Основи соціальної географії (стр. 3 )

- формування ієрархічної системи цілей з урахуванням регіональних, етнічних, природних, економічних та інших особливостей соціумів;

- вибір механізмів трансформації менталітету (засоби досягнення цілі);

- вибір технологій трансформації менталітету (методи досягнення цілі);

- визначення оптимальних умов трансформації менталітету (умови досягнення цілі);

- організацію контролю над трансформацією менталітету (система соціального моніторингу);

- організацію контролю над змінами стану соціогеосистем (система соціально–географічного моніторингу);

- своєчасне корегування засобів і методів досягнення цілі за результатами поточного контролю;

Отже, стійкий розвиток є етапом ноосферної еволюції сучасної цивілізації в найближчій перспективі. Його завдання полягає у стабілізації стану глобальної соціогеосистеми та корегуванні вектора її розвитку так, щоб не допустити можливості виникнення соціально–екологічних криз. Ментальна підтримка такого завдання забезпечується менталітетоформуючою функцією соціальної географії.

Розвиток цивілізації у віддаленій перспективі буде спрямовано на вдосконалення, оптимізацію та гармонізацію взаємодії соціального і природного компонентів соціогеосистем із поступовим переходом у стан ноосфери – управління розумом. Виконання цього завдання потребує формування принципово нового – ноосферного світогляду, заснованого на повній відповідальності людства за всі антропогенні зміни в біосфері. Цей світогляд повинен бути орієнтований на оптимальне управління соціогеосистемами, опираючись на глибокі знання про закономірності функціонування їх компонентів, багатовимірний прогноз всіх наслідків кожного акту діяльності, передбачення можливих ускладнень, біфуркацій і виникнення неконтрольованих ситуацій, готовність оперативно й ефективно реагувати на відхилення від передбачуваної траєкторії розвитку. Для виконання цього важливого світоглядного завдання вже зараз слід починати роботу шляхом реалізації нової функції соціальної географії – ноосферно – світоглядної.

Сумісне виконання всіх наведених функцій соціальної географії буде сприяти задоволенню нагальної потреби соціуму – переходу до стратегії стійкого розвитку, а у більш віддаленій перспективі – до стану ноосфери. Слід відзначити, що вже відомі й раніше вперше запропоновані функції соціальної географії не є постійні, бо вже сьогодні можна говорити про необхідність їх розширення. Зокрема, для здійснення соціально-географічного моніторингу доцільно звернути увагу на розвиток моніторингової функції.

Вищезазначене переконує в тому, що соціальна географія сьогодні відіграє провідну роль у розв’язанні глобальних проблем людства, тому що вона може дати відповідь на соціальне замовлення, розширити функції та предмет дослідження, в чому так зацікавлене суспільство.

1.3. Завдання соціальної географії

Як і кожна наука, соціальна географія ставить перед собою низку завдань, що відбивають потреби суспільства і необхідність реалізації соціальної політики держави; ці завдання, згідно та Я. Б. Олійником, можна сформулювати в такій позиційній послідовності:

1) аналіз умов, причин і факторів, які викликають порайонні відмінності соціальних явищ та процесів, визначення характеру і ступеня їх впливу, встановлення ієрархії факторів за напрямом і силою впливу;

2) дослідження різних структур (освітньої, професійно-кваліфікаційної, сімейної та ін.) соціальних спільностей районів різних таксономічних рангів. Основну увагу при цьому слід звернути на мікрорайонний аналіз, оскільки він дає змогу виявити безпосередні взаємозв’язки між економічними, природними, демографічними і соціальними складовими суспільно-територіальних утворень;

3) визначення рівнів соціального розвитку районів;

4) аналіз географічних проблем способу життя населення соціально-територіальних спільностей при вивченні яких важливо виявити типові та своєрідні риси в різних районах;

5) розробка теоретичних і методичних питань соціально-географічного прогнозування, регіональної соціальної політики;

6) в умовах ринку на передній план досліджень соціальної географії виходять соціальні проблеми;

7) інформування суспільства про стан соціального розвитку в регіональному вимірі.

Головним завданням соціальної географії є визначення рівнів соціального розвитку населення мікро-, мезо - і макрорайонів, розробка питань соціально-географічного районування території країни. Важливе місце має бути відведено виявленню масштабів і глибини соціально-регіональних особливостей та відмінностей, розумінню механізму їх утворення й пошуку ефективних шляхів ліквідації соціальної нерівності. Саме в рамках соціальної географії можна визначити раціональні форми взаємозв’язку між соціальною і територіальною сторонами організації суспільного життя.

Отже, розробка наукових основ просторової організації суспільства, його вдосконалення, вивчення територіальних суспільних систем виступають як пріоритетні завдання соціальної географії.

1.4. Місце соціальної географії в системі наук та її зв’язки з іншими науками

Питання місця соціальної географії серед інших наук тісно пов’язане з підходом до визначення структури суспільної географії та науки в цілому. Особливо важливе місце соціальної географії в суспільній географії. Класик української географії акад. С. Рудницький поділяв антропогеографію (у сучасному розумінні це частково збігається із суспільною географією) на географію людини, економічну географію, географію культури та політичну географію. Сучасні провідні українські вчені економіко - та соціо-географи дотримуються різних, хоча і більш-менш подібних, підходів до визначення структури суспільної географії. Наведу два, сьогодні найпоширеніші - київського проф. Миколи Пістуна та львівського проф. Олега Шаблія. М. Пістун виділяє у суспільній географії шість аналітичних (галузевих) дисциплін: економічна географія; соціальна географія; політична географія; географія культури; географія управління; географія інфраструктури. Перші три з них головні. Як бачимо, згідно із цим підходом, економічна географія - це самостійна наукова дисципліна, одна з головних, суспільної географії. У структурі суспільної географії за О. Шаблієм, у блоці (підсистемі) головних дисциплін виділено такі: географія населення (демогеографія); соціальна географія; економічна географія; політична географія. Географія культури разом із географією способу життя, рекреаційною географією та іншими зачислена до складу соціальної географії.

Соціальна географія сформувалася на перетині суспільної географії, соціології та демографії подібно до того як економічна географія пов'язана з економічною наукою, географія культури – з культурологією, політична географія – з політологією. Найтісніші зв’'язки соціальна географія, зрозуміло, має з географією культури, політичною географією та економічною географією, географією культури, освіти, торгівлі, релігії тощо. Вона пов’язана з природничою (фізичною) географією, а також з філософією, соціологією й антропологією.

Соціальна географія є суспільно-географічною наукою, яка вивчає геопросторову організацію соціуму. У випадку розгляду місця соціальної географії в системі суспільно-географічних наук доцільно проаналізувати найпоширеніші систематики суспільної географії. Суспільна географія має складну структуру наукових знань відповідно до різних видів і форм життєдіяльності суспільства та загальних вимог. Відомі детальні систематики суспільно-географічних дисциплін розробили зокрема: О. Шаблій, М. Пістун, О. Топчієв, А. Голіков, Я. Олійник, А. Степаненко та ін.

Шаблій у структурі суспільної географії виділив її теоретичне ядро – загальну теорію суспільної географії. Далі у структурі суспільної географії виділяють чотири блоки (підсистеми) головних дисциплін (географія населення, соціальна географія, економічна географія та політична географія), два блоки допоміжних дисциплін і групу суміжних дисциплін. У блоках розрізняють галузеві та просторові групи наукових дисциплін. Серед головних дисциплін суспільної географії в окрему дисципліну виділяють соціальну географію. О. Топчієв у структурі суспільної географії розрізнив її теоретичне ядро – загальну теорію суспільної географії. У класифікації він визначив групу допоміжних дисциплін; головні дисципліни, до яких належать: географія населення, соціальна географія, економічна географія та політична географія; групу суміжних дисциплін. Головні дисципліни суспільно-географічних наук розділені на галузеві та регіональні дисципліни. В економічній географії галузеві науки представлені географією населення, географією природних ресурсів та умов, географією господарства, географією інфраструктури та їхніми підгалузями. Соціальна географія об’єднує такі блоки: комплексні науки, галузево-комплексні науки, регіональні науки. В цій класифікації в окрему дисципліну виділена географія транспорту в блоці географії господарства.

М. Пістун навів дві класифікації за повнотою відображення змісту (функціонально-генетичний принцип) та за співвідношенням методів дослідження, які використовують.

Д. Фігурний за повнотою відображення змісту суспільну географію поділяє на загальні дисципліни, економіко-географічні (галузеві та регіональні), соціально-географічні (галузеві та регіональні), політико-географічні, управлінсько-географічні, інфраструктурно-географічні тощо. Аналітичні дослідження, на думку М. Пістуна, диференціювали соціальну географію, наслідком чого є сучасна система її аналітичних ( галузевих) дисциплін: географія природних ресурсів, географія населення і розселення, географія промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі (внутрішньої та зовнішньої), послуг, будівництва (будівельної індустрії), зв’язку тощо.

Питання для самоконтролю.

1. Сутність об’єкта і предмета дослідження соціальної географії.

2. Функції соціальної географії.

3. Основні завдання соціальної географії.

4. Місце соціальної географії в системі наук та її зв’язки з іншими науками.

Тестові завдання

Тема 1. Зміст, предмет і завдання соціальної географії.

1. Фрагмент дійсності, на який спрямована пізнавальна діяльність науки – це: