Основи соціальної географії (стр. 9 )

Інтегративність як властивість простору проявляється в певній системі зв’язків. Вона веде до об'єднання в одне ціле повних структурних елементів геопростору.

Територіальність ― головна властивість, що її досліджує географія. Це багатопланове поняття, компонент структурності геооб'єкта. Цей принцип передбачає вивчення всієї сукупності факторів регіонального розвитку, пізнання загальних закономірностей розміщення продуктивних сил, розроблення принципів регіональної політики на перспективу з метою підготування проекту формування раціональних тери­торіальних пропорцій.

Територіальність передбачає вивчення просторової дифе­ренціації досліджуваних об'єктів. Територіальна диференціа­ція пов'язана з двома антиномічними поняттями — концентрацією та дисперсією. Територіальна концентрація — це передовсім переважний розвиток і зосередження струк­турних елементів на окремих територіях. Якщо розміщення виражає абсолютні величини територіального розподілу, то концентрація — відносні, тобто їх значення щодо всієї су­купності. Важливою рисою концентрації є насиченість ареалу, тобто формальна інтенсивність або густість. Властивостями територіальної концентрації є нерівномірність територіаль­ного розподілу явища або процесу.

Дисперсія — міра розсіювання географічної величини, тобто відхилення її від середнього значення. За даними дисперсійного аналізу встановлюється географічна диферен­ціація. Остання може бути компактною (топологічна близь­кість населених пунктів та економічних об'єктів однин до одного) або дисперсною (розселення по всьому ареалу насе­лених місць та економічних об'єктів при віддаленості їх однин від одного).

Територію, що є земним простором із певними кордо­нами, слід розглядати і як ресурс, і як об'єднавчу основу різних спільнот людей. Одночасно вона виступає й як субстанція, де здійснюється людське буття, і як інтегральний природний ресурс, і як ресурс природно-суспільного характеру. Матері­альні умови життєдіяльності населення завжди територіальні. Середовище людського буття становить той ареал або те місце, де поєднання простих моментів праці реалізується в конкретних матеріальних та історичних умовах, які мають чітку територіальну вираженість. Отже, територія як сере­довище життєдіяльності людини становить цілісну сукупність умов життя людей — природних, соціально-економічних, матеріально-технічних тощо.

Тому територіальний аспект вивчення є провідним визна­чальним для комплексного підходу — адже саме на території фокусуються процеси взаємодії компонентів у соціально-географічному просторі. Саме територія об'єднує й консо­лідує всю життєдіяльність, весь соціально-економічний комплекс та екологічні умови людського буття. Суть принципу територіальності полягає в тому, що кожному типові соціально-економічної діяльності властиві й своя терито­ріальна організація, й свій, відповідно організований, простір.

Нижню межу утворюють внутрішньоособистісні процеси, які прилягають безпосередньо до психічних і психофізичних процесів, верхню межу — глобальні соціальні процеси.

Оскільки людина — істота не тільки соціальна, але й біологічна, природно, що соціальні процеси тісно переплітаються з біологічними. Так, неможливо уявити повну картину соціалізації особистості без урахування вікових періодів людини та їх біологічних особливостей, а також такого феномену, як акселерація. З іншого боку, традиційні біологічні характеристики людини, такі, скажімо, як стан здоров'я, не можна адекватно зрозуміти, не беручи до уваги соціальні фактори.

Сказане стосується і співвідношення соціальних та інших суміжних (географічних, геофізичних тощо) процесів.

Соціальний процес здійснюється в трьох можливих формах:

1) об'єктній, тобто у формі послідовної зміни стану соціального об'єкта;

2) суб'єктній, або діяльнісній, — у формі послідовних дій суб'єкта;

3) технологічній — у формі дотримання, здійснення певної технології (технологій). Остання є найвищою формою соціального процесу, оскільки забезпечує взаємне «припасовування» двох перших. За її допомогою досягається, з одного боку, раціоналізація процесу діяльності, з іншого — оптимізація об'єктного процесу.

Як відомо, аналіз — метод наукового дослідження, що полягає в розчленуванні цілого на частини. Щоб аналізувати окремі процеси, і не тільки соціальні, — необхідно знати, що саме аналізувати, тобто визначити аналітичні змінні. Аналітичні змінні — елементи або ознаки об'єкта, що підлягають виявленню, вимірюванню та оцінці. Якщо прийняти як об'єкт соціальний процес, то доведеться мати справу з доволі промовистою кількістю таких змінних. Для зручності поділимо їх на п'ять груп: структурні, динамічні, факторні, типологічні й соціально-технологічні. Відповідно, можна запропонувати стільки ж аналітичних моделей.

3.2. Структурна та динамічна моделі соціального процесу

Структурна модель. Це немов моментальний знімок, структурний «зріз». Аналізувати структуру соціального процесу — означає визначити його зміст і форму, учасників, напрям і масштаб. Коли зміни в якійсь системі призводять до збіднення і зникнення її складових елементів і відношень, наявних між ними, можна говорити, що така система зазнає регресу. Навпаки, якщо розвиток наближає якусь систему до певного позитивного ідеалу, ми називаємо це прогресом.

Масштаб соціального процесу — це соціальний простір, на який він поширюється; залежно від параметрів можна вирізнити локальні та глобальні процеси. Локальні (обмежені певним місцем) охоплюють частину соціального простору, глобальні поширюються на весь соціальний простір. Так, процеси самовиховання охоплюють особистість і її найближче оточення, процес приватизації — все суспільство. Одні й ті ж процеси (співпраця, конфлікт) можуть бути як локальними, так і глобальними. Прагнення обмежити соціальний процес певним місцем і не допускати його поширення зветься локалізацією. Так, сьогодні ми часто зустрічаємося зі спробами локалізації соціальної напруженості, конфліктів. Прагнення до розширення соціального процесу визначається відповідно як глобалізація. Розширення, наприклад, сфери співпраці між людьми, групами або народами завжди було й залишається благородною справою. Точна оцінка масштабу соціального процесу з урахуванням його «невидимих», прихованих форм є, як правило, важливою передумовою прийняття практичних рішень. Якщо ми маємо невиразне уявлення про поширення, скажімо, алкоголізму або наркоманії, то навряд чи зуміємо успішно їм протидіяти.

Динамічна модель На відміну від структурної, динамічна модель соціального процесу зважає на фактор часу, інакше кажучи, розглядає його в часовому вимірі. Відповідно, динамічні змінні — такі змінні, які дозволяють аналізувати соціальний процес у часовому вимірі. З-поміж них — його фази (стадії), тривалість, інтенсивність, темп, ритм, стан, оборотність.

Регіон як частина географічного простору становить ці­лісність природного середовища, господарства й населення. Різні типи регіонів формуються та існують завдяки певним типам взаємозв'язків між цими трьома середовищами. Мова йде про специфічні триєдності, і в цьому аспекті геосистема є цілісною в єдності та взаємодії трьох середовищ. Між частинами цілого (а також між частинами й цілим) існує не проста функціональна залежність, а значно складніша система різноякісних зв'язків — структурних, генетичних, субординації, управління тощо. Зв'язки між компонентами цілого міцніші, ніж з елементами зовнішнього сере­довища.

Регіональна цілісність — це рівень інтегрованості, само­достатності, автономності геосистем, що характеризуються складною внутрішньою структурою, й протиставленості їх оточенню, що пов'язане із внутрішньою активністю. Вона харак­теризує їхню якісну своєрідність, породжену властивими їм специфічними закономірностями функціонування та роз­витку. Названі характеристики слід розуміти не абсолютно, а відносно, оскільки самій геосистемі властива множинність зв'язків із середовищем; вона існує лише в єдності з ним. Регіональна цілісність — це не тільки функціонально-компонентна, структурно-галузева цілісність, а й просторова, що передбачає певне розміщення компонентів природного, соціального й економічного середовищ у просторі, їхню прос­торову неподільність.

Згідно з принципом регіонально-цілісного уявлення, регі­он розглядається як цілісна система, елементи якої перебува­ють у взаємодії. Відомо, що важливим атрибутом системи виступає цілісність. Будь-яка система прагне до саморозвитку, їй притаманний рух до оптимального стану. Система досягає генетичної, структурної та функціональної цілісності щляхом комплексування та інтегрування окремих елементів, елімінуючи чужорідні. Розвиток геосистеми в напрямі досяг­нення повної цілісності, набуття системою викінченості по­стає як процес саморозвитку. Система у процесі історичного розвитку перетворюється на цілісність.

3.3. Факторна модель соціального процес

Соціальний процес, як і будь-який інший, детермінований певними причинами. Те, що викликає, зумовлює, змінює або спричиняє соціальний процес, називатимемо його причиною або факторною змінною. А саме визначення, зумовлення або потяг позначається поняттям „детермінація”.

Якщо розглядати будь-який соціальний процес, наприклад, соціалізацію або соціальну адаптацію, то неважко запримітити, що вони детерміновані не однією, а кількома факторними змінними, які в сукупності іменуються факторною моделлю соціального процесу.

Роль окремих змінних у детермінації соціального процесу неоднакова: одні викликають його, інші зумовлюють, треті впливають на тривалість, темп і т. ін. Виходячи з цього, можна дати ось таку їх класифікацію.

Факторні змінні, що викликають соціальний процес і визначають самий його зміст, є джерелами соціального процесу. В основі будь-якого процесу лежать ті або інші джерела, що породжують його, дають йому життя. Згадаємо слова з індійського трактату про любов: «Три джерела мають потяги людини. Потяг розуму породжує повагу, потяг душі породжує дружбу, потяг тіла породжує володіння. Поєднання цих трьох потягів породжує любов».

Змінні фактори, які самі по собі не викликають соціального процесу, але без яких він не може існувати, назвемо умовами. Якщо вже далі вести тему любові, то її умовами є: