Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 9 )

Подібна ситуація нагадує використання неокласикою інструментарію маржиналізму, однак, від цього не відбувається його розвиток, як окремого напрямку. Також, і американський інституціоналізм Т. Веблена, який дуже високо цінував економічну складову марксизму як і його історичний метод, широко використовуваний в самому інституціоналізмі, не можна вважати прямим продовженням марксизму.

Підбиваючи підсумок вище сказаного, можна зробити висновок, що прогностичні висновки К. Маркса про те, що суспільство рухається до соціалізму через підрив вартісних процесів, виведення людини із процесів виробництва, руйнування класової структури суспільства, блискуче підтвердилися.

Однак, К. Маркс не був ідеальним вченим і людиною. Так, по-перше, у його здобутках, дійсно, проглядає претензійність на володіння абсолютною істиною та непримиренність до інших наукових поглядів. Критикуючи думки інших вчених, позиції яких не збігалися з його власною, він використовував у наукових дискусіях досить некоректні вислови, типу «божевільний Сэй», «брудний нехлюй» говорячи про С. Бейлі тощо.

По-друге, розробки економістів, більшою мірою, орієнтовані на розробку практичних проблем, ставилися їм у розряд вульгарних, якщо вони відходили від позицій трудової теорії вартості, наприклад, «теорія трьох факторів виробництва» , «гармонії класів» і й т. п. хоча і підтвердили свою ефективність.

По-третє, у трактуванні окремих проблем, наприклад, про багатоваріантність трудової теорії цінності А. Сміта, їм начисто ігнорувався час написання цієї великої книги (1776 рік), коли вартісні процеси перебували ще в стані становлення, але не зрілих форм. Однак, критика його теорії вартості (цінності) велась з позицій розвинених форм капіталізму кінця ХIХ століття. Сам же марксизм, з погляду використання, безпосередньо, на практиці його напрацювань виявився малоефективним.

Однак, для розуміння змін в суспільному розвитку, тобто його траєкторії, навряд чи знайдеться вчення, більш продуктивне, ніж марксизм. Достатньо згадати збільшення інтересу до цієї доктрини в період катаклізмів, які, періодично, потрясають світ, особливо в наші часи.

34

ЛЕКЦІЯ 3. А. Маршалл – засновник принципів нової економічної науки

Економічна наука як інструмент пі - знання конкретної істини в тому вигляді, в якому ми сьогодні його використовуємо, в значній мірі є творінням А. Маршалла.

Джон Мейнард Кейнс

1. Теоретико-методологічні особливості неокласичного напрямку економічної думки:

а) неокласична економічна теорія як другий етап маржинальної революції в 90-х роках ХIХ століття - першої третини ХХ століття;

б) спільні та відмінні ознаки класичної політекономії та неокласичної економічної теорії;

в) характерні риси методології неокласики;

г) роль та значення Кембриджської школи у розвитку економічної науки тих часів.

2. А. Маршалл - фундатор «Принципів економікс». Нове визначення предмету дослідження.

3. Особливості методу дослідження. Структура, зміст та основні теоретичні

здобутки.

4. Місце та значення неокласичного напрямку на сучасному етапі еконо

мічної науки.

1. Теоретико-методологічні особливості неокласичного напрямку економічної думки:

а) неокласична економічна теорія як другий етап маржинальної революції в 90-х роках ХIХ століття - першої третини ХХ століття

Неокласична економічна теорія має своїм витоком поглиблення основних положень маржиналізму 70-х – 90-х років ХІХ століття. Вона дозволила вивести економічну науку на якісно новий рівень завдяки формуванню принципів економічної науки. Були використані основні ідеї маржиналізму як визначення величини цінності ринкових благ їх корисністю та рідкістю через широке використання граничного аналізу.

Одночасно, з 90-х років ХІХ століття, в класичну доктрину ринкового лібералізму, крім маржинальних підходів, був зроблений акцент на мікроекономічний аналіз. З часом, особливо з 30-х років минулого століття, неокласичний аналіз, крім теорії економічного неолібералізму, був доповнений

35

макроекономічними дослідженнями і ідеями виваженого державного регулювання ринку.

Однак, найбільш значним рухом в розробці неокласичного напрямку, слід, по праву, вважати наукові здобутки видатного англійського економіста А. Маршалла (1842 – 1924). По-перше, він відніс маржинальний напрям до класики, з якої починається неокласична традиція в економічній науці, що стала продовженням класичного підходу, але з акцентом на його практичне спрямування, що вилилось в розробку принципів економічної теорії.

б) спільні та відмінні ознаки класичної політекономії та неокласичної економічної теорії

Неокласичний напрям, маючи витоком його класичний варіант, крім загальних рис, і відмінності. Тому, для розуміння неокласики треба з’ясувати її висхідні пункти, які знаходяться в класичній теорії А. Сміта і Д. Рікардо і визначають загальні риси двох етапів класичного напрямку: як фундаментального етапу так і неокласичного.

Перш за все слід відмітити загальні ознаки етапу розвитку класичного напрямку. Вони зводяться до трактування суспільства, як об’єктивної реальності, яку людина змінити не може, а лише полегшити своє існування, вивчаючи дійсність та враховуючи її закономірності в реальному житті, де діє принцип «laissez faire, laissez passer», що буквально, означає, хай все іде як іде. Даний принцип ґрунтується на невтручанні держави в економічні процеси. Другим спільним аспектом став раціональний вибір господарюючого суб’єкта, за умов заданого набору обмежень. Третім моментом, є методологічний індивідуалізм, який викликає відповідну поведінку в суспільстві не груповими інтересами людей, а індивідуальними. І, нарешті, оптимальний варіант пропорцій, що складаються в суспільному виробництві знаходяться в ринковому механізмі.

Однак, неокласичний напрям, на відміну від класичного, мав і свої відмінності. Вони полягали, перш за все, у розгляді оптимальної поведінки людини в умовах існування обмежених ресурсів. Тобто, мали практичний аспект. По-друге, маржинальний підхід, як елемент дослідження ринкової системи, а, також, його вихід на практику, суттєво розширив коло досліджуваних проблем. Це призвело до необхідності формування нової науки – «Економікс» з її практичним нахилом. Межі політичної економії розширились через дослідження, як окремої проблеми, відносин між попитом та пропозицією, що і визначило формування неокласичного напряму та його особливості.

в) характерні риси методології неокласики

Зміщення в аналізі предмету дослідження в кінці ХІХ століття мало на

36

слідком нові підходи в методологічному інструментарії, що починає використовуватись. Продовжуючи традиції класичного напряму, акцент науки зміщується в сторону дослідження поведінки економічної людини, яка постійно намагається постійно максимізувати доход і мінімізувати свої витрати.

Взявши, як було вказано раніше, за основу маржинальні напрацювання в теорії граничної корисності та граничної продуктивності праці, неокласики пішли далі, звернувши увагу на граничні величини, а, також, витрати виробництва, що дозволили внести суттєві доповнення в теорію ціни. Крім того, великого значення в розробках практичної складової, набувають процеси математизації отриманих висновків з побудовою на їх основі економічних моделей. Особливо, значний внесок в розробку цих проблем внесла Лозаннська школа на чолі з Л. Вальрасом і його послідовником В. Паретто. В їх концепціях, математика отримала значне місце і як інструмент пізнання дійсності. Наприклад, на базі неї Л. Вальрасом була сформульована теорія загальної економічної рівноваги.

Одночасно з цим, на іншій стороні світу, в США, широкого розвитку набуває американський напрям маржиналізму, представлений Дж. Б.Кларком. Він взяв за основу закон граничної продуктивності праці і дослідив на його основі розподіл продукту між класами, а, також, умови його оптимізації.

г) роль та значення Кембриджської школи у розвитку економічної науки тих часів

Значний вклад відмічених вище представників неокласичного напряму отримав своє логічне завершення в працях найбільш визначного її представника, англійського економіста, фундатора Кембріджської школи А. Маршалла. Йому вдалося завершити перетворення напрацювань попередників в практичне русло, спростивши їх наробки, одночасно невілюючи протиріччя між ними, по таким фундаментальним питанням як вартість, ціна,

показуючи спадковість цих напрацювань і їх важливість для вирішення проблем господарювання.

З роботами А. Маршалла бере свій початок нова наука – «Економікс», хоча сам термін був запропонований , а основні поняття, як попит і пропозиція були розроблені його попередниками. Однак, на відміну від них, йому вдалося зробити глибокий аналіз, як в методі дослідження цієї науки, так і визначення її предмету, завдяки чому відбулася своєрідна революція в економічній теорії, яка повернулася до вирішення, безпосередньо, завдань господарської практики.

Маршаллу, в Кембріджській школі, в кінці ХІХ століття утворилась школа з відповідною назвою, яка дала світу таких визначних економістів як Ф. Еджуорт, А. С.Пігу, Дж. В.Робінсон, хоча остані два економіста більш відомі, як засновники та продовжувачі кейнсіанського напрямку. Що

37

стосується А. Маршалла, то його книга мала величезний успіх, неодноразово перевидавалась і на багато десятиліть стала основним посібником по «економікс».

2.  А. Маршалл - фундатор «Принципів економікс». Нове визначення предмету дослідження

Як було вказано раніше, завдяки А. Маршаллу відбулась поява «Економікс». Новий етап в науці, який остаточно вивів економічну теорію в практичне русло, був досягнутий завдяки розширенню рамок такої фундаментальної теоретичної науки як політична економія, завдяки доповненню її аналізом відносин попиту та пропозиції. Остані дали можливість поставити питання про спонукальні мотиви поведінки як покупців так і виробників. Одночасно з цим, було поставлене і вирішене питання про вимір сили цих спонукальних мотивів через гроші.

На основі викладених положень, А. Маршалл добудовує перший поверх будівлі політичної економії в руслі англійської політекономії, як науки про багатство новим поверхом, що перевів завдяки відносинам попиту і пропозиції її в практичне русло. Звідси, відповідне визначення предмету «Економікс», яке, з одного боку, наука про багатство, а з іншого – та частина суспільної науки про дії людини в суспільстві, яка відноситься до уживаних нею зусиль, для задоволення своїх потреб у тих межах, у яких ці зусилля і потреби піддаються виміру в одиницях багатства або його загального представника, тобто грошей [ 93, т. І, с. 107].