Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 14 )

При цьому важливо інвестиції направляти в невиробничу сферу, щоб не було росту виробничих потужностей, здатних привести до надвиробництва.

53

ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

	Перевага ліквідності
Передбачення майбутніх доходів

 

песимізм

оптимізм

 

Гранична продуктивність капиталу

технічний

прогрес

Норма процента

пропозиція

грошей

 

ЗАЛЕЖНІ ВЕЛИЧИНИ

 

Рисунок 1

Модель капіталістичної економіки Дж. М.Кейнса

- Дохід (I) - різниця між виручкою від реалізації товару та поточних витрат виробництва.

- Заощадження (S) = дохід - видатки на споживання

S = I – C I = C + S ідеально, коли S = I.

Виходячи з вище наведеного, Дж. М.Кейнс дає конкретні рекомендації, що до державного регулювання економіки. Головне завдання

держави, на його думку, полягає в забезпеченні ефективного попиту, що

54

досягається через інвестування двома шляхами:

Першим, ІНВЕСТУВАННЯМ, за допомогою:

а) грошово-кредитної політики;

б) бюджетної політики.

Крім цього є другий – допоміжний, котрий досягається за рахунок розширення СПОЖИВАННЯ, для чого потрібно підвищити схильність до споживання. Це досягається за допомогою:

– організації суспільних робіт;

– збільшення споживання державних службовців;

– зменшення майнової нерівності шляхом введення спеціальних соціальних програм, що приводять до збільшення споживання незаможних верств населення.

При цьому Дж. М. Кейнс уважав, що краще наступати на два фронти стимулюючи як інвестиції через переведення части, що заощаджується, у продуктивне споживання, домагаючись рівності (S = I), так і розширення, одночасно, індивідуального споживання (С).

Важливе місце в книзі відведено відношенню вченого до творчої спадщини меркантилістів та класиків. Так, він дуже високо оцінив дослідницьку діяльність меркантилістів, бо вони ще в XVI-XVII століттях пропагували активне втручання держави в економічні процеси.

При уважному ознайомленні з меркантилізмом, про що було детально сказано під час вивчення дисципліни «Історія економіки та економічних вчень», можна виділити три основних пункти, які дуже важливі для економіки 30-х років ХХ століття в розвинених капіталістичних країнах, які сповідали, в свій час, ще меркантилісти. До них слід віднести:

1.  Втручання держави в економіку.

2.  Виконання державою завдання забезпечення достатку грошей у країні, тобто їх “дешевини”, а значить низьких ставок відсотка.

3.  Якщо потрібно забезпечити повну зайнятість, то вводиться обмеження ввозу іноземних товарів, і здійснюється маневрування курсом валют.

Порівняння меркантилістських концепцій і теорії самого Дж. М.Кейнса дозволяє виділити ряд загальних моментів:

1.  Збільшення грошей у країні ставить завдання зниження рівня відсотка та заохочення інвестицій.

2.  Не слід боятися підвищення цін в країні. Високі ціни сприяють розширенню торгівлі та виробництва. Це своєрідна теорія «помірної

інфляції».

3.  Меркантилісти вважали, що недолік грошей у країні - причина безробіття. Дж. М.Кейнс, у свою чергу, збільшення грошей у країні ба-

55

чив шляхом кредитної експансії банків і підтримки дефіциту держа-

вного бюджету, вважаючи це найважливішим знаряддям боротьби з безробіттям.

4.  Протекціоністська політика в країні дозволяє вирішити проблему зайнятості.

Вчений, крім меркантилістів, дав високу оцінку наукової діяльності класиків. По-перше, через отримання економічної освіти у самого А. Маршалла (батька неокласики), по-друге, глибоких досліджень цим напрямком проблем капіталу, вартості та грошей. І, по-третє, висновки класичної школи не підходили тільки до стадії депресивної економіки, зберігаючи свою актуальність на всіх наступних фазах економічного циклу.

5. Подальша еволюція кейнсіанського напрямку:

З другої половини 30-х років минулого століття, кейнсіанство починає здобувати усе більше прихильників, поступово перетворюючись у провідний напрямок світової економічної теорії та відсуваючи на другий план колись дуже впливовий неокласичний напрямок. Після Другої світової війни ситуація в розвитий країнах істотно змінилась. Виникла необхідність, з одного боку, у переосмисленні ключових постулатів класичного кейнсіанства для згладжування соціальних протиріч, що загострюються, а, з іншого, у підйомі економіки і, як наслідок, пошуку теорії, яка б забезпечувала стабільне економічне зростання.

Ортодоксальне кейнсіанство розділилось на два основних напрямки, одне з яких (праве кейнсіанство), пішло за метром даного напрямку та вважало, що підвищення ефективного попиту варто здійснювати за допомогою переводу зберігаємої частини в інвестиції, використовуючи принцип мультиплікатора. У ньому акцент був зроблений на виробниче споживання.

Другий напрямок, на відміну від першого, що отримав назву лівого кейнсіанства, наголошував на необхідності розкручування особистого споживання. Він сформувався в 40-х – 50-х роках ХХ сторіччя та намагалося розкрутити мультиплікатор, використовуючи сторону споживання. Таким чином, кейнсіанство, в 50-х роках ХХ сторіччя, умовно розділилося на два ключових напрямки: ліве та праве (неокейнсианство), яке більше відоме своїми теоріями економічного росту.

5.1. Ліве кейнсианство

Ліве кейнсианство було пов'язане з ім'ям видатної учениці Дж. М. Кейнса Дж. Робинсон. Так само, як і її вчитель, вона вважала, що основною

проблемою капіталізму є недостатній ефективний попит, причину якого бачила в нерівномірності розподілу національного доходу. Для вирішення цієї

56

проблеми, вона вважала за необхідне збільшення споживання малозабезпечених верств населення через соціальну орієнтацію бюджету та збільшення коштів на дорожнє, житлове будівництво, освіту і т. ін. При цьому, передбачалося обмеження діяльності монополій.

5.2. Неокейнсіанство. Теорії економічного росту

Починаючи з 50-х років минулого століття цей напрям займав лідируюче положення в економічній науці аж до 70-х років. Послідовники Дж. М. Кейнса висунули три проблеми, які мали відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та циклічних коливань. В результаті подальшого розвитку цей напрям отримав назву неокейнсіанства.

В ньому домінували дві тенденції: американська і європейська, представлена, насамперед, дослідженнями французьких вчених. Розглянемо їх більш детально.

Неокейнсіанство, на відміну від його класичного варіанту (теорії Дж. М. Кейнса), у працях відзначеного напрямку одержало нові аспекти. По-перше, воно передбачало, на відміну від Дж. М. Кейнса, постійний вплив держави на економіку. По-друге, враховувався фактор розвитку, тобто науково-технічного прогресу, що знайшло своє відображення в показнику акселирації (зворотної поняттю мультиплікації). По-третє, ураховувалася необхідність активної політики структурної перебудови.

Теорію економічного зростання ще у 30-х роках представили американські послідовники Дж. М.Кейнса, насамперед економісти Гарвардського університету Е. Хансен (1887–1975) і С. Харріс (1897–1974). Вивчення їх концепцій, насамперед інвестиційної теорії циклу, допомагає зрозуміти загальні риси та особливості американського неокейнсіанства. Так, по-перше, його послідовники вважають, що причина циклічності, а разом з тим і причина періодичних криз і безробіття викликається «коливаннями динаміки інвестицій». Капіталовкладення отримують характер своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. По-друге, вони доповнили концепцію мультиплікатора Дж. М.Кейнса концепцією акселератора. По-третє, велике значення в теорії циклу має розподіл капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) і похідні інвестиції, пов'язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу. Саме останній тип інвестицій бере участь у моделі «мультиплікатор-акселератор». По-четверте, американські економісти змінили метод перманентного регулювання та напряму приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон'юнктури,