Методика виховної роботи у військових підрозділах (стр. 16 )

До психологічних якостей належить також професійна адаптація. Що розуміють під професійною адаптацією? Звикання до тієї чи іншої життєвої ситуації, яке дозволяє уникнути небажаних емоційних реакцій, і є професійною адаптацією. Досвід, накопичений у процесі навчання та виховання, спілкування з людьми, переживання, радощі і біди допомагають тверезо, об’єктивно оцінити обстановку, свої здібності та можливості, власне місце в житті.

Військовослужбовець, чи то командир або його підлеглий, адаптований до військової служби, має більшу стриманість, волю порівняно з молодими офіцерами щодо умов служби та життя. Такий військовослужбовець не буде ставити занадто високих вимог до оточуючих його людей та умов життя, засмучуватися через те, що не здійснилося бажане, він не буде занадто запальним.

Недаремно командири, які мають великий життєвий досвід, які пережили значні труднощі, справжню небезпеку, як правило, не схильні до підвищеної емоційності. Вони більш витримані, мають більшу волю порівняно з командирами, які щойно розпочали службову діяльність. Потрібно сказати, що правильній оцінці своєї діяльності та значущості власної особистості для військового колективу та Збройних Cил в цілому сприяють всебічний розвиток командира, широта його кругозору, значний обсяг моральних, етичних та естетичних потреб.

Фізичні якості

Сучасний командир повинен мати добре розвинуті фізичні якості. Характер будь-якої війни вимагає від усього особового складу Збройних Cил України, і в першу чергу від командного складу, високої фізичної підготовленості: витривалості, сили, спритності та швидкості в діях.

3.5 Основи психології військового управління

Військове управління – це спрямований вплив командира на особистість воїна, військовий колектив або окремі соціально-психологічні процеси, що відбуваються в ньому, з метою зміни їхнього стану або надання їм нових якостей, що сприяють реалізації вирішення і досягнення поставлених цілей.

Психологія військового управління – це робота з військовослужбовцями, залученими до різних систем: «людина-машина», «людина-зброя», «особистість-колектив» і т. п.

Найбільший інтерес являє аналіз системи «особистість керівника – військовий колектив».

Під поняття управління розуміють сукупність взаємозалежних функцій, що виконуються органами військового управління, для безпосереднього впливу на об’єкт управління з метою досягнення кінцевої мети.

Основний зміст діяльності командира зводитися до виконання таких основних функцій (або видів діяльності):

–  організаторської;

–  виховної;

–  військово-педагогічної;

–  військово-професійної;

–  адміністративно-господарської;

–  керівництва навчально-бойовою діяльністю і службою військ.

Організаторська діяльність (функція) командира передбачає:

–  планування, упорядкування і регулювання роботи офіцерів, прапорщиків, сержантів;

–  прийняття рішень, контроль, перевірка виконання і надання практичної допомоги.

Командир повинен володіти відповідними організаторськими якостями і здібностями:

–  самостійним і творчим складом розуму;

–  винахідливістю;

–  вимогливістю;

–  впевненістю;

–  умінням правильно оцінювати можливості людей;

–  умінням налагоджувати їхню дружню спільну роботу і првильно будувати взаємини з ними.

Прийняті командиром управлінські рішення повинні бути:

–  цілеспрямованими;

–  своєчасними;

–  несуперечливими;

–  правомочними.

Психолого-педагогічні умови ефективності організаторської діяльності командира:

а) чітка і ясна постановка завдань з урахуванням якостей виконавців і можливостей підрозділу;

б) надання ініціативи підлеглим у рамках поставлених їм завдань;

в) постійне прагнення до живого безпосереднього спілкування з підлеглими, близькість до них, мобілізація їх на виконання завдань, що стоять перед підрозділом;

г) безперервний і систематичний, діючий і результативний контроль виконання завдань у сполученні з постійною практичною допомогою;

д) тверда воля і наполегливість у подоланні перешкод на шляху до виконання поставленого завдання;

е) турбота про підлеглих, урахування їхніх соціальних інтересів і вимог.

Виховна діяльність командира полягає в тому, що він:

–  твердо і неухильно, цілеспрямовано і послідовно проводить у життя державну політику, забезпечує соціальну захищеність військовослужбовців, дотримання їхнього статусу;

–  згуртовує військовий колектив, проводить роботу з попередження нестатутних взаємовідносин, з підвищення культури міжнаціонального спілкування;

–  проводить інформування, організовує гуманітарне навчання, культурно-масову і спортивну роботу в підрозділі;

–  спирається і спрямовує роботу сержантів і активу, навчає його форм і методів виховної роботи;

–  особисто організовує і проводить індивідуально-виховну роботу з кожним військовослужбовцем.

Командир здійснює військово-педагогічну функцію: він відповідає за бойову, психологічну і гуманітарну підготовку, навчання і виховання особового складу.

Бойова і гуманітарна підготовка являє собою процес особливим чином організованого педагогічного спілкування (взаємодії) військовослужбовців з метою формування в них бойової майстерності (професійних знань, умінь і навичок), розвитку ідейних, морально-бойових, психологічних і фізичних якостей, необхідних для підтримання постійної бойової готовності й успішного ведення бойових дій.

Свої завдання командир вирішує, здійснюючи необхідні навчально-виховні дії:

–  вплив, що спрямований на підвищення навчальної активності підлеглих, стимулювання відповідального, зацікавленого ставлення до виконання навчальних завдань, а також орієнтації навчальної роботи на досягнення конкретних цілей (постановка навчальних завдань);

–  передачу, повідомлення інформації (розповідь, роз’яснення, показ);

–  контроль і оцінку результатів діяльності – знань, умінь і навичок, їх систематичний облік.

Для їх успішного виконання завдання командир повинен:

а) знати:

–  закономірності, мету і завдання навчання і виховання;

–  психологічні особливості особистості і військового колективу;

–  принципи та методи навчання і виховання;

–  процес та умови формування навичок і звичок.

б) уміти:

–  передавати знання, формувати уміння та навички;

–  логічно, цікаво викладати матеріал, застосовувати технічні засоби навчання й інші засоби активізації пізнавальної діяльності тих, хто навчається;

–  враховувати особливості кожного воїна і колективу в цілому;

–  спиратися на колектив, використовувати можливості активу.

в) володіти:

–  спеціальними якостями військового педагога (педагогічна спостережливість і уява, мислення і мова, такт і ін.)

Військово-професійна функція командира проявляється в тому, що він повинен бути висококваліфікованим і компетентним військовим фахівцем:

–  знати матеріальну частину, правила експлуатації, збереження військової техніки та озброєння;

–  уміти правильно визначати і ставити завдання підлеглим щодо її бойового застосування;

–  зразково дотримуватися вимог технічних інструкцій, настанов, заходів безпеки;

–  знати тактику дій противника, можливості його озброєння і бойової техніки;

–  організовувати вивчення особовим складом нових зразків артилерійського озброєння;

–  вивчати новітні способи бойового застосування артилерії.

Адміністративно-господарська діяльність командира передбачає:

–  організацію правильного розміщення особового складу;

–  підтримання твердого статутного порядку, високого рівня військової дисципліни;

–  забезпечення утримання підлеглими в справності зброї, військової техніки, засобів захисту і спорядження;

–  турботу про побут своїх підлеглих, задоволення їх соціальних потреб і запитів;

–  керівництво роботами, що виконуються особовим складом, контроль і надання практичної допомоги;

–  ведення батарейного господарства, службового діловодства, облік особового складу і матеріальних засобів.

У керівництві бойовою діяльністю воїнів виділяють три основні етапи:

1.  Формування готовності підрозділу до бою.

2.  Підтримання бойової цілеспрямованості й активності особового складу в ході ведення бойових дій.

3.  Відновлення боєздатності.

Управління здійснюється командиром шляхом застосування різних засобів впливу на особистість і колектив (насамперед на їхні цілі, мотиви і суб’єктивний психологічний стан) з урахуванням їхнього реального стану, знання ступеня відхилення емоційної стійкості підлеглих від оптимального рівня, а також на бойову ситуацію, змінюючи її на свою користь.

Прийоми і засоби управління (впливу) діяльністю підлеглих:

–  наказ;

–  вимога;

–  вказівки;

–  роз’яснення мети і значущості бойових дій;

–  своєчасне уточнення завдань в ході бою і постановка додаткових завдань.

Важливим методом управління є створення стимулювальних виконання бойового завдання умов: забезпечення раптовості й несподіваного удару по ворогу, різке посилення інтенсивності вогню, підвищення темпу просування і т. п.

Зміст цієї роботи містить:

а) на першому етапі: стимулювання спонукальних мотивів виконання поставленого завдання; підтримання бойового настрою підлеглих, їх індивідуальних і колективних установок на вмілі і самовіддані дії в бою і т. п.;

б) на другому етапі: використання морально-психологічного впливу справедливості цілей воїна –слова й особистий приклад, сильний вогневий удар по противнику, успіх бою та ін.;

в) на третьому етапі: збереження високої організованості і дисципліни, морального і психологічного стану особового складу.

Для успішного управління бойовою діяльністю необхідні:

1. Правильне з’ясування командиром завдання, яке поставлене старшим начальником.

2. Об’єктивна оцінка обстановки, стан своїх військ і військ противника.

3. Визначення ймовірного розгортання подій.

4. Прийняття рішення, що передбачає найбільш раціональне використання своїх сил і умов обстановки.