Вступне слово (стр. 5 )

1. «Андрій Малишко написав поеми «Кармелюк» (?), «Листи на світанні» (?), вірш «Ми підем, де трави зелені» (?!).

2. «Григорій Сковорода у своєму творі «Конотопська відьма» (?) критикував кріпосників».

3. «Тарас Шевченко у своєму вірші «Швачка» (?!) розповідає про жінку-трудівницю...»

ІІ. Серед мовних помилок розрізняють помилки орфографічні, пунктуаційні та стилістичні.

З орфографічних особливо поширеними є помилки щодо написання:

1) слів іншомовного походження: «діректор» (треба: директор), «сістема» (треба: система), «контреволюція» (треба: контр­революція), «лібретто» (треба: лібрето) і т. ін.;

2) ненаголошених Е, И: «щиміти» (треба: щеміти), «стреміти» (треба: стриміти), «стемулювати» (треба: стимулювати)
і т. ін.;

3) суфіксів -н - і - нн- у прикметниках, дієприкметниках і прислівниках: «неоцінений» (треба: неоціненний), «непримирений», «непримирено» (треба: непримиренний, непримиренно) тощо;

4) префіксів (при-, прі-, пере-, без-, роз-, з-/с-): «пріїхати» (треба: приїхати), «преблизитися» (треба: приблизитися), «зказати» (треба: сказати), «перитворити» (треба: перетворити) тощо;

5) складних слів (іменників, прикметників, числівників, займен­ників, прислівників): «пройди світ» (треба: пройдисвіт), «пів-яблу­ка» (треба: пів’яблука), «різко-окреслений» (треба: різко окреслений), «у сто крат» (треба: у стократ), «надобраніч» (треба: на добраніч), «раз-у-раз» (треба: раз у раз) тощо;

6) складних прийменників, сполучників, часток: «немов би то» (треба: немовбито), «при чому» (треба: причому), «на передодні» (треба: напередодні), «сперед» (треба: з-перед), «як що» (треба: якщо), «аби-хто» (треба: абихто), «не зчутися» (треба: незчутися), «не долюблювати» (треба: недолюблювати) тощо;

7) м’якого знака й апострофа: «по-українскі» (треба: по-українськи), «кіньчик», «тоньший» (треба: кінчик, тонший), «дитясла» (треба: дит’ясла) тощо;

8) відмінкових закінчень іменників, прикметників та ін.: «реалізма», «прогреса» (треба: реалізму, прогресу), «аналіза», «епоса» (треба: аналізу, епосу); «великій» (треба: великий творчий доробок письменника), «пишут» (треба: «пишуть»), «роблячі» (треба: роблячи) і багато інших.

Граматичні помилки є результатом вживання неправильних відмінкових форм іменників та інших частин мови: «пам’ят­ник Сковороди» (треба: Сковороді), «заслуговує уваги» (треба: на увагу), «по цим показникам» (треба: за цими показниками) тощо.

Пунктуаційні помилки, зумовлені відсутністю або неправильним вживанням розділових знаків. Найбільш типові з них:

1)  на відокремлення зворотів (дієприкметникових, прикметникових, дієприслівникових і порівняльних);

2)  на відокремлення підрядного речення від головного або однієї частини від іншої у складносурядному реченні;

3)  на виділення звертань, вставних слів і речень;

4)  на відокремлення вигуків, стверджувальних слів так і ні;

5)  на виділення однорідних членів речення, повторюваних слів;

6)  на виділення відокремлених членів речення (означень, додатків, обставин), уточнюючих слів та ін.

Не знаючи правил вживання розділових знаків, абітурієнти нерідко ставлять їх там, де вони зовсім не потрібні, наприклад: «Тарас Шевченко, в своїй поемі «Гайдамаки», прославляє українське селянство». «Сосюра, співає хвалу праці». «Драма «Свіччине весілля», написана І. Кочергою» тощо.

Зі стилістичних помилок найпоширеніші такі:

1) Лексичні, зумовлені неправильним або неточним слововживанням, наприклад: «Цей твір відіграє велике значення (треба: роль) у творчості письменника», «Дійові особи п’єси Шевченка «Назар Стодоля» між собою ведуть відкритий епілог (треба: діалог) і под. До лексичних помилок належить вживання русизмів, наприклад: «І ось Лукаш назавжди потеряв (втратив) спокій», «В образі Мавки є черти (риси) українських жінок», «Зображення тяжолої (треба: тяжкої) долі селян...» тощо.

2) Наявність тавтології, наприклад: «Вони організували свою організацію», «Молоді юнаки і дівчата» і под.

3) Невиправдане повторення тих самих однокореневих слів, наприклад: «Шевченко був поетом, у нього було багато віршів», «В образі Енея письменник зобразив образ героя-борця», «У цьому творі поет створив образ трудівниці».

4) Недоречне використання сучасної лексики у зображенні подій минулих епох, наприклад: «В «Енеїді» Котляревського показані чиновники, які беруть «на лапу», «Маруся, як показав Квітка-Основ’яненко, була активісткою в селі».

5) Неправильне вживання дієприслівникових зворотів, коли присудок означає дію однієї особи чи предмета, а дієприслівник — іншого, наприклад: «Згадуючи цей час, перед очима встають образи «Лісової пісні», «Прочитавши драму «Ярослав Мудрий», мене вразив цей образ» і под.

6) Неправильна побудова речень, невміння поєднувати слова згідно із законами української мови, зокрема синтаксису, невміння знайти потрібні слова і вирази, наприклад: «Найпрекрасніша краса — людина в труді», «Але коли про це впізнала мати Лукаша, вона стала дуже противитися тому коханню», «До таких письменників можна віднести Шевченка, Франка, Гончара, живого класика української літератури, який нещодавно помер», «Автор упав на півшляху, залишивши нам золоті рослини своєї творчості», «Автор показав, що передові люди села перемагали куркулів, що показане в книзі, які заважали розвитку прекрасного життя», «Війна знищила багато зруйнованих будинків, міст і сіл, але вона ставить собі за мету не тільки села і будинки».

7) Навмисне збіднення мови твору внаслідок вживання простих, коротких речень, що спричиняється бажанням уникнути можливих помилок. Наприклад: «Все життя Шевченко присвятив народу. Ніколи його не залишав інтерес до народу. Ніколи він не думав про себе. Він жив турботами про людей» і т. д.

Пустослів’я, безпредметна риторика, відсутність логічного зв’язку між висловлюваннями — типові недоліки багатьох екзаменаційних творів абітурієнтів.

Список рекомендованої літератури

& з української літератури

Бандура О. М. Українська література: Підручник для 8 класу. — К., 1995.

Бандура Олександра. Українська література: Підручник для 9 класу гімназій, ліцеїв і шкіл з поглибленим вивченням предмета. — К.: Освіта, 1994.

Степанишин Б. І. Українська література: Підручник для 9 класу. — К., 1995.

Сулима М. М. Давня українська література: Підручник для учнів 9 класу. — К., 1993.

Борщевський В. М., Крижанівський С. А., Мазуркевич О. В. та ін. Українська література: Підручник для 10 класу. — К., 1990.

Непорожній О. С., Семенчук І. Р. Українська література: Підручник для II класу середньої школи. — К., 1991.

Дніпрова хвиля; Хрестоматія творів, нововведених до шкільних програм. — К.: Освіта, 1993.

Українське слово; Хрестоматія української літератури та літературної критики (у трьох книгах). — К.: Русь, 1994.

& з української мови

Дудик П. С., Медушевський А. П. Українська мова: Підручник для учнів 8—9 класів. — К., 1991.

Козачук Г. О. Українська мова для абітурієнтів. — К., 1994.

Культура української мови. Довідник. — К.: Либідь, 1990.

Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову. — К., 1990.

Олійник О. Б. Мова моя калинова: Навчальний посібник для учнів старших класів, абітурієнтів. — К.: Хрещатик, 1993.

Олійник О. Б. Українська мова: Підручник для учнів 10—11 класів. — К., 1995.

Орфографічний словник української мови. — К.: Довіра, 1994.

Український правопис. — К.: Наук. думка, 1996.

Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. Для учнів 10—11 класів. — К., 1995.

Януш Я. В. Основні правила українського правопису. — К.: КНЕУ, 2000.

Частина ІІ

ОГЛЯД ЖИТТЯ Й ТВОРЧОСТІ
НАЙВИДАТНІШИХ УКРАЇНСЬКИХ
ПИСЬМЕННИКІВ ХVІ—ПОЧАТКУ XX СТ.

Іван ВИШЕНСЬКИЙ (1545/1550—1620)

Іван Вишенський — найвизначніший письменник-полеміст кін­ця ХVІ—початку ХVII століття.

Слово полеміка означає суперечку, висловлення різних поглядів на якесь питання. Полемічна література — це промови, писані звернення («послання»), що з’явились у кінці ХVІ—на початку ХVII ст. у ході гострої суперечки між прихильниками католицизму та запровадження католицької віри на захоплених Польщею українських землях, з одного боку, і прибічниками християнства, захисниками його від підкорення католицько-уніатською церквою — з іншого. Польські феодали примушували українське селянство приймати унію. У 1596 році на соборі в Бресті частина вищого православного духовенства України та Білорусії підписала угоду про об’єднання з католицькою церквою. Підготовка й запровадження Брестської унії викликали гостру полеміку. У кращих полемічних творах відбились народні погляди на унію та її організаторів. Найвидатнішим полемістом цього часу став Іван Вишенський.