Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 6 )

Візьмемо метод діалектики, що вперше був застосований в «Капіталі» К. Маркса. Його, в повній мірі, не зрозумів, навіть, Ф. Енгельс. Що стосується положення про класи, їх місце і роль, то вони, виходячи з діалектичного підходу, мають тимчасовий характер, який проявляє себе в діалектичному знятті класової структури суспільства через процеси усуспільнення (соціалізації), яка розмиває його класову структуру.

По-друге, в положенні про класову боротьбу треба вірно розуміти поняття диктатури пролетаріату. З одного боку, у К. Маркса воно має політичний аспект, як спосіб політичної влади пролетаріату. З іншого, економічний, під яким розуміється диктатура споживача над виробником. Про остане мало що пишуть в науковій літературі взагалі.

Що стосується положення про соціальні революції, то відносно соціалістичного їх типу, виходячи з діалектики всього марксистського вчення, погляди К. Маркса на неї змінювались. Про це красномовно заявив Ф. Енгельс словами про те, що коли з’являються монополії, необхідність в соціалістичних революціях відпадає. Події ХХ століття яскраво підтвердили це положення стосовно розвинених країн. Що стосується країн так званого нерозвиненого типу, то там, де соціальні конфлікти були доведені до пікового стану, такі революції відбулись. Однак, найбільш глибокі знавці марксизму розуміли, що вони не є соціалістичними. Наприклад, після жовтневих подій 1917 року, В. І.Ленін був категорично проти назви її як соціалістичної і погодився з такою назвою тільки в плані розуміння того пункту, до якого повинно було прийти російське суспільство в розвитку капіталістичних відносин і побудови соціалізму.

Що стосується відповіді на питання знаходження в теорії К. Маркса тих висхідних пунктів, які привели до тоталітарних суспільств, то вони теж мали місце. Так, аналізуючи вартість, в повному розумінні цього слова, як форму зв’язку, в основі якої лежить проста, некваліфікована праця, як домінуюча, вчений прекрасно розумів, що її характер буде змінюватись під дією розвитку науки, як показало ХХ століття, НТР. Однак, це положення отримало свій розвиток тільки в рукописах, що передували написанню «Капіталу». Однак, в самому творі, фундаментального розвитку воно не отримало. Це призвело до ряду невідповідностей між положеннями самого К. Маркса і дійсністю ХІХ століття і, особливо, в ХХ. Наприклад, таке положення як закон абсолютного і відносного зубожіння пролетаріату.

Орієнтація на просту, некваліфіковану працю, як основу вартості, на

23

перших порах, виступала як могутня рушійна сила руйнування капіталізму як політичної системи. Однак, з отриманням влади, якщо таке відбувалось, повставала проблема подолання «відчуження праці», яке, крім загального, всеохоплюючого оволодіння людьми, спочатку грамоти, а потім і знань, повинно було перетворитись в злиття людини з засобами виробництва, з якими вона вступала в контакт. З розвитком цих зв’язків, які потребували, з одного боку, постійного розвитку самої людини, а з іншої, засобів виробництва, підвищення їх технологічного рівня.

Таким чином, виходячи з останніх робіт К. Маркса, можна зробити висновок, що побудова нового суспільства досягається через класову боротьбу, але двома різними тільки по формам шляхами: еволюційним шляхом (тобто без революцій), або революційним (захоплення влади пролетаріатом). Однак, і в тому і в іншому випадку головним є проблема подолання цим класом відчуження праці, яке викликає зміну і самого типу конкуренції, яке із сфери обігу, спочатку боротьби за максимальний прибуток, а, потім, за розвиток більш сучасних технологій переміщується у сферу виробництва. Там змагання між людьми вже відбувається не за прибуток, або максимальну грошову винагороду, а за більш досконалий стан розвитку людини, як гармонійної особистості.

г) теорія економічної історії як пристосування філософії історії й теорії класової боротьби до розвитку економічних інститутів та народного господарства як такого

З назви розділу витікає необхідність з’ясування, тісно пов’язаних між собою, трьох аспектів дослідження. Перш за все, це погляд на марксистську філософію історії, класову боротьбу, економічні інститути та народне господарство.

Основні принципи марксистської філософії історії були розглянуті раніше, в ході реалізації яких, по мірі розвитку буржуазного суспільства, К. Маркс зробив відповідні уточнення. Вони, на першому етапі модифікації капіталізму торкнулись демонстрації варіантів в розвитку самого капіталізму, тенденціями до пом’якшення класових протиріч, а також, особливостей багатоваріантностей розвитку в країнах, так званого, «доганяючого розвитку». Що стосується розвинених країн, то К. Маркс відходить від ідеї проведення в них соціалістичних революцій і визнання можливості еволюційних змін, що ведуть до соціалізму. В країнах «доганяю чого розвитку» він визнає багатоваріантність переходу до соціалізму, чим вносить нові нюанси в ідею лінійного розвитку і руху соціальної форми матерії від простих до більш складних форм. В епоху першої половини ХХ століття, марксистські положення, в значній мірі, виправдались, про що говорив ще .

З періоду другої половини ХХ століття, стали відбуватися події поси-

24

леного розвитку НТР, що почали суттєво змінювати продуктивні сили старого суспільства, а з ними, і виробничі відносини. Звідси, на перший погляд, починають спростовуватись стратегічні прогнози К. Маркса на розвиток історії. Однак, це положення буде дійсним при умові не діалектичного підходу до аналізу цих змін в країнах «золотого мілліарду». Якщо використати метод діалектичного матеріалізму, що є душею марксизму, то стає зрозумілим, що ці перетворення органічно вписуються в марксистську доктрину, так як дозволяють продемонструвати підрив вартісного механізму саморегулювання капіталізму, появу форм соціалізації і, разом з цим, необхідність зміни як у внутрішніх закономірностях функціонування сучасних суспільств так і їх форм. Вони торкаються і змін в самих інститутах суспільства, які глибоко досліджує такий напрям сучасності, як інституціоналізм. До речі, його представники, особливо неоінституціоналісти, показують тісний зв'язок своєї теорії з марксизмом.

Достоїнством марксизму є обґрунтування тісного зв’язку продуктивних сил і виробничих відносин, що разом визначають спосіб виробництва будь-якого суспільства. Останній, в кінцевому підсумку, формує надбудову суспільства, його інститути, як сукупність групової психології людей так і інститутів самої держави, як політичної, господарської, ідеологічної та інших систем, які в процесі НТР швидко застарівають і потребують постійного оновлення. В кінцевому підсумку, головною причиною таких змін, є зміни в продуктивних силах. Самі ж підходи країн до визначення надбудови свого суспільства, приймають багатоваріантний характер, який все більше визначається станом культури, науки, менталітету нації та багатьма іншими неекономічними чинниками.

Слід відмітити і проблематику розвитку відображення змін в економічній дійсності різними школами та напрямками. Вони виступають у К. Маркса предметом спеціального дослідження, якому він приділяв величезного значення. Достатньо вказати, що головний твір марксизму «Капітал», мав підзаголовок «Критика політичної економії», який отримав розвиток в IV томі «Капіталу», названому «Теоріями додаткової вартості»,

д) історія економічної думки

В ньому автор проаналізував підходи економістів до аналізу поняття «додаткова вартість», яка характеризує самий розвинений стан суспільства, в якому діє основний закон – вартості. Не важко побачити, що підрив цього закону разом із зняттям самої вартісної природи капіталу як буржуазного суспільства, неминуче відтворює розмаїття прямо протилежним йому форм соціалізації, що має наслідком зміни через продуктивні сили і виробничі відносини в інститутах суспільства, які ці процеси переживають. Тому дослідження сучасних економістів можна було б віднести в розряд проблем IV то-

25

му «Капіталу», але доведеного до сучасних умов. Такий підхід багато в чому зняв би ті «протиріччя», які мають місце в ряді робіт як наших сучасних економістів від України до СНГ, так і багатьох західних.

Якщо ж відкинути метод діалектичного матеріалізму і механічно накласти їх на сучасний стан розвинених країн, то ми потрапимо в явну невідповідність висновків К. Маркса. Однак, суспільство, яке він аналізував було капіталістичним, а сучасне, багато в чому, вже соціалістичне. Звідси, висновки вченого костеніють і стають не сумісними з сучасними формами суспільного розвитку, але це вже не проблема протиріч самого марксизму, як вчення, а тих дослідників, які його аналізують. Зрозуміло, що до таких висновків К. Маркс не має ні якого відношення.

3. Місце та значення марксизму в розвитку світової суспільної думки

Після смерті К. Маркса, як було сказано вище, його вчення розвивав Ф. Енгельс. Надалі, після смерті останнього, розвиток марксизму отримав багато напрямків, розмаїття яких, на сьогодні, вражає. Однак, якщо досліджувати суто економічну складову, то можна виділити два основних напрямки:

1. Німецька соціал-демократія (Е. Бернштейн та К. Каутський);

2. Російське відгалуження (, М. І.Туган - Барановський, В. І.Ленін).

Найбільшу популярність і розвиток марксизм отримав у Росії. У його розвитку варто виділити три основних вектори, зазначених вище. Так, активне поширення марксизму в Російській Імперії, пов'язане з ім'ям , що вперше з'єднав російський робочий рух з ідеологією марксизму, утворивши в Женеві групу «Звільнення праці».

Практичний напрямок його тісно пов'язаний з іменами М. І.Туган-Барановського й , які оформили його у вигляді, так званого, «легального марксизму» і спробували використати раціональну спадщину К. Маркса для осмислення й реформування російської економіки.

Третій вектор марксизму, пов'язаний з ім'ям В. І. Леніна, мав своєю кінцевою метою кардинальну зміну соціального ладу в Росії. На першому етапі ставилось завдання осмислення російської дійсності, визначення рушійних сил майбутньої революції та захоплення влади трудящими (пролетаріатом). Другий етап, в свою чергу) передбачав перетворення в економіці, як умову для будівництва надалі соціалізму.