Методика виховної роботи у військових підрозділах (стр. 5 )

Основні завдання Збройних Cил України в особливий період у разі збройної агресії:

–  проведення стратегічного розгортання Збройних Cил України та створення угруповань військ (сил) для відсічі збройній агресії;

–  відбиття нападу агресора з повітря, суші і моря та недопущення вторгнення угруповань його військ (сил) на територію держави;

–  ведення операцій і бойових дій з метою нанесення поразки військам (силам) агресора, його розгрому та створення умов для укладення миру;

–  ліквідація (локалізація, нейтралізація) збройного конфлікту в разі його виникнення.

Застосування Збройних Cил України, інших військових формувань та правоохоронних органів у воєнних конфліктах визначається Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами з урахуванням принципів і норм міжнародного права щодо стримування та відсічі збройній агресії і ґрунтується на загальних принципах військового мистецтва.

Під час відсічі збройній агресії Україна вважає за можливе застосовувати всі форми, способи і засоби збройної боротьби, які в обставинах, що склалися, є найбільш ефективними.

У разі розв’язання збройної агресії проти України не виключається перенесення Збройними силами України бойових дій на територію агресора з метою його повного розгрому.

Основними формами застосування Збройних Cил України, інших військових формувань є стратегічні дії Збройних Cил України, операції, бойові дії, удари, бої об’єднань, з’єднань і військових частин Збройних Cил України, інших військових формувань – у регіональній, локальній війнах, збройному конфлікті та дії миротворчих контингентів у міжнародних миротворчих операціях.

Способи застосування Збройних Cил України, інших військових формувань визначаються відповідно до Плану стратегічного застосування Збройних Cил України, що розробляється Генеральним штабом Збройних Cил України, залежно від умов обстановки, що склалася, сил і засобів збройної боротьби, які застосовуються, характеру та масштабу воєнних (бойових) дій.

Основними умовами припинення Україною воєнних дій проти агресора є:

–  припинення агресором воєнних (бойових) дій, відмова від будь-яких агресивних намірів стосовно України і повне відновлення територіальної цілісності України;

–  надання агресором гарантій щодо відшкодування втрат, завданих Україні внаслідок збройної агресії.

Збройні Cили України, інші військові формування та правоохоронні органи залучаються до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону.

Збройні Cили України, інші військові формування та правоохоронні органи здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами.

Для участі в міжнародних миротворчих операціях Україна направляє миротворчі контингенти, миротворчий персонал і надає матеріально-технічні ресурси та послуги для використання у зазначених операціях.

Правові, організаційні та фінансові засади участі України в міжнародних миротворчих операціях, а також порядок направлення Україною миротворчих контингентів і миротворчого персоналу визначаються міжнародними договорами України відповідно до закону.

Основними завданнями Збройних Cил України, інших військових формувань під час надання воєнної допомоги іншим державам є:

–  передання досвіду з питань будівництва і реформування Збройних Cил, підтримання їх у боєздатному стані та бойового застосування шляхом направлення радників і спеціалістів;

–  здійснення повітряних (морських) перевезень військ (сил) і матеріальних засобів;

–  підготовка спеціалістів і кадрів для Збройних Cил, інших військових формувань;

–  участь підрозділів Збройних Cил України, інших військових формувань у виконанні бойових, миротворчих або гуманітарних завдань, пов’язаних із захистом цивільного населення від радіаційної, хімічної, біологічної небезпеки та ліквідацією наслідків застосування зброї масового ураження, надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Керівництво Збройними силами України здійснюється Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Cил України. В особливий період стратегічне керівництво Збройними силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами Президент України здійснює через Ставку Верховного Головнокомандувача (у разі її створення), робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Cил України.

Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Cил України.

1.3 Армія як соціальне явище

На сучасному етапі державного будівництва в Україні нагальною потребою стала необхідність узагальнення історичного досвіду щодо визначення місця й ролі Збройних Cил у житті демократичної держави.

Гармонійні відносини між армією й політичною владою, між військовою й цивільними сферами чинять визначний вплив на політику будь-якої держави, від взаємодії між ними залежить політична стабільність у країні. Такі відносини є важливою складовою державного будівництва.

Воєнна організація держави – це охоплена єдиним керівництвом сукупність державних військових формувань, воєнно-промислових, воєнно-наукових і забезпечувальних структур та органів керування ними, яка створює належні умови для збройного захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх воєнних загроз.

«Концепція (основи державної політики) національної безпеки України» визначає склад Воєнної організації держави, яка охоплює: Збройні Cили України, Службу безпеки України, внутрішні війська, органи й підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та інші військові формування. Отже, Збройні Cили – одна із важливих складових Воєнної організації держави.

Армія є фактично одним із перших структурних елементів апарату держави, з якою, як свідчить історичний досвід, починається процес державотворення. Одночасно з виникненням політичної форми організації суспільного життя виникають спеціалізовані органи для ведення війни – озброєні загони людей. У подальшому ці органи утворюють одну з найважливіших частин державного апарату. У праці «Армія» Ф. Енгельс писав про те, що армія є організованим об’єднанням озброєних людей, яке утримується державою з метою ведення наступальної або оборонної війни. Сутність армії – в її соціально-політичному призначенні, що виявляється в її функціях. Основна діяльність армії – це підготовка до війни та ведення її збройними засобами. Сучасні армії будь-якої країни являють собою складний інститут, ознаками якого є:

–  армія – особливий державний інститут, невід’ємна частина держави;

–  виконання армією своїх функцій наявними тільки в неї засобами озброєння та бойової техніки;

–  цільова орієнтація армії на ведення війни;

–  армія являє собою суспільну групу із внутрішньою диференціацією, але водночас вона є частиною всього суспільства;

–  армія може задовольняти інтереси не тільки однієї держави, але й коаліції держав.

У такому разі держави створюють військові союзи для спільного використання армій під єдиним командуванням.

Збройні Cили держави є унікальним утворенням серед інших державних інституцій.

По-перше, вони володіють потужним бойовим (а по суті – руйнівним) потенціалом. Можливості сучасної зброї масового ураження загальновідомі.

По-друге, на створення могутнього руйнівного потенціалу Збройних Cил держава витрачає величезні кошти.

По-третє, армія цілеспрямовано і легально готується до виконання специфічних завдань, пов’язаних із силовим впливом на ймовірного ворога, що передбачає його фізичну деформацію (ліквідацію).

Армія являє собою організацію, що здатна вести збройну боротьбу. Завдяки цьому армія є таким інструментом політики, яким держава може здійснювати найбільш жорсткі примусові заходи. Ця її властивість досягається забезпеченням високого рівня бойової здатності, що ґрунтується на кількості та якості зброї та бойової техніки, рівнем професійної підготовки особового складу, управлінням організаційною структурою, розвитком воєнної науки. Спираючись на здатність армії до ведення війни, держава використовує її як інструмент зовнішньої та внутрішньої політики. Рівень бойової могутності Збройних Cил визначає здатність держави захищати свої інтереси, які постійно взаємодіють з інтересами інших держав.

Для усвідомлення політичної сутності, ролі й місця Збройних Cил як цілісної соціально-політичної системи, доцільно розглянути ключові питання взаємовідносин держави, суспільства та армії.

Докорінні перетворення в сучасному світі стимулювали нові зміни у взаємовідносинах між армією і державою. Вони були зумовлені, з одного боку, якісним удосконаленням військово-технічного потенціалу армії, з іншого – сутністю самої держави.

Якісні зміни у воєнно-політичній галузі, рівень розвитку зброї і бойової техніки вже не дозволяють армії, принаймні в розвинених країнах, виступати єдиним і уні-версальним інструментом насильства як у середині країни, так і зовні. Сьогодні не викликає сумніву той факт, що ядерна війна не може бути засобом розумної політики, а в Європі це положення стосується й звичайної війни. Відповідно у взаємовідносинах європейських держав у найближчій історичній перспективі національні армії поступово втрачають роль засобу політики в традиційному його розумінні. Вони перетворюються в гарант безпеки країни, у засіб стримування тих сил у регіоні й за його межами, які здатні на агресивні, авантюрні дії (у тому чис-лі невійськового, наприклад, терористичного характеру).

Вітчизняні політологи систематизують процеси якісних змін у воєнно-політичній галузі України за певними групами.

До першої групи змін належать зовнішні фактори, які спонукають планувати розвиток Збройних Cил України у відповідності з рівнем імовірної воєнної загрози. Це, насамперед, особливості еволюції зовнішньої воєнно-політичної обстановки, яка здатна провокувати воєнні загрози для України; характер воєнних конфліктів майбутнього; форми та способи застосування в них військ (сил); розвиток Збройних Cил та воєнної техніки тощо.

До другої групи належать внутрішні фактори, які за сучасних поглядів здебільшого відіграють обмежувальну функцію стосовно розвитку, утримання та застосування Збройних Cил.