Вступне слово (стр. 4 )

Алла Диба

Про себе, про родину, про Батьківщину…:

розповідає вчений і громадсько-політичний діяч Климент Квітка (1880 – 1935). Частина друга.

У першій частині цього дослідження, підготовленій на замовлення Музею Лесі Українки в с. Колодяжному на Волині [3], ми зупинилися на матеріалах, опублікованих московською дослідницею Ксенією Корабльовою щодо листування Н. І. Прівалова, видатного музикознавця, фольклориста, етнографа, інструментознавця, диригента і композитора (1868-1928) з Климентом Квіткою [2], а також представляли спогади К. В. Квітки, конспективно зафіксовані українською письменницею, перекладачкою з грузинської та осетинської мов Варварою Чередниченко у щоденнику, який зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. НАН України [1].

Не менш цікавою у названому контексті може бути й слідча справа Климента Васильовича Квітки, яка зберігається у Центральному державному архіві громадських об'єднань України (м. Київ, вул. ) [4]. Відомий вчений-фольклорист і правозахисник, вдівець по Лесі Українці у лютому 1933 року був притягнений до відповідальності як учасник "контрреволюційної організації", "ставившей целью свержение советской власти". Матеріали допитів лягли в основу цієї справи. А сам "злочинець" по завершенні слідства змушений був, як кажуть, від гріха подалі, виїхати в еміграцію до Москви, хоча, як і його покійна дружина, завжди душею рвався в Україну (про це, до речі, він також свідчив 1944 року у розповідях Варварі Чередниченко).

Свідчення К. В.Квітки у слідчій справі 1933 року розповідають про маловідомі й майже не досліджені моменти біографії вченого, зокрема періоду становлення української незалежності та його роботи у Генеральному секретаріаті.

Отже, відповіді Климента Квітки на запитання слідчого з його справи у ЦДАГОУ [4, арх. 10-13]:

"Климент Васильович Квітка, син козака-хлібороба Полтавської губ[ернгії], народився 1880 року в Києві, скінчив 1902 року Київський університет по юридичному факультету, музичну освіту дістав в муз[ичній] школі Київського відділу колишнього Ампер[аторського] Руського Музыкального общества, працюючи в галузі музичної етнографії почав 1896 року, 1902 року видав першу свою працю (збірник укр[аїнських] нар[одних] мелодій), 1903 року -- дві наступні праці і т. д. Через те, що з ранньої молодості я тяжко хворів на туберкульоз легенів і неврастенію, а також через хворобу моєї покійної дружини, поетеси Лесі Українки, я зараз по скінченні університету подався в Тифліс. Проживати тоді з музикознавчої праці не можна було, і я мусив вступити на службу помішника секретаря цивільного відділу Тіфліського окр[ужного] суду, потім був секретарем цього відділу, помішником мир[ового] судді, мировим суддею і, нарешті, виконував обов'язки члена окр[ужного] суду по цивільного відділу в різних містах Грузії до 1916 року; за цей час двічі пробував вернутися на Україну, але не надовго, знов вертався на Кавказ, де мені було краще для здоров'я. 1916 р. перевівся в Чигирин, 1917 року був призначений на секретаря етнографічної комісії музичного відділу Генерального Секретаріату освіти в Києві, і, діставши змогу більше, ніж доти, працювати в цій любленій галузі, 1917 і 1918 року видав у двох частинах великий збірник укр[аїнських] мелодій з науковими коментарями, читав лекції з муз[ичної] етнографії і т. д. Але рівночасно на просьбу колишнього університетського товариша , що був тоді генеральним секретарем судових справ, а пізніше, після гетьманського перевороту, перейшов на сторону радянської влади і помер під Москвою, я згодився працювати і в цьому генеральному секретаріяті. Тому, що тоді було лише кілька осіб, які могли так-сяк орудувати українською мовою в юридичних справах і інші, кого знав ,
крім мене, на думку , були шовіністи, він переконав мене, що мій довг -- взяти на себе головування в комісії вироблення юридичної української термінології і завідування канцелярією секретаріату судових справ. Як укладався бюджет секретаріату, посада голови термінологічної комісії не була передбачена, отже, щоб винагородити цю важку роботу, що вимагала спеціальних знань, призначив мені плату на посаді товариша генерального секретаря. Фактично я таким не був і не міг бути, бо не належав ні до якої партії, ні разу я не заступав ні на яких нарадах політичного характеру і не давав ніяких відповідальних розпоряджень. Я згодився допомагати тільки в технічних справах, оскільки була потреба в моєму досвіді. Через тиждень після призначення, в листопаді 1917 р. я подав прозьбу про відставку, але її не прийняв; приблизно через місяць я покинув працю в тому секретаріаті самовільно, не добившися приказу про звільнення. Коли почалася збройна боротьба правительства Центральної Ради з Радянським, я в цьому секретаріаті не працював, а в той час, коли працював, мені здається, ніяких репресій від цього секретаріату проти більшовиків не було, принаймні, я нічого про репресії не знав. Моє завдання було надати канцелярії український по мові характер; в перший час, як би я обмовився, нікому було б навіть говорити по українськи з людьми, що приходили до секретаріату в ділових справах. Ідеї про те, що, ідучи на цю роботу, я іду на боротьбу з радянською владою, у мене не було. Як і всі мої знайомі, з ким доводилось тоді розмовляти, я не мав поняття про ленінізм і не бачив ознак того, що в Києві і в ближній території могла б бути якась інша міцніша влада, ніж влада генерального секретаріату. Отже, хоч я, властиво, дуже мало інтересувався судовими справами і виконував обов'язки, як тягар, що відбирає у мене час від любленої науки - музикології, -- я на короткий час піддався думці, що коли я ухилюся від обов'язку піддержати, чим можу, прозаїчне діло елементарного піддержання ладу, злочинні елементи людності

можуть знищити всяку базу для наукової роботи. Коли знання української літературної мови і юридичної термінології поширилося, я менш став уділяти часу виробленню цієї термінології і більше -- праці в музичному відділі Ген[ерального] Секретаріату освіти (за гетьманської влади -- управління мистецтв), проте ця робота дедалі більше мені сприкрювалася, і літом 1918 року я її покинув, виїхав з Києва, щоб мене не відривали ніякими справами від наукової роботи. Захопивши з собою коло 5 пудів найпотрібніших книжок і свої наукові рукописи, я оселився в Юзівці (теперішньому Сталіні), де люде не знали, що я давній робітник на полі української культури і не тривожили мене ніякими прозьбами дати пораду в тій чи іншій культурній справі. Так я здійснив свою давню мрію: впорядкував свої музикознавчі праці по матеріалах, які збирав цілий вік. Обтяжений цими рукописами, я не міг при розстроєному транспорті під час громадянської війни вернутися в Київ раніше липня 1920 року. Тоді, прочитавши доповіді з своїх праць, я відразу був обраний на наукового співробітника Укр[аїнської] Академії наук, на навчителя Київської консерваторії і професора Вищого Музичного інституту ім. Лисенка. Від 1927 року не працюю ніде окрім посади керівника кабінету музикознавства Всеукр[аїнськoї] Академії наук. У вересні 1932 року мене призначено на керівника етнографічного відділу історично-теоретичної катедри Московської Державної Консерваторії. По прозьбі ученого секретаря 2-го Відділу ВУАН я зостався до лютого місяця цього 1933 року, бо займав в цьому відділі місце голови бюра циклу мови, літератури і мистецтв, я, як поясняв учений секретар, мене одразу важко кимсь замінити.

Закреслено "нарешті", "го відді", "реакціонери і". Приписано "кого знав ". Закреслено "без". Писано 6-го лютого 1933 року.

К. Квітка".

Квітки. Передостанні речення пояснюють виправлення в тексті.
Ще один документ зі слідчої справи Квітки [4, арк. 14-16].

"Я, К. В.Квітка, 7 лютого 1933 р. на пропозицію слідчого ГПУ, показую, що близькі мої знайомі є 1) Олена Борисівна Курило, 2) мої найближчі сусіди по квартирі Кость Олександрович Копержинський, Василь Семенович Денисенко. Всі троє працюють в ВУАН в найближчих до мене галузях (мовознавство і етнографія), і раз-у-раз бувають з ними спільні наукові справи 3) поза ВУАН я в добрих відносинах з Ольгою Григорівною Рижковською і її чоловіком Іваном Івановичем Рижковським, що працює в архіві -- я у них жив на квартирі 1921 року, -- але кілька останніх років не мав часу у них побувати, 4) сестри моєї покійної дружини (Лесі Українки) Ольга Косач-Кривинюк і Ісідора Борисова (Київ, Лук'янівка), 5) в Харкові Лідія Григорівна Павленко, працює в Державній Бібліотеці, з нею часом листуюся, 6) в Тифлісі Лев Яковлевич Зактрегер, учений лісовод, 7) в Кисловодську В’ячеслав Вікторович Пасхалов, колишній голова етнографічної секції Державного інституту Муз[ичної] науки в Москві, тепер на пенсії, - з ним ніколи не бачився, але листуються в музичних справах, 8) в Москві піяніст Арнольд Александрович Альшванг (?) професор консерваторії -- як буває в Києві, заходить до мене в музичних справах, 9) в Ленінграді професор Макак Константинович Азадовський (Всесоюзная Академія наук). Нарешті, розуміється, всі особи, які живуть в квартирі № 5 в д. № 29 по Малій Підвальній улиці, де я живу. Більше не пригадує осіб, яких міг би називати як знайомих, з якими піддержую частіш зносини персонально або листовно. К. Квітка.

На Вашу пропозицію перерахувати не особистих знайомих з усіх, з ким я зустрічався в справах, перераховую співробітників ВУАН, хоч, розуміється, можу кого-небудь пропустити, -- простіше було б відмітити по списку тих, кого не знаю: 1) Р. Харків, Ф. Маковський, М. Підгірська, А. Бабій, Ю. Масютин, М. Береговський, Д. Ревуцький, В. Білий, В. Петров, В. Маслов, О. Малинка (Пернатий -- (?), О. Комишан, М. Хрустовий, О. Дорошкевич, Г. Ткаченко, П. Шуран, П. Филипович, П. Рулін,
Лазаревський, О. Новицький, Ф. Ернст, Б. Бутик-Сіверський і т. д. -- В Харкові -- композитор М. Вериківський, П. Козицький, музикознавець Полфеоров (?). - В Москві музикознавець Кузнєцов, музикознавці Нікольський, Катерина Лебедева, жінка робітника Наталя Бистрота, професор Юрій Соколов, його асистент Самарін, професор музикознавець Лев Кулаковський, секретар методологічного бюра Всесоюзного комітету Радіовіщання Леонід Кісільов, -- [в] Кам'янця Подільському, окрім проф[есора] Гериновича, з яким бачився 1925 р. і 1926 р., не можу нікого пригадати, в Вінниці керівник капели Микита Гайдай. В Ленінграді музикознавець , музикознавець С. Гіпіус (зрідка листування, не бачився ніколи), Михайло Наумович Колесницький (адреса не маю, не бачився від 1927 року і не листувався, в гімназіальні і студентські роки був з ним близький) в Баладні Нижнє-Волзького Краю Михайло Іванович Некозаченко - музикант, етнограф, в Сталінабаді, , науковий співробітник гідрометеоро-логічного бюра (працював недовгий час в кабінеті Муз[ичної] Етнографії, і я йому недавно написав листа з порадами щодо муз[ично]-етногр[афічних] [с]постережень в Таджікістані. В Одесі композитор при кінофабриці Овадіс. В Харкові [додаю] науковий співробітник Інституту матеріальної культури Дмитрук і аспірант цього інституту Б. Луговський. За кордоном останніми часами обмінявся листами з композитором і музикантом Бела Бартоком