Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 4 )

На ділянках УРів українські війська вели дуже жорстку оборону. РСЧА не змогла просунутися більше ніж на 5-12 кілометрів вглиб української території. Для цього українці організували суцільне вогневе ураження противника вздовж кордону, використовуючи в першу чергу реактивні системи залпового вогню “Вихор” і “Буря” з касетними боєприпасами та далекобійну артилерію. Постійно проводилися удари фронтової і штурмової авіації. При такому розкладі піхотні та механізовані частини РСЧА, які висувалися до лінії бойового зіткнення, втрачали до трьох четвертей свого складу ще на підході до передової. А це вже були неприйняті навіть по радянським стандартам втрати. Авіарозвідка не зівала і, до того ж, самохідні артсистеми мали механізми заряджання, щоб заряджаючі під час бою не надто перетруджувалися. А в укріплених районах були накопичені і заскладовані такі запаси, що їх вистачало на ведення самого неекономічного обстрілу переднього краю та ближнього тилу ворога на протязі багатьох місяців.

Спроби ж “сталінських соколів” завдати ударів з повітря легко парирувалися далекобійними зенітними ракетами, які “знімали” радянські бомбовози з великих висот. А польоти броньованих штурмовиків “Іл-2” на бриючому та середніх висотах зводили нанівець самохідні зенітні установки з скорострільними автоматичними гарматами. Пройти рубежі такої оборони не вдавалося ні з першого, ні з другого, ні з двадцять другого разу. Спроби ж радянських військ діяти вночі не досягли успіху, до них РСЧА була готова значно гірше, ніж українська армія, а приладів нічного бачення в радянських військах не було зовсім. В тих нічних ударах по транспортних колонах противника особливо відзначилися десантно-бойові гелікоптери фірми Сікорського: поршневий С-40 – подальший розвиток С-34, і С-41 – газотурбінний, більш відомий у військах, як “Нічний Яструб”.

Тому штурмувати Харківський та Донецький укріплені райони радянські війська перестали ще зимою сорок другого року. А весною сорок третього почався стратегічний контрнаступ української армії. Зупинивши і вимотавши війська противника на рубежах укріплених районів і стабілізувавши фронт (на 4-15 день війни) українці почали підготовку до крупномасштабних часткових контрнаступальних операцій з метою витиснути радянські війська з української території. В подальшому хід контрнаступальних операцій залежав від дій авіації. Відсутність у РСЧА ефективних систем управління ППО, без яких зенітні засоби напівмертві, та мала чисельність зенітних автоматів на початку війни не дозволяли надійно захистити радянські війська від повітряних ударів. Зенітники при масованих нальотах не могли захистити навіть самих себе. А відсутність самохідних зенітних установок, які б прикривали війська на марші і в бою, дозволяла ударній авіації українців наносити удари по наступаючим військам і тим, які висувалися з глибини Росії.

Втім, вже літом сорок третього ситуація з протиповітряними засобами виправилася – росіянам допомогла союзна Америка. Радіолокатори, станції орудійної наводки, ліцензійні “бофорси” потоком ринули в Росію разом з цілими заводами по виробництву МЗА та необхідних для цих гармат боєприпасів...

...Коли на початку війни на ділянках укріплених районів росіянам не вдалося заглибитися далеко на українську територію, то на Чернігівщині, Сумщині, Куп’янському напрямку радянські танкові клини цілком підтвердили довоєнну теорію “глибокої операції”, розроблену радянськими генералами. В Поліських болотах танкові і стрілецькі з’єднання також прорвалися через непрохідні для важкої техніки трясовини і майже вийшли на оперативний простір. Здавалося, війська “українських буржуазних націоналістів” просто розступаються перед сталевою лавиною. Залишалося збити кілька заслонів, але...

Але тут спрацювала пастка, влаштована “хитрими хохлами”. Українські частини не стали рвати і “прогризати” хоч тонку, але все-таки обладнану радянськими частинами лінію оборони на флангах танкових проривів. Вони просто “перескочили” її, обминаючи вузли опору. Дивні “літаючі вітряки” пронеслися рокітливо над окопами і висадили в тилу – на перехрестях доріг, залізничних станціях, біля переправ, мостів, загони десантників, які захоплювали і нищили об’єкти транспортної інфраструктури, вузли зв’язку і командні пункти. Дрібні – взвод, рота – підрозділи завдавали ударів по складах, позиціях артилерії, атакували транспортні колони, без яких передові частини військ втрачали свій наступальний порив.

Маючи перевагу в швидкості і маневреності над наземними військами, ці “літаючі вітряки” створювали місцеву перевагу над певним районом, вибиваючи з бортових кулеметів та автоматичних гармат радянську піхоту, обстрілюючи ракетами позиції артилерії та важливі об’єкти росіян в їхньому близькому тилу. І, закінчивши свою справу, так само миттєво зникали, розчиняючись в блакитному холодному сяйві вересневого неба. Послані на перехват винищувачі поверталися, піймавши облизня – атакувати вертку машину, яка могла літати чи не боком, було для швидкісного “яка” чи “міга” справою безнадійною. Користуючись маневреністю своїх машин, пілоти гелікоптерів легко виходили з-під удару.

До кінця місяця угрупування радянських військ, які прорвалися вглиб української території, втратили свій наступальний порив і перейшли до оборони. Але, випереджаючи задуми радянських полководців, українські генерали прорвали лінію оборони ворога на флангах танкових проривів і оточили радянські війська. Опір був недовгим. Як тільки аеромобільній частини захопили панівні висоти в тилу, українська артилерія перемішала з землею окопи та бліндажі на передовій, звільняючи прохід для танків, які замкнули прорив радянських військ. Вже на третій день радянські панцерні бригади залишилися без пального і екіпажам довелося спішитися. Закопані в землю, а де навіть і не замасковані, танки противника перетворилися в прості сталеві коробки. Правда, вони ще могли стріляти, але нерухомий танк сам ставав беззахисною мішенню. І тоді знову до справи взялися танки. Вони пройшли через котли, як ніж крізь масло. До перших чисел жовтня трофеями українців стали три тисячі першокласних танків і сотні гармат. В полон здалися десятки тисяч червоноармійців, які не бажали воювати за людоїдську владу в Радянській Росії...

Але на цьому війна не скінчилася. Наданий урок комуністи врахували наступного літа...

Виявили прорахунки та недоліки і українські військовики. Найперше, врахували недосконалість авіатехніки і насамперед авіаційного озброєння. Виявилася слабка спроможність бомбардувальників, штурмовиків та гелікоптерів знищувати броньовані цілі. Нові радянські танки з товстою бронею не могли уразити існуючі авіабомби, а гарматні снаряди взагалі могли пробивати тільки верхні листи корпуса і башти. Для ударної фронтової авіації необхідна була нова зброя проти танків. А армійській авіації – гелікоптерам повітряно-штурмових бригад – вона потрібно була особливо.

Коли з літаками ситуація була зрозумілою і її можна було виправити найближчим часом, то з гелікоптерами справа була значно складнішою. В гелікоптерній авіації використовувалися модифікації однієї машини – турбінного С-41. Такими були передвоєнні погляди на бойове застосування гелікоптерів, які визначали, що буде потрібно тільки дві модифікації однієї транспортної машини. Один тип був чисто транспортною машиною з двома-трьома кулеметами для самооборони, цей гелікоптер міг нести до чотирьох тонн вантажу чи до двадцяти п’яти повністю екіпірованих бійців. А другий тип мав броньовану підлогу і стінки і ніс на пілонах до тонни бойового вантажу і десять-дванадцять піхотинців у вантажній кабіні. Життя вимагало створення спеціального гелікоптера, який би виконував задачі вогневої підтримки десанту та міг завдавати ударів по броньованим цілям. Нагальна потреба розробки нового, – протитанкового, ударного, штурмового, вогневої підтримки – гелікоптера постала на повен зріст. І такий гелікоптер був створений. Штурмова “Кобра” з’явилася на світ навесні сорок третього року. Одночасно для нього створювалися – з допомогою і участю німецьких спеціалістів – і керовані ракетні снаряди для ураження танків з товстою бронею на відстані, яка дозволяла гелікоптеру не потрапляти під вогонь засобів протиповітряної оборони танкових колон. Бо вціліти при обстрілі малокаліберною зенітною артилерією гелікоптер з його алюмінієвим корпусом не міг. І гелікоптерні частини понесли відчутні втрати, коли пілоти намагалися штурмувати вогневі позиції артилерії та піхоти, прикриті зенітними автоматами та великокаліберними кулеметами. А радянські війська з весни сорок третього швидко насичувалися такою зброєю...

...Ще одна спроба ворога танковим тараном прорвати оборону закінчилася невдачею. Війська фронту, відійшовши на тилову армійську смугу, встояли, і всю ніч самі готувалися до контрудару, намагаючись рішучими діями випередити нові наміри противника.

День зайнявся похмурий. Але авіація фронту ще вдосвіта піднялася в повітря, щоб своїми ударами підготувати майбутню атаку. Фронтові бомбардувальники і штурмовики обробляли цілі в ближньому тилу радянських військ: станції розвантаження резервів, штаби корпусів, армій, склади боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів; штурмові гелікоптерні полки працювали безпосередньо по військам на передньому краї і ближньому тилу: опорних пунктах рот і батальйонів, позиціям полкової і дивізійної артилерії.

Підняті в небо були всі справні машини. “Стариків” не вистачало, довелося взяти з собою частину з прибулого напередодні поповнення. Йшли колоною ланок в повному радіомовчанні, але приймачі бортових радіостанцій вщент були заповнені голосами чиїхось доповідей, запитів та команд – попереду вже почалося знищення радянських танків та артилерії. А небо, ніби сердилося на цю битву людей, воно нависало над бойовищем, яке розгорялося і притискувало літаки та гелікоптери до землі, позбавляючи їх свободи маневру. Винищувачам, штурмовикам, бомбардувальникам, гелікоптерам було затісно у вузькому підхмарному коридорі.

- Мельник, я – Гніздо. Ти по плану йдеш? Відповідай коротко. – Командний пункт корпусу запитував відкритим текстом.

- Я – Мельник. По плану.

- Ціль підтверджую. Артилерія північніше байраку. Весь боєкомплект за один захід і відходь на бриючому. Серед наших окремі пари “яків” снують. Дивись там сам.