Протистояння. інша реальність. Повітряні чорнороби війни (стр. 13 )

Цей виліт почався з поломки і закінчився відповідно. А прикмети, – в них льотчики вірять, як і моряки, – потрібно поважати. Бо “коли ти вранці покажеш своєму відображенню язика, а воно тобі у відповідь помахає кулаком – то ввечері ти погано кінчиш...” – так говорить народна мудрість. І це правильно.

- У росіян тут армійський вузол зв’язку і ретранслятор. – Командир авіаполку говорив російською з відчутним грузинським акцентом. Гостро заточений олівець торкнувся точки на карті. – З нього йде управління Південним угрупуванням радянських військ. Вилітаєте парою, на світанку. Удар повинен бути раптовим і точним. Там зовсім поруч житлові будівлі, не дай Боже, не туди влучите...

Полковник з досадою поморщився. Його село лишалося на окупованій радянськими військами території Грузії. Український майор, радник в авіаполку Грузинської Визвольної армії, розуміюче кивнув.

- Вас зрозумів, пане полковник. – Майор, командир ескадрильї виструнчився. – Дозвольте йти?

...Коли закінчили підвіску на пілони блоків з некерованими ракетами, неждано-негадано “здох” буксирувальник – в його залізному нутрі щось застукотіло, забрязкало... і він заглух “всерйоз і надовго”. Чекати, поки підійде друга машина, було ніколи, літак обліпили льотчики, техніки, солдати, що були поблизу, і під дружне “раз-два, взяли!!!” штурмовик повільно покотився з капоніра на старт.

- Двадцять сьомий, запустити двигун. – Пролунав у шоломофоні веденого голос майора.

Молоденький лейтенант побачив, як шестилопасний гвинт між двома хвостовими балками окутався сизою хмарою, обернувся раз і вдруге... Чмихання змінилося ревом молодого голодного звіра, дим миттю розтанув, а темні лопаті перетворилися в блискотливе прозоре коло

- Двадцять сьомий, я – двадцять перший... – Пауза, і хльостка, як удар батогом, команда. – Зліт!

Штурмовик зрушив з місця і, з кожною секундою прискорюючись, рвонув вперед, трохи збоку від осьової, по викладеній металічними плитами злітній смузі. Стукіт коліс об стики ставав все тихішим, ось БН-35 відірвав від смуги передню стійку шасі, ніби присів, продовжуючи нестися вперед на двох основних опорах, і за секунду-другу вже летів, задерши в небо свій качиний ніс. З вишки спостерігали, як пара горбатих штурмовиків, ревнувши турбогвинтовими двигунами, помчала на зліт і, востаннє чиркнувши колесами по металевим плитам злітної смуги, розтала в хмарній каламуті зимового неба.

Піднявшись над хребтом, пара штурмовиків майже відразу опустилася в лабіринт неглибоких ущелин. На літаки давило похмуре небо, гострі кілі стригли низькі хмари. Місцевість під літаками змінювалася швидко, як в калейдоскопі. Літак круто завалювався то на одне крило, то на інше, вкладаючись в черговий поворот ущелини. Схили, зарослі рідкими деревами, проносилися зовсім близько. Майор глянув на годинник – до цілі залишалося три хвилини польоту. Двічі зблиснули на кінцях площин червоні і зелені вогні, і два броньованих штурмовика, кинувши, нарешті, плутати по цим ущелинам, полізли вгору. Молодому лейтенанту, недавньому випускнику училища, навіть здалося, що турбіна загуділа якось ніби з полегшенням. Літак здавався пілоту живою істотою. Романтизм, одначе...

Тепер літак йшов у суцільній муті і лейтенант розхвилювався – раптом “згубить” ведучого, пілотування в таких умовах не мед, літак йшов по зчисленню.

- Увага, двадцять сьомий, ціль перед нами. Атакую! – Лейтенант віддав ручку керування від себе, його “хайовник[31]” слухняно ковзнув униз. За секунду машина вийшла з хмар і лейтенант зітхнув з полегшенням – попереду похило пікірував літак командира.

За лобовим бронесклом – іграшкові кубики будиночків, біля одного зелений кунг, щогли радіоантени ретранслятора на розтяжках. Радіолокатор послужливо видавав дальність до цілі прямо на лобове скло – новинка, якої ще не було на жодному з існуючих літаків, тепер не потрібно гадати, скільки залишилося до цілі. За мить до того, як цифри змінили колір, з-під площин командирського штурмовика вирвалися дві стріли і понеслися до землі, залишаючи за собою легкий димний слід, який майже миттєво танув у повітрі. Втім, лейтенант не звернув на це уваги. Він напружено чекав, коли його літак ввійде в зону пуску, і коли в шоломофоні, нарешті-бо!, пролунав сигнал, натиснув на кнопку. Дві ракети понеслися до землі – льотчик побачив їхні видовжені тіла, вони залишали позаду білий слід, який миттєво танув. Слідом за ведучим штурмовик лейтенанта косою петлею вийшов з атаки.

- Добре відстрілялись! – Почув молодий льотчик голос майора. – Робимо контрольний захід.

Верхній край хмар підіймався до трьох тисяч, літаки вирвалися з тієї темно-сірої каламуті, і пілотів засліпило сонце. Два штурмовики неслися вгору, ось ведучий літак ліг на спину, якусь хвилю летів, купаючись в сонячному сяйві, підставляв променям світила небесно-блакитне “пузо”, потім стрімко зірвався донизу. Слідом – штурмовик лейтенанта. Знову хмари. За склом ватна, волога мряка.

Орієнтуючись по приладах, комеск вів свою пару до гори, на якій ще хвилину-дві тому знаходився ворожий ретранслятор. За склом кабіни вмить посвітліло, літаки виринули з хмар. Майор був точним до міліметра. Попереду диміли руїни, зсередини виривалися червоні, в кіптяві, язики полум’я. Звалені антенні стійки зім’ятими паперовими трубками лежали поблизу.

- Молодці ми з тобою! Нехай тепер москалі гомонять між собою. – В голосі командира чулося задоволення. І враз, змінивши тон, майор сухо, по-діловому, наказав: – Двадцять сьомий, йдемо в квадрат очікування. Як зрозумів, прийом?

- Зрозумів вас, двадцять перший. Йдемо в квадрат очікування. – Отже, виліт ще не закінчився, зрозумів лейтенант і чомусь недобре занило серце. Він-бо сподівався, що це вже все.

Пара штурмовиків вискочила з хмар – тепер таїтися не було потреби і кілька хвилин на повній швидкості літаки мчали прямо на захід, до району очікування було всього лише двадцять кілометрів...

...Штурмовики виписували вже яку “вісімку” і майор потихеньку злився – безцільне кружляння нервувало, коли, нарешті, ожила рація.

- Двадцять перший, увага. – На зв’язку був командир штурмового авіаполку. – Доповісти залишок боєприпасів і пального.

- Чотири блоки РС-13 без двох, два блока РС-8 на кожному. – Відповів комеск без затримки. – Залишок палива на двадцять сім хвилин.

- Двадцять перший, слухай наказ. В квадраті... – колона вантажівок. Знищити!

- Вас зрозумів. – Штурмовики лягли в крутий віраж і зникли в хмарах.

Ціль – невеличку колону з чотирьох критих “студебекерів”, двох “зісів” з зенітними кулеметними установками в кузовах і двох “вілісів” засікли розвідники і передали координати по радіо. Розвідувально-диверсійні групи постійно засилалися в тил радянських військ. Вони тримали під своїм наглядом цілі райони в горах, на поки що не звільненій від радянської окупації території Грузії. Помітити їх було важко, до того ж вони комплектувалися місцевими жителями, які два роки тому потрапили в український полон, і знали місцевість, як власну долоню. Постачання та евакуацію груп в разі потреби виконували гелікоптери армійської авіацій. Ці групи були скрізь, від ока розвідників важко було щось приховати, і вони наводили на виявлені цілі ударну авіацію чи коригували вогонь далекобійної артилерії.

Сьогоднішня погода робила неможливим удари з повітря: так здавалося в радянських штабах і вони намагалися скористатися нагодою, щоб перекинути резерви і боєприпаси. Радянська авіація, яка ще вціліла тут, в Закавказзі, в таку погоду не літала. Але в “червоних” штабах помилилися. Колону засікли.

Майор поворушив ручкою управління і машина плавно качнула площинами з підвішеними під ними ракетними блоками. Літаки виринули з хмарності десь кілометрів за п’ять від цілі. Майор ввімкнув автоматичний приціл і подав команду веденому:

- Двадцять сьомий, ціль попереду. Крутимо “біляче колесо”. Я б’ю першого, ти – останнього.

- Вас зрозумів, двадцять перший. Мій – задній. – Пропищав у навушниках голос лейтенанта.

Майор зачекав секунду.

- Розходимось. – Ручка праворуч і штурмовик ліг у віраж, тепер ліворуч. Земля косо неслася під фюзеляж броньованої літаючої машини. Майор вирівняв літак, ледь віддав ручку. Машина, як з гори на санчатах, ковзала вниз, до ґрунтової дороги.

“Ага! Так, попереду зенітна установка. Добре, її-то першою я й...” – майор вдивлявся через приціл в темно-зелені коробочки механічних жуків, які швидко збільшувалися. Звичайні вантажівки, зовсім безпечні і безневинні на вигляд. Натиснув кнопку і залпом порснули з-під площин крупнокаліберні ракети, залишивши по собі димні сліди.

Літак лейтенанта ліг на бойовий курс на якусь секунду пізніше від ведучого.

Атака з двох напрямків завжди несподівана, вона діє на противника приголомшливо. Перший захід був і найбільш вдалим. Ракети командира накрили передню кулеметну установку на “зісі” і один з командирських “вілісів”. Той просто розлетівся на шматки, потрапивши під пряме влучання ракети. Осколки пошматували і “студебекер”, який йшов у голові колони. Вантажівка зсунулася в кювет, з неї густо порснули дрібні темні фігурки. А от у лейтенанта результат був трохи гіршим – його ракети зачепили тільки “віліс” та кінцевий “зіс” з ЗКУ-3[32] в кузові. Однак, колону все ж затисли намертво на вузькій дорозі.

Другий захід був не таким вдалим. Противник встиг покинути свої машини і літаки зустріли шаленим вогнем з усіх стволів, в небо били й кулемети, й гвинтівки, й ППШ[33]. Майор з невдоволення відмітив, що задня ЗКУ не знищена – з платформи били довгими чергами три ДШК, малинові траси великокаліберних куль пройшли зовсім поряд з кабіною. Вже на виході з атаки відчув два сильних тупих удари по корпусу штурмовика. Але прилади пошкоджень не зафіксували і він зітхнув з полегшенням. Пронесло!..

- Двадцять сьомий, ще захід. Спочатку – “олівці”, всі до останнього, потім гармати. І додому!

Знову майор атакував голову колони. З виском пішли 82-міліметрові ракети – “олівці” – їх всі він випустив у одному залпі, продовжуючи пікірувати, кілька разів натиснув на гашетку гармати і під кабіною раз по раз спалахувало подвійне полум’я; трасуючі снаряди прошили димну хмару, яка огорнула колону. Над ціллю вивів літак з пікірування. “Ну, тепер газу, і – додому!” – він був задоволений вильотом

Але для його веденого цей захід виявився фатальним. Навідник задньої установки просто не встиг розвернути кулемети назустріч новій загрозі – три стволи дивилися в той бік, звідки перед цим прилетіла крилата смерть. І коли над головою майнув силует літака, він вдавив педаль спуску. Довга-довга черга помчала до примарного – літак зайшов у хмари – силуету. І якимось шостим відчуттям червоноармієць відчув, що влучив, а не послав кулі “за молоком”. І шалений крик радості вирвався з його грудей...