Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 8 )

5. Соціалістичний уклад, тобто та форма виробництва, яка виходять за межі попередніх укладів. Тут мова йшла про ледь помітні паростки, наприклад, заходи по безкоштовним формам освіти та медицини. Однак, займаючи командні висоти, цей уклад не мав економічної основи, яку і треба було створити в умовах нової форми політичного панування пролетаріату, як Радянської влади. Найважливішими першими кроками до цього стала програма ГОЕЛРО. Саме він створював умови для нової, не товарної, тобто соціально-технологічної форми зв'язку, як основи соціалізації, а, з неї, і, безпосередньо, і самого соціалізму. Саме цим пояснюється вислів В. І.Леніна про те, що комунізм є «Радянська влада плюс електрифікація всієї країни». До цього положення він додавав трестування по-американськи, освіта по-пруськи і т. ін.

Головним змістом НЕПу, по В. І.Леніну, як не дивно, вважався такий розвиток багатоукладної економіки, де провідним укладом повинен був стати не соціалістичний, а державно-капіталістичний. Останнє і є принципово важливим, тому що якщо держава перейшла б до використання для побудови соціалізму соціалістичного укладу, то тут був би правий , так як соціалізм, безпосередньо, не можливо побудувати поза розвиненими формами капіталізму, а в Росії вони були ще не розвинені. Це завдання і повинен був вирішувати НЕП.

Справа в тому, що розвинені форми капіталізму «випромінюють» соці-

30

алізацію виробництва, його «технічний розвиток» виробництва, створюючи

умови для розвитку особистості. Характерно, що один з опонентів В. І.Леніна

(його пізнання соціалізму були, приблизно, на рівні вище згаданого Ю. Ларіна, хоча агресивність була вище, мабуть, чим у іна), спробував звинувачувати В. І.Леніна у відході від комуністичного ідеалу, а з ним, і від ідеалів Жовтневої революції, на що він запропонував останньому почитати свої дореволюційні роботи («Чергові завдання Радянської влади», «Про продподаток» та інші), де було вказано саме все те, що зазначено вище (про багатоукладність економіки, про провідний уклад і т. ін.).

Іншими словами, при розгляді проблем будівництва соціалізму в Росії, вона включала своєю найважливішою ланкою рух до основ соціалізму через розвиток державно-капіталістичного укладу. Вчений підкреслював, що держава, у цьому випадку повинна відбивати інтереси всіх членів суспільства і, насамперед, найбідніших її верств через союз робітників і селян. Останнє є надзвичайно важливим для розуміння проблем будівництва соціалізму, де держава з буржуазної перетворюється в державу диктатури пролетаріату.

Досить часто, суть такої держави, розуміється примітивно, як влада озброєного солдата або матроса, які конфіскують, націоналізують, усуспільнюють і т. ін. Однак, це прояв лише політичної диктатури. Головне ж складається в економічній її суті, що з'являється як панування споживача над виробником, про що було сказано більш детально вище. Останню обставину можна здійснити лише через регульований ринок, у якому Держплан повинен був оцінювати ефективність наукових напрацювань для їх застосуванні у виробництві, і не більше. В епоху ж іна, він перетворився в орган директивного планування та жорсткого регулювання економіки з центру на місця.

Повертаючись до визначення про диктатуру пролетаріату та її сутність в дійсності, про неї можна судити саме по розвитку НЕПу. Кожний суб'єкт власності (особистої або приватної)(натуральний і дрібнотоварний уклади), власник свого капіталу (приватнокапіталістичний уклад) ведуть своє господарство та сплачують податки. Спочатку це був продуктовий податок, а потім, зі стабілізацією виробництва й валюти, грошовий.

Державний капіталізм, по В. І.Леніну, повинен був перетворити державну монополію «в інтереси й на користь кожного члена суспільства». Наприклад, найважливішим завданням держави було виконання плану ГОЕЛРО (державний план електрифікації Росії). Отримані державою податки, доходи підприємств та інші повинні були йти на розвиток електрифікації, тобто дати кожному її блага. Звідси, виникає афоризм «лампочка Ілліча», який підкреслює революційний технічний переворот - повсюдне використання електрики як у виробництві так і у побуті.

НЕП привів до різкого підйому виробництва в нашій країні. З 1925 року Росія повністю забезпечила себе хлібом і знову, як це було до Першої Сві-

31

тової війни, стала експортувати хліб у Європу. Однак, історично трапилось

так, що принципи НЕПу так і не були до кінця використані в Радянській Росії, хоча, на сьогоднішній день, набули широкого застосування у Швеції, Китаї та інших країнах. В остаточному підсумку, після 1929 року в колишньому СРСР, восторжествували так звані «марксисти».

Говорячи про роль та значення марксизму на сьогоднішній день, слід відмітити, що економічна теорії марксизму, викладена, насамперед в «Капіталі», непроста для сприйняття. Відомо, що К. Маркс побудував її на застосуванні діалектичного методу, розуміння якого викликає часом значні утруднення навіть для професійних економістів і по сьогодні. Не випадково, стародавнього діалектика Геракліта Ефеського назвали Гераклітом Темним, а його висловлення, що в одну й ту ж саму ріку не можна ввійти двічі - важке для сприйняття.

Ще при житті К. Маркса, в нього з'явилися послідовники, які були значно молодше його за віком, і тому називали себе «молодими марксистами». Вони займалися видавничою діяльністю, намагалися застосовувати економічну теорію марксизму до життя. Маркс познайомився з ними та їх «визначними» здобутками, то, з іронією, сказав: «Якщо це марксизм, тоді я не Маркс».

Проблема так званих марксистів, тобто мнимих його послідовників переслідувала автора ще при житті та залишається після смерті вченого драматичною, як в історії економічної думки, так і в історії розвитку економіки в цілому. Достатньо згадати Поля Лафарга – зятя К. Маркса, Едуарда Бернштейна та Карла Каутського, які не змогли чітко, на підставі теорії марксизму, пояснити нові явища капіталізму кінця ХІХ - початку ХХ століття, і тому заснована ними соціал-демократична партія в Німеччині, вже давно відійшла від основних постулатів теорії К. Маркса. Однак, так званий «марксизм» найбільші втрати причинив у зв'язку з будівництвом соціалізму в СРСР та інших країнах.

Перераховуючи негативні сторони марксизму, сучасним вітчизняним та закордонним економістам, корисно згадати історію з молодими марксистами. Найбільш рельєфно межа між так званим і реальним марксизмом виявляється через метод самого К. Маркса і висновки, отримані ним на його базі з тими висновками, які робляться його критиками. Діалектичний метод припускав розгляд всіх явищ і процесів у розвитку. Звідси, факти дійсності виявляються правомірними тільки для певного періоду часу, на певному рівні абстракції та постійно змінюються, здобуваючи інший, часом прямо протилежний зміст.

Так, звинувачення марксизму в дослідженні явищ у руслі розгляду всіх питань через прошарки суспільства (незрілий клас), класів і класової боротьби, справедлива до моменту, коли людина є частиною виробництва. З виходом з нього, наприклад, у сучасних умовах, коли класова структура розмива-

32

ється, він перестає бути його представником. Саме про це й писав К. Маркс у

рукописах 1857 – 1861 років.

Щодо критики твердої залежності між базисом і надбудовою, ще Ф. Енгельс відзначав, що базис визначає надбудову тільки, в остаточному підсумку. При розгляді конкретної ситуації та під певним кутом зору, надбудовчі відносини можуть виявитися домінуючими. У цьому особливість діалектики, коли положення міняються місцями.

Маркса в застосуванні однофакторного аналізу до вартості, ціні та доходів на основі єдиного ресурсу – праці, повисає в повітрі, якщо уважно придивитися до того, що праця є обставиною, що формує якісні параметри вартості, а корисність, поставлена в основу ціноутворення у маржиналістів, впливає тільки на її кількісні параметри. Звідси, маржинальний аналіз є досить важливим для практики господарюючого суб'єкта, але мало що дає для розуміння суті внутрішніх закономірностей розвитку буржуазного ладу.

Що стосується сумнівної цінності прогностичних положень, не підтверджених часом, як, наприклад, неминучість соціалістичної революції, то вони були актуальними, насамперед у період першої половини ХIХ століття, до появи монополій, як клітинки соціалізму, про що писав ще Ф. Енгельс, що коли з'являються монополії, то необхідність у соціалістичних революціях відпаде. Що ж стосується посилання критиків на кінець I тому «Капіталу», про «експропріацію експропріаторів», тобто капіталістів, то варто пам'ятати про рівень абстрактного розгляду К. Марксом дійсності. Адже мова йде про процес виробництва капіталу і не більше. Отже, дійсність розглядається односторонньо, як фрагмент виробництва капіталу. Причому, тут мова не йде про заклик до соціалістичної революції, а констатується факт, що сам капіталізм у процесі виробництва створює умови підриву та руйнації вартісних процесів як своєї основи, тобто діє еволюційно, крок за кроком руйнуючи капітал з середини, без революцій.

Сучасний стан марксистської теорії, представляє собою багатогранний, по суті і формі, підходи, що є спробою поглибити як філософський, економічний та соціальний аспект марксизму. Однак, при всій багатогранності існуючого матеріалу, економічна складова є досить обмеженою. Серед найбільш відомих напрямків сучасної економічної складової марксизму виділяється, так званий, аналітичний марксизм, який являє собою спробу продовження економічної складової марксистської доктрини. Так, представники цього напряму величезне значення приділяють уточненням термінів марксизму, спробі розробки проблем продуктивних сил, виробничих відносин, надбудови та співвідношення між ними через використання мікро - та макроекономічного підходів.

Однак, відмічений напрям відмовляється від такої основоположної складової марксизму, як метод діалектичного матеріалізму, який є його ду-

33

шею і дозволяє розглянути суспільство в його постійному розвитку та змінах.

Звідси виникає правомірне питання – а чи зберігається в такому підході аналітичним марксизмом первісна сутність класичного марксизму? Адже, використання мікро - та макропідходів, теорії ігор, надмірне застосування економіко-математичних методів залишає на узбіччі теорії дослідження постійних змін в господарчій діяльності суспільства, логіку його розвитку та тенденції, що вигідно виділяє марксизм порівняно з іншими теоріями.