Вступне слово (стр. 19 )

Переїхавши із сім’єю у 1894 р. до Одеси, Є. Чикаленко вступає до тамтешньої української громади, яка хоч і не була чиселенною, але згуртованою і міцною. У той час вона працювала над упорядкуванням матеріалів до російсько-українського словника, що вийшов у Львові у 4-х томах у 1893–1896 рр. як ″Словарь російсько-український” Спілки А., тобто М. Комарова і Одеської Громади за матеріальної підтримки Є. Чикаленка.

Новим етапом для Є. Чикаленка як громадського діяча став переїзд 1900 р. до Києва. За словами Д. Дорошенка, він тоді ″з головою впірнув в українську громадську діяльність, з того часу його життя зробилось нероздільною частиною українського національного руху” [5]. Євген Харлампійович вступає до Старої Київської Громади, органічно входить до активу організації, постає серед ініціаторів завершення Громадою багаторічної праці над упорядкуванням матеріалів словника української мови. Саме він ініціював звернення до Б. Грінченка з проханням завершити словникову працю і нарешті видати її [11].

Іншою, не менш важливою, справою для українців Києва було підтримання журналу ″Киевская старина”, який видавався Громадою і з 1897 р. отримав дозвіл на публікацію творів української белетристики. Є. Чикаленко стає одним з прихильників і популяризаторів часопису, дбає про зростання якості його творів, літературних сил і передплатників. Він ініціює конкурси на краще написану історію України або український історичний роман і виділяє для преміювання авторів 1000 крб. зі своїх власних заощаджень, надає гроші для оплати достойних авторських гонорарів.

Із листів Є. Чикаленка до А. Ніковського довідуємося про його благодійну допомогу в 1880–1890-і рр. українському театру. Про неї йшлося переважно у його листуванні з І. Тобілевичем (Карпенком-Карпим), яке, на жаль, не збереглося. Лише відомо, що листи Карпенка-Карого до нього Євген Харлампійович підготував до публікації ще 1915 р. і пересилав для переписування та зберігання А. Ніковському. Друкувати ж їх не наважувався з тієї причини, що у них відклалося чимало інформації про його матеріальну допомогу українському театру, яку благодійник не бажав афішувати.

Змістом і справою життя Є. Чикаленка стало заснування і видання ним у Києві щоденної української газети, яка, по суті, трималася усі 8, 5 років свого існування на його ентузіазмі та коштах. Період видання ″Громадської думки” і ″Ради” вважаємо найінтенсивнішим у громадській та доброчинній діяльності Є. Чикаленка, адже він спільно з В. Симиренком давали щорічно на видавничі витрати великі кошти – близько 20 тис. крб. Основним джерелом видатків на “Раду” було господарство Євгена Харлампійовича. Він писав відомому популяризатору газети та ″бандурному батьку” М. Богуславському, що ″Рада” тримається не передплатником, а його врожаєм: ″Буде врожай, буде чим заплатити дефіцит, нема врожаю − може й газета вмерти” [12].

Час від часу, коли вичерпувалися джерела фінансування, або хтось із благодійників відходив від справи, виникали ситуації вимушеного закриття газети через її фінансове банкротство. Проте Є. Чикаленко не міг змиритися з такою думкою, вживав

усіх заходів, щоб утримати ″Раду”, шукав для неї додаткові джерела фінансування, звертався за допомогою до заможних українців, навіть готовий був продати заради справи кілька сот десятин маєтної землі. Бо усвідомлював значення пресового органу як основного популяризатора й інформатора ідей українського національного життя.

Є. Чикаленко був комунікабельною особистістю, спілкувався майже з усіма відомими українцями. Його близькими приятелями були П. Стебницький, провідник української Громади у Петербурзі, М. Комаров, А. Грабенко, М. Левицький, Ф. Матушевський, В. Винниченко, А. Ніковський, С. Єфремов. Є. Чикаленко спілкувався з М. Грушевським, О. Олесем, С. Васильченком, М. Аркасом, І. Шрагом, братами Тобілевичами та іншими відомими сучасниками. Деяких Євген Харлампійович підтримував матеріально. Наприклад, В. Винниченка у 1905–1909 рр. – у період його вимушеної еміграції та втрати творчої працездатності, А. Ніковського у складний період закінчення університету, допомагав хворим письменникам О. Кобилянській та А. Тесленку [13]. У 1902 р. його захопила ідея М. Грушевського побудувати гуртожиток для студентів Львівського університету та політехніки і він офірував на цю важливу справу значні на той час кошти – 25 тис. руб. [14]. Також Є. Чикаленко матеріально підтримував НТШ у Львові, Благодійне товариство видання загальнокорисних і дешевих книг для народу у Петербурзі.

Багато відомих сучасників часто гостювали у сільських маєтках Є. Чикаленка: одні приїздили в гості, інші -- провести відпустку в ″Кошар-баді” (так називали між собою Перешори), а ще інші -- попрацювати творчо, бо там завжди були відповідні умови для такої праці. Показовим для підтвердження гостинності Чикаленків став спогад С. Єфремова про його перший візит у товаристві О. Кониського влітку 1898 р. до Є. Чикаленка у Перешори. Приїхавши у Мардарівку – залізничну станцію, з якої треба було їхати до перешорського маєтку -- гості захвилювалися, бо на той час мало знали господарів і остерігалися потрапити в ″аристократичну атмосферу”, чи то до ″якогось занадто бонтонного дому”. Проте їхні сумніви розвіяла
юрба гостей, побачена на подвір’ї Чикаленків. Серед неї були знайомі обличчя і прибулі відчули, що ″попали в гостинну, просту й щиру атмосферу, в якій одразу почувалося легко і хороше” [6]. Такі відчуття були не в одного С. Єфремова, а у всіх, хто відвідував цю родину.

Не меншою популярністю користувалася і київська оселя Чикаленків на вул. Маріїнсько-Благовіщенській, № 56. Сучасники називали її справжнім українським політичним та культурним салоном, бо вона була відома українцям і Наддніпрянської України і Галичини. Розташована у кварталі, що звався українським, поряд з будинками Старицьких, Лисенків, Косачів, О. Кониського, -- вона притягувала ″духовних родичів” з усієї України. У ній проходили традиційні Чикаленкові ″понеділки”, на яких обговорювалися новини української літератури і культури, відбувалися з’їзди Загальної Української Організації, партійні та Товариства українських поступовців, прийоми чужоземних гостей. З’їзди ТУП традиційно проходили на великодні або різдвяні свята і називалися у родині ″хатньою революцією”, що супроводжувалася ″мобілізацією стільців, столів та самоварів, варенням та печенням на кухні” [23] .

У київському будинку Євгена Харлампійовича знаходили притулок ті українці, котрі при його допомозі переїхали до Києва і не мали власного помешкання. Серед них А. Ніковський, В. Винниченко, М. Павловський. Є. Чикаленко застерігав приятелів, що в разі потреби у житлі ніякі ″стесненія” їм не повинні були приходити в голову. Діяч сповідував принцип, що усяка талановита людина повинна реалізовувати себе у центрі громадсько-культурного життя, тому він і сприяв переїзду до Києва подружжя Грінченків, Ніковських, О. Олеся, Л. Жебуньова, клопотався про працевлаштування у містах Ф. Шульги, І. Липи, В. Боровика та ін., щоб зберегти цих людей для національної справи.

Отже, на основі викладеної інформації, приходимо до висновків, що Є. Чикаленко був помітною і впливовою постаттю своєї доби, мав здатність гуртувати українців різних поглядів і поколінь, підтримував з ними стосунки і спілкування.

Він був ініціатором багатьох громадських починань: у 1896 р. одним із засновників Петербурзької Громади, у 1905 р. співавтором резолюції з національного питання на всеросійському з’їзді журналістів, популяризатором друкованого слова українською мовою, ініціатором боротьби з офіційним законодавством, яке обмежувало національні права українців, фундатором і видавцем першої щоденної української газети, яка відіграла поважну місію провідника національного руху, активним членом ТУП, політичних партій та громадських товариств. Перелік цих заслуг підкреслює необхідність всебічного дослідження життєпису Є. Чикаленка, його багатої мемуарної і епістолярної спадщини та формулювання на їх основі адекватної оцінки виконаній громадянській місії цієї оригінальної постаті української історії.

Список використаної літератури та джерел:

1. Айзеншток І. Є. Чикаленко. Спогади. 1861−1907. (Рецензія) // Червоний шлях. − Харків, 1926. − № 11−12. − С. 267−269. 2. Бочковський І. Останні тижні життя і смерть Є. Х. Чикаленка // Тризуб. – Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30. − С. 32−39. 3. Григоріїв Н. Є. Чикаленко. Спогади. 1861−1907. (Рецензія) // Нова Україна. − Прага, 1925. − Ч. 7−8. − С. 144−145. 4. Великий громадянин // Літопис Червоної калини. − Львів, 1931. – Ч. 4. − С. 3−4. 5. Євген Чикаленко (1861−1929). Його життя і громадська діяльність. Прага, 1934. − C. 36. 6. Єфремов Сергій. Про дні минулі. [Спогади] // Молода нація. – К., 2004. – № 1. – С. 199. 7. Королів- ″Пан”. (Український ″будитель” Є. Х. Чикаленко) // Тризуб. − Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30.– С. 15−16. 8. По прочитанню щоденника Є. Чикаленка // Літопис Червоної Калини, Львів, 1931. – Ч. 4. – С. 4. 9. Причинки до біографії Є. Чикаленка // Тризуб. − Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30. − С. 29−32. 10. Матеріали до життєпису Є. Х. Чикаленка // Тризуб. – Париж, 1929. – Ч. 42 – С. 2−5. Перевиданої: В. Леонтович. Зібрання творів. – К., 2005. – Т. 3. – С. 298–302. 11. Лист Чикаленка Є. Грінченку Б. 20 жовтня 1901 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі – ІР НР НБУВ), ф. ІІІ, № 39970. 12. Лист Чикаленка Є.    Б/д. (копія) // Відділ рукописних фондів і текстології інституту літератури ім. (далі – ВР ІЛ), ф. 153, од. зб. 288. 13. Лист Тесленка А. Чикаленку  Є. 26 травня 1911 р. // ВР ІЛ, ф. 6, од. зб. 96. Лист Чикаленка  Є. Кобилянській О. 1 квітня 1904 р. // ВР ІЛ, ф.14, од. зб. 1032. 14. Листи Є. Грушевському // Центральний державний історичний архів, м. Київ, ф. 1235, оп. 1, спр. 822, арк. 22, арк. 36, арк. 33. 15. Листи Є. Чикаленка до В. Липинського // Українська Вільна Академія Наук у США / Ред. Марко Антонович. – Нью-Йорк, 1999. – Наук. зб. ІV. – С. 266. 16. Матвієнко-Сікорський С. Пам’яти Євгена Чикаленка (в річницю смерти) // Час. – Чернівці, 1930. − 20 червня. − Ч. 502. – С. 2. 17. Мірна З. Є. Чикаленко, як батько родини // Жіноча доля. – Коломия, 1931. − Ч. 25, 26, 28. – С. 4, 4, 8; Останні зустрічі з Є. Х. Чикаленком // Тризуб. – Париж, 1929. − 10 листопада. − № 45. − С. 5−10. 18. Німчук І. Перла української мемуаристики. Євген Чикаленко: Щоденник (1907−1917) // Мета. – Львів, 1931. – 3 травня. − Ч. 8. − С. 4. 19. Пам’яти ″Пана” // Тризуб. − Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30. – С. 5 − 13. 20. Щоденник видавця Щоденника // Діло – Львів, 1931. – 28 лютого.− Ч. 45. − С. 2; 1 березня. − Ч. 46 – С. 2. 21. До характеристики Є. Чикаленка // Тризуб. − Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30. – С. 13−15. 22. Славінський М. Євген Чикаленко // Тризуб. − Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30. – С. 3−5. 23. Чикаленко Ганна. Матеріяли до біографії Євгена Чикаленка (З нагоди річниці смерті) // Є. Чикаленко. Спогади (1861–1907). – К., 2003. – С. 351. 24. Чикаленко Євген. Спогади (1861–1907). – К., 2003. – С. 194. 25. Чикаленко Євген. Щоденник (1907–1917). – К., 2004. – С. 76–77. 26. Є. Х. Чикаленко, як громадський діяч // Тризуб. − Париж, 1929. − 14 липня. − № 29−30. − С. 23−29.

Короткі відомості про авторів

Галак Інна – кандидат філологічних наук, викладач Національного педагогічного університету ім.

Горбатюк Микола – аспірант Київського Національного лінгвістичного університету

Диба Алла – молодший науковий співробітник Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Національної академії наук України

Дроботенко Наталія – кандидат історичних наук, старший викладач Київського міського педагогічного університету ім. Б. Грінченка

Кірієнко Ольга – завідувачка музею М. Старицького, аспірантка Інституту української археографії та джерелознавства ім.  НАН України

Константинівська Оксана – старший науковий співробітник МВДУК

Миронець Надія – доктор історичних наук, професор, зав. відділом ″Новітніх джерел″ Інституту української археографії та джерелознавства ім.  НАН України

Очеретяний Володимир – аспірант Київського Національного лінгвістичного університету

Скорульська Роксана – завідувачка музею .

Старовойтенко Інна – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім.  НАН України

Зміст

Вступне слово 3

Галак І. ″Алегорично-символічна знаковість

п’єси Л. Старицької-Черняхівської ″Милость Божа″

в контексті визвольних змагань українців

на початку ХХ століття″ 5

″Видання Андрієм Ніковським

журналу ″Основа″ в Одесі (1915-1916 рр.)″ 9

″Про себе, про родину, про Батьківщину…:

Розповідає вчений і громадсько-політичний діяч

Климент Квітка (1880 – 1953). Частина друга. 18

″Діяльність М. Лисенка

у справі національного відродження″ 25

Кірієнко О. ″Деякі аспекти громадсько-політичної діяльності

ї-Черняхівської.″ 29

Кірієнко О. ″Юрій Старицький. Кілька нових фактів

до реставрації біографії.″ 43

Константинівська О. ″Іван Труш і Леся Українка.

До історії взаємин: перша поїздка художника на Наддніпрянщину″ 52

″Проблема формування національної свідомості

у творчій спадщині Олени Теліги″ 69

″Літературно-перекладацька діяльність

Максима Славинського та Лесі Українки″ 80

″Панас Саксаганський і виховання

″золотої плеяди” української оперної сцени.

(Роздуми з приводу унікального ескізу″) 86

Старовойтенко І. ″Євген Чикаленко:

громадсько-культурний діяч, видавець, благодійник″ 95

Короткі відомості про авторів 106