Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 17 )

З Бресту до Каунасу ескадрилья перелетіла за неповні півтори години, протиповітряна оборона поляків просто не встигла зреагувати. Переліт відбувався на шести тисячах метрів – робоча висота для цих машин. Літак ХАІ-5 було розроблено у Харківському авіаційному інституті ініціативною групою студентів під керівництвом Йосипа Григоровича Нємана, талановитого учня Костянтина Калініна. Для свого часу літак Р-34, під такою назвою ХАІ-5 був прийнятий на озброєння, став передовою машиною. Це був яскравий приклад того, як конструкторська думка випереджала військову. Значну частину цих розвідників Харківський авіазавод випускав у варіанті легкого бомбардувальника. Але для сорок другого року літак вже застарів.

Новий літак мав замінити тихохідні розвідники тридцятих років. Цього вимагала і обстановка, що склалася при спробі завдати бомбових ударів по радянській столиці. Прориви важких бомбардувальників вимагали значних втрат бойової техніки та особового складу. Без досконалого знання про ППО соватися до радянської столиці було нічого. Відзняти на плівку пояси ППО Москви старі Р-34 були неспроможні.

Машина, яка прийшла на заміну “старині” Р-34, була зовсім не “чудо-зброєю”, призначення якої змінити хід війни. Навпаки, інженерів і льотчиків вражала архаїчність конструкції – літак був виготовлений з фанери і авіаційної пластмаси – і повна беззахисність перед винищувачами противника. Плавність силуету не порушувалося жодною кулеметною – не кажучи вже про гармати! – туреллю. І це, коли суцільнометалічні тактичні і стратегічні бомбовози наїжачувалися десятками скорострільних стволів. Конструктор літака свідомо відмовився від цього. Легкість конструкції, ретельна обробка крил, аеродинамічна досконалість контурів машини – це коштувало цілої батареї автоматичних гармат, бо перевага в швидкості та маневрі робила літак практично невразливим.

Втім, у конструктора “Комара” Олександра Сєвєрського і фахівців його фірми були свої міркування з приводу захисту “Комара” від радянських “яків”, “мігів” та “лаггів”. Правильна думка, свідчить старовинна мудрість, ґрунтується на хорошому досвіді, але хороший досвід може бути отриманий тільки на основі неправильних думок. Вдала конструкція Сєвєрського пояснювалася його унікальним досвідом – досвідом пілота, який вчився літати – і перемагати! – без однієї ноги, самостійно, без інструктора, і досвідом конструктора, який уміє особисто пілотувати свої апарати. “Самоучки”, особливо на зорі авіації, завжди були прекрасними пілотами. Багато хто загинув, але той, хто уцілів, ніколи не забував уроків і досвіду, одержаного з перших рук. Є немало першокласних авіаконструкторів, які не вміють літати. Вони напевно ж знають аеродинаміку краще за будь-якого пілота. І досвід в пілотуванні їм, ймовірно, не дуже-то й потрібен. Але уміння літати дуже допомагає авіаційному конструктору!

...Окрему розвідувальну авіаескадрилью в сорок третьому переозброїли новими літаками. Додавши ще одну ланку, її переформували в розвідувальний авіаполк з двох ескадрилій триланкового складу. В середині сорок третього Володимир Клімов вступив в командування новоствореним полком.

Полковник Клімов працював з фірмою Олександра Сєвєрського давно, як повернувся з Іспанії. Винищувач “Грифон”, який кардинально відрізнявся від усіх існуючих на той час машин, саме доводився до ума в одному з винищувальних полків, які прикривали Крим від нальотів радянської авіації. Йому шкода було залишати роботу, яка йшла до скорого завершення, але наказ є наказ, і в грудні сорок другого року Клімов пересів на нового розвідника Р-42 “Комар”. Назвали літак по аналогії з англійським “Москітом”, який розробляли на фірмі Де Хевіленда ще з тридцять дев’ятого року. Обидві машини мали багато спільного.

Однією з задач покладених на полк було виконання спеціальних операцій і підтримка бойових дій частин спецпризначення. Такою була й гвардійська інженерна бригада полковника Харченко.

...Літаки йшли низько. Попереду головного “Комара” на відстані двох кілометрів йшла ланка “Беркутів”. Простір був заповнений блакитним серпанком, він обмежував огляд і розмивав горизонт. Над білим сніговим полем втрачалося відчуття реальної висоти польоту. Бондаренко дивився то на прилади в кабіні, потім знову на землю. Але дивився не вдалину, а ближче. Тоді погляд вихоплював з білою безмежності темні плями гайків, окремі дерева, будівлі, і відчуття, ніби тебе закрили в білу сферу, пропадало.

- Льоня, як там позаду? – Звернувся капітан до свого штурмана.

- Ланки тримають стрій. Винищувачі на місці. – Відповів той. – “Яків” не видно...

Лінії фронту вони ще не перетнули. Командир полку вирішив схитрувати і, здається, його хитрість вдалася. Три ланки злетіли, як тільки винищувачі доповіли про готовність до вильоту. Над їхнім аеродромом пройшли на бриючому і, як тільки ескадрилья “Беркутів” приєдналася до бомбардувальників, взяли курс на північ. Пройшли майже сто п’ятдесят кілометрів і над Естонією повернули на “слов’янський курс” – прямо на схід, дев’яносто градусів. Над Псковським озером йшли на висоті десяти метрів і чорна вода, яка проносилася так близько, спочатку викликала острах. Як то аж у квітні Олександр Невський в цих краях заганяв на кригу псів-тевтонів? Січень, а вода ще плеще. Хоча холодна навіть на вигляд, а вже щоб скупатися в ній... Бр-р-р-р! Аж морозом обсипає від однієї думки. Але нічого, скоро попустило.

Зате командир групи міг сказати, що противник їх не засік. Східний берег озера був весь зарослий високим очеретом та купчастими кущами. Літаки пронеслися над урізом води і жодного пострілу не пролунало навздогін. Дві хвилини польоту і двадцять кілометрів відстані. Внизу з’явилися широкі брудні плями, проталини від багать, дороги з розмочаленими узбіччями. Очевидно йшла колона і тут був привал. І вогнища розводити не побоялися, поклалися, мабуть, на захист нічного снігопаду і віддаленість фронту.

- Поворот. – Десь там, на заході, наводив свої літаки на ціль полковник Клімов на літаючому командному пункті. Радіохвилі миттєво донесли його наказ підлеглим. Ударні літаки йшли в режимі радіомовчання, працювала тільки рація повітряного КП.

Головна ланка, показуючи в повороті свої спини, націлилася лівими площинами крил в небо. Тепер дві дев’ятки йшли суворо на південь. До цілі залишалося менше двадцяти хвилин льоту...

Василь Михлик вів свій “Комар” праворуч від літака командира другої ланки. Йому добре було видно всі літаки групи і винищувачі. Він відчув, як загострилося сприйняття навколишньої обстановки, і вловлював напруженість внутрішнього стану. Ведучий подав команду “Увага!” – блимнули двічі АНО[41], – і лейтенант зняв зброю з запобіжників. “Скоро, вже скоро почнеться те, з-за чого ми сюди прийшли... А тиша яка...” По спині проповз холодок хвилювання і обережності. І тут він відчув, не побачив, а саме відчув, як командир групи – капітан Михайло Бондаренко – став потихеньку набирати швидкість.

Ланка “Беркутів” перейшла на правий бік і пішла носами вгору, в світле чисте небо. На кінці лівої консолі спалахнув і двічі мигнув червоний вогник. Це для їхньої ланки сигнал на розворот. І в шоломофоні одночасно пролунав голос командира полку, який “вів” групу на екрані локатора повітряного КП:

- “Комар-2”, рубіж. – Літак командира ланки плавно ліг на крило. Третя ланка поверне пізніше.

Все! Радіомовчання зберігати вже немає потреби і командир групи вийшов в ефір. Бондаренко ковзнув поглядом по верхній півсфері – чисто, ланка винищувачів різко пішла вгору і стала в коло. А попереду виростали високі мури старовинного замку. Башти стояли похмурими велетнями, які дивляться насупившись з-під козирків своїх дашків. Он там в просвітах хтось заметався. А-а-а! Заметушилися, гади! Пізно!

- Увага! Приготувались. – Секунди спливали, як години. – Атака!

“Комар” легко струснуло – дві двохсотп’ятдесятикілограмові бомби пішли вниз. Назустріч літакам нісся вогненний частокіл – хоч атака була несподіваною, вартові на вежах все ж встигли зреагувати. Капітан взяв ручку керування на себе і літак слухняно поліз вгору. Він ще встиг глянути в боки – як там ведені, куди влучать їхні бомби. Але, звичайно, нічого не побачив. Гальмівні парашути бомб розкрилися, як і належить, і бомбардувальник проскочив замок раніше, ніж вони досягли цілі. В дзеркальці капітан побачив своїх ведених, які зайняли місце в строю. Почекав ще п’ятнадцять секунд – друга і третя ланки зараз саме скидали своїх “поросят”. Прибрав газ – нічого нестися стрімголов, та й хлопцям легше зайняти стрій.

- Мишко, все в порядку! – Доповів штурман. – Друга і третя ланки втрат не мають.

- Добре. – І вийшов в ефір. – “Комар-11”, веди групу. Я подивлюся, як відпрацювали.

І капітан бойовим розворотом ліг на зворотній курс.

Його пілоти зробили свою справу бездоганно. Від мурів залишилися самі тільки уламки. Вони стирчали, як сказав би викладач тактики, “розташовані окремо” – з’їдені пеньки почорнілих зубів у роті старезного дідугана. “Ці вежі ми розбабахали чисто, задоволено хмикнув про себе капітан, жодна собака звідти не стріляє.”

А на землі йшов неслабий бій – до проломів в стінах замку мчали приземкуваті в’юнкі машини в зелено-білому камуфляжному фарбуванні. Весь простір був заповнений червоними, зеленими, білими пунктирами трасуючих куль. По атакуючим машинам вівся вогонь тільки з приземкуватої будівлі казарми. “От і перша несподіванка, подумав капітан, розрахунок був, що всі охоронці будуть саме обідати. Що ж, розробляючи цю операцію, ми врахували, що по ходу справи необхідно буде імпровізувати. Саме на цей випадок я взяв не дві, а чотири бомби. Воно й добре, що незапланована ціль виявилася, не везти ж їх назад!”

- Льоня! – Звернувся до штурмана по внутрішньому переговорному пристрою капітан. – Бачив?

- Засік! – Штурман вже водив дані в приціл. – Давай у розворот, покладемо поросят точно в корито! І от що, Михайле, давай вище лізь, нічого землю пузом прасувати!

Дійсно, погодився в думках зі своїм штурманом Бондаренко, ми вже виявилися себе, а на такій висоті нас всяка собака палицею може збити. Він взяв ручку на себе, і “Комар” слухняно поліз вгору.

Штурман був точним до метра. Коли бомбардувальник опустив носа, похило пікіруючи на замок, казарма, яка бризкалася кулеметним вогнем, лягла чітко на прицільний маркер.

- Бомби пішли! – Радісно повідомив штурман. – Виводь, командире!

- “Комар-1”, я – “Сторож”, закінчуй роботу. – Озвалася рація голосом Клімова. – З Псковського аеровузла червоні підняли три дев’ятки винищувачів. Йдуть до вас. У вас чотири хвилини на відхід.

- Вас зрозумів, “Сторож”. Роботу закінчив. Прямую на базу. Я – “Комар-1”.

Бондаренко розвернув літак на захід. Праворуч і трохи вище прилаштувалася пара “Беркутів” – винищувальний ескорт. Уже добре, не самому над ворожою територією чапати, допоможуть, коли що...

***

Жорстокий вогонь, який спалює ілюзії, але він же й загартовує душу і дає людині сили продовжувати свій шлях.

Дякуємо всім, хто дочитав до останньої сторінки. Тільки від Вас, шановні читачі, залежить чи

ДАЛІ БУДЕ

[1] Авіагрупа – в морській авіації аналог авіаційного полку.

[2] ОК – оперативне командування. Територіальний орган управління військами.

[3] А-19 – корпусна гармата калібром 122 міліметри.

[4] МЗА – малокаліберні зенітні автомати

[5] “новий щур” – жаргонне прізвисько винищувача ЛаГ-5.

[6] “дати ногу” – розвернути гелікоптер або літак з допомогою педалей.

[7] БТР-ЗУ – бронетранспортер з зенітною кулеметною установкою.

[8] “Загнати в лузу” – жаргонний вислів. Означає навести зброю на ціль.

[9] “ерес” – реактивний снаряд.

[10] “комми” – комуністи.

[11] ШВАК – радянська авіаційна гармата калібром 20 мм

[12] КБСТ-25 – (Конструкторське Бюро Спеціальної Техніки) авіаційна гармата калібром 25,4 мм.

[13] Джеймс Гейвін “Повітряно-десантна війна”

[14] Правак – другий пілот, як правило, сидить на правому сидінні.

[15] Луаз – Луцький автомобільний завод. В даному разі мається на увазі легкий автомобіль підвищеної прохідності.

[16] Подарунок дядькові Джо – жаргонна назва бомби крупного калібру, від 1000 кг і більше.

[17] пілоти-“мільйонери” – пілоти, які налітали більше мільйона кілометрів.

[18] ЗПС – злітно-посадочна смуга

[19] цементна бомба – такі бомби використовувалися для навчання молодих льотчиків

[20] “ведмідь” – жаргонна назва важкого бомбардувальника через специфічний звук двигунів, який нагадує рик ведмедя.

[21] АДД – авіація дальньої дії

[22] К-36ДР – ДР означає “дальній розвідник”

[23] С-34 – поршневий гелікоптер І. І.Сікорського

[24] ППО – протиповітряна оборона

[25] Авієтка – назва легкого літака, поширена в тридцятих роках двадцятого століття.

[26] ВПС – військово-повітряні сили відповідають і за оборону від повітряного нападу. Зенітні артилерійські та ракетні частини, а також радіотехнічні війська входять в склад ВПС.

[27] “Вогневик” – командир вогневих установок

[28] РУД – ручка управляння двигуном.

[29] РУС – радіолокатор РУС-1, РУС-2

[30] крейсерська швидкість – швидкість економічної роботи двигунів літака.

[31] “хайовник” – штурмовик Нємана ХАІ-42

[32] ЗКУ-3 – зенітна кулеметна установка з трьома кулеметами ДШК

[33] ППШ – пістолет-кулемет Шпагіна

[34] Пеересівський – (ПРС) пошуково-рятувальна служба

[35] сму – складні метеоумови

[36] РВА – Російська Визвольна армія.

[37] “білошубники” – Білоруська Повстанська Армія

[38] окремий загін особливого призначення – військова частина еквівалентна батальйону

[39] ВНОС – повітряне спостереження, оповіщення і зв’язок.

[40] Р-34Б – тактичний розвідник конструкції Нємана ХАІ-5, індекс “Б” – у варіанті бомбардувальника.

[41] АНО – аеронавігаційні вогні.