Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 10 )

3.  Особливості методу дослідження. Структура, зміст та основні теоретичні здобутки

Маршаллом предмету дослідження зі сторони практич-

них рекомендацій для господарюючого суб’єкта, не могли не торкнутися методу дослідження. Перш за все, у самому викладі матеріалу чітко проявляється метод Е. Канта, особливо в 4 главі І книги, де вчений, підводячи підсумок визначення предмету дослідження, намічає порядок і мету економічних досліджень. Почавши обґрунтування методу дослідження до економічних проблем, А. Маршалл зацікавився методом Г. , для чого, певний час, жив у Німеччині, спілкуючись з послідовниками самого філософа молодими гегельянцями. Однак, з часом, його інтерес змістився у бік більш ґрунтовного методу, вже згаданого, Е. Канта, не відмовляючись від діалектики Г. . Дивно, але, навіть в працях таких маститих вчених як М. Блауг, нічого про це не говориться. А. Маршаллу приписують зовсім інші філософські методи, в чомусь схожі на методи класичної німецької філософії, але не тотожні їм.

38

Продовженням підходу А. Маршалла в дусі німецької класичної філософії стало використання каузального (причинно-наслідкового) методу, який знайшов своє відображення у дослідженні фактів дійсності, яким вчений приділяв величезну увагу. Причому, для нього цінними були не самі факти, а логіка їх змін. Виявлення тенденцій розвитку, він вбачав в узагальненні дій людей при відповідних умовах, які виступають, як економічні закони. В зв’язку з цим, є дивним приписування цій людині багатьма сучасними авторами функціонального методу, як головного. Таке ж тлумачення зафіксовано і в багатьох підручниках з економікс. Спростовуючи це положення, досить вказати на обмежене використання математики в дослідженні спонукальних мотивів діяльності людей, виведені, самим А. Маршаллом, за рамки основної частини твору. При функціональному методі, математика стала б основним інструментом дослідження.

Перш за все, велику увагу автор приділив змісту існування економікс, головне завдання якого він вбачав в дослідженні діяльності людей, їх спонукальних мотивів, які піддаються визначенню через вимір їх рушійної сили в грошах. Таким чином, економічна наука ставить своїм завданням, по-перше, здобувати знання для самих себе і, по-друге, проливати світло на практичні питання. Хоча практичні проблеми, в значній мірі, виходять за межі економічної науки, вони залишаються головним мотивом, що лежить в основі діяльності економіста.

Велике значення в економічній спеціальності, вчений приділяв трьом великим інтелектуальним якостям: сприйняттю, уяві та розсудливості. Причому, головним з них він вважав уяву, яка дає можливість знайти сховані для очей людини наслідки видимих причин, що віддалені від дослідника або не лежать на поверхні. Уява економісту необхідна, також, для реалізації своїх ідеалів. Аналіз фактів дає можливість знайти найбільш ефективний шлях стимулювання розвитку багатства суспільства, одним із яких, по А. Маршаллу, була виявлена освіта, яка дає дійсну економію для нього.

Пошук нового предмету дослідження, виводить науку про багатство (політичну економію) на практичний рівень, підходи до якого вже були відпрацьовані його попередниками, представниками маржиналізму, в теорії його вчителя Дж. С.Мілля та інших економістів. Цим самим, А. Маршалл реалізував в економічній науці два її аспекти: теоретичний та практичний, вперше поставлений в історії філософії Е. Кантом.

Вихід на практику через формування принципів економічної теорії як методу, що визначав би правила практичної дії в тій чи іншій господарській ситуації, мали результатом введення в науковий обіг, як окремої проблеми, відносин попиту та пропозиції. Саме вони дозволяли вийти на головний практичний аспект – спонукальні мотиви людей, силу яких А. Маршалл запропонував вимірювати через гроші, як ціну попиту та пропозиції. Цей відправний пункт дослідження, в подальшому доповнюється новими аспектами.

39

Початок аналізу відміченої проблеми вчений віднайшов в положенні Д. Рікардо. «Товари, які мають корисність, - писав останній - черпають свою мінову вартість з двох джерел: своєї рідкості і кількості праці, необхідної для їх виробництва» [115, c.1]. Звідси, А. Маршалл вийшов на необхідність дослідження спочатку спонукальних мотивів споживача, яку, в значній мірі, визначала рідкість даного блага, що була досліджена з боку попиту. З іншої сторони, досліджувались спонукальні мотиви виробника, які впливали на мінову вартість через витрати праці, що визначали сторону пропозиції.

Початок дослідження мінової вартості, з боку сторони пропозиції, дозволив А. Маршаллу конкретизувати спонукальні мотиви споживача, якому передували дослідження таких проблем, як багатство, виробництво, споживання, праця, нагальні життєві засоби, дохід і капітал. Вони дозволили, з одного боку, визначити обставини, що дозволяють з’ясувати спонукальні мотиви споживача через розгляд і класифікацію матеріальних, дарових, економічних і та інших благ. З іншого боку, деталізувалась сторона пропозиції. Відмічена характеристика отримала у А. Маршалла в назві ІІ книги «Деякі основні поняття».

Книга ІІІ «Про потреби та їх задоволення» ставить завдання показати все розмаїття чинників, що визначають сторону попиту, як з боку його градації, еластичності потреб, вибору між різними видами споживання однієї і тієї ж самої речі. Всі ці проблеми добре описані в курсі мікроекономіки, які вже вивчались, а тому особливої деталізації не потребують.

ІV книга «Фактори виробництва. Земля, праця, капітал і організація», присвячена аналізу пропозиції та факторів виробництва. Маршалл досліджує кожен із чинників виробництва, даючи їм різносторонню характеристику. В ході дослідження він ввів такий фактор, як організація, який досліджується не тільки з боку стану організації на підприємстві (підприємницька діяльність), який детально був розглянутий в курсі мікроекономіки але і в суспільстві, як стан організації охорони здоров’я, виробничого навчання і т. ін.

Окремо треба сказати про використання А. Маршаллом математичних методів дослідження та їх місце в його економічній теорії. В економічній (коментаторській) літературі, відносно зазначеного питання, розповсюджена точка зору, що вчений визначав використання математики, як основний інструмент пізнання дійсності. Однією з причин подібного підходу стало чудове розуміння А. Маршаллом математики, яку він дуже любив. Однак, математичні узагальнення, як і сам математичний метод, зайняли в його книзі досить скромне місце і були відправлені в додатки, наприкінці відповідних розділів книги, де математичний метод слугував тільки для більш компактного представлення результатів відповідних досліджень.

Книга V «Загальні відносини попиту, пропозиції і вартості», є центральною в усій роботі і ставить своїм завданням дослідження попиту і про-

40

позиції, ринкової рівноваги та її чинників. В ній автор порушує питання: про механізм встановлення цієї рівноваги при досягненні оптимального стану попиту та пропозиції; проблему інвестування та розподілу ресурсів та ряд інших проблем як, наприклад, вихід на теорію монополій. При цьому, головним завданням залишається з’ясування обставин, які визначають зрівноважену ціну, чим А. Маршалл закладає проблему ціноутворення з виходом в практичну площину.

Остання, VІ книга «Розподіл національного доходу», присвячена аналізу заробітної плати, прибутку, ренти, економічного та соціального прогресу, яка конкретизує попередні п’ять книг, виводячи дослідження на якісно новий практичний рівень. З часом, ця проблема, отримала розвиток у працях послідовника А. Маршалла – А. С.Пігу, в його «Теорії суспільного добробуту» (1932), яка започаткувала новий напрям економічних досліджень та обґрунтування економічних функцій держави.

4.  Місце та значення неокласичного напрямку на сучасному етапі економічної науки

Події 1929–1933 років в розвинених країнах, що отримали назву Великої депресії, значно підірвали вплив неокласичної теорії. Вона не змогла, в той час, кінця вільної конкуренції та періоду панування монополій, відповісти на виклик часу. З’являється новий напрям економічної науки, який отримав назву по прізвищу свого автора, видатного англійського економіста Дж. М.Кейнса. Одночасно з ним, потроху, отримає визнання американський інституціоналізм, особливо в розробках «Нового курсу» .

Виникає питання про те, що відбувається в цей період в неокласичному напрямку: він зникає, продовжує розвиватися чи, на відповідний період, замирає? По-перше, треба відмітити його відхід, як провідного напрямку економічної науки. По-друге, значну втрату його прихильників. По-третє, спроба не багатьма економістами дати новий поштовх для розвитку цього напрямку в зв’язку з відміченими вище подіями.

До числа таких прибічників, перш за все, треба віднести праці Ф. фон Хайека та його вчителя Л. фон Мізеса. Спроби розкласти чинники, що діють на ефективність роботи підприємств, економістами, що створили економічну модель Кобба-Дугласа. Цих економістів можна віднести до консервативного напряму неокласики, який зберіг свій вплив до 70-х років минулого століття. Крім того, в період 50-х – 60-х років, отримують широке розповсюдження спроби синтезу неокласики з кейнсіанством через створення таких теорій в працях та Дж. Р.Хікса, автора відомої моделі IS – LM.

Після енергетичної кризи 1973 року, з появою стагфляції, кейнсіанський напрямок втрачає своє провідне значення. Починається відродження неокласики, яка бере на озброєння ідею класичного лібералізму, доповнюю-

41

чи її макроекономічним аналізом. Виникають теорії монетаризму, економіки пропозиції, раціональних передбачень (в економічній літературі – очікувань, що не зовсім точно). Окремо в цей період виділяється «теорія соціальної ринкової економіки», яка займає проміжне місце між консервативною неокласикою та теоріями, яки сповідували планово-директивну систему.

Що стосується інституціоналізму 50-х – 50-х років ХХ століття, то він вступає в третій етап розвитку, що отримав назву неоінституціоналізму. Спроби, і не безуспішні, застосувати неокласичний напрям для побудови теорії інститутів, дали позитивний результат. Для цього були використані інструменти сучасної мікроекономіки та теорії ігор, використано спроби аналізу інституцій на основі єдиної теорії та в середині неї, і, нарешті, була звернута увага на незалежного індивіда, який сам вирішує, членом яких колективі йому вигідніше бути. Іншими словами, неоінституціоналісти використали основну ідею індивідуалізму класичного напряму. При цьому, треба відмітити, що метод, який вони використали, став однією із вагомих причин отримання інституціоналізмом в 80-х – 90-х роках минулого століття положення провідного напрямку сучасної економічної науки.