Вступне слово (стр. 3 )

Редакція часопису постійно відчувала нестачу матеріалів, тому А. Ніковський прагнув залучити до видання якомога більше авторів. В листах до С. Єфремова він просив його писати до “Основи” самому та ворушити київських діячів [1, арк. 27], а також запрошувати до співпраці П. Стебницького та О. Лотоцького [1, арк. 21].  Ніковський писав Левку Чикаленку, щоб той “дав що-небудь з загальних питань археології, доступне для читачів” [1, арк. 21].

 Ніковський на сторінках “Основи” виступав переважно з літературно-критичними статтями [1,  140-143; 1,  102-122; 1,  98]. Однією з них була гостро-критична рецензія на “Граматику украинского языка” І. Нечуя-Левицького. В своїй статті А. Ніковський наголошував на “суб’єктивності, випадковості, і непевності” джерел “Граматики” і робив висновок, що “книжка Н.-Левицького – се не граматика, і не годиться вона ні для однокласних, ні двох-, ні трьохкласних шкіл, ні для гімназій і ні для всякого иншого, хто схотів би граматики вчитися” [1,  106, 122].

За весь час існування “Основи” вдалося випустити всього три номери часопису. Підготовка першого її випуску тривала з березня по серпень 1915 р. Офіційний дозвіл на видання журналу царська адміністрація видала на початку квітня 1915 р. [1, арк. 1], проте деякі матеріали для набору в друкарню А. Ніковський здав ще в кінці березня 1915 р. [1, арк. 2]. До першої книжки “Основи” частково ввійшли матеріали від київської групи “Літературно-наукового вісника” і “Світла”,

частково були залучені нові сили – В. Винниченко, В. Леонтович, С. Єфремов [1,  38]. Підготовка і випуск першого номеру журналу сильно гальмувалася цензурою, яка заборонила майже всі подані А. Ніковським матеріали. Але після зміни обстановки на фронті 19 липня 1915 р. цензор почав дозволяти все, включаючи статті О. Грушевського і С. Єфремова. Далі на перешкоді стала відсутність кваліфікованих наборщиків, внаслідок чого набір журналу затягнувся до кінця липня. Дебютний випуск “Основи” датувався серпнем 1915 р., але фактично, через перешкоди створені цензурою і друкарнею, його вихід спізнився щонайменше на місяць.

Перший номер “Основи” був найбільш лояльний до російської влади. Вміщені в ньому публікації переважно мали академічний характер і не викликали особливого протесту одеської цензури. Але вже з другого номера, як відзначається в докладі начальника жандармського управління м. Одеси, “журнал резко изменил своё направление, поместив статьи сепаратиского направления” [1, арк. 193]. Саме в другій книжці “Основи” А. Ніковський хотів опублікувати декларативну передову статтю “про потребу культурної роботи та організації національної думки” в Україні. Своїми планами він поділився з С. Єфремовим, якому пропонував написати статтю з полемічним перцем на “теми російсько-українських спорів, відносин, рахунків і планів” [1, арк. 26]. С. Єфремов відгукнувся на пропозицію і написав статтю “З хвиль життя”, яка зрештою стала причиною закриття журналу. В статті він констатував наростання українського національного руху і нагадував царським чиновникам, що “Декретом можна було припинити українську пресу, але не можна ніяким декретом спинити оте вільне, незалежне слово, що живе в устах народу” [1,  121]. Через заборону цензури, стаття Єфремова в другому випуску “Основи” надрукована не була і вийшла в наступному, в дещо зміненому вигляді і з делікатнішими висновками [1,  38-39]. Одеський цензор, з яким А. Ніковський перебував у дружніх стосунках, напряму радив зачекати з випуском “З хвиль життя”: “Пускайте в IV или V кн. Пусть сначала убедятся, что Ваш журнал не вреден вообще” [1, арк. 38зв.].

Але видавці “Основи” не хотіли чекати. А. Ніковський, не зважаючи на небезпеку, був переконаний в необхідності видання статті. З цього приводу він писав С. Єфремову: “з невеликим “страхом Божим” будемо хоч щось писати, – принаймні попереду (підкреслення автора – М. Г.) не заборонять. А конфіската книжки – це все ж таки життя, а не тиха смерть під червоним атраментом цензора. Закриють за напрямок – але й так небагато одкрито” [1, арк. 35зв.].

Третій випуск “Основи” виявився найбільш вдалим і зібрав масу позитивних відгуків.  Єфремов в листі до А. Ніковського писав, що книжка “Основи” “вже тим цікавіша, що хоч боязливо, але до неї пробилося життя” [1, арк. 1], Д. Дорошенко назвав її “цікавою” [1, арк. 40зв.], а І. Гаврилюк стверджував, що “третя книжка громадянству дуже подобається” [1, арк. 11].

Зовсім іншу думку з цього приводу мала місцева царська адміністрація. Одеський тимчасовий комітет у справах друку визначив статті часопису як антиурядові, і такі, що підривають державний лад Російської імперії. 16 січня 1916 р. він постановив накласти арешт на третій номер “Основи”, а редактора журналу – І. Гаврилюка притягнути до судової відповідальності[1, арк. 22]. 2 лютого 1916 р. постановою одеського Генерал-губернатора видання журналу “Основа” було припинено на весь час перебування Одеського військового округу на військовому стані [1, арк. 193].

6 лютого 1916 р. Правління акціонерного південно-російського товариства друкарської справи повідомляло А. Ніковського, що на час закриття журналу вже було набрано 9 аркушів 4-5 книжки “Основи”, а борг редакції перед друкарнею становив 387 крб. 22 коп. При цьому друкарня попереджала редактора часопису, що коли він не видасть розпорядження щодо виконаної роботи до 15 лютого 1916 р., то набраний шрифт буде розібраний [1, арк. 4].

Із готових матеріали було вирішено видати альманах “Степ”, який, як писав А. Ніковський, “мав бути звеном між покійничкою “Основою” й Катеринославським “Степом”[1, арк. 7]. Більшість

поданих до альманаху матеріалів, серед них статті М. Грушевського “Зайві сумніви”, С. Єфремова “З хвиль життя”, Ромула “З крайніх полюсів”, С. Шелухіна “Солдатські листи”, І. Прихоненка “Український рух та кооперація”, були заборонені військовою цензурою [1 арк. 7]. Виданий в середині 1916 р. “Степ” містив праці А. Ніковського, Л. Орленко, Г. Чупринки, П. Устяка, М. Пилиповича, І. Липи, С. Шелухіна та Ю. Стрижавського[1] і був логічним завершенням “Основи”.

Не зважаючи на незначний період видання, “Основа” все ж встигла зібрати значне коло шанувальників. При ліквідації з’ясувалося, що журнал мав близько 400 передплатників, а на новий, 1916 р., незважаючи на відсутність оповісток і нерегулярність виходу – до 150 [1, арк. 2зв.].

Після закриття “Основи” А. Ніковський разом з однодумцями планували започаткувати в Катеринославі періодичне видання “Степ”. Редагувати його також мав А. Ніковський, але ця робота не викликала в нього особливого ентузіазму. В листі до П. Стебницького він писав, що “з охотою передав би клейноди Сергію Олександровичу” (Єфремову – М. Г.) [6, арк. 7зв.]. Тоді журнал “Степ” не став реальністю: через цензурні утиски, брак коштів і небажання друкарні братися за його випуск, він так і залишився задумом.

Джерела та література.

1. Ан.[дрій] Н.[іковський]. Придушене слово // Громада. – К., 1919. – №8-9 (квітень). – С. 7-9. 2. Державний архів Одеської області. – Ф. 746. – Оп. 1. – Спр. 1. 3. Державний архів Служби безпеки України. – Спр. 67098 ФП. – Т. 59. – Ч. 3. – 729 арк. 4. Єфремов С. З хвиль життя // Основа. Вісник письменства, науки і громадянського життя. – Одеса, 1915. – Кн. 3. – Жовтень. – С. 121. 5. ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – № 000. – 2 арк. 6. ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – № 000. – 1 арк. 7. ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – № 000. – 1 арк. 8. ІР НБУВ. – Ф. ІІІ. – № 000. – 2 арк. 9. ІР НБУВ. – Ф. 44. – № 000. – 2 арк. 10. ІР НБУВ. – Ф. 44. – № 000. – 2 арк. 11. ІР НБУВ. – Ф. 44. – № 000. – 2 арк. 12. ІР НБУВ. – Ф. 44. – № 000. –
2 арк. 13. ІР НБУВ. – Ф. 44. – № 000. – 1 арк. 14. ІР НБУВ. – Ф. 44. – № 000. – 1 арк. 15. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 29. – 1 арк. 16. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 31. – 1 арк. 17. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 38. – 1 арк. 18. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 47. – 1 арк. 19. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 48. – 1 арк. 20 ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 55. – 1 арк. 21. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 56. – 2 арк. 22. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 57. – 1 арк. 23. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 58. – 1 арк. 24. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 93. – 2 арк. 25. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 94. – 2 арк. 26. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 97. – 2 арк. 27. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 99. – 4 арк. 28. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 000. – 1 арк. 29. ІР НБУВ. – Ф. 226. – № 000. – 2 арк. 30. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 31. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 32. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 33. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 2 арк. 34. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 35. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 36. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 37. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 38. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 1 арк. 39. ІР НБУВ. – Ф. 317. – № 000. – 2 арк. 40. Ніковський А. Бібліографія // Основа. Вісник письменства, науки і громадянського життя. – Одеса, 1915. – Кн. 1. – Серпень. – С. 140-143. 41. Ніковський А. Граматика Ів. Нечуя-Левицького // Основа. Вісник письменства, науки і громадянського життя. – Одеса, 1915. – Кн. 2. – Вересень. – С. 102-122. 42. Реєстр праць А. В. Ніковського. // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук. – К., 1923. – Кн. 2-3. – С. 96-108. 43. Джерела для дослідження видавничої діяльності А. Ніковського // Бібліотечний вісник. – 2006. – № 2. – С. 35-40. 44. Степ. Письменство, наука і громадське життя. – Одеса, 1916. – 112 с. 45. Центральний державний історичний архів в м. Києві (далі – ЦДІАК). – Ф. 274. – Оп. 5. – Спр. 42. – 600 арк. 46. ЦДІАК. – Ф. 336. – Оп. 4. – Спр. 20. – 296 арк. 47. ЦДІАК. – Ф. 385. – Оп. 2. – Спр. 2. – 243 арк. 48. ЦДІАК. – Ф. 385. – Оп. 7. – Спр. 86. – 191 арк. 49. ЦДІАК. – Ф. 385. – Оп. 7. – Спр. 100. – 150 арк.