. Великої май­стерності досягає письменник у зображенні природи, що виступає як одна з дійових осіб твору. За своїми особливостями «Inter­mezzo» не має собі рівних серед творів цього жанру не тільки в українській літературі, а й в європейській.

У перекладі з італійської «Intermezzo» означає «перерва». У музиці — це невеличка інструментальна п’єса, що в ХVІІ ст. виконувалася між актами трагедії, а пізніше — опери. Коцюбинський вжив термін «Intermezzo» в переносному значенні. Це — не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи. Перепочинок оздоровив його, дав натхнення для творчої праці. Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті
М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку. У 1908 р. на запрошення давнього знайомого Євгена Чикаленка він відвідує його маєток у селі Кононівка на Полтавщині. Серед чарівної природи пройшла відпустка Коцюбинського, і він пише новелу, яку присвятив Кононівським полям.

Тема «Intermezzo» — роль митця і призначення мистецтва в суспільстві — була продиктована часом.

Після поразки революції 1905 р. в країні наступив період сто-липінської реакції. Влада жорстоко розправлялись із повсталим народом. Значна частина інтелігенції зневірилась у доцільності подальшої боротьби. Дехто звернувся до релігійно-містичної діяльності, дехто — до ідеї «чистого мистецтва».

Через образ ліричного героя «Intermezzo», демократично настроєного митця, Коцюбинський ставить проблему взаємозв’язків художника і суспільства. Письменник показує тимчасовість стану «втоми» інтелігенції, вірить в її «одужання» після короткого відпочинку, повернення до громадсько-політичного життя.

У новелі «Intermezzo» «дійовими особами», як назвав їх автор, виступають, зокрема, чарівні сили природи, а сюжет твору тримається не на зміні подій, а на зміні настрою ліричного героя.

На початку твору ліричний герой переживає стан душевної втоми. Людські страждання важким тягарем лягають на його душу. Та, споглядаючи чарівний світ природи, герой оживає, відновлює сили. Запахи, голоси, кольори природи все проникають у його душу, наповнюють його оптимістичним настроєм.

Герой твору чуйно реагує на явища природи, захоплюється красою степу, голосом зозулі, співом жайворонків, але завжди думає про людину. Йому боляче, коли на сонце набігає хмарка — символ людського горя і суму. Він любить сонце, яке сіє у його душу «золотий засів». Сонце — традиційний образ волі, нового життя.

Саме новела «Intermezzo» з її ліричним героєм дали нове, славне ім’я Коцюбинському — Сонцепоклонник.

Настрій і переживання героя символізують «дійові особи»: «сонце», «зозуля», «жайворонки», «моя утома», «людське горе».

Природа в новелі бере безпосередню участь у розвитку сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями, думками, вона «вшановує» митця.

Кульмінацією твору є сцена зустрічі з селянином. З розповіді бідняка постають жахливі картини (безземелля, голод, хвороби, приниження, злидні), що викликає гнів і обурення ліричного героя, народжує бажання повернутися до активної громадської роботи.

У роки реакції М. Коцюбинський знову звертається до теми села, оскільки особливо посилився інтерес де селянського питання і в літературі, і в громадському житті. Повість «Fata morgana» — найвизначніший твір письменника, її написанню він віддав багато часу й сил (з 1902 по 1910 рік).

Назва твору «Fata morgana» символізує розбиті надії, якими живуть герої твору. В Італії так називають марево, тобто оманливе видіння.

У назві повісті втілена віковічна мрія безземельного і малоземельного селянства про землю, його пристрасне бажання обробляти її своїми руками, прикрашати своїм трудом, мрія, що на коротку мить перетворилася в життя, і крах цієї мрії при наступі реакції.

М. Коцюбинський для назви твору з селянського життя вибирає латинські слова, тому що він адресувався насамперед інтелігенції, яка на той час чекала від літератури вже не просто зображення подій, а історії людської душі.

Повість чітко поділяється на дві частини. Перша з них цілком присвячена розкриттю житейської долі, надій і сподівань родини Воликів; водночас у ній з великою силою художнього узагальнення письменник зображує злиденне, безправне становище всього селянства. Друга частина присвячена зображенню села в роки революції. Селяни розділяються на два табори. Одні підтримують Марка Гущу у його прагненні наділити селян землею, інша частина захищає свою землю, свою власність. Основним героєм твору виступає селянська маса, уособлена в цілому ряді блискучих індивідуальних образів: Андрій і Маланка Волики, їхня дочка Гафійка, Прокіп Кандзюба, Хома Ґудзь, Марко Гуща, Панас Кандзюба. У протиставленні їм — сільські багатії Підпара, староста Максим Мандрика, тесть Підпари Гаврило. М. Коцюбинський де­монструє дальший розвиток характерів, поглядів і настроїв представників українського села.

Сюжет повісті розгортається навколо родини Воликів. Стара Маланка та Андрій, проживши разом багато років, мають різні бажання, мрії. Усе своє життя мріє про землю Маланка, страждаючи, що не має шматка власного поля, який вона могла б обробляти, дивитись, як на ньому сходять перші паростки, виплекані її любов’ю. Вона бачить своє щастя у землі. А її чоловік зневірився у праці хлібороба, Андрій Волик вважав, що тільки на ґуральні він зможе заробляти гроші та жити в достатку. Коли його покалічило і пан вигнав його з роботи, він розлютився і став таким же бунтарем, як і Хома Ґудзь. Хома Ґудзь — це вічний наймит, який усе життя пас господарську худобу. Він не міг більше терпіти несправедливість. Хома весь палає ненавистю до панів і бажає знищити усе їхнє майно.