Основи соціальної географії (стр. 14 )

Суттєва особливість спостереження полягає в емоційності сприйняття дослідником об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість — складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Тому до спостереження треба ретельно готуватися. З цієї причини воно рідко може бути основним методом збору інформації.

Як правило, спостереження використовують разом з іншими методами.

Спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують: за умовами їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходженням дослідника (включене і невключене).

Польове спостереження — це спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Значна частина робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типів або на відповідних етапах комплексного дослідження.

Лабораторне спостереження — це таке спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Його найчастіше застосовують в експериментальних дослідженнях або на етапі експериментальної перевірки гіпотез. При лабораторному спостереженні широко застосовують різноманітні допоміжні технічні засоби. Класичним прикладом лабораторного спостереження на стадії експериментальної перевірки гіпотези є Хоторнський експеримент, коли групу, за якою велось спостереження, ставили в різні умови, а в результаті спостережень робили висновки про вплив умов праці на її продуктивність.

Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації.

Невключене спостереження — спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем.

Характерний приклад невключеного спостереження — спостереження за масовими процесами, коли спостерігач знаходиться на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу; а також спостереження, мета якого — описати соціальну атмосферу, в якій відбувається подія. За такої форми спостереження можливе спотворення типової картини процесу, явища, управлінської дії внаслідок соціально-психологічного механізму впливу дослідника на реальну поведінку його учасників. Ступінь і якісні характеристики такого впливу можуть бути різними, залежно від специфіки об'єкта дослідження. Ступінь спотворення суттєво залежить від кількісних параметрів об'єкта спостереження.

Велику роль відіграють і змістові характеристики досліджуваного процесу.

Включене спостереження — це спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес.

Термін «включене спостереження» вперше був застосований американським соціологом Е. Ліндеманом у середині 20-х років XX ст. Ступінь включеності дослідника в досліджувану ситуацію може коливатися в досить широкому діапазоні: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного і подібне до спостереження «через скло», до активного спостереження, коли соціолог настільки зливається з групою дослідження, що її члени починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставляться.

Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших — коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він веде спостереження. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями, — в ролі їх звичайного учасника.
Застосування включеного спостереження мусить бути морально обґрунтованим. Ніхто не має права спостерігати за явищами і подіями, які люди спеціально приховують від сторонніх. Дослідник може спостерігати лише за тим, що члени колективу не приховують один від одного.

В іншому випадку дослідник не приховує своєї ролі, за згодою колективу спостерігає його життя протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Безперервне спостереження використовують тоді, коли постає необхідність дослідити конкретний соціальний процес від початку до його завершення.

Щодо мети і характеру об'єкта, спостереження поділяють на дискретні, монографічні, пошукові, вузькоспеціалізовані, самоспостереження.

Дискретне спостереження — спостереження, за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру. Воно актуальне тоді, коли соціальний процес прихований, а спостерігачеві доступні його явища, зумовлені заздалегідь змодельованими ситуаціями. Наприклад, поведінка керівника за певних обставин. Створюючи умови або вивчаючи обставини, дослідник спостерігає «кадр» процесу.

Монографічне спостереження — спостереження, яке охоплює велику кількість різнобічних взаємопов'язаних соціальних явищ. Наприклад, у роботі з молодими інженерно-технічними працівниками на підприємстві соціологи, а також керівники вивчають якість вузівської підготовки, процес адаптації молодих спеціалістів у колективі. Об'єктом такого спостереження є компетентність, стиль роботи, організаторські здібності, ерудиція, самостійність у прийнятті рішень, уміння спілкуватися з підлеглими, колегами, керівниками.

Пошукове спостереження — спостереження, яке використовують із метою пошуку фактів, коригуючи тему дослідження. Соціолог організовує спостереження так, щоб охопити широке коло учасників соціального процесу та знайти серед них тих, хто становить особливий інтерес. Використовуючи пошукове спостереження, дослідник стає свідком різних ситуацій, подій, колізій. Таке спостереження потребує багато часу і великої аналітичної роботи. Воно пов'язане з багатьма непередбаченими ситуаціями, тому його доцільно застосовувати водночас з іншими методами дослідження.

Вузькоспеціалізоване спостереження — спостереження, яке виділяє з-поміж об'єктів дослідження соціальне явище, що є метою наукового пошуку.

У соціолога постає потреба ізольовано вивчати конкретний соціальний факт, щоб розібратися у його суті, а потім перейти до дослідження його зв'язків і залежностей.

Самоспостереження — спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу. Займатися самоспостереженням може особа, здатна до контролю за своїми психомоторними діями та своєю ж свідомістю. Процес самоспостереження має вікові обмеження. Самоспостереження, наприклад у дослідженні освітньо-виховного процесу, під силу переважно старшокласникам і деякою мірою підліткам. Людина, яка займається самоспостереженням, повинна отримати вичерпні рекомендації щодо його методики і фіксації результатів. При узагальненні даних самоспостереження дослідник повинен враховувати індивідуальні та вікові особливості учасників дослідження і свої особисті судження з приводу сутності й організації самоспостереження. До документів самоспостереження відносять автобіографії, листи, щоденники, нотатки самоаналізу тощо.

2. Метод опитування. Специфіка методу полягає насамперед у тому, що при його використанні джерелом первинної соціологічної інформації є людина (респондент) – безпосередній учасник досліджуваних соціальних процесів і явищ. Існує два різновиди опитування, пов'язані з письмовою або усною формою спілкування з респондентами – анкетування та інтерв'ювання. В їх основі лежить сукупність пропонованих опитуваних питань, відповіді на які і утворюють первинну інформацію.

Кожен варіант опитування являє собою один із найбільш складних різновидів соціально-психологічного спілкування, зумовленого низкою обставин: змістом анкети або інтерв'ю, тобто переліком питань, в яких реалізований предмет дослідження; якістю роботи анкетера або інтерв'юера; зосередженої роботи респондента над запропонованими питаннями; психологічним станом респондента в момент проведення опитування.

Метод опитування, який спирається на достатню кількість навчених анкетерів або інтерв'юерів, дозволяє в максимально короткі строки опитувати досить велику кількість респондентів і отримувати різну за своєю природою інформацію.

Однак, завжди слід враховувати можливе спотворення інформації, отриманої методом опитування, пов'язане з особливостями процесу відображення різних сторін соціальної практики у свідомості людей.

Існують два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний.

3. Метод анкетування. Анкетування – це метод збору фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою. Його застосовують для одержання інформації про типовість певних явищ навчально-виховного чи інших процесів. Анкетне опитування проводять для з'ясування біографічних даних, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок та особистісних рис опитуваних. Залежно від характеру інформації та способів її отримання розрізняють такі типи анкетного опитування:

— суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (здійснюють опитування певної групи учасників);

— усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами);

— індивідуальне та групове;

— очне (безпосереднє опитування) та заочне (поштою, телефоном тощо).

Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов'язане з головним завданням дослідження. Важливими для анкети її композиція (розташування запитань), мова і стиль їх формулювання, оформлення, рекомендації щодо заповнення анкети. Починається вона зі вступної частини, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення, зосереджують увагу на способі повернення заповненої анкети. Вступний текст повинен задати респондентам настрій співробітництва. Вона має забезпечувати отримання правдивих відповідей як стосовно опитуваного, так і щодо проблеми, які є предметом дослідження.

За формою анкети бувають:

— відкриті — анкети, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання;

— закриті — анкети, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну або декілька варіантів відповідей;

— напіввідкриті — передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою;

— полярні — анкети, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 – бальною шкалою.

За змістом питання анкети поділяють на: