Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 11 )

- Нічого-нічого, я везучий. – Підморгнув бортінженеру Петровський. – Все буде гаразд.

- Ваші слова, Миколо Пилиповичу, та Богові б у вуха. – Зітхнув капітан і тричі сплюнув через плече. Відвернувся і пішов ще раз оглядіти корабель.

- Значиться так! – Капітан відвернув вилог куртки, глянув на годинника. – Зараз двадцять перша година. Виліт о п’ятій рівно. Зараз автобус відвезе вас в авіамістечко. О четвертій бути на КП. Все.

- А ви, командире? – Висунувся з запитанням бортстрілець. Йому багато чого сходило з рук, як наймолодшому в екіпажі. Петровський подумав, що потрібно на майбутнє приструнити юнака. Але нічого не сказав, тільки показав кулак. Той відразу ж знітився. – А що я? Я ж нічого. Я ж як усі!

Єхидне запитання нахабного молодика мало під собою ґрунт. Коли всі екіпажі, які перевели до нового полку, відправили свої сім’ї в Крим, до місця постійної дислокації, то капітан Петровський так і не зміг умовити свою бойову подругу від’їхати до Євпаторії. Дружина мотивувала це тим, що перебуває на службі, – працювала телефоністкою на полковому вузлі зв’язку – а капітан, хоч і хизувався, що в прикмети не вірить, в душі був не менш забобонним від інших льотчиків і вірив, що Оксана – це його щаслива зоря, яка проводжає в польоти і зустрічає його на землі...

...Він прокинувся сам, за хвилину до дзвінка будильника. М’яко світив рожевий лампіон і він відчував живе тепло біля свого плеча. Повернув голову – так і є, дружина не спала, сиділа спершись спиною на високо підбиту подушку і дивилася на нього. Правда, вона встигла відвести погляд, зробила вигляд, що читає надзвичайно цікаву і захоплюючу книжку, але ж він не перший раз засікав це. Петровський зітхнув – отак кожного разу, коли його чекає бойовий виліт.

- Не спала? – Питання, звичайно, даремне. Хіба ж вона признається!

- Ні. – Заперечливо хитнула Оксана. – Просто я прокинулася раніше від тебе. На п’ять хвилин.

- І вагалася, будити мене чи ні? – Підіграв їй Микола.

- Я думала про... – Вона задумалася. – Я думала про нас з тобою!

- Он як! – Капітан глянув скоса на годинник. Пора вставати! – І що ж надумала?

- Я надумала... – Вона замислилася. – Надумала... це військова таємниця!

Вона розсміялася. А будильник в її руках голосно задзеленчав...

...Бортінженер підійшов, чітко за статутом віддав честь.

- Товаришу командир, передполітний огляд закінчено. Корабель до польоту готовий.

Капітан вислухав доповідь, віддав наказ шикуватися.

- Товаришу полковник, корабель до польоту готовий. – Доповів командиру полку. – Дозвольте зайняти місця?

- Дозволяю! – Полковник Супрун торкнувся рукою козирка кашкета. – Ні пуху, ні пера!

Хвилюється, зрозумів капітан. Та воно й не дивно, зганяти з бомбами до Москви і повернутися назад, це не недільна прогулянка чорноморським узбережжям.

- Ідіть до чорта, товаришу полковник! – Весело ошкірився Петровський. – Екіпаж, на корабель!

Командир вогневих установок і стрілець піднялися в кормову кабіну. Петровський провів їх поглядом, почекав поки техніки приберуть легку драбинку з-під хвоста і останнім піднявся в пілотську кабіну.

- Магнітофон ввімкнути! – “Магнітофон ввімкнено”, доповів штурман. – Екіпаж капітана Петровського, борт нуль п’ятий, завдання один, двадцять шосте вересня, четверта година тридцять дві хвилини. Екіпаж, доповісти про готовність...

Сухо клацали тумблери, оживали прилади, на панелях робочих місць льотчиків спалахували транспаранти і лампочки. Величезний літак помаленьку починав наповнюватися живим робочим шумом.

- Командир вогневих установок до польоту готовий. – Вогневик перевірив катапультне крісло, кисневий балон. Звична рутина. – Чеку знято, кисневий вентиль відкритий, маска приєднана. Готовий...

- Штурман-оператор до польоту готовий. Чеку знято, вентиль відкритий, маска приєднана.

- Правий до польоту готовий. – Другий пілот звичним поглядом зафіксував показання приладів. – Гіроскопи ввімкнув, параметри – норма, чеку знято, вентиль відкритий, маска приєднана.

- Штурман до польоту готовий. Чеку знято, вентиль... маска...

- Стрілець до польоту готовий...

- Бортінженер до польоту готовий. Насоси ввімкнув, тиск в гальмівній системі – норма, чеку..., вентиль...

- Сидіння застопорив, чеку зняв. Екіпаж, приготуватися до запуску двигунів. – Промовив у мікрофон Петровський. – Запуск!

Один за одним величезні, шість метрів в діаметрі гвинти почали розкручуватися. І ось вже заревіли на злітному режимі. Петровський посунув вперед важелі двигунів і корабель зрушив з місця.

- Тримери..., закрилки..., руль повороту... – Звучали доповіді з корми літака.

- Тиск в маслосистемі... гідросистемі... напруга в бортовій мережі...- Доповіли по черзі правий пілот, бортінженер і штурмани. – Корабель до зльоту готовий!

Передстартова перевірка закінчена. Корабель котився по бетону руліжної доріжки.

- Екіпаж, прямую на виконавчий!

- Старт вільний, літаків на посадку немає. – Доповів “вогневик”[27].

- “Кантата”, я – нуль п’ятий, прошу зліт!

- Нуль п’ятий, я – “Кантата”, вітер вісім градусів, три метри на секунду. Зліт дозволяю!

- Екіпаж, зліт дозволили, вітер нормальний. Екіпаж, злітаю! – Петровський впевнено посунув вперед товстенькі діжечки чотирьох РУДів[28]. – Тримати кермо!

- Кермо тримаю. Оберти злітні. Параметри в нормі. – Пролунала статутна доповідь “правака” Толі Брандиса. – Ну, командире, тронулись конячки в путь...

- ...прибіжать і їм наллють! – Закінчив приказку капітан. І прибавив звичне. – Гайда, хлоп’ята!

Бомбардувальник важко рушив з місця. Двигуни завили з натуги, залишаючи позаду спресовані гарячі струмені повітря, почали розганяти корабель. Швидкість спочатку повільно, потім все стрімкіше й стрімкіше почала наростати. Широко розкинуті в боки і скошені назад крила ходили вгору-вниз, ніби допомагали машині відірватися від бетону злітної смуги. Стукотіли об стики бетонних плит колеса.

- Швидкість сто... сто десять... сто п’ятдесят... двісті... двісті сорок... – Доповідав штурман.

Ніс бомбардувальника трошки піднявся. Між колесами і бетонкою з’явився проміжок.

- ...двісті вісімдесят – відрив! – І ось нарешті: – Командир, корабель в повітрі!

Поштовхи припинилися. Сховалася в нішу носова, за нею – основні стійки шасі. Погасли зелені вогники на панелі.

- Командир, шасі заходять. – Доповів вогневик.

- Зелені погасли. – Підтвердив Брандис. – Шасі зайшли.

- Добро. Лягаю на курс!

Двигуни збавили свій надсадний рев і бомбардувальник слухняно ліг в поворот.

- Курс сорок градусів. – Уточнив штурман. – Йдемо на Горький.

- Єсть, сорок. – Капітан довернув корабель і ввімкнув автопілот.

Тепер, коли основне навантаження лягло на автоматику і на штурмана, пілотам можна трошки розслабитися, можна і поміркувати. До Москви ще майже годину летіти. І заходити на ціль будемо зі сходу, щоб обійти найбільш потужні західні і південні сектори московської зони протиповітряної оборони. Бомбардувальник досить швидко, не зважаючи на свою вагу, набрав задану висоту і вийшов за хмари.

“Добрий, чудовий корабель, – подумки похвалив Микола машину, – і вантажопідйомність відмінна, і швидкість неперевершена. Поки що не перевершена, – поправив він себе, – прийде час і будуть швидші літаки, але нікому з них вже не відчути захоплення справжнього бойового вильоту!” Однак, як стрімко розвивається техніка! Менше десяти років тому Микола Петровський прийшов у авіацію, а освоїв і літав вже на дев’яти типах літаків, коли включити сюди і учбові спарки в інституті. На кожний менше року пішло. І один кращий за інший. Особливо ось цей гігант. А йому ж на зміну йде ще кращий!

- Командир, праворуч п’ятдесят на п’яти тисячах, пара винищувачів, дальність сорок. – Другий штурман, він же оператор прицільної РЛС, доповів про появу головного ворога бомбардувальників.

- Наші? – Петровський глянув на карту, прикріплену до ноги резинкою. Ворожа територія.

- Супостат. – Відповів штурман. Він обслуговував РЛС кругового огляду. – Прямо по курсу, нижче на трьох тисячах групова ціль, йде на нас, дальність п’ятдесят. Думаю, “міги”.

- Зрозумів. Стрільцям приготувати до відбиття атаки. Штурман, до бою!

- Командир огневих установок і стрілець до бою готові. – Доповіли з корми.

- Штурман до бою готовий. – Штурман при атаці спереду управляв носовими гарматами.

Але до бою не дійшло. Ланка “міг-3” так і не змогла забратися на таку висоту. Ведучий вперто дерся вгору, хоча з патрубків його винищувача бив чорний вихлоп незгорілого палива і позаду лишалася траурна стежина. Але не дотягши трьох тисяч метрів до висоти бомбардувальника, звалився в штопор і пішов до землі, обертаючись, як падаючий лист. Петровський провів його поглядом: плоский штопор – штука неприємна, не всі можуть вийти. Але до землі далеченько, може, ще виведе літак з цього обертання.

Ведені не стали спокушати долю, спікірували до землі слідом за ведучим. Повітряний бій відміняється – на другу атаку у винищувачів просто не вистачить пального, щоб догнати бомбардувальник. А на такій висоті швидкість “ведмедя” більша ніж у радянських перехоплювачів.

- Штурман, що там під нами? – Вони йшли тисяч на десять вище від хмар, які закривали землю.

- Через дві хвилини перетинаємо лінію фронту. – Доповів штурман. На своєму екрані він бачив все, що малював електронний промінь радіолокаційної станції. – Земля, ніби на картинці. Бачу праворуч Рильськ, попереду трохи далі – шосе на Желєзногорськ... Увага! Проходимо лінію бойового зіткнення!

Внизу замигтіли темні плями розривів зенітних снарядів. Стрільба не прицільна – загороджувальний вогонь. Видно, проліт літака засікли звуковловлювачі – ревіння надпотужних турбогвинтових двигунів було таким, що і мертвого розбудить. Але до літака снаряди не досягали – надто високо ішов “ведмідь”, п’ятнадцять кілометрів – це не жарт, не всяка зенітка закине на таку висоту свої снаряди. А крупнокаліберних зеніток у червоних в прифронтовій зоні не було, це Петровський знав точно, так само, як і радіолокаторів. Все, що було найкращого у росіян, вони стягнули на оборону Москви і пройти пояси протиповітряної оборони радянської столиці було нелегкою справою. Минулого року сунулися і обпеклися...

- Командир, ззаду чисто. – Доповів вогневик.

А хмари під площинами ставали все щільнішими, піднімалися вище і зовсім сховали під собою землю. Петровський охопив поглядом пілотажні прилади: автопілот працює, як швейцарський хронометр, що його подарував батько після закінчення школи, стрілки показували задані параметри. Нічого, до Москви доберемося, а там гостинці у будь-якому разі приймуть! А над головою синє небо, двигуни гудять рівно і потужно, в навушниках шоломофону слабкий шерех і потріскування. Летіти б так і летіти!..