Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 10 )

А в самому Києві створював свої літаки Ігор Сікорський. Втім, його фірма також розділилася на дві: одна зайнялася перспективними розробками дальніх літаків-амфібій, інша ж торувала дорогу новим літальним апаратам – гелікоптерам. Правда, і тут Євграфу Миколайовичу славу доводилося ділити з давнім товаришем Віктором Павленком. Ще в далекому двадцять сьомому році вони зуміли розглядіти в неоковирному – гидке каченя із казки – апаратові перспективний напрямок розвитку повітряних машин, які стануть в недалекому майбутньому незамінними як в бою, так і в мирній праці. Ще ніхто в світі не збудував чогось подібного. І лідером в новій галузі розвитку авіації та авіаційної техніки стане той, хто першим ступить на новий шлях. Першим пішов по цій дорозі український авіаконструктор Ігор Сікорський.

В тридцятих роках світ захоплювався величезними літаючими човнами. Лідером тут також став творець “Гранда”, він же “Руський Витязь”, і “Іллі Муромця” Ігор Сікорський. Його літаючі човни – “Кліпери”, проклали українським авіакомпаніям дорогу в Середземне море і через Атлантику. Літаки Сікорського охоче купували і за океаном. Фірма “Пан Амерікен” закупила десять його літаючих човнів для освоєння повітряних трас Тихоокеанського регіону.

А в колишньому Олександрівську, перейменованому в Запоріжжя, на базі старого заводу, який випускав двигуни для бомбардувальників Ігоря Сікорського “Ілля Муромець”, був створений концерн по виробництву потужних авіаційних двигунів. І почав він свою роботу з випуску ліцензійних німецьких і французьких моторів. В тридцять першому році серед випускників Київського політехнічного інституту, який згодом став державним університетом, увагу Євграфа Миколайовича звернули на одного перспективного дипломанта, Архипа Люльку. Вже в тридцять восьмому молодий конструктор очолив філіал Запорізького моторного заводу, де почався випуск його турбогвинтових двигунів. На двигуни Люлька звернули увагу і Сікорський, і Калінін. Перший побачив у них можливість якісного стрибка у розвитку своїх гелікоптерів, а другий – важких транспортних літаків.

Коли першовідкривачем гелікоптерної авіації був Сікорський, то Костянтин Калінін був визнаним метром у створенні важких транспортних і пасажирських літаків.

Тому, віддавши визнаному генію авіаційного світу Сікорському належне, Костянтин Калінін зосередився на створенні сухопутних літаків. І скоро літаки його фірми – транспортні і пасажирські – разом з машинами Юнкерса завоювали Південну Європу, Скандинавію та країни Прибалтики. А в тридцять шостому році його фірма виграла конкурс на побудову нового важкого бомбардувальника. Нова війна була вже не за горами.

І в цій майбутній війні одне з головних по своєму значенню місць займе бойова авіація. Не ті, “літаючі етажерки”, народжені Великою війною, а справжня, ударна авіація, тобто, фронтові та дальні бомбардувальники. Але їх ще потрібно було створити. Особливо, важкі бомбардувальники.

Втім, сказати, що новий важкий бомбардувальник задумав генерал Крутень, означало б погрішити проти істини. Ідея нового літака виникла у тодішнього начальника військово-повітряних сил України генерал-лейтенанта Віктора Павленка. Але доводити цей задум до логічного завершення випало вже двом – ветеранам-авіаторам минулої Великої війни. І генерал-лейтенант Крутень був у цьому тандемі зовсім не випадковою людиною. Новий важкий бомбардувальник становив один з найважливіших елементів нової концепції війни – повітряно-наземної операції. І тут пріоритет Крутеня був безперечним, хоча дехто базікав, що відомий руський ас Великої війни просто переіначив на український лад доктрину відомого теоретика повітряної війни італійського генерала Дуе.

Розробляти свою ідею повітряно-наземної операції Євграф Крутень почав після ознайомлення з теорією “глибокої операції”, яку розробили в двадцятих роках і перевірили на своїх численних навчаннях і маневрах в тридцятих – на зразок Білоруських в 1935 році, чи Великих маневрах Московського військового округу в 1936 – комдиви, комкори та командарми, так звалися радянські генерали. Не потрібно було багато розуму, щоб зрозуміти – невдовзі все це буде застосовано на практиці. А хто першим потрапить під сталінську сокиру комуністи навіть не таїли...

- Товаришу генерал, капітан Петровський за вашим викликом прибув. – Ад’ютант ввічливо пропустив його до кабінету Крутеня і щільно прикрив двері.

- Бажаю здоров’я, товаришу генерал-лейтенант. – Петровський витягся на весь свій зріст.

- Сідайте, капітане. – Крутень вийшов з-за столу, потиснув руку льотчику. Вказав йому на крісло в кутку кабінету. Розмова мала бути довгою. – А то стовбичиш наді мною, як ота дзвіниця...

Капітан усміхнувся і сів у запропоноване крісло. Сидів вільно, без напруження, але й не розвалювався, готовий був скочити на рівні негайно. Ці два м’які крісла і журнальний столик були єдиною оздобою генеральського кабінету, ніби скрашували присутність двох слоноподібних сейфів біля глухої стіни. Нічого не змінилося за останні дванадцять років. Він з цікавістю оглядівся.

- Скільки ж ми з тобою не бачилися, га? – Генерал сів по інший бік журнального столика. – Десь років з дев’ять? А ось так, щоб поговорити не поспішаючи, то й всі дванадцять?

Генерал аж брови здивовано звів вгору, мовляв, як час летить, ти ж тільки глянь!

- Дев’ять, на похоронах. – Підтвердив капітан. – І двічі минулого року. Але то так, мимохіть...

- Так-так, пам’ятаю. – Задумливо кивнув головою генерал. – Коли вперше на Москву вилітали і на розборі того нальоту. Перший млинець тоді не дуже вдався, хоч і глевким не вийшов.

- А коли це ви, Євграфе Миколайовичу, за останні п’ятнадцять років говорили не поспішаючи? – З іронією перепитав Петровський. Він добре знав, скільки того вільного часу буває у генерала Крутеня.

- Я вже й забув, по правді кажучи. – Сумно посміхнувся Євграф Миколайович. – А знаєш буває, так як хочеться побродити з рушницею в плавнях... Нічого, ось здолаємо супостата, обов’язково сходимо!

Петровський тільки кивнув. Коли ще був живим батько, він витягував Крутеня – той тоді тільки-тільки почав ходити після дюжини чи більше операцій, які йому робив молодий лікар-нейрохірург, нова зірка, яка сходить, в області мікрохірургії. Але в тридцять шостому радянські терористи підірвали будинок, де проходила зустріч колишніх бійців Добровольчої Армії, і разом з трьома десятками добровольців загинув і генерал-лейтенант Петровський. Той вибух багато що змінив, але батька вже не повернеш.

- Ось, почитай. – Крутень подав капітану цупкий лист паперу. – Це наказ про сформування нового важкого бомбардувального полку морської авіації. Не забув, як над океанськими просторами літати?

- Не забув. – Петровський прочитав кілька чітких карбованих рядків. – Але для чого?

- Як з освоєнням нової техніки? – Запитанням на запитання відповів генерал. – Готові воювати?

- Курс пройшли. – Капітан підібрався. Не для споминів же, справді, викликав його начальник науково-технічного управління Головного Штабу ВПС. Ось зараз він і почує головне, задля чого його так терміново висмикнули з налагодженого процесу бойової підготовки. – Штурмани на тренажерах щодня по десять годин проводять. На полігоні провели скидання і управління новими бомбами. Нічого, влучаємо.

- От і добре. – Усміхнувся генерал. І подав ще один аркуш з чітким мереживом слів. – Тепер прочитай ще один наказ Головкома Повітряних Сил, про переведення до нового полку особового складу з інших частин дальньої авіації.

Капітан прочитав і ледь не присвиснув від здивування. Але подив ясно читався на обличчі. Всі сорок прізвищ були йому знайомі. Колеги по польотам в Середземці та на трансатлантичних трасах.

- Ого! Та тут всі, як мінімум командири ескадрилій, а йдуть рядовими льотчиками!

- От ти й будеш командиром першої ескадрильї в цьому полку.

- Чому я? І чому першої? Я ж другою командував. – Здивовано запитав Петровський.

- Друга ескадрилья буде займатися в основному розвідкою. А твоя буде ударною. Так само, як третя й четверта. Кожна буде мати свою спеціалізацію, і працювати вам доведеться над морем. Ти знаєш, який обсяг у нашому вантажообороті з Німеччиною, з Північно-Американськими Сполученими Штатами та й іншими країнами Європи займають морські перевезення? З десяти кожні дев’ять тонн ідуть морем! І комуністи планують випустити на наші морські траси три свої лінкори. Але спочатку випробуєте нову зброю на сухопутних цілях. Потрібно ж товаришу Сталіну піднести подаруночок на першу річницю війни? – І генерал підморгнув весело. – Щоб життя кремлівським мрійникам медом не здавалося, га?

- Щоб життя їм медом не здавалося? – Перепитав капітан. – Та я завжди тільки за!

...Петровський ще раз оглядів бомбардувальник. Машина ніби присіла від тягаря, гідравлічні стійки стиснулися до краю, спарені колеса помітно роздулися на бетоні. Не заладилося все з самого початку. Коли завантажили в здоровенний, ніби пульманівський чотириосний вагон, бомбовий відсік вісім п’ятитонних бомб, на одному з коліс прорвало зарядний штуцер і повітря зі свистом рвонуло назовні. Поміняли колесо, коли вже стемніло і політ довелося переносити на завтрашній ранок. Техніки по озброєнню, лаючись крізь зуби, лазили між бомбами вже в сутінках, встановлюючи на місце запобіжники.

- Може, зменшити навантаження і злити частину палива? – Запропонував командир полку.

- А що буду робити, коли з першого заходу нічого не вийде? – Не погодився Микола. – Ні, полетимо, так, як запланували. І якого доведеться кругаля давати, щоб обійти ППО Москви? Чи ви не пам’ятаєте як вони нас колошкали минулого разу? Ні, хай буде!

- Добре, що перенесли політ на завтрашній день. – Сказав бортінженер і кивнув на колеса. – Цей піф-паф – погана прикмета, добра не чекай!

- От не думав, що ви такий марновірний! – Похитав головою капітан. – Коли ми будемо через кожну прикмету переносити вильоти, нам часу на польоти не залишиться.

- А ви не смійтеся, командире. – Образився бортінженер. – От політаєте з моє, побуваєте в таких халепах, в яких мені довелося побувати, тоді також станете забобонним.

Петровський мало знав цю людину, капітана з сивим волоссям, зі шрамом від верхньої губи до підборіддя, літав з ним всього двічі – з заводу і ось на бойове завдання, – однак чув про нього доволі: двічі горів у повітрі, в третій раз, зовсім недавно, літак, на якому він летів, упав на зльоті – відмовили двигуни. Один з екіпажу загинув, інші, і бортінженер, отримали поранення. А людина, яка потрапляла в такі пригоди, хочеш-не-хочеш, але стає обережною і упередженою, і Микола не надав значення словам капітана.