Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 2 )

Сонце, косо струменіло в розривах хмар, пробігало по живому тілу колони. Відчуваючи в собі силу для удару, Леонід від набору висоти відмовився: зверху до строю потай не підійдеш. Сутінкове повітря внизу над Азовським морем пом’якшувало фарби, розмивало обриси предметів і це було йому на руку. Ведучий штурмовиків зблискував у променях сонця, як “караючий меч революції в мозолистій руці пролетаріату”. В цьому блиску грав виклик приманки – визивної, ніби заговореної. Але смертної. Смертної!

- Б’ємо в голову! – Скомандував Ляховський. Бити в голову – значило рубати під корінь. Бити знизу, з сутінок, які ще стелилися внизу над морем, підкоряючись пориву, що звучав у ньому при розгоні.

“Кого побачимо в повітрі – уб’ємо, і баста!” – сказав льотчикам перед стартом Амет-Хан Султан. Або ми їх побачимо першими і вб’ємо, або нас побачать і вб’ють. Ланка розділилася, пара Амета пішла круто вгору – вони битимуть штурмовики зверху ззаду. Щось усохло, стислося в душі Ляховського, затверділо, звільнивши від передпольотного томління, яке завжди виснажує душу. Страхи, неясні картини, намагання приховати від інших сум’яття душі – все скінчилося. Війна витравила в ньому все, що стоїть між бійцем і ціллю. “Ні дрібки жиру...” – подумав про себе і лінію його рота спотворила скорбна тінь...

...Він побачив, що вже не вуса, не віжки, а прямо полотнища інверсії зриваються з крил “Грифона”, – вологе повітря не маскувало рух його пари, а видавало з головою. Розрахунок на раптовість впав, розвалився, він обмер – і тут все перестало існувати: залишилося одне небо. Одне тільки небо. Воно йшло, скоряючись Ляховському, гострий ніс літака прошивав небо, як корабельний бушприт. Вдавлений в чашку сидіння, з відвислою щелепою і відтягнутими перевантаженням донизу – по-бульдожому – повіками, нічого, крім неба не бачачи – ні “ілів”, ні “яків”, ні власного веденого, – Леонід чекав: наколе він флагмана задертим носом? Випередить його трасою? Чи промаже, підвісить обох без швидкості під вогонь “яків”? Широкі крила і гострий поплавок носа штурмовика ввійшли в сітку кола прицілу. Леонід вдарив, на склі затанцювали сполохи гарматного полум’я в коренях площин за спиною. В дзеркало заднього огляду він побачив, як вдарили чотири гармати веденого по веденому флагмана. Бризнули тіні осколків від кабіни і крил. Дрібні тріски, шматки дюралю в сяйві вогню на тому місці, де щойно плив, погойдуючись у повітряних хвилях і похитуючи плавниками рулів, флагман штурмовиків. Найближчий до Леоніда “як” завагався і цієї миті йому вистачило. Передчуваючи мить зближення, він знав, що “як”, схоплений ним, приречений.

“Бити їх до останнього!” – сказав він своїм пілотам, коли отримали завдання на виліт.

- Вріж! – Льотчики в повітрі не теревенять, закликів до уваги не люблять, коротка команда замість “Відкрити вогонь!” кидає напарника вперед. – Вріж йому!

“Грифони” пройшли стрій штурмовиків наскрізь. Зверху падала на стрій штурмовиків, який розсипався, друга пара “Грифонів”. Амет-Хан доконає, Амет-Хан довершить...

***

День з ранку накалявся боєм. Сонячна спека без сліду нищила залишки нічного дощу. За ніч небо охололо від вчорашніх боїв, дим пожарищ осів, відкрив погляду далекі перспективи звивин лінії фронту, позначену догораючими багаттями бойового заліза, сіл та хуторів, нескошеної пшениці і жита. Тремтливе марево гарячого, курного від піднятого вибухами пилу і димного повітря знову піднімалося і пливло над полями боїв, розмивало контури наземних орієнтирів і маскувало від пілотів ворожі війська.

Раннім світанком Мельник вів десятку штурмових гелікоптерів на пошук танків. Йому потрібні були тільки танки. На пілонах по два блоки з некерованими ракетами. Ракети тоненькі, довгі, загострені, ніби олівці, не викликають на перший погляд довіри. Їх привезли вчора ввечері транспортним літаком прямо з заводу і заводські інженери до ночі пояснювали, що це за новинка.

Дві четвірки “Кобр”, які йшли в колоні ланок, пара Мельника попереду та ескадрилья винищувачів етажеркою над ними були поки одні в повітрі. По всьому виходило, їм сьогодні починати в небі новий день війни. Тиша була оманливою, ненадійною, тому Мельник заздалегідь почав готувати себе до зустрічі з ворогом. Хвилина відділяла його від ворожої території, група гелікоптерів почала розгін, плила непомітно з боку в бік, збиваючи ймовірну наводку прицілів зенітників. “Найголовніше – побачити перший залп розривів. Не дати зенітникам зробити його по-справжньому прицільно.”

Двокілометрова карта, ніби хороша фотографія, точно копіювала місцевість, яка пролітала під машинами. Потрібно було не тільки знайти танки, але й точно знати, де ти їх знайшов, щоб не вдарити по своїм, щоб дати потім розвіддані.

Карта... Місцевість... Маневр... Головний гелікоптер непомітно ковзав по сонячних променях, ніби дитячі санчата по сніговій гірці. За ним слухняно повторювали маневр ведені пари.

Сплеск спалахів і перед штурмовими гвинтокрилами постала стіна загороджувального вогню.

- Розосередитися, “смугасті”. Лінія фронту! – Мельник плавно переклав машину в інший непомітний розворот, ще збільшив швидкість. – “Сто двадцятий”, як там позаду?

- Все нормально. – Ведений перейшов у правий пеленг. – Розриви вище за хвостами...

- “Маленькі”, я шукати ціль буду. Дивіться за повітрям краще... Все, пішов вгору... – Мельник збільшив крок і газ, його гелікоптер слухняно поліз вгору.

Розриви... Маневр... Розворот... Вниз...

Повітря... Група... Ведені на місці, добре. Місцевість... Карта...

Розриви... Маневр... Розворот... Вгору... Місцевість... Карта... Ведені...

Нарешті очі знайшли. Дві паралельні дороги. На дні неглибокої балки вони були суціль заставлені танками, які стояли нерухомо. Обабіч колон – пузаті автоцистерни. Заправляються. Оце пощастило, так пощастило!

- “Маленькі”, бачу танки! Як повітря, Гєра?

- Працюй. – Лінькуватим тенорком відізвався ведучий винищувачів. – Спокійно.

- “Смугасті”, два заходи. Біда, твоя ланка б’є ближню дорогу, я дальню.

З бронетранспортерів вдарили чергами великокаліберні кулемети і зенітні автомати. Беззвучно неслися по небу траси, загороджуючи шлях до танків. Але гострі, як ніж, силуети гелікоптерів спритно ухилилися від червоних розчерків МЗА[4] і, зависнувши на три-п’ять секунд, з висоти сорока метрів вдарили по нерухомим коробкам “тридцятьчетвірок” п’ятисантиметровими кумулятивним некерованими ракетами. Досить влучити хоча б одній, як танк буде на якийсь час виведений з ладу. Нова зброя відразу ж заявила про себе в повний голос. А потім, закладаючи неймовірні піруети, виходили з зони вогню зенітних установок. Пірнали вниз, ховаючись від трас МЗА і кулеметів за зеленими купами дерев.

Другий захід. Дві пари гелікоптерів вдарили по виявленим БТРам з зенітними автоматами і кулеметами, інші пішли вздовж колон, розстрілюючи з підвісних кулеметних контейнерів все, що залишалося ще живим на землі. Танки боком і кормою неслися назустріч, збільшуючись у розмірах. Очі фіксували в прицілі чорні фігурки танкістів, які вискакували з своїх броньованих коробок. І палець синхронно з поглядом натискував гашетку на ручці управління, посилаючи вперед вогонь великокаліберних кулеметів з підвісних контейнерів. Льотчик-оператор горбився над прицілом відшукуючи цілі і турельний кулемет викидав простирадла вогню то праворуч, то ліворуч, то бив прямо по курсу, краяв димний простір чіткими розчерками трасуючих куль.

Скільки триває бій? Скільки разів ми вже атакували? На все відповідає лічильник пального... Є, ще є... Всі відчуття і думки поглинає бій. Нудить від цього слалому над землею, відчуття пітного одягу і прилиплих рукавичок. Світ увесь – круговий швидкий погляд, автоматичні рухи рук і ніг, сітка прицілу. Вже не розрізняється свистячий гул турбін. Здається, гуде в голові і кулемети вистукують у скронях.

- Сто чотирнадцятий, я двісті дев’ятий, тобі не набридло повзати по кущам і шукати зроблений для тебе снаряд? – Мельник пізнав голос командира винищувального полку. – Час відходити.

- Набридло, двісті дев’ятий. Тільки ж потрібно. Потерпи ще трохи.

- Потерплю. Тільки май на увазі, на трьох тисячах шістка “нових щурів[5]” ходить. Підійдуть ще дві-три ланки, і тоді нас звідси не випустять.

Від бронетранспортерів потяглися до замикаючої пари гелікоптерів червоні шнури трас. Промах. Але зараз кулеметники скорегують вогонь і кулі “браунінгів” рознесуть тонку броню на шматки. Мельник “дав ногу[6]”, машина пішла боком, заганяючи БТР-ЗУ[7] в “лузу[8]”. Два “ереса[9]”, які Мельник залишив саме на такий випадок, коротке виття ракетного залпу і до нього раптом прийшло відчуття, що він сам, і льотчик-оператор, і машина – одне ціле, злилися нероздільно. І ще – думка, як спалах: “Своїми б осколками себе не дістати...” Гелікоптер качнуло, вогненні стріли реактивних снарядів ввіткнулися в сіру броню бронетранспортера, фонтани вогню і земного праху розплилися на ній, запинаючи сталевий гроб димно-сизою хмарою, і відвертаючи, Мельник бачив, як летіли з цієї хмари шматки заліза і людських тіл.

- “Смугасті”, закінчуємо роботу. Розворот на сонце. – Мельник глянув чи всі цілі. Всі.

- Давай краще до землі. – Озвався двісті дев’ятий. – Я з четвіркою залишуся зверху, з тобою Гєра низом піде. “Маленькі”, пішли вгору. Дивитися за Германом.

Три пари винищувачів, зблиснувши небесною синню, за півхвилини перетворилися на маленькі хрестики високо вгорі. З гелікоптерами залишалася ланка старшого лейтенанта Германа Острозького.

Мельник вирішив стримати командира винищувального полку. Характер у того був гарячий та “забіякуватий”, капітан хотів підказати йому, щоб не встрявав у непотрібну вже бійку.

- Двісті дев’ятий, коли “комми[10]” з’являться, не зв’язуйся з ними. Справу-то вже зроблено.

- Не бійся, чкурнемо, якщо кеби вистачить. І коли вони нам дозволять.

Але вже наступної миті насмішкуватість в голосі майора пропала.

- Дві ланки “щурів” зверху! На нас падають! Розворот віялом! – Голос “плив”, перевантаження відтискувало ларингофони від горла. – Герман, одну пару став вище від себе. А ми цих притримаємо...

Мельник зрозумів, що за хвостом почалася нова сутичка. Прибавив, скільки міг, притискуючи гелікоптери до землі. Квапився додому, ховав свої машини в земній різноманітності лісків і гаїв, дивився навколо напружено. На війні у бою важко. Будь-який бій, найпереможніший, для когось може стати останнім. А коли твій маневр, твою безпеку прикриває своїм життям хтось інший, тягар може стати непомірним.