Основи соціальної географії (стр. 11 )

а) купівлю житла;

б) самовиховання;

в) самоосвіта;

г) паломництво;

д) асиміляції.

6. Яка із зазначених властивостей соціуму характерна для динамічної моделі соціального процесу:

а) наявність складної структури;

б) зміни протягом часу;

в) залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників;

г) наявність спільних і відмінних рис;

д) технологія соціального процесу.

7. Яка із зазначених властивостей соціуму притаманна для факторній моделі соціального процесу:

а) наявність складної структури;

б) зміни протягом часу;

в) залежність від внутрішніх та зовнішніх чинників;

г) наявність спільних і відмінних рис;

д) технологія соціального процесу.

8. Який із зазначених чинників соціального процесу належить до внутрішніх (відносно особи):

а) економічне середовище;

б) стан природного довкілля;

в) інфляція;

г) рівень освіти;

д) релігія.

9. Який із зазначених чинників соціального процесу належить до зовнішніх (відносно особи):

а) місце праці;

б) віросповідання;

в) вихованість;

г) рівень освіти;

д) уподобання.

10. Чинники, які безпосередньо впливають на соціальний процес, належить до:

а) непрямих;

б) внутрішніх;

в) позитивних;

г) негативних;

д) прямих.

11. Яка модель соціальних процесів відображає сукупність дій щодо його оптимізації, визначення адекватних шляхів впливу, способів і методів з метою досягнення бажаного результату:

а) технологічна;

б) динамічна;

в) структурна;

г) факторна;

д) типологічна.

12. Сукупність послідовних взаємопов’язаних соціальних явищ - це:

а) соціальний процес;

б) соціальний об’єкт;

в) суспільний процес;

г) процес самовиховання;

д) об’єкт соціальної географії.

13. Який із зазначених процесів не належить до соціальних:

а) купівля товару;

б) засвоєння суспільного досвіду;

в) спілкування;

г) здобуття освіти;

д) обмін між окремими громадянами досвідом.

14. Який із зазначених процесів не належить до особистісних:

а) релігійні переконання;

б) самовиховання;

в) самоосвіта;

г) поведінка особи;

д) асиміляції.

15. Який із зазначених процесів не належить до міжособистісних:

а) працевлаштування;

б) виховання в сім’ї;

в) лікування;

г) відвідування театру;

д) асиміляції.

Список рекомендованої літератури.

1. Алаев -экономическая география: понятийно-терминологический словарь. / – М. : Мысль, 1983.

2. Роль суспільної географії у вирішенні регіональних проблем / М. Барановський // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. – Київ, Луцьк : Волин. держ. ун-т, 2000. – Т.1. – С.237-239.

3. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм XV-XVII ст. / Ф. Бордель – К., 1998. – 631 с.

4. Гумилев и этносфера (о некоторых аспектах эволююции этноса) / // Природа. – 1970. – № 1. – С. 46-55.

5. Гумилев и этносфера (о некоторых аспектах эволююции этноса)/ // Природа. – 1970. – № 2. – С. 43-50.

6. Голиков до економічної і соціальної географії / , Я. Б. Олійник, . – К., 1997. – 320 с.

7. Лукашевич іалізація / – К., 1998. – 111 с.

8. Олійник до соціальної географії: навч. посіб. / Я. Б. Олійник, . - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 205 с.

9. Паламарчук іально-економічна географія та її значення для сучасної України / // Український географічний журнал. -1995. - № 4. – С.7-12.

10.  Топчієв суспільної географії / ієв – Одеса: Астропринт, 2001.

11.  Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії / О. І. Шаблій – Львів : Вид-во Львів. нац. ун-т ім. І.  Франка, 2001.

12.  Шевчук іальна географія: навч. посіб. / – К. : Знання, 2007 – 349 с.

4. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ.

4.1. Основні принципи соціально-географічних досліджень.

4.2. Сутність методів та рівні соціально-географічного дослідження.

4.3. Основні етапи пізнання в соціальній географії.

4.4. Методи дослідження в соціальній географії.

4.5. Застосування соціологічних методик у дослідженнях.

4.1. Основні методологічні принципи соціально-географічних досліджень

Методологія наукового пізнання — це сукупність засобів дослідження, що застосовуються в науці, й водночас — учення про методи й засоби пізнання та перетворення дійсності. Головне завдання методології наукового пізнання полягає в усебічному дослідженні методів отримання знань у різних галузях науки, у вивченні засобів і методів підвищення ефек­тивності розвитку науки. Досвід показує, що цілеспрямоване розроблення проблем методології сприяє інтенсифікації на­укового дослідження, зміцненню зв’язків усередині науки й науки з виробництвом.

У соціальній географії виділяються такі чільні методологічні принципи досліджень: територіальності, ком­плексності, регіональної цілісності, системності.

Принцип територіальності передбачає вивчення типу про­сторового групування соціальних процесів, а також характер життєдіяльності населення з його соці­ально-культурними, національними й духовними інтересами та потребами. Територіальність випливає з просторової пара­дигми. (див 3.1.)

До основних принципів соціально-географічних досліджень.

Принцип комплексності в літературі тлумачиться неодно­значно. У господарській практиці, приміром, комплексність розуміється як забезпечення пропорційного й збалансованого функціонування території. Комплексність, як вважають деякі вчені, передбачає відображення в прогнозі всіх важливих завдань розвитку регіону в їхніх взаємозв'язку та взаємо­впливі: економічних, соціальних, демографічних та еколо­гічних.

Під комплексністю слід розуміти взаємозумовлений і про­порційно взаємо узгоджений розвиток геосистеми як єдиного цілого, що забезпечує зв'язок усіх підсистем і елементів. Комплексність органічно узгоджує всі аспекти проблем функ­ціонування регіональних комплексів як цілісних систем — економічних, соціальних, науково-технічних, природних, екологічних та ін.

Найважливішими рисами комплексності соціально-економічного розвитку геосистем, що визначають тенденції й напрями цього розвитку, є:

- взаємозумовлене поєднання струк­турних елементів і пропорційно взаємопов'язаний розвиток усіх підсистем;

- взаємоузгодження економічних, соціальних та екологічних процесів і явищ;

- усебічність розвитку регіонів як територіальних суспільних систем;

- гармонійність розвитку, що виявляється в узгодженості й відповідності компонентів один в одному, в оптимальній розмірності елементів, у певній пропорційності та взаємозв'язку підсистем; збалансованість регіональних пропорцій і ресурсів;

- ефективне використання соціально-економічного й природно-ресурсного потенціалу;

- оптимізація взаємодії суспільства й природи через забезпе­ченя сталого розвитку, раціонального природокористування з урахуванням єдності, взаємомозалежності всіх компонентів природного середовища, диверсифікації структури господар­ства регіону, характеру впливу застосування технологій на довкілля.

Принцип регіональної цілісності випливає з об'єктивного взаємозв'язку природних, соціальних та економічних процесів і явищ, що взаємодіють у певному територіальному ареалі, й законів, спільних для природи та суспільства. Так, укра­їнський географ В. Поповкін вважає, що, наприклад, тери­торіальна самоорганізація, взаємотяжіння за певними критеріями (у тому числі комплементарності, або взаємодо­повнювання, сумісності) об'єктивно притаманні й елементам живої природи, й людині, й багатьом економічним явищам і процесам. Сучасна філософія дійшла важливого фундамен­тального висновку, що матеріальний світ, перебуваючи в стані руху, системно організований. Він складається з роз­маїття матеріальних підсистем, здатних до саморозвитку, способом існування яких є відповідні форми руху матерії. Йдеться про те, що кожна з підсистем матеріального світу вирізняється специфічним типом взаємодії своїх компо­нентів, який і зумовлює її існування.

Регіон як частина географічного простору становить ці­лісність природного середовища, господарства й населення. Різні типи регіонів формуються та існують завдяки певним типам взаємозв'язків між цими трьома середовищами. Мова йде про специфічні триєдності, і в цьому аспекті геосистема є цілісною в єдності та взаємодії трьох середовищ. Між частинами цілого (а також між частинами й цілим) існує не проста функціональна залежність, а значно складніша система різноякісних зв'язкиів — структурних, генетичних, субординації, управління тощо. Зв'язки між компонентами цілого є міцнішими, ніж з елементами зовнішнього сере­довища.

Принцип системності розглядає географічний об'єкт як складну динамічну систему. Під системою розуміється су­купність елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Кожна геосистема характеризується не тільки наявністю зв'язків і відношень між твірними елементами, а й нерозривною єдністю з навколишнім середовищем, у взаємодії з яким виявляє свою цілісність. Важливою особливістю більшості систем є передача в них інформації та наявність процесів управління.

До визначальних системних властивостей належать:

- цілісність (принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її складових; залежність кожного еле­мент, властивості й відношення системи від його місця, функцій тощо всередині цілого);

- структурність (можливість описання системи через визначення її структури);