Теоретичні та практичні основи розвитку аграрного сектора західного регіону. Євроінтеграція України: ризики та перспективи (стр. 5 )

Сьогодні у всіх на вустах одне питання — який шлях обере Украіна? На схід, чи захід? Питання євроінтеграції настільки забалакано, що здається завтра всі прокинуться европейцями, в країні з високими соціальними стандартами життя, роботою з достойною зарплатою та іншими благами. Все це вже було.

Перехід від соціалізму до ринкової економіки супроводжувався ейфорією світлого майбутнього, а закінчився відомо чим. Руйнацією народногосподарського комплексу, розбазарюванням майна, в тому числі підприємств стратегічного значення, доведенням до руїни сільських територій, сировинного експорту та засилля імпорту. Наша економіка нагадує футбол за часів головного тренера Малофєєва, який запроваджував так званий романтизм у спорті. Емоційне сприйняття реформ, без глибокого аналізу та обгрунтування, системної стратегії та місії веде до глибокого розчарування та додаткових зусиль для того, щоб почати все спочатку, в гіршому випадку реконструкції, що не створює стабільної бази розвитку. Тому нам треба усвідомити, що таке Европа і що нас там чекає. Европа — це клуб досить багатих країн. Доступ туди обмежений, надається лише за певними критеріями, в які треба вписатися, а саме:

·  ліберальна демократія, регульована державою;

·  активне громадянське суспільство;

·  високий статус і рівень соціального капіталу (освіти) та довіри;

·  соціальна ринкова економіка.

За кожним з цих понять стоїть надзвичайно багато інститутів і норм, як формальних, так і неформальних. З цієї точки зору, заяви, що Україна - це Европа, є досить спірними. Історія виникнення цієі спільноти наступна. Перша група країн - Західна Європа та її дочки: США, Канада, Австралія та Нова Зеландія. Вони створили свій клуб у ході природного розвитку своєї цивілізації. Певні соціально-економічні явища впливали на життя людей і, відповідно, формували їх ціннісний комплекс. У цьому процесі виникав попит на норми та інститути. Тобто, це еволюційний шлях.

Друга група країн - Японія, Південна Корея, Тайвань. Тут були створені відповідні інститути і правила, до яких звикало населення і під їх дією змінювалось. Третя група країн - краіни Східної Європи, що повернулися до своїх історичних витоків. Для прикладу, країн Прибалтики цей шлях не є природний. Після входження цих країн до євроспільноти їх економічний стан та рівень життя має тенденцію до росту.

Європейці - це ініціатива, новаторство, раціональне мислення, законослухняність, сприйняття компромісу, як взаємної допомоги. Українець - різкий характер. Поведінка направлена на виживання, що поєднується з недовірою до всіх, крім своеі сім’ї, поблажливе ставлення до порушення закону, нездатність до компромісів. Україні не підходить жодний з шляхів. Ми можемо сподіватися лише на те, що євроінтеграція тиснутиме і дозволить нам змінитись.

Можна назвати історичним феноменом те, що якість, як категорія, є національною ідеєю всіх розвинутих країн світу. Саме високі вимоги до якості продукту і дотримання цих вимог забезпечує домінування продукції розвинутих країн на світовому ринку забезпечує їх безпеку, конкурентоздатність і дозволяє відігравати провідну роль у світовому розподілі праці.

Навряд чи це можна сказати про Україну. Складається враження, що держава і бізнес абсолютно не дбають про якість свого товару, ігноруючи її, як критерій. На відміну від основних європейських держав, в нас основним критерієм є ціна. Ще одна причина - використання дешевої сировини, скорочення технологічних процесів при наявності високотехнологічного обладнання. У США головну функцію контролю безпеки продукції виконує FDA (Fооd and Drug Administration). У Європі діє Постанова ЕС “Про екологічне землеробство і відповідне маркування сільськогосподарської продукції і продуктів харчування з товарним знаком СЕ”. Товар без цього знаку не допускається на ринок. В цьому аспекті існує небезпека для нерозвинутих країн, в яких може реалізовуватись продукція, що не відповідає вимогам СЕ.

У 1957 році ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія і Люксембург підписали Римський договір, яким було створено Європейське економічне співтовариство. Однією з прерогатив було формування єдиної агропродовольчої політики з метою:

- збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва;

- забезпечення справедливого рівня життя сільського мешканця;

- забезпечення гарантованого продовольчого постачання;

-  забезпечення розумних цін на продовольство для споживачів.

У 1962 році було сформульовано принципи єдиної політики: 1) єдність ринку; 2) загальне фінансування; 3) преференції Співтовариству.

У 70-ті роки ХХ століття під егідою ФАО/ВООЗ створено міжнародну програму розробки стандартів харчових продуктів. Головним її органом є комісія “Кодекс Аліментаріус”, до складу якої входять 117 країн. Також міжнародні стандарти розробляє ЕС та міжнародна організація стандартів (ISO), в Україні Держстандарт та Міністерство охорони здоров’я. За даними Комітету охорони прав споживачів, в Україні близько 80 % харчової продукції фальсифіковано хоча би за одним, або декількома показниками. Найчастішою е асортиментна фальсифікація, яка здійснюється шляхом повної, або часткової заміни харчового продукту його замінником іншого виду, або найменування з збереженням подібності однієї, або кількох характерних ознак. Найпоширенішим є часткова заміна водою, додавання низькоякісного замінника, заміна натурального імітатором. Середній житель Європи щорічно з їжею споживає до 2,5 кг хімічних речовин, які надають продуктам свіжого вигляду, приємного запаху та смаку. У 2003 році, за даними Міністерства сільського господарства США, біотехнологічними сортами (БТ) було засіяно 80 % сої, 38% кукурудзи, 70% бавовнику. Практикують це Канада, Китай та Аргентина. Наприклад, при вирощуванні сої скорочення використання гербіцидів на 29 млн. фунтів зумовить скорочення витрат виробництва на 1,1 млрд. дол. США. У випадку з кукурудзою, скорочення використання інсектицидів на 16 млн. фунтів зумовить зростання валового виробництва на 1,6 млн. тонн. Аргумент: зростання врожайності і продуктивності тваринництва в Африці на 3-4 % збільшили б доходи на душу населення втричі і зменшило б кількість голодуючих дітей на 40%.

Всесвітня організація охорони здоров’я та Продовольча і сільськогосподарська організація ООH (ФАО) ще у 2002 році виступили з спільною концепцією ставлення до біотехнологій. Вони констатували, що наявна на ринку продукція не становить жодної загрози здоров’ю людини. Альтернатива цьому незначна, в першу чергу, через відсутність підприємницької ініціативи, інструментів її мотивації, джерел інвестування, незадовільного рівня виробничої та соціальної інфраструктури, низького професійного рівня, недоступності інформаційного забезпечення та ін.

Згідно з результатами опитування аграріїв України, проведеного агенцією Agri Survey асоціації “Український клуб аграрного бізнесу”, сільське господарство — це, перш за все, діяльність спрямована на забезпечення соціального розвитку села. 61 % аграріїв, не задумуючись, вважає, що сільське господарство —це бізнес, а соціальна складова не є першочерговою. 50 % вважає, що подальший розвиток села залежить від збільшення державою фінансування соціальної інфраструктури, підкреслюючи таким чином, що підприємницька діяльність і соціальні проекти не обов’язково доповнюють один одного. Лише 21 % опитаних розглядають аграрний сектор як соціальний проект. В основному — це менеджери старшого покоління. Саме ця категорія схильна вважати саме соціальну складову головною ознакою сектора, апелюючи до того, що сучасна українська культура, побут, історія і навіть екологія та здоров’я людей тісно пов’язані з селом. Через це не можна допускати його занепаду. 18 % респондентів вказали на те, що аграрний сектор — це і бізнес і соціальний проект одночасно. Треба навчити селянина України бачити можливість збільшити власні доходи на основі кооперування для впровадження сучасних підходів виробництва, вертикальної інтеграції, солідарності та соціальної відповідальності. Це першочергове завдання — запровадження навчально-освітньої складової сільського розвитку, спрямованої на зміну системи цінностей і суспільної психології мешканців села, формування економічних мотивів, підприємницької ініціативи, засвоєння нових знань, навичок у сфері адміністративно-управлінської та маркетингової діяльності. Як показує практика діяльності реалізації українсько-данського та українсько-канадського проектів (“АгроЛьвів”) у Львівській області, це можливо в найкоротші терміни.

Така трансформація поглядів за роки незалежності України свідчить про те, що настав час шукати інших підходів до формування суспільного життя, інших цінностей, за якими можливо розвивати справді здорове суспільне буття.

, д. е.н., професор

Інститут регіональних досліджень НАН України

ІНСТИТУЦІЙНІ РЕФОРМИ В АГРАРНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ПОГЛИБЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ

СПІВПРАЦІЇ З ЄС

Цікава тема для дискусії запропонована на засіданні круглого столу, вона є надзвичайно актуальною сьогодні. Як правило, сьогодні більшість експертів акцентує свою уваги на тих перевагах, які принесе Асоціація з ЄС Україні, її сільському господарству. Водночас, не слід забувати, що на першому етапі після підписання цієї Угоди на нас чекає значна кількість викликів, пов’язаних з необхідністю адаптації до інституційного середовища ЄС. Тому слід більше уваги приділяти тим ризикам, які властиві загалом інтеграційному процесу, і навіть не стільки політичним скільки інституційно-економічним та ментальним (суспільно-психологічним).

Насамперед, слід відзначити, що поглиблена економічна взаємодія між Україною та ЄС буде мати особливо вагомий вплив на розвиток аграрного сектора та сільських територій. Адже нинішні декларації про необхідність наближення до європейської практики господарювання фактично зумовлені нестачею фінансових ресурсів та поглибленням кризових процесів у економіці в цілому і в аграрному секторі зокрема. При цьому саме господарські комплекси сільських територій виявляються найбільш вразливими в умовах активізації інтеграційних процесів. Це викликано як прогалинами в інституційному забезпеченні функціонування агропродовольчого сектора, так і суспільно-психологічними чинниками. Особливі застереження викликає «ейфоричне» сприйняття майбутньої Асоціації як засобу легкого вирішення усіх наявних у сільському господарстві проблем, що в подальшому може обернутися гірким розчаруванням і зневірою.