Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 2 )

Розвиток економічного аспекту в рамках філософії в середні віки досить важко піддати ґрунтовному аналізу в зв’язку з пануванням натурального господарства, Проте ті розпорошені частинки знань, які можна здобути з джерел епохи Відродження, свідчать, що навіть в умовах всебічного переплетення та зрощення релігії і науки допитливий людський розум продовжував формувати розробку потужного методологічного апарату схоластичної логіки – логіку семантичних висловлень, що спирались на систему постулатів і відповідних методів переконання.

Новим проривом наукового пізнання став великий розкол у теології,

7

зумовлений загостренням суперечностей у структурі філософських поглядів тих часів. Поглиблення суспільного розподілу праці, а з ним зовнішньої торгівлі прискорив процес руйнування доринкових структур і позаекономічного зв’язку між людьми. Як наслідок, посилилось розмежування науки і релігії, що сприяло розробці фундаментальних принципів наукового аналізу, якими пізніше скористалась більшість класиків економічної науки.

Перші спроби уточнити предмет економічної науки, як науки про сферу обігу, ринок, мав місце ще з праць Аристотеля, відбулись на етапі меркантилізму. Забезпечення могутності суспільств того періоду відбувалося на фоні зміни суспільного багатства яке переходило від титулів та звань до речової його форми як запасу дорогоцінних металів та коштовностей. Зовнішня торгівля була тим середовищем яке в особі купців і лихварів дозволяла провести його накопичення. Однак для цього треба було створити захист постачальників такого роду багатства, що і взяла на себе держава, що стимулювала завершення процесу первісного нагромадження капіталу.

Однак остаточне виокремлення економічної науки із філософії та її формування як самостійного розділу наукового пізнання більшість учених пов’язують з виходом у світ праці А. Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів». Детальне вивчення праць фізіократів (Ф Кене, Венсана де Гурне, маркіза Мірабо, П.-С. Дюпон де Немура, Мерсье де ла Рівьєра, А. , Ле-Трона) переконує в ідентичності формулювання предмета економічної науки як науки про суспільне багатство. У цьому аспекті слід звернути особливу увагу на проблему вибору методології дослідження. І справді, постає закономірне запитання: під яким кутом зору розглядати факти, пов’язані із суспільним багатством? З позиції іманентних його функцій? З позиції джерел його примноження? Чи з позиції найсправедливішого його розподілу в суспільстві? Кожне з поставлених запитань фіксує об’єкт досліджень різних сфер пізнання.

Мабуть, не викличе заперечень той факт, що обмін, виробництво й особливо розподіл багатства перебувають у функціональній залежності від волі індивідів, а отже, досить сумнівною є універсалізація положень класичної теорії щодо цих фактів. Неможливість провести глибокий економічний аналіз у рамках концепції верифікаціонізму та «системи природничих об’єктивних законів» привернула увагу представників Лозаннської школи до філософії науки. Використання принципів фальсифікаціонізму поряд із чітким розмежуванням економічних фактів реальної дійсності дозволило визначити місце економічної теорії у системі суспільних наук і поділити її на три складові – чисту, прикладну та соціальну економіку.

Завдання, яке ставили перед собою неокласики, полягало в упорядкуванні знань стосовно всієї сукупності взаємопов’язаних елементів економічної системи суспільства, у виокремленні шляхом аналізу одноманітних при

чинно-наслідкових або функціональних схем.

8

Ідеалізованим елементом чистої економічної теорії стала цінність блага як внутрішньо властива функція суспільного багатства. Аналітична увага представників Лозаннської школи економіки Л. Вальраса, В. Парето та інших була сфокусована саме на дослідженні суб’єктивних законів обміну. Звичайно, теорії цінності й обміну не можуть вважатися сферою дослідження усієї економічної теорії. Але саме теорія цінності стала предметом чистої економіки, яка мала передувати прикладній та соціальній економічній теорії.

Так само як реальна дійсність лише приблизно підтверджує теоретичні припущення фізики і логічні докази поведінки ідеального газу, стосовно економічної теорії практичний досвід господарювання дає лише можливість досить широкого прикладного використання сформульованих моделей. Проведені неокласиками фундаментальні дослідження основних суб’єктивних закономірностей економічної поведінки дали поштовх для розвитку прикладних досліджень економічної теорії у працях їхніх послідовників і кейнсіанців. За своєю суттю прикладна економічна теорія перебуває між фактами споживання та перетворення функціональних властивостей речей. У загальному ж сенсі прикладні дослідження були спрямовані на аналіз джерел і визначення найефективніших способів примноження суспільного багатства.

Розширення сфери економічного аналізу до системи прийняття раціональних рішень, яке відбулося з часів маржинальної революції, потребувало і розширення методологічного апарату. На думку Дж. М.Кейнса, економічна теорія стає певним напрямом мислення, відгалуженням системної логіки, яке за допомогою використання своїх аксіом і максим утворює модель економічної системи суспільства. Сутність економічної моделі полягає у системному викладенні схеми логічних міркувань, а універсальність її застосування втрачається у разі використання реальних значень змінних величин в моделі економічного розвитку капіталістичного господарства першої третини ХХ століття.

Таким чином, починаючи з середини XX ст. економічна теорія постає наукою мислення в термінах моделей і відповідним мистецтвом вибору моделей, які були б адаптованими до економічної дійсності. Отже, в рамках моделювання виокремлюються довгострокові, відносно сталі тенденції, задля розробки способів логічного міркування стосовно змінних факторів та їх коливань, що зрештою формує концептуальне уявлення щодо конкретного впливу останніх.

Розвиток соціального розділу економічної науки бере свій початок від теоретичних досліджень німецької історичної школи. Визначення господарства як частини соціального життя суспільства, а людини – як соціокультурної істоти, що орієнтована на суспільні цінності, можна простежити у працях представників як старої історичної школи – Ф. Ліста, Б. Гільдебранда, К. Кніса, так і нової історичної школи – Г. Шмоллера, К. Бюхера, Л. Брентано.

Проведений аналіз розвитку економічної науки від її витоків до сього-

9

дення дозволяє зробити низку фундаментальних висновків нормативного характеру.

1. Виокремлення економічної теорії як форми наукового знання, що формує цілісне уявлення про відносно стійкі закономірності й істотні зв’язки в економічній системі суспільства, з рамок загальної філософії відбулося внаслідок чіткого розмежування тих фактів реальної економічної дійсності, які становлять предмет дослідження.

2. Генезис наукового сприйняття фактів реальної економічної дійсності проходив під впливом стрімкого утвердження методів математичного аналізу в системі природничих наук, що насамкінець дозволило вирішити ряд найважливіших, а водночас і суперечних проблем прикладного та соціального розділів економічної теорії.

3. Структура сучасної економічної науки відбиває основні етапи еволюції економічного аналізу тих реалій, які пов’язані із суспільним багатством, від філософії моралі до мистецтва прийняття рішень і, зрештою, до сфери чистої науки.

4. Предметом економіки є поведінкові закономірності взаємодії індивідів у суспільстві з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання вироблених благ. Дисциплінарна матриця має будуватися з урахуванням класифікаційних ознак об’єктів, суб’єктів та сутнісного характеру самих відносин. Таким чином, якщо класифікація економічних суб’єктів виділяє індивіда, групу індивідів і державу, а структура економічних відносин за суб’єктами формує індивідуалістичні, групові, суспільні, міжнаціональні економічні відносини, то це означає, що структуризація предмета економічної науки за суб’єктами має здійснюватися на мікро-, макро - та міжнародному рівнях.

3.  Основні етапи розвитку економічної науки та місце в ній марксизму, економічної теорії А. Маршалла та кейнсіанства

Існують найрізноманітніші періодизації науки. Кожна з них відображає свій погляд на проблему і має свою цінність. Розглянемо поділ історії економічної думки в марксизмі та у Раймона Барра. Марксизм виділяє наступні етапи у розвитку економічної думки.

1) Находження економічної думки в філософії (економічні погляди Аристотеля, каноністів, тощо).

2) Розвиток поверхових (вульгарних поглядів) почався з відокремлення економічної науки в окрему сферу знань. Особливість цих поглядів полягала в з’ясуванні чисто зовнішніх залежностей, які фіксувалися на поверховому рівні. Емпіричний підхід проходив через осмислення досвіду господарювання. Цей етап відрізнявся збором і початком процесу осмислення фактів дійсності та пошуком загального. Потім на основі досвіду виникає економічна наука. Цей етап становлення економічної думки відобразив меркантилізм.

10

3) З накопиченням емпіричного матеріалу починається його осмислення. Ракурс зміщується в сторону виявлення питання про природу багатства і фактори його зростання. З’являються теорії багатства. Все ХVІІІ и ХIХ ст. проходять у розв’язанні цієї дилеми (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.).

4) Після глибокого аналізу природи багатства задача конкретизується в сторону пояснення законів функціонування суспільства, тобто виявлення його анатомії і фізіології. З’являються теорії праці, і новий підхід, де основним є розгляд дійсності, виходячи з трудової теорії вартості. Економістом, який відкрив цей етап був Д. Рікардо, а в найбільш розвиненому вигляді отримав у «Капіталі» К. Маркса.

5) Після з’ясування законів розвитку суспільства і досягнення ним розвинутих форм, з’являється необхідність в більш тісному зв’язку результатів науки і практики. Ця задача отримала свою постановку та розв’язання з появою економікс А. Маршалла.

Окрім даної класифікації етапів розвитку економічної думки можна запропонувати періодизацію по Раймону Барру, який виділяє чотири етапи розвитку економічної науки:

1. Донаукова фаза (від виникнення з праць Аристотеля до 1750 року, тобто появи фізіократії). Його особливістю був розгляд суспільства з точки зору окремих його сторін, де було відсутнє уявлення про суспільство як цілісну систему, як живий організм (давні греки, кантоністи, У. Петті, П. Буагільбер, завершується етап Р. Кантильоном, роботи якого стали перед течією наукового етапу).