Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 16 )

Чотири роки бригади знаходилися в Прибалтиці в повній бойовій готовності відбити можливу агресію з боку чи Польщі, чи Радянського Союзу. Але на кордонах було тихо і всі сподівалися, що в сорок другому році українські війська будуть виведені. Але та тиша нічого не значила. І припинилася вона шостого вересня того ж, сорок другого року, коли всі вважали, що ось-ось повернуться додому. Не судилося.

Втім, незважаючи на радянсько-українську війну, Прибалтійські республіки – після консультацій з українським урядом – заявили про свій нейтралітет у цьому конфлікті. Ввечері того ж дня радянські посли в Естонії, Латвії та Литві заявили, що радянський уряд буде поважати нейтралітет Прибалтійських республік. Ці слова радянських послів підтвердив народний комісар іноземних справ СРСР В’ячеслав Молотов. І тим більшою несподіванкою стали для прибалтів вибухи радянських бомб та обстріл радянською артилерією їхньої території. Зважаючи на чисельність ВПС Прибалтійських республік, радянські льотчики могли діяти, практично не звертаючи уваги на дії кількох десятків винищувачів. А нарком іноземних справ СРСР заявив, що такі дії радянських ВПС та радянських військ мають сугубо “оборонну мету”...

...На командному пункті було тепло, сухо і яскраво світили плафони на стелі кунга.

- Товаришу полковник, – черговий віддав честь, – вас викликає на третю годину командуючий групи. Літак буде готовий через, – лейтенант глянув на електричний годинник на стіні, – шість хвилин.

- Добро. – Кивнув Клімов. – Що з погодою?

- Синоптики обіцяють на десяту годину. – Черговий винувато розвів руками, ніби вибачався.

Він розвернув на столі синоптичну карту.

- Ну, на десяту, так на десяту. – Полковник підійшов до столу, глянув на закручені лінії ізобар. – Підготувати вильоти першої та другої ескадрилій по запланованих цілях. Другу поведу сам. Думаю, до десятої години я повернуся. Чого викликають до генерала, не повідомили?

- Ніяк ні! – Бідолаха почувався винним вдвічі. – Але наказ передав полковник Харченко.

Он як! Старий приятель. Ще по Іспанії вони були знайомі і дружили сім’ями, коли Клімов вчився в Академії. Але Вітя Харченко з самого початку знаходився в Естонії, чого це його до Латвії занесло?

...“Бусол” приземлився на майданчику з запізненням. Воно й зрозуміло – погода!

Штаб латвійської групи розташувався на схід від озера Лубанас в штабних модулях. Модулі знаходилися в капонірах, виритих на схилі глибокої балки. Командуючий групи любив влаштовувати свої КП подалі від населених пунктів, була в нього така стара звичка. Як правило, села і містечка є надто легкою ціллю для ворожої авіації та артилерії, а генерал твердо поклав собі дійти до кінця війни не потрапляючи в госпіталі. В сорок другому його двічі засипало в розбитих снарядами кам’яних будинках тих сіл, де випало тримати оборону його дивізії. Після тих випадків генерал завжди віддавав перевагу такому модулю, вритому в землю десь в чистому полі, ніж зручному і теплому будинку. І був, по-своєму, правий.

В штабі було досить людно. Тут були майже всі командири бригад і окремих частин Прибалтійської армійської групи, дислоковані в Латвії. Всі, хто тут зібрався, були Клімову добре знайомі: з одними воював, з іншими учився. Коли він зайшов у штабний кунг, серед присутніх пройшло пожвавлення.

- Здається, – сказав Клімов після привітання, – сьогодні саме я буду іменинником.

- Майже в яблучко. – Посміхнувся у відповідь Віктор Харченко, командир гвардійської інженерної бригади спеціального призначення. – Від твоїх пілотів буде в сьогоднішній операції залежати її успіх.

- Товариші офіцери! – Генерал поморщився. – Не будемо витрачати час на балачки.

- Винен, товаришу командуючий. – Клімов відчув, що червоніє. – Але зустрічний вітер...

- Я знаю, Володимире Григоровичу, і не ставлю це вам у провину. – Помахом руки генерал зупинив вибачення. – Але час зараз справді на вагу золота. Полковник Харченко, вам слово. Прошу!

Віктор Харченко підійшов до карти, яка висіла на стіні. Лінія фронту з самого початку війни була стабільною і проходила по державному кордону прибалтійських республік, тільки де-не-де відступаючи на два-три-п’ять кілометрів в той або інший бік. На “двохсотці” були зображені східні райони Латвії та Псковська і західні райони Новгородської та Калінінської областей Радянської Росії.

- Особливістю даного театру бойових дій, – Харченко торкнувся указкою карти, – є важка для наступу і зручна для оборони місцевість. Можна порівняти з нашим Поліссям або з білоруськими болотами. Але є і різниця між війною на нашій території і війною на даному ТВД. Наступати тут радянські війська не в змозі – основні їхні сили зараз знаходяться на південному напрямку, де почався наступ Російської Визвольної Армії. А тут росіяни будуть оборонятися, використовуючи заздалегідь підготовлені позиції на східних берегах рік та річок і мобільні резерви. Вони розташовані далеко за лінією оборони і перекинути війська на загрожувані ділянки росіяни можуть по мережі шосейних і ґрунтових доріг, а також по чисельних мостах на річках і ріках цього краю. Це дозволить противнику, навіть при тих порівняно малих резервах, які ще є в його розпорядженні, запекло опиратися наступу Північної групи армії РВА[36]. Але ми можемо звести нанівець цю удавану перевагу противника. Варто тільки зруйнувати зв’язок між фронтом та тилом противника, перекрити дороги, захопити мости, навіть малими силами, і резерви противника будуть сковані. Тут його ахіллесова п’ята. Це було доведено минулого року діями місцевих партизан. Та й мої хлопці попрацювали.

Але це добре розуміють і росіяни. Особливо, після того, як на півдні – на Кубані, Ставропіллі, в Калмицьких степах, на Дону, – з початком наступу РВА почалося стихійне повстання козаків і місцевого населення проти влади комуністів. Тут, – Псковщина, Новгородщина, Ленінградська область, – також не все спокійно. Були окремі спалахи супротиву комуністам, але їх вдалося придушити і зараз склалася деяка рівновага. Однак рівновага ця нетривка. Населення очікує куди качнеться шалька терезів.

Росіяни перекинули в цей район частини особливого призначення для очистки тилу Діючої армії від повстанців та розвідувально-диверсійних груп, наших і прибалтів. Їм вдалося взяти під контроль цю територію: дрібні загони дезертирів і тих, хто пішов у ліси, щоб боротися з комуністами, вони знищили, а крупні змушені були пробиватися через ліню фронту на територію прибалтійських республік, йти на схід – на Новгородщину, на північ – в Ленінградську область, чи подаватися в Білорусію, до “білошубників[37]”.

В ході очистки тилу ЧОНу вдалося захопити до тисячі полонених. Вони знаходяться ось тут, – полковник торкнувся указкою точки на карті, – в панському маєтку, колишньому замку ще з часів хрестоносців. В цьому замку розташований окремий загін[38] особливого призначення. Це їхня основна база. Звідси вони виходять на операції проти партизан і розвіддиверсійних груп, на прочісування місцевості. Але вчора загін спішно перекинутий на північ, в Ленінградську область. Є відомості, що і там почалися заворушення.

В самому замку залишилося всього сорок-п’ятдесят бійців. Для розвантаження арештантських підвалів на завтрашній ранок намічена масова страта. Командування групи вирішило запобігти цьому. Для проведення операції виділяється один взвод моєї бригади. Висадимо їх з десантних гелікоптерів ось тут, за двадцять кілометрів від замку. Задача артилерійської бригади – накрити пости ВНОС[39], радіолокатори і позиції зенітних батарей противника, пробити для прольоту коридор на передньому краї, щоб ні одна зенітка не стрельнула, поки гелікоптери з десантом будуть долати прифронтову смугу. Задача бомбардувальників полковника Клімова – підтримка десанту під час штурму замку. Ваші пілоти, полковнику, повинні виконати дві задачі: перше, пробити бомбами стіни замку, друге, знищити сторожові вежі. Там встановлені великокаліберні кулемети і, коли не подавити ці вогневі точки, вони виб’ють десант ще на підході до стін. І, по можливості, зруйнувати будівлю солдатської їдальні. Там буде основна частина гарнізону замку.

Загальне прикриття з повітря буде здійснювати винищувальний полк майора Глінки. Ваші “Беркути”, майоре, повинні блокувати аеродроми винищувальної авіації росіян. – Харченко показав на карті, які саме аеродроми повинні бути блоковані. Жоден літак не повинен злетіти, поки гелікоптери не висадять десант і “Комарі” Клімова не зруйнують стіни замку. Час “Ч” – чотирнадцята година. Задача зрозуміла?

- Ясно. – Вроздріб відповіли командири.

- Ми свою задачу виконаємо. І ту їдальню зруйнуємо. – Відповів останнім Клімов. – Але поясни, чому ти вважаєш, що гарнізон буде обідати в цей час?

- Є у мене свій хлопець. Він повідомив розпорядок дня. – Усміхнувся Харченко. – У них саме обід о чотирнадцятій. “Війна війною, а обід – за розкладом!” Ти вже будь точним зі своїми орлами...

- Не сумнівайся. – Запевнив Клімов. – Нарікати твоїм хлопцям не доведеться.

- От і добре. – Полковник передав Клімову товстенький пакет. – А оце документація по цілі. Висоти, підходи, вогневі точки... Одним словом, все необхідне...

- Начальник артилерії, – командуючий звернувся до артилерійського генерала, – ваше рішення?

- Проліт гелікоптерів забезпечимо. Ми з комбригом вже прикинули...

- Так точно, товаришу генерал. – Підтвердив командир артилерійської бригади. – Найкраще це зробити ось в цьому районі. – Він показав на карті. – Передислокую сюди два дивізіони “Граду”, вони накриють касетними ракетами позиції МЗА і середній калібр в глибині оборони. А “Гіацинти” й так тут зосереджені, вони накриють радіолокатори і вузли зв’язку. І батареєю “Смерчу” вдарю по КП бригади ППО.

- Добре. – Командуючий поглянув на годинник. – До шостої години закінчити узгодження. І о десятій доповісти про готовність частин до проведення операції. Все, приступайте до виконання...

...Однією з частин, які вступили тоді до Литви, була окрема розвідувальна ескадрилья. П’ять її ланок були озброєні розвідниками-бомбардувальниками Р-34Б[40]. Ескадрилью перекинули в Литву повітрям за кілька годин до вторгнення поляків. Для цього довелося порушити повітряний простір самої Польщі, але Український уряд пішов на такий безпрецедентний крок, аби підтвердити серйозність своїх намірів.