Основи соціальної географії (стр. 13 )

Наукова систематизація має велике зна­чення як у теорії, так і в практиці соціально-гео­графічних досліджень. Вона дає змогу простежити в досліджуваних явищах певний порядок, підсумовувати знан­ня про їхню подібність і відмінності а водночас полегшити процес вивчення складних геосистем, швидше виявити їхні внутрішні закономірності. Основними видами систематизації є класифікація, типологія й групування.

Класифікація — це розподіл сукупності явищ або пред­метів певної належності на класи (групи) згідно з більшістю істотних прикмет. Кожна група, в свою чергу, може бути поділена на підгрупи.

Типологія — засіб наукової класифікації об'єктів за допо­могою абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксу­ються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об'єктів. Головна особливість типології поля­гає в тому, що вона дає змогу не тільки охопити класифікацією пізнавальні об'єкти, а й указати на можливість існу­вання об'єктів, на той час ще не відомих науці. Типології використовуються в багатьох науках, але найважливішу роль вони відіграють у географії, де дослідник має справу з великою кількістю елементів.

Класифікація й типологія переслідують одну мету — впо­рядкування (систематизацію) об'єктів, які вивчаються, з тією лише різницею, що в першому випадку сукупність об'єктів (явищ) розподіляється на групи (класи), а в другому — з розрізнених об'єктів (явищ) складаються групи (типи).

Розрізняють два основні типи систематизації: 1) дедук­тивна (теоретична, логічна), що здійснюється ніби «згори» — на основі ідеальної теоретичної моделі, яка виявляється способом логічного аналізу; 2) індуктивна (емпірична), що проводиться ніби «знизу» — поступовим пошуком стійких властивостей об'єктів (явищ), розглянутих у кількох вимірах одночасно.

На практиці дослідник може зіткнутися з таким явищем, коли той чи інший об'єкт характеризується великою кіль­кістю показників. Тому слід передусім визначити подібність і взаємозв'язки об'єктів, що систематизуються. На практиці використовують три типи таких засобів: коефіцієнти подіб­ності; коефіцієнти зв'язку (кореляції); показники віддалі в метричному просторі (віддаль Махаланобіса та ін.).

Чільними методами кількісної систематизації є методи головних компонент і факторний аналіз. Застосовують також різні методи розпізнавання образів (кластерний аналіз, число­вої таксономії, профіль-аналіз тощо) для поділу сукупності й для групування об'єктів.

Групування — один з основних методів обробки й аналізу статистичних даних, за яким досліджувану сукупність явищ поділяють за найістотнішими ознаками на якісно типові групи та підгрупи. Воно дає змогу виявити характерні вла­стивості певних явищ і закономірності досліджуваних процеси. За його допомогою характеризують типи соціально-економічних явищ (типологічні групування), наприклад, гру­пування класового складу населення; аналізують структуру й структурні зрушення досліджуваної сукупності (структурні групування), приміром, групування населення за віком; вивча­ють взаємозв'язки між різними ознаками або чинниками (аналітичні групування), наприклад, залежність ефективності виробництва та людності міст.

Районування — це своєрідна територіальна систе­матизація, процес членування території на відносно цілісні частини. Але кожний район відрізняється від класів, таксонів і типів насамперед унікальністю свого місцеположення.

Районування й учення про райони, або районологія, — ядро будь-якого географічного дослідження. Найбільш практичне значення районування має для територіального планування та прогнозування, районного планування, пізнання та вивчен­ня регіональних систем тощо.

На базі загальних принципів і методів типології можуть бути виділені й типи районів. Типологія районів є одним з основних завершальних етапів кожного географічного дослідження. Серед методів районування виділяють дві великі групи — дедуктивні та індуктивні. Застосовують також точні кількісні методи районування, до яких слід віднести, скажімо, метод зважених балів, метод дистанційного коефіцієнта, метод мінімізації віддалі та ін.

У наукових дослідженнях з економічної та соціальної географії застосовується метод дослідницької програми, або парадигми. Поняття «парадигма» впровадив американський філософ та історик науки Г. Кун у 1964 р. Парадигма — модель постановки проблем, прийнята як зразок виконанням дослідницьких завдань, панівний спосіб наукового мислення, виражений у певній завершеності та відносній узгодженості поглядів на довколишні явища й речі, що належать до компе­тенції якогось підрозділу науки. Вона характеризує історично певний стан наукової думки й означає стійку схему наукової діяльності, теоретико-методологічну модель тієї чи тієї проб­леми. Парадигма виражає певну сукупність фундаментальних засад наукового знання і є вихідною концептуальною схемою, своєрідною моделлю постановки проблем та їх розв’язанням. Інколи під парадигмою розуміють значні теорії або групи теорій, а також усіма визнані досягнення в даній галузі науки.

Картографічний метод — один із найваж­ливіших в арсеналі дослідницького апарату соціально-еко­номічної географії. Визначальний інструмент картографічного методу — карта. Бувають такі соціально-економічні карти: що відтворюють точну локалізацію соціально-економічних об'єктів і явищ та передають їхні геометричні властивості; що відбивають окремі ознаки й властивості соціально-еконо­мічних систем та їхніх елементів; які передають просторові й часові процеси в соціально-економічних системах і взаємодії їхніх елементиів; синтетичні, на яких відбиваються соціально-економічні системи як цілісні утворення.

Характерною рисою сучасного розвитку картографічних методів є впровадження ЕОМ і засобів автоматизації на всіх стадіях створення й використання карт. Застосування мате­матичних методів, розробка комп'ютерних карт дають змогу підвищити точність та об'єктивність досліджень і відкривають шлях до використання електронно-обчислювальної техніки. Математико-картографічне моделювання передбачає тісне співробітництво географів, картографів, математиків і кіберне­тиків.

Сутність застосування історичного методу в економічній і соціальній географії полягає у вивченні всіх змін економіко-географічних об'єктів і чинників різних істо­ричних періодів та їхнього впливу на сучасний стан цих об'єктів у соціальному, економічному та географічному відношеннях. Завдання методу включає визначення причин і факторів, що зумовили виникнення того чи іншого об'єкта економіко-географічного характеру, вивчення стадій його розвитку аж до сучасного стану. Екстраполюючи процес розвитку того чи того явища (об'єкта) на перспективу за допомогою мате­матичного моделювання чи іншого способу, можна за тен­денціями минулого зробити економіко-географічний прогноз цих явищ і процесів на майбутнє.

4.5. Застосування соціологічних методик у дослідженнях

Найбільш поширеними методами в соціологічних дослідженнях являється масові опитування (інтерв’ю, анкетування). Вони дозволяють опитати велику кількість людей (респондентів), одержати дані, які підлягають нескладному аналізові, дозволяють виявити певні типові фактичні дані, поняття та судження з різних питань та проблем.

Існують певні вимоги до опитувальника. Він повинен містити лише необхідні проблемні та конкретні питання, відповіді на які дослідник не може одержати іншим шляхом. Питання повинні бути поставлені чітко, лаконічно. Логіка побудови питань така.

Спочатку йдуть питання, які пробуджують інтерес і викликають довіру до дослідника. Вони повинні бути простими, а вже потім ідуть більш складні запитання, які потребують аналізу, оцінки тощо. Питання можуть бути відкриті, закриті, з оцінкою, вміщувати кілька відповідей. За змістом питання можуть бути такі, що стосуються фактів, дій, знання подій тощо; питання відносно намірів, думок, оцінок; питання щодо ставлення, мотивів, індивідуальних якостей, характеристик.

Питання можуть бути прямими та опосередкованими, можуть також класифікуватись за метою дослідника, тобто вони можуть пропонуватися з метою підтвердження наявних даних або з метою виявлення нових відомостей тощо. Бувають запитання контрольні й перехресні.

До основних методів соціологічних досліджень які можна використовувати для соціально-географічних, належать: спостереження, опитування, анкетування, інтерв’ю, рейтингу та узагальнення незалежних характеристик.

1. Метод спостереження – один з основних методів соціологічного дослідження. Будь-яке наукове дослідження починається з безпосереднього спостереження, сприйняття реальної дійсності. Термін «спостереження» має кілька значень. Зміст його полягає в безперервному зв'язку людини з навколишньою дійсністю, що дає змогу орієнтуватися в середовищі, наблизити систему своїх вчинків до умов, що змінюються. Мається на увазі безпосереднє сприйняття соціальної дійсності з метою упорядкування досвіду і перевірки гіпотези, висунутої у дослідженні. Спостереження – це реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів.

Спостереження як джерело інформації має свої специфічні особливості. Спостерігати можна тільки те, що відбувається в присутності соціолога. Це суттєво ускладнює дослідження динаміки, генези соціальних явищ і процесів.

Процедура спостереження трудомістка. Дослідник у спостереженні безпосередньо контактує і взаємодіє з реальними соціальними явищами.

Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які на них впливають. Воно допомагає конкретизувати й поглибити уявлення про процеси і явища, відтворювані на основі інших джерел інформації. Наприклад, аналіз документів (протоколів, журналів обліку зауважень і пропозицій тощо) є ефективним і економічним методом при вивченні зборів працівників у виробничому колективі. З його допомогою можна виявити рівень виробничої активності окремих груп робітників, зміст зауважень і пропозицій тощо.

Сприйняття дослідником соціальної дійсності неодмінно потрапляє під вплив світогляду, що відображає інтереси певних соціальних груп. Тому дослідник повинен бути особливо обережним у своїх висловлюваннях, діях, щоб не спотворити хід подій, оскільки він може одержати недостовірну інформацію, а отже, його висновки і рекомендації будуть недостатньо обґрунтованими або й хибними. Спостереження, як і будь-який інший метод дослідження, нічим не повинно нашкодити об'єктові дослідження.