Основи соціальної географії (стр. 2 )

Предметом дослідження соціальної географії є тери­торіальний аспект соціального розвитку в конкретних суспільно-історичних умовах, відмінності в темпах і пропорціях відтворення територіальних структур. Вона вивчає соціальну сферу в регіональному вимірі, тому предметом її дослідження є територіальна організація соціальної сфери.

У різних авторів можна зустріти різне розуміння предметної об­ласті соціальної географії в залежності від їх методологічної орієн­тованості на розмежування чи синтез природничої та соціальної гілок географії.

Соціальна географія, як і географія в цілому, повною мірою ко­ристується загальнонауковими підходами та методами досліджень і водночас розробляє свій оригінальний і специфічний просторовий (територіальний) підхід. Справа в тому, що об’єктом географічних досліджень виступає земна поверхня з її просторовою протяжністю та територіальною неоднорідністю. І географи виокремлюють і ана­лізують саме просторові — територіальні, акваторіальні відмінності природного середовища, розміщення населення та господарства. Так само, як історія розробляє історичний підхід, який розглядає зміни об'єктів і явищ у часі, географія пропонує територіальний (просторовий) підхід, який акцентує просторові відмінності об'єктів і процесів. Головними ресурсами цивілізації є відмінності: без різних висот рельєфу не буде стоку і річок; без різниці потенціалів не буде електричного струму; без різниці природних і економічних умов не буде поділу праці, обміну продукцією і т. д.

Соціальна географія досліджує також регіональні відмінності в умовах життя людей (природні, економічні, соціальні) та шляхи вирівнювання рівнів життя між різними районами й типами поселень та регіональні відмінності відтворення населення і трудових ресурсів, просторові переміщення людей. Окрім того, вона вивчає також поведінку населення і його різних груп у тій чи іншій місцевості залежно від зміни ринку, розміщення нових сфер застосування праці, підприємства сфери послуг, погіршення навколишнього середовища.

Тенденції розвитку соціологізації географічної науки ви­значаються різними факторами ( та Я. Б. Олійник). По-перше, переходом до ринкових відносин, які супроводжуються більш прискореним розвитком соціальноорієнтованої економіки і більш повним задоволенням соціальних потреб людини. По-друге, розширенням соціальних потреб науки, а також дослідженням соціальних аспектів територіальної організації суспільства. По-третє питання територіальної організації суспільства не можуть ефективно вирішуватись без соціальних факторів.

1.2. Функції соціальної географії

Уточнення об’єкта та предмета соціальної географії разом з аналізом нового соціального запиту дозволяє вивести нове тлумачення функцій соціальної географії, які до цього найповніше були представлені у працях Я. Б. Олійника й (1999, 2001). Отже, традиційно визначені функції соціальної географії такі:

1. Теоретико–пізнавальна функція, орієнтована на вивчення й аналіз соціального буття суспільства. Вона забезпечує теоретичне узагальнення, пояснення, синтез і збагачення соціальних географічних знань, побудову теорії науки й розробку її теоретико–методологічного базису на основі дослідження та просторово–часового пізнання соціальної дійсності в різних територіальних вимірах. Окрім цього, завдання цієї функції полягає в передачі накопичених знань і соціального досвіду з покоління в покоління, здійснюючи наступність культурно–етнічних, релігійних, духовних, моральних та інших традицій різних соціумів, що забезпечує їхню самоідентифікацію. На відміну від аналогічної функції географії, вона поєднує на основі традиційного комплексного географічного підходу соціальні об’єкти та явища з природно–географічними умовами, тобто розглядає соціальну дійсність в географічному просторі. Логічний зв’язок соціального та природного характерний для соціальної географії, а в актогенезі соціогеосистем її теоретико–пізнавальна функція забезпечує накопичення й передачу соціального досвіду та знання. Ці елементи актогенезу відіграють велику роль у формулюванні потреб і трансформації їх у систему цілей. На рівні індивіда теоретико–пізнавальна функція забезпечує розвиток і формування особистості, на рівні соціосистеми – формування суспільної свідомості, а на рівні соціогеосистеми – науково–дослідну, освітню і виховну діяльність із залученням природних об’єктів і систем.

2. Інформаційна функція забезпечує збір, збереження й обробку соціально–географічної інформації, доповнюючи попередню функцію. Її реалізація тісно пов’язана з розвитком сучасних інформаційних технологій, геоінформаційних систем, комп’ютерних і комунікаційних мереж тощо. Сьогодні значення інформаційної функції різко зростає, тому що інформація стає головним двигуном соціального прогресу і в актогенезі забезпечує збереження та передачу досвіду і знань. На рівнях об’єктів, що розглядаються, інформаційна функція виконує ті ж завдання, що й теоретико–пізнавальна. Треба додати, що на думку деяких учених, зокрема, іна (2003), у сучасному соціальному просторі найбільшу цінність становлять інформаційні та фінансові простори, домінування в яких дозволяє одержати доступ до ресурсів усього світу, а основним елементом суспільного багатства є знання. Отже, можна констатувати підвищення значущості інформаційної та теоретико-пізнавальної функцій соціальної географії.

3. Прогностична функція забезпечує соціальний прогноз, який опирається на загальні закони соціально–географічного розвитку. Прогноз соціально-географічних явищ і процесів має величезне значення в умовах нерівноважного соціуму, де можливі біфуркації, відхилення від бажаної траєкторії розвитку, що може призвести до непередбачуваних наслідків. Через прогностичну функцію соціальна географія може будувати оптимальну траєкторію розвитку соціогеосистем, стежити за відхиленнями від неї й обґрунтовувати управлінські рішення. Вона може ефективно реалізовуватися разом з соціально–географічним моніторингом, який має забезпечувати збір достовірної інформації про поточний стан соціогеосистем для подальшого корегування їх розвитку. У процесі актогенезу соціогеосистем прогностична функція забезпечує оптимізацію траєкторії їх розвитку та спільно з соціально – географічним моніторингом – діагностику відхилень від передбачуваної траєкторії. На рівні особистості ця функція сприяє формуванню моральних імперативів (екологічного, ноосферного та інших), творчої й професійної діяльності; на рівні соціосистеми – бере участь у формуванні принципів природокористування; на рівні соціогеосистеми – забезпечує всі види природокористування й різні види діяльності у природі. Тобто соціальна географія через прогностичну функцію з позиції комплексного характеру підходу може не тільки глибоко та всебічно аналізувати основні концепції, доктрини, іноваційні дослідно-експериментальні дані про стан соціально - географічного процесу, але й дозволяє постійно контролювати цей процес і, що найголовне, - передбачати можливі зміни та наслідки людської діяльності. Це визначає важливість прогностичної функції соціальної географії.

4. Функція соціального проектування і конструювання полягає в моделюванні соціальних процесів або явищ (систем) із заданими параметрами й режимом функціонування. Її реалізація принципово збігається з побудовою моделі очікуваного результату діяльності при цілепокладанні, тобто побудова ієрархічної системи цілей в актогенезі соціогеосистеми виконується через цю функцію, що свідчить про важливу роль соціальної географії у природокористуванні. На рівнях об’єктів, що розглядаються, функція соціального проектування і конструювання виконує ті ж завдання, що і прогностична.

5. Управлінська функція забезпечує процес підготовки, прийняття та реалізацію рішень в актогенезі. Її головне завдання полягає у виборі правильного (адекватного стану соціогеосистеми) управлінського рішення й забезпеченні його ефективної реалізації. Управлінську функцію соціальної географії можна об’єднати з функцією соціального проектування й конструювання, оскільки вони забезпечують виконання різних аспектів одного завдання.

При переході до стратегії стійкого розвитку та одночасного формування державності для України також важливо розширити завдання соціальної географії й увести додатково менталітетоформуючу та ноосферно – світоглядну функції. У наш час соціум усвідомив потребу в опрацюванні глобальної стратегії природокористування. Як один із варіантів розглядається стійкий розвиток. Перехід до реалізації цієї стратегії вимагає докорінної зміни інтегрального менталітету соціуму, а для цього необхідно подолати інерцію технократичного мислення та стереотипу „підкорювача природи”. У загальному розумінні це означає, що треба змінити існуюче співвідношення переконань і моральних настанов „антропоцентризм – природоцентризм” на всіх рівнях соціальних об’єктів – від індивідуума до глобального соціуму. Очевидно, що досягнення цієї (однієї із глобальних) цілі можливе протягом зміни кількох поколінь людей. В умовах наростаючої глобальної соціально–геоекологічної кризи сучасна цивілізація має мало часу й тому кожна помилка у виконанні цього завдання може стати фатальною. Для досягнення поставленої цілі треба створити таку виконавчу систему, яка б працювала за оптимальною програмою, а обґрунтувати таку програму може лише та наука, яка спроможна комплексно поєднати у предметі аналізу рівномірно соціальні і природні об’єкти. З усіх суспільних і природничих наук цим питанням найбільше володіє соціальна географія, яка в тісному зв’язку із соціологією, економікою, екологією, фізичною географією та іншими науками може спроектувати програму дій і сконструювати відповідну виконавчу систему. Виходячи зі сказаного, слід вважати головною ціллю соціальної географії на сучасному етапі формування єдиного інтегрального менталітету глобального соціуму на основі загальноцивілізаційних цінностей з урахуванням розуміння та прийнятності самоцінності всіх етносів і культур. Соціальна географія повинна брати участь у трансформації менталітету соціуму на всіх рівнях через реалізацію однієї з нових функцій, яку повною мірою можна назвати менталітетоформуючою. Її основне завдання полягає в розробці ефективної соціальної програми трансформації менталітету на всіх його рівнях з урахуванням умов еволюції соціально-геогра­фічного процесу. Менталітетоформуюча функція соціальної географії повинна забезпечити: