Методика виховної роботи у військових підрозділах (стр. 17 )

5. Організація і стимулювання підготовчої роботи і практичного виконання рішення.

6. Контроль і внесення коректив у процес діяльності особового складу.

7. Підбиття підсумків і відновлення боєздатності після проведеного бою.

Характер управління багато в чому визначає успіх чи невдачу в діяльності організації. Міцне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі й колективній прихильності цілям діяльності колективу, у якому члени його отримують стимул до подолання перешкод та досягнення максимальних результатів.

Незважаючи на те, що управління являє собою складний процес, його можна описати, виділивши основні елементи, кожний з якого є його характеристикою.

Елементи управління:

–  ініціативність,

–  уміння працювати з інформацією,

–  захист своєї думки,

–  прийняття рішень,

–  вирішення конфліктів,

–  критичний аналіз.

Кожний з елементів має важливе значення з точки зору забезпечення ефективного управління, тому що жодний з елементів не в змозі компенсувати відсутність або надлишок іншого.

Ініціативність. Ініціативність проявляється у всіх випадках:

–  коли зусилля спрямовуються на конкретну діяльність;

–  щоб розпочати певну діяльність, якою до цих пір не займалися;

–  щоб зупинити процеси, що відбуваються, змінити напрямок прикладання зусилля чи характер зусилля.

Керівник може проявляти ініціативу або відкланятися від проявлення ініціативи в умовах, коли інші чекають від нього конкретних дій.

Вміння працювати з інформацією. Вміння працювати з інформацією дає змогу керівникові мати доступ до фактів, даних або інших джерел інформації. Ступінь поінформованості залежить від ґрунтовного підходу керівника до своєї діяльності.

Захист своєї думки. Захист своєї думки припускає наявність конкретної позиції. Керівник може мати міцні переконання, але вважати при цьому ризиковим для себе відстоювати ті чи інші переконання. І навпаки, керівник може ухилятися від відстоювання своїх переконань у результаті їх відсутності або їх слабкості.

Прийняття рішень. Завдяки прийняттю рішень здійснюється керівництво діяльністю організації. Рішення може приймати особисто керівник або дати право прийняти рішення підлеглим (колективна робота працівників), маючи всі наявні ресурси для відпрацювання та реалізації цих рішень.

Вирішення конфліктів. Розбіжності думок та конфлікти найчастіші в тих випадках, коли люди відстоюють різні точки зору. Залежно від способів вирішення, конфлікти можуть бути дезорганізуючими і руйнівними або творчими і конструктивними. Керівник, здатний правильно поводитись у конфліктних ситуаціях та вирішувати їх, як прийнятно для всіх, викликає до себе повагу. Незмога керівника до конструктивного вирішення конфліктної ситуації впливає на зниження його авторитету у підлеглих та породжує негативне до нього ставлення.

Критичний аналіз. Під критичним аналізом мають на увазі сукупність способів та прийомів досліджень і вирішення проблем діяльності організації, які постають перед кожним виконувачем або колективом, у цілому під час виконання тих чи інших завдань. Цей підхід полягає у відступі від здійснюваної діяльності або її зупинок з метою вивчення або виявлення альтернативних можливостей підвищення продуктивності праці, планування та усунення таких ситуацій, які можуть призвести до негативних наслідків. Виконавці можуть розглядати або не розглядати свій досвід роботи як основи для професіонального навчання, але у всіх випадках можуть застосовуватися такі дії, що знайомі їхнім колегам, які підтримують з ними зворотний зв’язок. Без такого навчання неможливо удосконалювати роботу підлеглих у майбутньому. Навчання на основі попереднього досвіду, критичного аналізу та зворотного зв’язку є основою для більш ефективної праці з людьми, з їхньою участю.

Кожний керівник (командир) оригінальний як особистість, але разом з тим є і представником окремого типу особистості та у своїй діяльності представляє той чи інший стиль керівництва.

Стиль військового управління – це відносно стійка система способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих відповідно до поставленої мети.

Залежно від індивідуальних особливостей, знань, практичного досвіду, ставлення до колективу, способів і методів впливу керівника на підлеглих можна виділити три основні стилі управління:

–  авторитарно-одноосібний;

–  пасивний;

–  одноосібно-демократичний.

Коротко дамо характеристику кожному з цих стилів.

Демократичний керівник вимагає спокійно. По-діловому розподіляє роботу, бере до уваги пропозиції підлеглих. Тон звернення товариський. Стежить, щоб ніхто не ухилявся від роботи, ще раз роз’яснює завдання. Особливу увагу звертає на рівномірний хід роботи, її темп. Постійно буває в колективі.

Авторитарний керівник вимагає в різкій, грубій формі, загрожує. Непривітний тон. Несистематично бере участь в роботі, задає її темп.

Пасивний керівник. Не втручається в хід роботи. Керівник завжди відсутній. Сам рідко розподіляє роботу.

Оптимальному стилеві характерні ряд рис, які можна розподілити на три взаємозв’язані між собою групи.

Перша група рис – це ідейно-політичні риси стилю, до яких можна віднести:

–  ідейність і патріотизм;

–  принциповість;

–  зворотний зв’язок з підлеглими;

–  опору на досвід і знання оточуючих.

Друга група рис – це професійно-організаторські риси стилю, які містять у собі:

–  почуття відповідальності за рішення, що приймаються;

–  прогноз та інтуїцію в керівництві;

–  конкретність планування і розподілу обов’язків;

–  оперативність управління;

–  вимогливість і контроль;

–  оптимізацію інформації і вміння заощаджувати час.

Третя група рис – це морально-психологічні риси, такі як:

–  товариськість та комунікабельність;

–  чуйність;

–  простота, скромність;

–  доступність;

–  чутливість і правдивість, почуття такту.

Шляхи удосконалення стилю управління.

1 Ефективне використання системи перевірених життям методів і прийомів керівництва, які забезпечують успішне виконання поставлених завдань, планів та програм.

2 Добір керівником військового колективу.

3 Постійний самоконтроль і вдумливий самоаналіз, критичне ставлення до своїх службових обов’язків, оцінка стилю керівництва.

4 Постійне удосконалення теоретичної і профе-сійної підготовки.

5 Поповнення військових і технічних знань.

6 Розвиток командирських якостей.

Таким чином, практична реалізація вимог воєнної доктрини, переведення військового будівництва і підготовки військ на якісні параметри в багатьох випадках залежить від психологічної перебудови стилю управління офіцерських кадрів, оволодіння новими методами роботи з людьми.

Питання для повторення та самоконтролю

1  Головна мета управління підрозділами і частинами.

2  Головні форми управління повсякденною діяльністю підрозділів.

3  Методи управління, визначення, групи.

4  Дайте характеристику організаційному методу управління.

5  Дайте характеристику розпорядчому методу управління.

6  Дайте характеристику професійно-організаторському росту характеру як науковому підходу і діловитості.

7  Що розуміють під командирськими якостями особистості офіцера?

8  Психологічні якості командира (загальна характеристика).

9  Психолого-педагогічні умови ефективності організаторської діяльності командира.

10  Прийоми і засоби управління діяльністю підлеглих.

11  Елементи управління, дати характеристику.

12  Шляхи удосконалення стилю управління.

Розділ 4

Особистість у військовому колективі

4.1 Поняття особистості у психології

Особистість за своєю суттю і походженням та її значущістю, оцінюється критеріями суспільних інтересів. В той же час особистість – це складний комплекс інди-відуальних своєрідних психічних процесів, властивостей і переважного настрою. Вона має свої зміст і структуру.

Під змістом поняття особистості розуміють духовний світ людини, його індивідуальну свідомість, що є своєрідним відображенням суспільного, соціального та природного середовища. Елементами змісту поняття особистості є уявлення, знання, поняття, погляди і переконання.

Зміст поняття особистості тісно пов’язаний з її структурою. Структуру утворюють упорядкована сукупність основних психічних якостей: направленість особистості, характеру, здібностей і темпераменту. Ці якості, притаманні всім людям, наділені завжди конкретним змістом.

Індивідуальна свідомість та зміст особистості, будучи одним цілим, усі елементи якого за правильного розвитку людини взаємозв’язані і представляють собою не суперечну в логічному відношенні будову, яка, у свою чергу, може бути розподілена на ряд сфер. Центральну частину духовного світу військовослужбовця складає світогляд. Це система суспільно – політичних знань та переконань, свідомість патріотизму та інтернаціоналізму, військового обов’язку. Важливе місце в змісті поняття особистості припадає на моральну та правову свідомість. Засвоєння військовослужбовцем норм моралі, поваги до законів держави, готовність неухильно виконувати та боротися за їх виконання – все це відіграє роль регулятора соціальної поведінки, що стоїть на сторожі дотримання державних інтересів. До змісту поняття особистості належить також визначений обсяг знань, спеціальних навичок та майстерності, що є складовими компонентами військової майстерності.

Звичайно, індивідуальна свідомість складається не тільки з цих стійких компонентів. У свідомості воїна можуть з’явитися і менш стійкі короткочасні погляди, роздуми, які супроводжуються при відпрацюванні більш стійких духовних утворень або підлягають логічним та моральним помилкам, випадковим обставинам.

За ступенями об’єктивності, науковості, систематизації та упорядкованості в змісті поняття особистості, в індивідуальній свідомості воїна можливо виділити два напрями. Перший – ідеологічний та теоретично усвідомлений змістом – являє собою власну свідомість особистості, другий – динамічний, нестійкий, деякою мірою стихійний та суперечливий, – створює емпіричний досвід особистості, в першу чергу, безпосередньо відображає дійсність. І свідомість воїна, і його поточний емпіричний досвід мають психологічний механізм свого створення, існування, розвитку та керуючого впливу на поведінку. В цьому живому динамічному процесі функціонування особистості важливу роль відіграють її основні властивості.