Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 11 )

Таким чином, неокласичний напрям отримав новий розвиток через відмічені вище теорії, а, також, дозволив підвищити власний рівень та рівень таких напрямів як інституціоналізм та кейнсіанство.

ЛЕКЦІЯ 4. Дж. М.Кейнс – фундатор макроекономічного аналізу ХХ століття

«…постулати класичної теорії можуть застосовуватись не до загального, а тільки до особливого випадку, так як економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги. Більш того, характерні риси цього особливого випадку не співпадають з рисами економічного суспільства, в якому ми живемо, і тому, їх проповідування збиває зі шляху і веде до фатальних наслідків при спробі застосувати теорію до практичного життя»

Джон Мейнард Кейнс

1. Історичні умови виникнення кейнсіанства.

2. Дж. М.Кейнс (1883 – 1946) – теоретик макроекономічного підходу.

42

3. Критика постулатів неокласики та розробка Дж. М.Кейнсом нової методології економічного аналізу.

4. Структура та логіка «Загальної теорії зайнятості, процента і грошей» (1936).

5. Подальша еволюція кейнсіанського напрямку:

5.1.Ліве кейнсіанство.

5.2.Неокейнсианство. Теорії економічного росту.

5.3.Посткейнсианство:

а) монетарне посткейнсианство;

б) калецкианское посткейнсианство;

в) неорикардианское посткейнсианство.

5.4.Нове кейнсіанство.

6 . Кейнсианская теорія та економічна політика.

7. Кейнсіанство та сучасність.

1. Історичні умови виникнення кейнсіанства

Кейнсіанство відноситься до сучасного етапу економічної науки, яким відкриваються сучасні теорії. Як будь-який новий період, він мав об'єктивні причини своєї появи, якою стали якісні зміни в економічних процесах капіталізму, а точніше, поява нового продуктивного чинника праці – конвеєрного

виробництва. Це знаменувало освоєння капіталом більш розвиненої продуктивної сили. Остання мала для капіталізму двояке значення. З одного боку, це дозволило скоротити необхідний робочий час і збільшити додатковий, а значить і додаткову вартість. З іншого боку – це мало наслідком остаточний підрив вартісного механізму саморегулювання економіки. Суспільство перетворилося у величезну фабрику, де отримав розвиток новий регулятор ринку - по живій праці (трудовому еквіваленту), а не по уречевленій, минулій праці (вартості).

Формування нового механізму господарювання почалося з 70-м років ХIХ століття, коли економіка розвинених країн досягла піку панування вільної конкуренції, а з нею і зрілого капіталізму. Технологічно, з боку продуктивних сил, нею стала стадія машинного виробництва. Разом із цим, завершується перетворення суспільства в єдину фабрику, де паралельність і безперервність виробництва поступово стає умовою нової форми зв’язку , як соціально-технологічного.

З переходом до монополістичного капіталізму, безперервність та паралельність виробництва отримує новий розвиток. Діяльність банків по підтримці технологічних ланцюжків, на відміну від класичного капіталізму, отримує нові форми. З укрупненням капіталу та появою промислових монополій, виникає необхідність у великих джерелах кредитування, які дрібні банки надати не можуть. Виникає інтенсивний процес концентрації банківського капіталу, яке неминуче веде до перетворення останніх у всесильних моно-

43

полістів. Через банківські рахунки вкладників, банки дізнаються про їх фінансовий стан і, маючи величезні кошти, можуть на нього впливати.

Зміни в продуктивних силах у 1920–29 роках, 1948–57 роках, 1957– 66 роках стає показником оволодіння капіталом масової продуктивної сили. З 1913 року нею стає конвеєрне виробництво, що досягло свого піку в 1929 році. Останнє мало наслідком фіаско ринку, що отримало свій зовнішній прояв у світовій економічній кризі 1929–1933 років і Великій депресії. В цих умовах, велике виробництво виявилося немобільним у плані оперативного переміщення як матеріальних так і трудових ресурсів, в зв’язку з динамічною зміною пропорцій виробництва. Конвеєризація виробництва, посилюючи безперервність і паралельність виробництва, остаточно підірвала вартісний механізм саморегулювання. Однак, власного механізму саморегулювання у самому виробництві не сформувало. У зв'язку з цим, державне втручання в економіку стало неминучим. Одночасно з цим, стало питання про визначення важелів, за допомогою яких держава може змінити існуючий стан речей.

Одним із засобів такого впливу став кредитний механізм, про дію якого, ми вже знаємо в умовах НЕПу. Іншим важелем дії на економіку став механізм стимулювання інвестицій за допомогою збору коштів через державний бюджет (фіскальна політика). Прикладом неї може бути ленінська ідея електрифікації Росії, що використала для цієї мети залучення фінансових ресурсів власної країни.

З таким підходом почалася реалізація ідеї регульованого ринку, що, уперше, застосували більшовики на чолі з В. І.Леніним в період НЕПу. Однак, завдання, які вирішувала Росія того періоду, мали за мету прискорення дозрівання капіталізму в умовах нової політичної влади, представленої Радами. У країнах Західної Європи та США стан справ був трохи іншим. Капіталізм «перезрів» і почав рухатися убік освоєння планомірної форми зв'язку, як чужорідної своїй внутрішній суті. Спочатку ця ідея отримала своє практичне втілення в «Новому курсі» 1933– 38 років Франкліна Делано Рузвельта, а потім, і в теоретичній розробці економічної політики втручання держави в економіку, запропонованої вже Дж. М.Кейнсом.

У нових умовах кризи, неокласична теорія, згідно, з якою вільно утворювані ціни та доходи несуть достовірну інформацію про ринок, перестала відповідати дійсності. Спроба вийти з цього положення через державну заборону профспілкам втручатися у встановлення вартості робочої сили та контроль над цінами, тобто шляхом повернення до вільного ринку, провалилась. Не дало позитивного результату і прагнення до збалансованості бюджету та стійкого валютного курсу, а, також, орієнтація економіки на внутрішню замкнутість. Необхідність нових підходів у теорії та практиці господарювання ставала неминучою. Одним з таких відповідей на виклик часу і стала нова

парадигма - кейнсіанство.

44

2. Дж. М.Кейнс (1883 – 1946) – теоретик макроекономічного підходу

Джон Мейнард Кейнс народився 5 червня 1883 року в Кембриджі в родині професора логіки та економіки Джона Невілла Кейнса.

Закінчивши кращу приватну школу в Ітоні, а потім і Кембриджський університет в 1906 році, він почав службу в керівництві у справах Індії. У 1909 році він повертається на роботу в Кембриджський університет за запрошенням свого вчителя А. Маршалла, де читає курс «Економікс».

У 1913 році виходить його перша книга «Індійська валюта та фінанси», у якій він висловив ідею про підлегле положення індійської валюти і її тісній прив'язці до англійської. У той час він був активним прихильником золотого стандарту, тобто неокласиком.

Видатні математичні здібності дозволили йому одержувати призи на конкурсах у Великобританії. Іншим джерелом доходу стала вдала гра на біржі. Цим він примножив статки як собі так і Кембриджському Королівському коледжу, являючись його скарбником. Крім інтересу до дослідження економічних проблем, він був завзятим колекціонером живопису, шановником літератури та театру. Був особисто знайомим та приятелював з багатьма видатними особистостями свого часу.

У 1919 році його призначають представником Британського казначейства, а в тому ж році він бере участь у Паризькій мирній конференції, під час якої проявився його якості далекоглядного політика. В зв’язку з цим, його погляди досить часто не співпадали з офіційною точкою зору керівництва країни на післявоєнний устрій Європи. Так, він, у розпал конференції, залишає її, виказавши власну незгоду з політичним курсом уряду країни. Незабаром з'являється його праця «Економічні наслідки Версальського договору», де процвітання Європи тісно пов'язувалось ним з післявоєнним розвитком країн, що програли у війні. Звідси він робив висновок про те, що Німеччини потрібна допомога, а не обкладання її репараціями. У цій же роботі він висунув ідею про те, що заощадження й споживання взаємно впливають на дохід.

В 1923 році виходить у світ його “Трактат про грошову реформу”. Головна ідея книги, що пронизує її, складалась у демонстрації впливу у зрушені у рівня цін на населення. Виходячи з цього, автор робить висновки що:

- інфляція не вигідна рантьє, але, якщо помірна, то задовольняє як підприємців так і робітників.

- золотий стандарт пережиток варварства.

- ідея керованої валюти, тобто визнання грошей активним фактором, повинна стати основою економічного прогресу.

Однак його не послухали, наслідком чого стало послаблення конкурентоспроможності англійських товарів і зростання безробіття, у зв'язку з чим, уряду довелось терміново організовувати суспільні роботи.

45

Перехід на рейки тези «нехай іде як іде» Дж. М. Кейнс уважав справою небезпечною. У нових умовах, він стає прихильником ідеї не тільки урядових видатків на економічні потреби, але й державного інвестування в сферу транспорту, будівництва житла, ліній електропередач.

В 1925 році виходять його “Економічні наслідки валютної політики міністра Черчілля”, в якій автор ще раз виступає проти нього як людини, яка намагалась відновити вільний обмін фунта на золото. Однак, результатом остаточного переходу на рейки регульованого ринку стала його робота “Кінець Laisser Faire “ (1926).

Улітку 1925 року вчений їде до Москви в зв’язку з його професійними інтересами до причин буму радянської економіки в період НЕПу, в якому він побачив реалізацію більшовиками ідеї регульованого ринку. Там Дж. М.Кейнс читає дві лекції для вищого керівництва молодої Радянської держави. Повернувшись додому, він пише нарис «Побіжний погляд на Росію», де стверджує, що капіталізм не кращий лад, але його можна вдосконалити, якщо розумно їм керувати. Його вразив ентузіазм радянських людей та їх віра у майбутнє. Він записує, що для того, щоб перемогти Радянську Росію не досить мати рівний їй економічний потенціал, а потрібна багаторазова перевага.

Всі ці роботи стали підготовкою до створення ним головної ідеї принципово нової економічної теорії. Відвідування Росії остаточно переконали великого вченого в закінчені епохи вільного ринку. У 1930 році вчений видає двотомник «Трактат про гроші», у якому піднімає ряд нових проблем: