Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 12 )

- Командир, – пролунав у навушниках голос бортінженера, – радар працює!

- РУС[29]? – На панелі заблимала лампочка станції виявлення радіолокаційного опромінення.

- Ні, американка. – Капітан висунувся зі свого відсіку, показав на карті, звідки працює РЛС.

Настрій відразу ж став кепським. Ця РЛС, яку червоні купили у американців, брала повітряні цілі на більшій віддалі, ніж радянський РУС-1 – а К-36 це той ще сарай! – і обманути її було складніше.

- Засікли? – Примарна, звичайно, надія, що до Москви дійдуть непоміченими. Але теплилась.

- Здається, ще ні. – Штурман слідкував за приладами. Раптом лайнувся. – Все, засікли!

- Командиру вогневих установок, поставити перешкоди. – Нижня кормова гарматна установка розвернулася в бік випромінюючої радіолокаційної станції і вниз полетіли снарядні траси. Внизу, на відстані приблизно двох кілометрів снаряди вибухали красивим святковим феєрверком.

Петровський рішуче посунув вперед РУДи – нехай це і перевитрата палива, але краще втекти звідси якнайшвидше. І поки оператори РЛС будуть розбиратися, де серед того сяйва зблисків на екрані справжня ціль, вони встигнуть вшитися подалі від небезпечного району. Двигуни загули басовитіше.

- Штурман, посилити спостереження за землею. – Якщо засікли, повинні хоча б для проформи підняти винищувачі, подумав Петровський. Чи, може, задля одиночного літака не стануть метушитися?

- Гей, у кормі! – Провірив пильність Брандис. – Як там у вас?

- В кормі все нормально. – Відповів командир вогневих установок.

Надії виявилися марними. Простір під бомбардувальником раптом ніби спух сіро-димчастими клубками зенітних розривів. Перший залп ліг на дві сотні метрів нижче від бомбардувальника. Капітан взяв штурвал на себе і корабель слухняно поліз вгору. Це майже межа його можливостей, двигуни ревіли надсадно, але швидкість не збільшувалася і стрілка висотоміра застигла трохи далі за позначкою цифри 15. Лишалося сподіватися, що так високо снаряди радянських зеніток не діставатимуть. Знову короткими чергами вдарила нижня гарматна установка, забиваючи перешкодами екрани радіолокаторів гарматної наводки. І, здається, вдалося збити зі сліду зенітників. Другий і третій залпи лягли нижче і далеко збоку від літака. Все, три залпи для батарей і весь ліміт вичерпано – літак вже вийшов за межі їхньої дальності. А винищувачів можна на такій висоті не боятися. На висотах понад дев’ять тисяч метрів більше однієї атаки зробити вони не зможуть, не вистачить дальності знову догнати бомбардувальник, коли перша атака виявиться невдалою. А вона таки буде невдалою, досить незначного розвороту бомбардувальника і атака винищувача зривається. А відновити її дуже непросто. У росіян є тільки один перехоплювач – “міг-3”, який може так-сяк дістати “ведмедя” на такій висоті, але навіть у “міга” буде всього одна спроба атакувати бомбардувальник, на другий захід у винищувача не вистачить пального, та й догнати турбогвинтовий К-36 “міг-3” з поршневим двигуном просто не зможе.

Знову рівно гудуть двигуни, корабель йде на крейсерській[30] швидкості.

- Командир, поворот за двадцять сім хвилин. – Повідомив штурман.

“Отже, менше години лишається до команди штурмана: “Бойовий курс!”, а потім і додому...”

Петровський глянув вниз. Земля так само була закрита непроникним килимом хмар. Воно й добре! Думки його повернулись до недавнього обстрілу зеніток. Дістати його на такій висоті! Калібр гармат явно був більшим за вісімдесят п’ять міліметрів – основної зенітної гармати радянської ППО. На таку висоту можуть дістати тільки морські стотридцятки, коли для них придумати відповідні лафети. Та ще американські зенітні п’ятидюймовки. Але ж в СРСР гармат такого калібру немає, три-чотири експериментальних одиниці в рахунок не беруться! А звідки взялися більше ніж два десятка таких гармат? Невже знову їм допомогли заокеанські друзі? Яка тепла і ніжна дружба поборників всесвітньої рівності і соціальної справедливості та запеклих імперіалістів-капіталістів, які нещадно гноблять трудящих і п’ють їхню кров прямо відрами!

Дивно, ледь комуністи встановили дипломатичні відносини з Північно-Американськими Сполученими Штатами, як одразу заморили голодом Кубань та Дон. Та й російським селянам дісталося від колективізації та розкуркулення. А американці тим часом гнали ударними темпами в країну людоїдів новітні технології і зразки зброї, разом з броньовою сталлю, кольоровими металами, радіоприладами, оптикою, авіаційними і танковими двигунами, найкращими в світі армійськими автомобілями, каучуком та високооктановим бензином. А зараз ще й крупнокаліберні зенітні гармати вкупі з приладами управління зенітним вогнем – надто вже купно та дружно лупили ті зенітки, – та радіолокаторами гарматної наводки.

- Командир, курс двісті сімдесят градусів. – Корабель слухняно ліг в поворот.

Петровський зручніше вмостився в кріслі. Толя Брандис сидів незворушний, як сфінкс. А він же хвилюється не менше від мене, подумалось капітану. А не показує. Витримка, одначе.

- Командир, виходимо на Ярославське шосе. – До скидання бомб лишалися лічені хвилини.

Час, здавалося, прискорив свій біг. Та й напруга наростала.

- Екіпаж, приготуватися до бойової роботи. – Штурмани, стрільці, бортінженер один за одним доповідали про готовність.

- Входимо в зону. – За хвилину повідомив штурман. Отже, Москва вже під ними.

Петровський глянув вниз – там, як і раніше, все закривали хмари. Але подекуди в біло-сірому покривалі проглядали темні латки земної поверхні, не розібрати було, чи то ліс внизу, чи поле, чи місто. На штурвалі з’явилися нові вібрації – відкрилися стулки переднього і заднього бомбовідсіків.

- Командир, ми в розрахунковій точці. – Доповів штурман.

- Беру керування на себе, – повідомив штурман-оператор.

Тепер головний – він, оператору наводити керовані бомби на ціль – залізничні вокзали Москви. Тубус прицілу ховає повністю обличчя. Бомбардувальна система нової модифікації “ведмедя” складалася з навігаційно-прицільного радіолокатора і балістичного обчислювача. Вона дозволяла влучати радіокерованими бомбами в круг діаметром п’ять метрів. Та й точність звичних бомб також стала більшою, принаймі половина скинутих з чотирьох кілометрів бомб лягала в радіусі двохсот метрів від точки прицілювання. А потужність вибухівки найбільшої бомби Т-14 досягала десяти тонн в тротиловому еквіваленті – вирва була завбільшки з олімпійський стадіон. Оператор, здається, застиг, лише ледь рухається кисть руки на маніпуляторі. Він навів перехрестя прицілу на вхідні стрілки залізничної станції. Починається зворотній відлік.

- Шість, п’ять, чотири, три, два, один. – Утоплюється кнопка на руків’ї. – Перша пішла.

Перехрестя прицілу накриває вихідні стрілки і друга бомба понеслася вниз, до цілі.

Корабель помітно здригається і ніби аж підскакує вгору. Пілоти злагодженими діями штурвалів втримують машину на заданій висоті. З кормової кабіни стрільці доповідають, що бомби вийшли. Оператор веде їх до самого вибуху. Петровський бачить, як спухає внизу величезний – тільки з такої висоти він здається не таким вже й великим – пухир земного праху. П’ятитонка – страшна штука. Пульманівські вагони гне і скручує в баранячий ріг, вирва від вибуху – завбільшки з футбольне поле, можна вважати, що тут тепер довго не буде ніякого руху. Друга бомба вціляє в вихідну стрілку. Точно такий же пухир спухає за три кілометри від першого. Валяться долу п’ятиповерхові будинки, що мали нещастя бути збудованими поруч з залізницею. А корабель плавно лягає на крило і ніби ковзає по невидимим рейкам до наступної цілі. В бомбовідсіках ще шість п’ятитонних бомб. І кожна з них має давно визначено ціль.

Щоденно над ворожою столицею з’являлися вісім-десять одиночних бомбардувальників. Вдень і вночі, один за одним. Покрутиться десь з годину над містом, кине на облюбовані цілі з десяток крупнокаліберних бомб і здасть зміну наступному бомбовозу. А там, внизу, очікували, куди ж поцілить черговий гостинець. Дістати на п’ятнадцятикілометровій висоті червоні не могли, “ведмеді” спокійнісінько літати і кидати бомби на вибрані об’єкти. Інколи замість бомб вниз летіли тонни листівок. Звичайно, це було попередження, що залишатися далі в цьому місті небезпечно, бо найближчим часом удари завдадуть по площі.

Перший такий наліт на Москву відбувся минулого, сорок другого року, як відплата за нальоти росіян на Київ та інші міста України. Але успіху тоді не досягли. Протиповітряна оборона радянської столиці була готова до відбиття повітряного удару, а приціли старого зразка не дозволяли бомбити з потрібною точністю. Замість прицільних ударів по вибраних об’єктах просто висипали бомби по площі. Тому деякі екіпажі пробували бомбити з меншої висоти і наражалися на прицільний вогонь зенітних гармат або потрапляли в приціл висотних винищувачів “міг-3”. Хоч втрат українська авіація над ціллю не зазнала, але за два нальоти було пошкоджено більше сотні літаків, які довелося списати – ремонту вони не підлягали.

Нині ж було все інакше. П’ятого вересня дві дев’ятки скинули над радянською столицею сотню тонн листівок – Гетьман України Павло Скоропадський звертався до населення Москви з закликом залишити місто, по якому буде завдано повітряного удару. Українська влада не бажала непотрібних жертв.

А шостого вересня, в річницю початку радянсько-української війни, чотири десятки важких бомбардувальників К-36 висипали на вибрані об’єкти радянської столиці півтори кілотонни бомбового вантажу. Нова авіаційна зброя дозволяла бомбити точкові цілі. Ними стали елементи міської інфраструктури: електричні підстанції, мости, вокзали, станції метро, водоканалізаційні насосні станції. Триста двадцять п’ятитонних бомб було разом скинуто по таким цілям. В наступні дні цілями для бомбардувальників стали об’єкти Московського залізничного вузла. Тільки тепер нальоти здійснювали одиночні літаки...

“Удивительный вопрос, почему я бомбовоз...” – хтось муркотів цю пісеньку в ефірі і вона була, як ніколи доречна...

***

Забобонним бути смішно, але в прикмети вірити не завадить.

Світанок був сирий і сірий, як рідка бетонна маса, в якій тонуть всі рожеві надії, але польоти, як завжди, почалися з вильоту розвідників погоди. Льотчики зібралися біля вишки, палили, неголосно обговорювали останні події, в холодному повітрі хмарками плив блакитний тютюновий димок.