Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 5 )

Маркса головним є знаходження закону, який визначає зміни в досліджуваних ним явищах, точніше, закону їх змін, розвитку, переходу від однієї форми до іншої. При чому, відправним пунктом є зовнішні явища, де один факт дійсності співставляється з іншим фактом у їх зв’язку таким чином, щоб дослідити ступінь розвитку більш складної форми. Маркса кожний історичний період має свої закони, які при зміні дійсності теж змінюються. З’ясування змін в самій дійсності показує, що вона має причиною різні умови, в яких ці соціальні організми функціонують. Тому, наукова цінність аналізу полягає в з’ясуванні тих часткових законів, яким підкоряється виникнення, існування і смерть того соціального організма, який досліджується.

Наукове викладення отриманих результатів здійснювалось у вигляді сходження від абстрактного до конкретного, шляхом методу логічних абстракцій, індукції та дедукції, де головним було використання такого підходу як метод органічної цілісності. При аналізі суспільних явищ, насамперед, акцент був зроблений на дотримання принципу історизму, тобто фіксації постійно, що змінюється об'єкта, дослідження. Він сполучався з логічним підходом, де представлені факти виводилися, у взаємозв'язку й взаємозалежності, один з іншого – від найпростішої загальної форми (товару)

до найрозвиненіший (капіталу). При цьому, метод історизму був принципово новим словом в економічній науці. Відзначений підхід у дослідженні еконо-

19

мічних проблем уперше в історії економічної думки був реалізований при написанні «Капіталу» К. Марксом.

б) економічна теорія

Розвиток блоку марксистської економічної теорії можна умовно розділити на три етапи: ранній марксизм – від 40 – 50-х років ХIХ століття, зрілий марксизм – до кінця 70-х років і пізній – до 1895 року (смерті Ф. Енгельса).

На ранньому етапі уточнювалися основні положення теорії, зв'язані зі збором і аналізом історичного матеріалу, розробкою методу дослідження, підступами до викладу програмних завдань нової (комуністичної) ідеології. Основними науковими добутками цього періоду стали «Злиденність філософії», «Німецька ідеологія», «Маніфест Комуністичної партії», «До критики політичної економії» і інших.

Зрілий етап ознаменувався роботою К. Маркса й Ф. Енгельса над фундаментальним економічним добутком марксизму «Капітал», що складається із чотирьох томів.

Перший тім «Процес виробництва капіталу», що побачив світло в 1867 році, присвячений проблемі виробництва капіталу. В передмовах до твору були визначені як предмет так і метод дослідження автора. При чому, предметом дослідження визначався капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва та обміну. К. Маркс визначає завдання твору, що полягали у визначені основного закону системи (закону вартості) та розкриття закону її руху, як закону про додаткову вартість, що є наріжним каменем економічної теорії марксизму.

Дане вчення безпосередньо пов'язано із застосуванням методу сходження від абстрактного до конкретного. Абстрактним для економіки, що ґрунтується на капіталі, є товар. Тому із самого початку в I томі «Капіталу» К. Маркс починає своє дослідження, безпосередньо, з аналізу товару, самої «абстрактної» форми буржуазного суспільства. Головним фактором товару (саме фактором, тому що властивостей у товару нескінченна безліч, особливо з боку споживної вартості) є його вартість. Тому розвиток товарного характеру виробництва є розвитком вартісних процесів, з такої позиції товар «конкретизується» появою грошей і розвитком їхніх функцій, так вартісні процеси досягають виду Т – Г – Т, тобто простого товарного обігу. У свою чергу такі вартісні процеси перетворюються в процеси, що реалізуються по формулі Г – Т – Г’. На рівні такої конкретизації з'ясовуються фундаментальні процеси виробництва додаткової вартості.

Виробництво додаткової вартості є наріжним каменем теорії К. Маркса. Ключовим питанням даного тому є теорія додаткової вартості, де автор розглянув доходи основних класів в «розчині», тобто без аналізу конкретних форм, у яких вони існують (прибуток промисловця, торговця, відсоток, рен-

20

та). У томі розглянуті самі абстрактні аспекти буржуазного суспільства, виходячи із процесу виробництва.

Уперше в історії економічної думки, К. Маркс розглянув капітал з боку процесів його виробництва, як самозростаючої вартості, в якому проявляються відносини між капіталістом і найманим робітником як частинами додаткової вартості й вартості змінного капіталу через кількісне вираження у вигляді норми додаткової вартості. Надалі у викладі матеріалу намічається новий аспект як процеси трансформації капіталізму через процеси соціалізації. Виробництво відносної додаткової вартості у вигляді її різновиду надлишкової, досягається на базі все більшого застосування не людської праці, а наукових відкриттів, що, у свою чергу, поступово виводить людини із процесу виробництва, робить його доглядачем. У зв'язку із цим, зникає експлуатація людини людиною. Замість цього ракурс зміщається у бік природних процесів.

У Післямові до другого видання I тому «Капіталу» К. Маркс звертає увагу на природно-історичний закон трансформації соціальних організмів. Останнє саме й дає ключ до розуміння сутності функціонування системи господарювання розвинених країн, що разючим образом відрізняється від економіки Х1Х століття, що доводить правильність висновків К. Маркса. Забігаючи трохи вперед, слід зазначити, що практичну реалізацію ідея соціалізації К. Маркса знайшла в умовах теорії соціального ринкового господарства в Німеччині в другій половині ХХ століття.

Другий том «Процес обігу капіталу», підготовлений до видання Ф. Енгельсом, що побачив світ в 1885 році і розглядав капітал уже з погляду його відтворення як індивідуального так і суспільного капіталу. Це теж однобічний, абстрактний підхід, але не з погляду виробництва, а обігу.

Третій том «Процес капіталістичного виробництва і обігу, взятий у цілому», також підготовлений до друку Ф. Енгельсом і вийшов у 1894 році, був присвячений розгляду економічних форм у діалектичній єдності процесу виробництва та обігу. Така єдність виводила на форми господарювання, як, наприклад, витрати виробництва, середній прибуток і ціна виробництва, доходи основних панівних класів, як прояв форм прибавочної вартості.

Четвертий том, представлений у трьох частинах, побачив світ у 1905-1910 роках і був підготовлений одним з учнів і активних послідовників марксизму, К. Каутським. У ньому був здійснений критичний аналіз із погляду існуючих на той час економічних поглядів з погляду наближення їх до відкриття прибавочної вартості, по суті, і формам розподілу.

Пізній етап марксизму пов'язаний з діяльністю Ф. Енгельса. Найбільш значимими роботами того періоду стали, як було сказано раніше, підготовка до видання другого та третього томів «Капіталу». Крім цього, Ф. Енгельс видав такі роботи як «Анти-Дюринг», «Діалектика природи», «Походження сім’ї, приватної власності та держави» та інші.

21

в) теорія класової боротьби та революції

Дана теорія є однією з практичних висновків марксизму, які, безпосередньо, пов’язані з економічним блоком теорії К. Маркса. Вона базується на висновках економічних праць марксизму і, особливо, «Капіталу». Як не яке інше положення К. Маркса, воно притерпіло найбільш спрощень, деформацій та викривлень. Як би відчуваючи ці явища в майбутньому, він в листі до Й. Вейдемеєра від 5 березня 1852 року, стосовно цього питання, він писав: «Що стосується мене, то мені не належить ні заслуга, що я відкрив існування класів у сучасному суспільстві, ні те, що я відкрив їх боротьбу між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї боротьби класів, а буржуазні економісти – економічну анатомію класів. Те, що я зробив нового, складалося в доведені слідуючого: 1) що існування класів пов’язано лише з відповідними історичними фазами розвитку виробництва, 2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату, 3) що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і до суспільства без класів». [ 86, с. 424 – 427].

Розкриваючи більш глибше і доповнюючи дане положення самого автора, треба відмітити, перш за все, нечітке розуміння марксизму в плані його класової приналежності, що витікає з аналізу суспільства в історичному аспекті через метод діалектичного матеріалізму. Звідси, К. Маркс об’єктивно, виходячи з економічних інтересів, як визначальних, потрапляє на суб’єкти їх реалізації – класи. Цей термін належить не К. Марксу, однак, навряд чи є теорія, яка розглядала класову структуру суспільства так ретельно. Відмічена практична значимість теорії класів, знайшла свою реалізацію в третьому блоці марксизму – науковому соціалізмі, в якому К. Маркс поставив і розробив теорію класової боротьби та революції.

Навряд чи є положення, практична реалізація якого мала б такі катастрофічні наслідки. Перш за все, на ньому будувалась практика найбільш тоталітарних режимів від диктаторів типа іна в колишньому СРСР до Пол-Пота в Камбоджі та Кім Ір Сена в сьогоднішній КНДР. На цьому положенні, навіть виникла ідея про нелюдське обличчя марксизму як вчення, особливо в плані його застосування.

Спробуємо розібратися в цьому по порядку. Розберемо ряд положень, що дозволяють, на наш погляд, зрозуміти причину даного стану речей. По-перше, треба дати чітку відповідь на питання чи були в самому марксизмі теоретичні положення, які б мали наслідком подібні події. По-друге, чи мали місце інші положення, які не витікали, безпосередньо, із розуміння цього питання самим К. Марксом і якщо так, то які відхилення в самому марксизмі до цього призвели.

Відповідаючи на перше питання треба розрізняти ідеї самого К. Маркса, його найближчого друга і послідовника самого Ф. Енгельса, найближчого ко-

22

ла оточення К. Маркса – соціал-демократів і. нарешті, спроби продовження його ідей послідовниками. Можна сказати однозначно, що розуміння вчення самого К. Маркса, по мірі віддалення його у часі, мало не стільки позитивне значення через розробку його ідей нащадками та послідовниками, через напластування помилок в нерозумінні його як від методу дослідження, предмету так і, зрозуміло, висновків.