Курс лекцій до вивчення спецкурсу «Теорія та метод К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса» (стр. 15 )

незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету. Він є основою складової концепції «вмонтованих» стабілізаторів і неокейнсіанських антициклічних програм.

57

Неокейнсіанство у Франції, на відміну від положень Дж. М. Кейнса, в особі окремих представників, вважали необов'язковим його положення, щодо регулювання позичкового відсотка як коштів для стимулювання нових інвестицій і пропонували використовувати індикативний метод планування еко-

номіки, як визначальний засіб забезпечення безперервності інвестиційного процесу. Найбільш видатним представником цієї концепції став Ф. Перру, який мав значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції.

Новий етап у розвитку цього напрямку починається в післявоєнні роки, коли на перший план соціально-економічного розвитку західних країн висувається не проблема «повної зайнятості», а економічного росту. Об'єктивною передумовою її появи стали нові процеси, які відбувалися в розвитку економіки в цей період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток країн з ринковою системою, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах, прискорили поставку цієї проблеми на порядок денний.

Дехто з прихильників основних ідей Дж. М. Кейнса і його послідовників щодо необхідності та можливості державного регулювання економіки (за браком на стихійному ринку рівноваги між попитом та пропозицією) сприйняв ці ідеї як вихідну позицію для розробки нових теорій. Їх суть полягала в з'ясуванні та обґрунтуванні механізму постійних темпів економічного зростання. Так з'явилися неокейнсіанскі теорії економічного зростання, автори яких робили спроби створити теорію відтворення, придатну для різних кон'юнктурних умов, та визначити загальні фактори економічного зростання.

Головними авторами цих теорій були англієць Р. Харрод (1900–1978) та американець Є. Домар (1914–1997), які побудували своєрідні моделі, що відображали специфіку втручання держави в економіку. Тому, слід приділити особливу увагу саме їм. Вивчення теорій Харрода та Домара дає можливість з'ясувати їх основний зміст, специфіку та спільність. При цьому, стане зрозумілим, що особливості цих моделей обумовлені лише певною відмінністю у вихідних позиціях їх побудови. Так, в основу моделі Харрода покладена ідея рівності інвестицій та заощаджень, а модель Домара виходить з рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції).

Разом з тим, варто звернути увагу на те, що обидві теорії базуються на врахуванні системи «мультиплікатор-акселератор» та моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв'язку нагромадження та споживання. Їх поєднує, також, визнання незмінності (сталості) у тривалому періоді таких параметрів, як частка заощаджень у доходах і середня ефективність капіталовкладень. Загальним є і висновок щодо доцільності підтримування постійного темпу економічного зростання, як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якої можна досягти повне використання виробничих потужностей і трудових ресурсів. І зрештою, близькість теорій полягає в тому, що досягнення динамічної рівноваги та постійного

58

зростання визнається можливим лише у випадку активного державного регу-

лювання економіки. Внаслідок такої подібності ці моделі стали поєднувати в, так звану, модель Харрода-Домара.

Варто пам'ятати, що ця модель є однофакторною, тобто спрощеною. Висхідним її положенням було визнання того, що динамічна рівновага вима-

гає певної відповідності виробництва та попиту. Більш складними системами моделювання є багатофакторної моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса та ін. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок впровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу і т. ін. Використовуючи рекомендовану літературу, доцільно докладніше ознайомитися з ними.

5.3. Посткейнсіанство

Вже у другій половині 60-х, і особливо в 70-х роках XX ст., змінилися об'єктивні умови, які стали причиною значної еволюції кейнсіанства та появи в його межах такої течії, як посткейнсіанство. Рецепти неокейнсіанської моделі почали все більше суперечити економічним законам розвитку, навіть більше того, сприяли загостренню окремих проблем, таких як інфляція, дефіцит державного бюджету, а особливо - циклічності розвитку. Соціально-економічний і політичний розвиток західних країн після Другої світової війни з усією наочністю довів, що державне регулювання економіки не може забезпечити повної зайнятості та рівноваги. Кейнсіанські концепції та моделі вже не давали можливості вирішити проблеми реалізації сукупного суспільного капіталу та безкризового розвитку економіки.

Криза кейнсіанства, як офіційної доктрини державного регулювання, послужила причиною значного посилення критики як з боку її традиційних ворогів - неокласиків, так і самих прихильників теорії Дж. М.Кейнса. Виникла гостра необхідність перегляду ортодоксальної версії кейнсіанства, що отримало назву «посткейнсіанства».

Історично посткейнсіанство сформувалось за допомогою злиття двох наукових течій. По-перше, англійського лівого кейнсіанства з його центром у Кембриджі, про що було сказано вище, яскравим представником якого була Дж. Робинсон (1903–1983), а також Н. Калдор і П. Сраффа. І, по-друге, американської групи економістів - Р. Клауєра, П. Девідсона, А. Лейонхуфвуда, С. Вайнтрауба, X. Мінскі та ін. Представників цих напрямків поєднували певні загальні підходи до економічної теорії, зокрема те, що вони брали собі за мету остаточне розвінчання неокласичної системи та доведення до кінця початої Дж. М.Кейнсом революції в економічній теорії - створення нового синтезу макро - і мікроекономіки. Однак створити цілісну, загальновизнану теоретичну систему їм так і не вдалося.

59

Докладний розгляд концепцій представників англійського лівого кейнсианства (теорії нагромадження капіталу, економічного зростання та розподілу національного продукту, теорії вартості, ціноутворення та ін.) та американського посткейнсіанства (так званого монетарного кейнсіанства) дає можливість визначити та зрозуміти їх загальні риси та розбіжності. Розглянемо більш детально різновиди посткейнсіанства.

Слід зазначити, що воно мало три основних напрямки: монетарне, калецкіанство та неорікардіанське посткейнсіанство.

а) монетарне посткейнсіанство

Його основні представники П. Девідсон, Х. Мінскі та Я. Крегель, величезну роль відводили грошам, як активному фактору впливу на економіку. У цьому напрямку гроші вважались потужною обставиною впливу на економічну кон'юнктуру, а не пасивним елементом, як мало місце в класичному кейнсіанстві. Грошовий матеріал, на їх думку, зв'язує минуле, сьогодення та майбутнє економіки. Нерівновага в економіці визначалась грошовими контрактами на строк, що викликають невизначеність майбутнього.

Гроші мають дві властивості, які обумовлюють наявність стійкої нерівноваги в умовах неповної зайнятості. Виробництво грошей не росте зі збільшенням попиту на них, викликаючи нульову еластичність по попиту, що наближається до нуля. Наслідком цього, є відсутність збільшення працівників зайнятих виробництвом грошей. З іншого боку, при збільшенні процентної ставки (ціни грошей) попит не переміщується на інші товари. А от з переміщенням попиту на гроші в умовах нестабільності економіки, що більш імовірно, виникає гонитва за ними. Наступає зниження ділової активності, що веде до безробіття.

Звідси випливали пропозиції монетарних посткейнсіанців, які пропонували всі зусилля направити на боротьбу з інфляцією за допомогою обмеження державою розмірів заробітної плати з одночасним регулюванням капіталовкладень для більш повного використання потужностей і робочої сили. Даний напрямок може бути використаним в економіках слаборозвинених країн, у тому числі, і в України.

б) калецкіанське посткейнсіанство

Цей напрям пов'язаний з ім'ям польського економіста М. Калецького (1899-1970), який довгий час проживав у Великій Британії, де воно отримало найбільше поширення. Він розробив концепцію ефективного попиту стосовно до умов недосконалої конкуренції. Крім того, він з’ясував ситуацію, що породила стагфляцію в 60-70 роках ХХ ст., яку Дж. М. Кейнс, навіть, не припускав, вважаючи, що помірна інфляція буде стимулювати інвестиційну

60

діяльність. Англієць К. Коулінг стагфляцію пояснював дією монополій, що зменшують частку зарплати у національному доході. Робітники домагаються її підвищення, але це збільшує лише номінальні її розміри, тому що монополії компенсують таке підвищення збільшенням цін на свою продукцію. Відбувається зниження споживання товарів працюючими, що є основними покупцями, а з ним зменшується і гранична схильність до споживання. Дома-

гаючись нового підвищення зарплати, робітники розкручують спіраль інфляції, викликаючи одночасно скорочення виробництва монополіями. У зв'язку зі зменшенням споживання основної маси товарів, швидкими темпами розкручується маховик стагфляції.

в) неорікардіанське посткейнсіанство

До його основних представників відносять П. Сраффу, Дж. Ітуелла, П. Гареньяні. Відмінність даного напрямку від класичного кейнсіанства полягає в перенесенні дослідження економічних процесів з короткострокового періоду в довгостроковий. П. Сраффа розглянув рівноважний стан економіки та відхилення від нього, викликані факторами тимчасового, несистематичного характеру.

Дослідження рівноважної економіки, при якій є середній рівень прибутку та зарплати не залежить від співвідношення між сукупним попитом та сукупною пропозицією. У стані рівноваги обсяги виробництва та зайнятості економіки перебувають в «природному стані» і ціни відповідають вартості. Відхилення від нього, викликають тимчасові фактори, до яких можна віднести інституціональні зміни. У розподілі факторів на тимчасові та стійкі у представників цього напрямку немає єдності. Вони стосуються проблем тимчасових періодів та грошей.

5.4. Нове кейнсіанство

Зазначений напрямок не слід плутати з неокейнсіанством. Основними його представниками були Дж. Стігліц, Б. Гінвальд, Дж. Акерлоф. Він виходив з вирішальної ролі в економіці монополій, використовуючи, при цьому, теорію монополістичної конкуренції. На базі цього підходу була створена модель взаємозалежності зайнятості та оплати праці, а також, проаналізована роль економічної інформації. Нове кейнсіанство запропонувало та розробило заходи щодо підйому економіки слаборозвинених країн.