Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 7 )

Розглянемо кожний з них більш детально.

Першим російським дослідником марксизму, який почав його активно пропагувати, був . Він розпочав свою діяльність як революціонер-народник (у середовищі революційного та ліберального народництва, де

марксизм був дуже популярним), але поступово почав відходити від доктри-

26

ни народників, вступаючи з нею в ідеологічну боротьбу. Народництво було особливим напрямком російської революційної думки, що вважало за можливе перехід у Росії до соціалізму, минаючи капіталізм.

За кордоном, у Швейцарії, створює групу «Звільнення праці», через яку намагається з'єднати марксизм із робочим рухом у Росії. Однієї із ключових проблем тієї епохи, стала проблема побудови соціалізму в Росії. Відомо, що одна з учасниць його групи, В. Засулич, написала лист К. Марксу, де порушила питання про перспективи соціалізму в цій країні. Відповідь К. Маркса була не менш чіткою - необхідно детально вивчити економіку Росії. Однак, , як потім і В. І.Леніну, було зрозуміло, що перехід до соціалізму в Росії на основі общинної власності був не можливий у виді підриву капіталізмом, що розвивається, залишків феодального укладу й несумісності громади з великим машинним виробництвом, тому що вона носила локальний характер.

В. І.Ленін потім називав своїм вчителем, відзначаючи, що «Хто не знає робіт Плеханова, той не знає історії російської соціал-демократії».

Другою групою вчених, які стояли на марксистській платформі, були М. І.Туган-Барановський та , які з іншими економістами, належали до напрямку «легальних марксистів». Однак, на відміну від більшості, творчість М. І.Туган-Барановського виходила за рамки розвитку ідей марксизму й охоплювала продовження російської галузі маржиналізму та німецької історичної школи. Його, без сумніву, можна назвати самим великим представником вітчизняної (української) економічної думки.

Однак, найбільшого впливу на розвиток марксистських ідей в Росії мало вчення В. І.Леніна (1870-1924), яке є предметом гострих дискусій як у науковій літературі, так і у засобах масової інформації вже багато років. Останнім часом у науковій літературі став переважати негативний акцент оцінки діяльності цієї людини. Спробуємо об’єктивно розібратися у цьому.

Його творчість, умовно, можна розділити на два основних періоду, дореволюційний (до жовтня 1917 року) та післяреволюційний (до березня 1923 року).

На першому, досліджувались економічні проблеми дореволюційної економіки Росії та нові риси розвитку капіталізму в ХХ сторіччі. В цей час були написані два фундаментальних економічних твори: «Розвиток капіталізму в Росії» і «Імперіалізм як вища стадія капіталізму'.

У першій роботі представлений аналіз російської економіки на предмет доказу наявності розвитку капіталізму через розвиток внутрішнього ринку. Книга стала результатом гострих суперечок з народниками, які відкидали можливість розвитку капіталізму в країні із-за відсутності вільних зовнішніх ринків.

27

Друга книга, «Імперіалізм як вища стадія капіталізму (популярний нарис), ставила завдання вирішення трьох основних проблем: по-перше, показати нові риси капіталізму ХХ століття, по-друге, пояснити причини виникнення Першої світової війни, і, нарешті, по-третє, уточнити стратегію робітничого класу у відношенні до цієї війни та особливості майбутніх соціалістичних революцій. Основний висновок книги полягав показати панування в капіталізмі XX сторіччя нових явищ його розвитку, що характеризувались пануванням монополій. Було доведено, що починаючи з ХХ століття, капіталізм вступив в нову, імперіалістичну стадію свого розвитку.

Після жовтня 1917 року завдання змінилися. Головними стали проблеми господарського будівництва в умовах нової влади та визначення стратегії подальшого розвитку країни. По проблемі жовтневого перевороту 1917 року і перспектив наступного розвитку, різко загострилися розбіжності в поглядах між . Останній вважав, що російський капіталізм є недостатньо розвиненим, а для соціалістичного будівництва необхідна наявність високого рівня розвитку продуктивних сил.

Звідси критика іна напередодні жовтневого перевороту про передчасність захоплення політичної влади пролетаріатом, з метою побудови соціалізму. Недорозвиненість капіталізму в Росії В. І.Ленін не заперечував. Він, навіть, був проти назви її соціалістичною і погодився на цей термін тільки в розумінні її майбутніх перспектив розвитку, про що було сказано вище. У цьому він був солідарний з . Цікаво, що ще у лютому 1917 року, останній, за 8 місяців до цієї події (Жовтневого перевороту), попереджував В. І.Леніна про його згубність. Він написав, що така «революція» наробить стільки лих у Росії, що цього не бачить тільки «сліпонароджений».

Однак, у цілому, В. І.Ленін, відносно жовтневих подій, виходив з інших передумов. Він розробив власну теорію, так званої, революційної ситуації, коли «низи не можуть жити по старому, а верхи - управляти по новому». Саме вона і склалася в той момент у Росії. У розпал Першої Світової війни, коли панували розруха й голод, Тимчасовий буржуазний уряд не зміг прийняти ефективних заходів для стабілізації соціально-економічної ситуації в країні і був скинутий.

З приводу цього, В. І.Ленін скаже, що жодна партія в Росії не взяла на себе відповідальність за її майбутнє, крім партії більшовиків. Відомо, що є колосальна література та величезна кількість негативних публікацій та висловлювань, відносно ленінізму. Зокрема, В. І.Леніна звинувачують у розв'язанні громадянської війни, появі концтаборів, «червоного терору» і т. ін. Однак, варто відповісти, що тут дійсно є багато білих плям. У цілому ж, можна констатувати наступне.

Розуміючи, що будуть різні трактування тих або інших його дій,

28

В. І.Ленін дає всі свої розпорядження в письмовій формі, які відразу надходили до архіву. У своїх роботах, говорячи про дослідження майбутніх істориків, він безліч разів повторював, що у відповідь на «білий терор» він повинен був розпочати «червоний терор». Свої дії він пояснював однозначно – на війні як на війні, білі розстрілювали червоних, червоні – білих. Тут не можна забувати про міжнародну інтервенцію в Росію майже 16 держав.

Історії відомі факти, що американська та англійська армії, в захоплених північних частинах Росії, розстрілювала й вирізала цілі села, не щадячи навіть дітей. Так, наше рідне місце, Одеса була окупована французами. Деякі історики та письменники, висвітлюючи події тих часів, говорять про це дуже «делікатно», хоча насправді, усе відбувалось трохи інакше. Слід сказати, що здійснювався не тільки психологічний тиск, але і реальні розстріли цивільних людей.

В остаточному підсумку, для історії важливо як розглядати економічні концепції цього періоду. Відомо, що в період громадянської війни панував, так званий, «воєнний комунізм». Його головною рисою стала продовольча розкладка (продрозкладка). Це означало, що на кожний повіт, волость, село розписували вилучення у селян хліба й інших продуктів харчування, виконання тих або інших повинностей (наприклад, перевезення яких-небудь вантажів на своїх конях - гужова повинність). У промисловості йшла повним ходом націоналізація підприємств (крім малих - один двигун і не більше п'яти робітників). Підприємства повинні були поставляти державі свою продукцію. У країні панувала колосальна інфляція. Звідси, головні розрахунки проходили натуральним чином, про що детально було сказано під час вивчання курсу «Історія економіки та економічної думки».

У той час, мабуть, практично всі соратники В. І.Леніна вважали, що «воєнний комунізм» є переходом, якщо, безпосередньо, не до комунізму, то у, як мінімум, до першої його фази - соціалізму. Наприклад, один з близьких соратників В. І.Леніна, Ю. Ларін писав в одній з газет, що знецінювання грошей є переходом до комунізму. У відповідній записці, на цю публікацію, В. І.Ленін написав: «…завантажте товариша іншою роботою, не давайте часу на літературну діяльність».

В. І.Ленін спеціально звертав увагу, що «воєнний комунізм» випливає з реалій обложеної фортеці, якою і була тоді Радянська Росія. Він, не одноразово, підкреслював, що продрозкладка, та інші реалії «воєнного комунізму» не є якимось відкриттям більшовиків. Так, в свій час, Пруссія в умовах війни, історично, перша ввела продрозкладку. Адже для того, щоб армія воювала, необхідно харчування, обмундирування, виробництво зброї й т. д., так як в таких умовах, економічні важелі просто не діють.

Отже, підсумуємо вище сказане. Російське відгалуження марксизму і його спроба практичного застосування, знов-таки, зіткнулася з проблемою, так званого «марксизму», якому спробував дати відсіч ще К. Маркс.

29

Дуже важливою проблемою в творчості В. І.Леніна, є використання

наукової спадщини марксизму в післяреволюційний період. Пануючою точкою зору є та, що він переконався в неможливості прямого переходу до комунізму (соціалізму), тому вирішив використати своєрідний маневр, так званого тимчасового відступу, результатом чого став перехід до Нової економічної політики (НЕПу). Однак, незважаючи на те, що слова В. І.Леніна про «тимчасовий відступ» можна знайти в його роботах, (хоча не слід виключати можливість виправлення цих робіт іним) того періоду, варто відповісти на запитання, а чи був він в реальності. Звернемо увагу на головні положення ленінського підходу.

Розглядаючи економіку колишньої Російської Імперії, вчений вказує на існування в ній багатоукладності. Уклад - це своєрідний уламок, фрагмент того або іншого економічного ладу, що не займає в суспільстві пануючого положення. У Росії він виділив п'ять домінуючих укладів:

1. Натуральне господарство – доринковий фрагмент економіки.

2. Дрібнотоварний уклад – це суспільство простих товаровиробників, селян, ремісників і т. ін., де відсутня капіталістична експлуатація.

3. Приватно-капіталістичний уклад – це економіка, що ведеться капіталістами, які привласнюють додаткову вартість.

4. Державний капіталізм (держкапіталізм) - це вища форма розвитку цивілізації, де держава в економіці починає виконувати координуючі та регулюючі функції.