Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 14 )

Лейтенант випустив всі свої ракети, додав ще й з гармати і вже виводив свій штурмовик з атаки, коли з хвоста розгромленої колони потяглися до літака яскраво-червоні траси. Проносячись над палаючими вантажівками, лейтенант на коротку мить побачив внизу зенітну установку, яскраве пульсування пострілів нагадувало йому спалахи вогню електрозварки і, вже йдучи вгору, кинув літак у розмашисту “бочку”, намагаючись втекти від рою дванадцятиміліметрових куль.

Він відчув легкий струс літака. “Не вдалося!” – майнула гарячкова думка. Стрибати?..

- Командир, в мене влучили. Відмова двигуна! – Повідомив лейтенант. Намагався бути спокійним, а голос зривався, переходячи на крик.

Різким рухом лейтенант перекрив подачу палива. У вухах – зловісна тиша, тільки свист повітряного потоку ззовні. Літак похило йшов до землі. Лейтенант зрозумів – його справи кепські. І в наступну секунду рішуче схопився за важіль катапульти...

...Нафта – кров війни. Цей образний вислів одного з комуністичних вождів Радянського Союзу дуже точно характеризував значення Закавказзя. Нафтове серце радянської Росії знаходилося на узбережжі Каспійського моря, в Баку. Комуністи добре розуміли, чим загрожує втрата цього району для їхньої влади і не поскупилися, облаштовуючи оборону Бакинських промислів і районів Майкопа і Грозного. Коли почалися нальоти на Москву, з Бакинського округу протиповітряної оборони не вилучили жодної зенітної гармати, жодного літака-винищувача для захисту комуністичної столиці. І це було зрозуміло – три чверті нафти СРСР давали промисли Баку, ще десять відсотків – Грозненські і Майкопські копальні.

Але на Баку не впало жодної бомби з початку війни, хоча розвідники літали над містом і Апшеронським півостровом щоденно. А от нафтові родовища Північного Кавказу були розбомблені за тиждень. Тим більше, з Криму дістатися до Грозного і Майкопу всього година льоту фронтових бомбардувальників. Радянське командування зробило вірний висновок, що Бакинські промисли “українські буржуазні націоналісти” зберігають не просто так, а будують на цьому якісь далекосяжні плани. І воно мало рацію.

В Головному Штабі Української Армії готувалася стратегічна операція по захопленню промислів. І головна роль тут відводилася сформованим в Україні національним військовим формування кавказьких народів: грузинським, азербайджанським і вірменським дивізіям. Під кінець сорок третього року склад цих формувань досяг ста тисяч бійців. Кавказькі дивізії формували з військовополонених, яких більшало з кожним невдалим наступом РСЧА. Ніхто не хотів помирати за людоїдську владу московських катів.

Незважаючи на несприятливі погодні умови, морська десантна операція почалася в першій половині січня сорок четвертого року. І основна роль відводилася авіації та повітряно-штурмовим операціям.

Напередодні висадки десанту тактичні бомбардувальники і штурмовики з кримських аеродромів два дні змішували з землею транспортну інфраструктуру Північного Кавказу, склади боєприпасів, пального, позиції зенітної артилерії, місця розташування військових частин, вузли зв’язку і пункти управління. Комбінований удар фугасними, осколковими та касетними бомбами ланки тактичних бомбардувальників, – відстань до цілі була мінімальна і кожен з них брав до трьох тонн бойового вантажу, – або й навіть ескадрильї, перемішував особовий склад частин, які потрапляли під повітряних удар, у кривавий фарш. Польова фортифікація не рятувала навіть у бліндажах і відкритих щілинах. А спорудити для всіх бетоновані сховища вже не встигали.

Абсолютна перевага української дальньої і стратегічної авіації дала можливість практично безкарно наносити удари по економічним, військовим та інфраструктурним об’єктам Північного Кавказу і Закавказзя. Нищівні удари по залізничним станціям сильно утруднювали перекидання військ і предметів спорядження, або й робили їх зовсім неможливими. Ремонтно-відновлювальні бригади, які добиралися до місця через добу-дві зустрічали закручені спіраллю та вигнуті вгору і в боки рейки. Коли ж на станції під удар авіації потрапляли війська або ешелони з боєприпасами чи паливно-мастильними матеріалами, про результат не важко здогадатися. Закавказзя за сорок вісім годин було повністю ізольовано від Радянської Росії.

І через дві доби після початку авіаційної підготовки на Чорноморське узбережжя Кавказу було висаджено десант з планерів, гелікоптерів. На підході був морський ешелон десанту.

А за десять хвилин до висадки повітряних десантів тактичні бомбардувальники завдали по зенітним батареям на узбережжі удари осколково-фугасними бомбами, забезпечуючи атаки бомбардувальників з керованими бомбами по береговим батареям. Не встигла влягтися курява, піднята вибухами, як на майданчики поблизу вибраних об’єктів приземлялися планери та гелікоптери з десантом, який в лічені хвилини їх захоплював. Гарнізони опорних пунктів не встигали, як правило, чинити опір – надто несподівано та швидко все відбувалося. А через півгодини підійшли транспорти з морським десантом...

- ...З десантом піде пара Недбайла. Її прикриє пара Сємєйко. Район падіння “хайовника” – ймовірно ось цей схил. – Командир полку майор Ляховський гострозаточеним олівцем окреслив коло на карті. – Льотчик виходив на зв’язок зі своїм КП всього один раз після приземлення. Доповів тільки, що живий, і відразу ж відключився. Боїться бути запеленгованим. “Пеересівський[34]” “Яструб” був підбитий і сів ось тут. – Олівець вивів ще один невеликий овал на карті. Рятувальна група веде бій в оточенні. Погода в районі падіння – “сму[35]”, нижній край сто метрів і менше. Бути готовими до зустрічі з росіянами. Штурмовика збила кулеметна установка. Розвідка доповідає, що в цьому районі у противника діє до п’яти гірських зенітних установок, були відмічені також МЗА на “зісах”. Тому головою крутити на триста шістдесят градусів. Робота – з протизенітним маневром. Все. На зліт!

Льотчики бігом кинулися до своїх машин. Завили двигуни, залопотіли, набираючи оберти, зливались в прозорі кола лопаті несучих гвинтів. Гелікоптери піднімалися парами в холодне зимове повітря. Недбайло відтиснув важіль загального кроку і м’яко віддав ручку керування від себе. Земля стрімко шугнула вниз, а потім поповзла, ковзнула під фюзеляж. Праворуч у пеленгу йде ведений. Пара С-41, ніби гончаки, які взяли слід, схиливши кабіни до землі, рвалися до гір, що синіли ген там вдалині. Над ними, трошки збоку, прошелестіли гвинтами “Кобри” ланки прикриття.

Сорок хвилин назад льотчик штурмовика ХАІ-42, який працював в передгір’ях, встиг передати, що підбитий і падає. Ще через півгодини був підбитий пошуково-рятувальний гелікоптер, який вилетів на пошук пілота. Тепер інша група вилетіла на евакуацію цих бідолах.

Мєсхетський хребет проскочили гіркою на крейсерській швидкості, і ось внизу промайнула неширока срібляста стрічка Кури. Ще кілька хвилин польоту і “вертушки” поминули позначену на землі лінію фронту. Тепер внизу під ними ворожа земля. Відразу “яструби” пішли змійкою, ухиляючись від прицілу, не даючи ворожому навідникові зосередитися, вгадати маршрут, вдарити з упередженням.

- Входимо в район пошуку! – Доповів штурман.

Порослий лісом схил гори ніби спух вогнем. Зовсім поряд з кабіною Недбайла пронісся сніп золотистих, смертельно небезпечних колосків. Стрілець був досвідченим бійцем, знав, що “вертушки” небезпечні в передній сфері. Він холоднокровно пропустив ведучого, дочекався, поки пролетить ведений, і тільки коли побачив хвіст його машини, вдарив вслід гелікоптерам короткими точними чергами. Але вдруге вистрелити ворожому навіднику Недбайло не дав. Заклавши віраж, льотчик всього тільки на мить вловив в приціл зблиск черги над позицією ДШК, і вже за мить півтора десятка начинених вибухівкою дротиків понеслися до ворожої засади. Відвертаючи гелікоптер у протизенітному маневрі, він встиг побачити, як вибухи ракет зорали схил, полетіло в небо каміння, знівечене залізяччя, поламані дошки, цурпалки дерев і старе опале листя. Більше зенітна установка не стріляла...

...Недбайло, закладаючи крутий віраж, видивлявся місце падіння рятувальної “вертушки”.

Ага, єсть! Ось вона! На схилі порослого лісом горба. Очі вихопили знайомий силует, який лежав на боці. Навколо, за каменюками – десантники ведуть бій. Відстрілюються, переповзають. Побачив він також і червоноармійців, які перебігали, підповзали до десантників, намагаючись якомога швидше зблизитися на відстань, яка робила гелікоптери безсилими. І не можна сказати, що це їм не вдавалося.

- Сто другий, відсікай “червоних”! – Кинув Недбайло командиру ланки “Кобр”, але той вже сам побачив червоноармійців і пара штурмових гелікоптерів лягла на бойовий курс. З пілонів до землі потяглися димні розчерки некерованих ракет.

- Увага, сто перший, спостерігаю висування великого загону противника у ваш бік, – почув несподівано Недбайло у навушниках доповідь ведучого другої пари прикриття, – приблизно до сотні багнетів. Починаю роботу.

Так, росіяни явно готувалися до зустрічі пошуково-рятувальної групи. Необхідно терміново приймати рішення. Внизу, на схилі гори, билися десантники і екіпаж збитого “Яструба”. З кожною хвилиною їх становище ставало все більш тяжким. А до червоноармійців підходило підкріплення. Ще півгодини – і все буде закінчено. В такому нерівному бою чудес не буває.

На віражі Недбайло побачив невелику прогалину вище по схилу. Коли зайти від річки, там можна сісти!

- Сто другий, прикрий мене! Сідаю на майданчик вище сто по схилу від “яструба”.

- Зрозумів тебе, Толя. Працюю!

Від річки він знизився до бриючого. Проскочив над самими верхівками дерев, розганяючи їх навсібіч ураганом гвинта. Бачив, як розбігаються під ним, хто куди, червоноармійці, залягають, відкриваючи вогонь. Але це його не цікавило. Нарешті “вертушка” вискочила над прогалиною в лісі – невеличкою полянкою, в яку машина, коли й поміститься, то тільки якимось чудом.

І він зробив його, це чудо!

“Яструб” вкарбувався в центр поляни своїми пневматиками точно, так, ніби це відбувалося на показових навчаннях. Злітали вгору зрізані лопатями гілки кущів, які “не вписалися” в радіус гвинта. Миттєво ковзнули в пазах двері і десантники посипалися на землю, розбігалися в боки, займаючи оборону. Ось вони вже на краю поляни, і ось вже зникли в лісі. Тільки шалений вихор розкидає навсібіч снігову водянисту кашу, мокре старе листя, чорні гілки.