Вступне слово (стр. 25 )

Нові методи боротьби пропонує молодий одеський робітник Марко Гуща. Під впливом гарячих Маркових речей селян охоплює революційне піднесення. Найближчим помічником Марка є молодий селянин Прокіп Кандзюба, який вважає, що «народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали». Його боляче вражає людське горе, і він намагається знайти шляхи виходу із тяжкого становища. Саме завдяки дружбі з Марком Гущею по-новому починає розуміти життя і дочка Воликів Гафійка. Чесна та віддана своїй справі дівчина розповсюджує листівки серед народу, вишиває на прапорі слова «Земля і воля». Земля, «як марево, поманила і, як марево, щезла», — так думала Маланка після того, як куркулі вчинили самосуд над повсталим селянством, вбили її чоловіка Андрія Волика. Селянський бунт закінчується трагічно. Село починає жити за старими порядками. Мрії селян про землю розвіялись, як марево. Письменник глибоко розкрив селянську душу — сувору й ніжну водночас.

Повість соціально-психологічна, тому автор наводить багато внутрішніх монологів, які передають стан героїв, сміливо добирає пейзажі, які імпонують настроям образів-персонажів. Ці настрої, стан душі героїв і є відображенням стану самого життя.

У повісті на першому плані постали не описувані події, не взаємодія героїв, а окремі сцени, настрої персонажів, дійсність переломлювалась крізь призму сприйняття героїв — це був новий підхід не лише в українській, а й в усій європейській літературі.

М. Коцюбинський ще мріяв написати третю частину повісті «Fata morgana», ще був задум нового твору про Гуцульщину, та передчасна смерть обірвала життя письменника.

Творчість М. Коцюбинського велика і прекрасна. Її вирізняє новаторство тем, ідей, образів, різноманітність жанрових форм новели, змалювання дійсності через уяву, психологічний стан персонажів, співзвучність пейзажів переживанням і настроям героїв, багатство та оригінальність мови.

Список рекомендованої літератури

1. Михайло Коцюбинський. — К.: Дніпро, 1984.

2. Спрямований у майбутнє // Твори: У 4-х т. — К.: Дніпро, 1984.

3. , І. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості в школі: Посібник для вчителя. — К.: Рад. шк., 1990.

4. Спогади і розповіді про . — К.: Дніпро, 1965.

5. Михайло Коцюбинський: Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах / Упоряд. , Л. Є. Про­копенко. — К.: Рад. шк., 1970.

Леся УКРАЇНКА (1871—1913)

Серед славетних українських письменників-класиків талановитій поетесі, перекладачеві, критику і публіцисту — Лесі Українці належить одне з найпочесніших місць.

їнка (справжнє прізвище та ім’я — Лариса Петрівна Косач-Квітка) 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Батько Петро Антонович-Косач служив головою з’їзду мирових посередників. Мати — письменниця Олена Пчілка, дядько, брат матері, — Михайло Драгоманов, видатний український учений, письменник, громадський діяч. Друзями родини Косачів були І. Франко, М. Старицький, М. Лисенко. Це сприяло формуванню поетичного таланту обдарованої дівчини.

У дитинстві Леся захворіла на кістковий туберкульоз, згодом на сухоти. Через слабке здоров’я освіту поетеса розпочала дома; дві зими (1881—1882; 1882—1883 рр.) разом із старшим братом Михайлом вона навчається у приватних вчителів у Києві. Після цього займається самоосвітою, багато читає, вивчає іноземні мови. Леся Українка була людиною всебічних і глибоких знань. Вона володіла, крім української, російською, німецькою, французькою, англійською, італійською, польською, болгарською, грецькою і латинською мовами, в дев’ятнадцятирічному віці написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Писати почала рано. Перший вірш «Надія», присвячений засланій до Сибіру тітці, написала в 9 років. Уперше підписалась псевдонімом Леся Українка у 1884 р., коли були надруковані вірші «Конвалія», «Сафо» у львівському журналі «Зоря».

З 1888 р. поетеса цілком віддається літературній праці, навколо неї групується київська літературна молодь. За сприяння брата Михайла Леся створює молодіжний літературний гурток «Плеяда». У роботі гуртка брали участь такі українські письменники і культурні діячі, як В. Самійленко, Є. Тимченко, О. Судовщикова, яка писала під псевдонімом Грицько Григоренко, та ін.

Навесні 1891 року у Львові Леся Українка познайомилася з Іваном Франком, і він їй допоміг видати першу поетичну збірку «На крилах пісень» (1893), заборонену в Росії.

У 1893 р. жандармське управління подає до департаменту поліції донесення з відомостями про Лесю Українку. За поетесою встановлюється фактично негласний нагляд. У наступні роки Леся Українка займається літературною і громадською діяльністю. З 1897 р. її стан здоров’я погіршується, вона тяжко хворіє, але багато читає, особливо з питань політичної економії. У зв’язку з хворобою для консультацій у відомих лікарів письменниця часто виїздить за кордон. Вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Болгарії, Італії, Єгипті. Враження від цих подорожей вона вилила у свої поетичні твори. Весь цей час вона не покидала громадської діяльності. У 1903 р. разом з Оленою Пчілкою та іншими діячами української культури бере участь у відкритті пам’ятника І. П. Кот­ляревському у Полтаві, відвідує Панаса Мирного.

22 січня 1909 р. у Київському літературно-артистичному товаристві відбувся вечір з нагоди 25-річчя літературної діяльності Лесі Українки.

Останні роки життя Леся Українка проживала переважно у Грузії. Творчі плани, задуми не покидали поетесу ні на хвилину. Вже на смертному одрі вона продиктувала матері план драматичної поеми.

їнка 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі. Її прах було перевезено в Україну і поховано в Києві на Байковому кладовищі.

Загалом за життя Леся Українка видала три збірки поезій: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Вона є авторкою багатьох драматичних творів: «Кассандра», «Осін­ня казка», «В катакомбах», «Камінний господар», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.

Усе своє життя Леся Українка писала ліричні поезії. Для її лірики характерний пристрасний ораторський пафос, алегоричність багатьох образів, багатство й оригінальність образотворчих засобів, широке використання суспільно-політичної, філософської, наукової, публіцистичної лексики, афористичність висловів.

Основні теми і мотиви лірики поетеси це: заклик до національно-визвольної боротьби, ствердження ролі художнього слова в житті народу, оспівування любові до батьківщини, утвердження героїзму, мужності, віра в дійову силу та безсмертність поетичного слова, мотив радісного буяння природи, що допомагав подолати недугу, наснажував новою творчою силою.

У першу збірку «На крилах пісень» увійшли цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Подорож до моря», «Сльози-перли», понад 30 поезій, не об’єднаних у цикли, а також поеми «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». За широтою поглядів, силою і глибиною почуттів І. Франко порівнював «Сльози-перли» із «Заповітом» Т. Шевченка. У більшості віршів циклу звучать громадянські мотиви, а тема любові до України та вірного служіння їй є головною. Твір «І все-таки до тебе думка лине…» починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала за межами України), туга посилюється риторичними звертанням «Мій занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги, з жалю гине». Контрастно, як вияв мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та сором сліз, що ллються від безсилля». Після саркастичної фрази про бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм, у якому сльози протиставлено образу крові. Цей символ говорить про готовність пролити власну кров за волю батьківщини. Одна з найкращих поезій цієї збірки — вірш «Contra spem spero!». Написаний 2 травня 1890 року, в час надзвичайного загострення хвороби, він звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Символічними у вірші є образи, поєднані в пари за принципом контрасту — осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого кашлю і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. Кожна контрастна пара символів розшифровується через творчу долю Лесі Українки і водночас має загальнолюдський зміст, адже вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Для поетеси квітки на вбогім перелозі — це поезія, яку вона створює на терені занедбаної, гнаної культури рідного краю. Цей твір — прагнення молодої людини жити повноцінним життям. Леся Українка проголосила своє кредо і кредо тогочасного молодого покоління.

Особливе місце у першій збірці посів вірш «Досвітні вогні», сповнений невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту. Твір починається картиною ночі, в образі якої уособлено самодержавство, яке не в силі побороти народ, що прагне волі. Багата й образна мова вірша. Для характеристики експлуататорського ладу вжиті відповідні епітети, метафори, порівняння: «ніч темна», «чорні широкії крила», «темнота тяжка», «хмари страшні», «навколо все спить, як в могилі». Інші тропи вжито на означення позитивних образів «досвітні огні переможні, урочі прорізали темряву ночі», «проміння ясне од сну пробудило мене». Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях.

Волинь і Поділля — край дитинства Лесі Українки, залишився для неї наймилішим куточком на все життя. Цикл віршів «Подорож до моря» передає схвильовані настрої, викликані образами розкішної подільської природи. У вірші «Красо України, Подолля» авторка захоплюється картинами рідного краю та виявляє стурбованість, що недоля оповиває чарівний куточок України.

Леся Українка змальовує природу в усій її величі в кожну пору року, передаючи за її допомогою найрізноманітніші людські почуття, настрої. Особливо вона любить весну. В елегії «Стояла я і слухала весну» весна виступає в образі близької подруги поетеси, котра співає їй пісні, нагадує про болісне і солодке минуле, та в голосі її бринить віра в любов, надія на щастя.