Теоретичні та практичні основи розвитку аграрного сектора західного регіону. Євроінтеграція України: ризики та перспективи (стр. 7 )

По-друге, самі продукти харчування можуть бути отримані із сировини генно-модифікованої природи, що може спричинити шкоду здоров’ю людини, а не тільки комахам-шкідникам, які не можуть поїдати генно-модифіковані культурні рослини. Тому виробництво останніх вважається «економічно найбільш прибутковим».

По-третє, мудрі люди (Пітер де Адамо та ін.) стверджують, що людині корисно споживати ті продукти, що вирощуються на рідній землі. Біологічно це обґрунтовується неминучою багатовіковою пристосованістю населення до геохімічного ландшафту власного краю. Вважаємо за доцільне провести поширені наукові дослідження та пропаганду харчування переважно продукцією, виробленою в межах кожної екозони. Але для цього потрібно удосконалити національну нормативну базу до вимог європейського співтовариства.

На нашу думку, продовольча безпека нашої держави може бути забезпечена при виконанні наступних умов:

- населення країни забезпечене екологічно чистими, повноцінними та корисними для здоров’я продуктами харчування вітчизняного виробництва за науково – обґрунтованими нормами, та раціонами їх споживання, із врахуванням віку, статі, умов праці, природно – кліматичних умов та національних традицій;

- ціни на ці продукти харчування доступні всім багатодітним сім’ям, пенсіонерам, працівникам, незалежно від національної належності та професії;

- створені відновлювані стратегічні запаси продовольства на випадок стихійних лих, війн та інших надзвичайних обставин. Ці запаси дозволять уникнути голоду в країні при введені нормованого розподілу продуктів харчування протягом не менше п’яти років.

- наука, освіта знаходяться на рівні вищих світових досягнень;

- політика природоохорони та природовідновлення на практиці забезпечують збереження та поліпшення середовища проживання.

Повертаючись до стану продовольчої безпеки, потрібно сказати, що в нашій державі відсутнє ціноутворення на екологічно чисті, повноцінні, дієтичні продукти харчування. Такі продукти виробляються в мізерній кількості. Вітчизняна законодавча база та її гармонізація до вимог Європейського співтовариства по виробництву органічної продукції тільки розробляється. Основна кількість трудового населення існує на межі біологічного виживання.

Реальний шлях виходу нашої країни із кризового стану має базуватись на зміні концепції управління людським суспільством із природопідкорюючої, споживацької-на природоохоронну. А це потребує зміни світогляду людей. Люди повинні усвідомлювати себе часткою природи і жити із нею в ладу та в гармонії, мислити не тільки про себе, а й про майбутні покоління.

У цьому напрямі повинні бути зроблені наступні кроки. Необхідно провести коригування подальшого стратегічного курсу країни до перспективної Концепції національної, суспільної безпеки. Метою розвитку країни повинно стати не забезпечення розвинених країн світу дармовою робочою силою, сировиною та єнергетичними ресурсами, а благодіяння народу нашої країни. Найвища суть управління країною – не одержання максимального прибутку, а відтворення доброчесних, здорових, добродійних, що повноцінно реалізуються в своєму житті, поколінь народу.

Багато країн світу прийшли до ведення біологічного землеробства. Біологічне землеробство широко застосовується в Канаді, США, у країнах Європейського Союзу, де лідирують Швеція, Данія, Швейцарія. У високорозвинутих країнах основний акцент робиться на збільшення обсягів виробництва екологічно чистих, дієтичних продуктів харчування рослинного та тваринного походження.

Висновки:

1. Сільському господарству для його відродження потрібна загальна народна допомога у всіх видах ідеологічної концептуальної освіти, навчання та організаційної роботи. Підніметься економіка села - відродиться Україна!

2. З метою оцінки стану продовольчої безпеки використовується наступна система показників: 1) у сфері споживання: - рівень економічної доступності основних харчових продуктів; - рівень фізичної доступності основних харчових продуктів; - рівень розміщення ресурсів домашніх господарств за групами населення; - рівень споживання основних видів продовольства із розрахунку на душу населення, у тому числі за рахунок вітчизняного виробництва; - рівень споживання харчових продуктів за окремими групами населення; - частка населення, для якого споживання основних харчових продуктів нижче раціональних норм; - обсяги адресної допомоги населенню; - питома вага імпортних і вітчизняних харчових продуктів, які виявлені і не відповідають вимогам технічних регламентів та іншим положенням законодавства України; - добова калорійність харчування людини; - кількість білків, вітамінів, жирів, вуглеводів, макро - і мікроелементів, які споживає людина на добу; - продовольча інфляція. 2) у сфері виробництва та національної конкурентоздатності: - обсяги виробництва сільськогосподарської та рибної продукції, сировини і продовольства із розрахунку на душу населення; - питома вага продовольчої продукції вітчизняного виробництва у загальному обсязі товарних ресурсів внутрішнього ринку відповідних продуктів; - рівень підтримки виробників сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства в гривнях на гривню реалізованої продукції; - продуктивність земельних та інших природних ресурсів, що використовуються у сільському господарстві; - стан родючості грунтів сільськогосподарського призначення. 3) у сфері організації і управління:- обсяги державних резервів основних видів сільськогосподарської та рибної продукції, сировини та продовольства у відповідності з встановленими діючими нормативними актами; - поточний рівень запасів сільськогосподарської та рибної продукції, сировини і продовольства; - частка імпорту сільськогосподарської та рибної продукції, сировини і продовольства.

3. Для оцінки ступеня досягнення забезпечення продовольчої безпеки використовується наступний критерій – питома вага вітчизняної сільськогосподарської та рибної продукції, сировини і продовольства в загальному обсязі товарних ресурсів внутрішнього ринку, %: за зерном не менше - 95; за цукром не менше - 80; за рослинними оліями не менше - 80; за м’ясом і м’ясопродуктами - не менше - 85; за молоком та молокопродуктами (у перерахунку на молоко) не менше - 90; за рибою та рибопродуктами не менше - 80; за картоплею не менше – 95. Порядок встановлення кількісних та якісних ознак критеріїв для інших показників оцінки стану продовольчої безпеки визначається Урядом України.

Література

1. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 8 вересня 2005 року .

2. Концепція наукового обґрунтування напрямків гармонізації нормативної бази в аграрному секторі України до системи зв’язків з Європейськими регламентами та вимогами світових організацій (FAO, ICAR, Interbull, RASFF, HACCP, ISO).

3. Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України» № 000/2012.

4. Положение дел в области продовольствия и сельского хозяйства. - Продовольственная и сельскохозяйственная организация объединённых наций. — Рим, 2009. — 187 с.

5. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України . — К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

, к. е.н., доцент

Львівський національний університет ветеринарної медицини

та біотехнологій імені С. З.жицького

Формування ринку ветеринарних послуг

в умовах європейської інтеграції

Інтеграція України до європейського економічного простору потребує вирішення низки завдань, найбільш актуальним серед яких є забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Найскладнішою є ситуація у галузях тваринництва. Скористатися перевагами лібералізації зовнішньоекономічної діяльності буде проблематично через невідповідність європейським стандартам технологій виробництва, забезпечення якості продукції та контролю її безпечності.

Специфіка аграрного сектора України полягає у тому, що більше половини усіх видів продукції тваринництва виробляється в особистих селянських господарствах за технологіями, які не можуть забезпечити прийнятних для європейських країн показників безпечності. Обсяги виробництва в окремому господарстві мізерні. Не використовуються доїльні апарати та молокопроводи, немає охолоджувачів молока та лабораторій. Не створюється відповідний мікроклімат у приміщенні та не збалансовується раціон годівлі тварин. Відсутній належний контроль процесу виробництва з боку ветеринарних служб.

Розміри переважної більшості сільськогосподарських підприємств недостатні для формування великих партій однорідної продукції, яка може бути виведена на віддалені, в т. ч. європейські ринки. Крім того, тут проблемно штатними розмірами передбачити посаду лікаря ветеринарної медицини, який здійснював би комплекс заходів, на основі яких на європейських ринках продукція могла б визнаватись як безпечна.

Показником, на основі якого визначається доцільність найму фахівця ветеринарної медицини на умовах повної зайнятості, є наявність у господарстві певної чисельності сільськогосподарських тварин. На кінець 2012 року 63 % сільськогосподарських підприємств України, що утримували велику рогату худобу, не могли власними силами здійснювати комплексне ветеринарне обслуговування наявного у них поголів’я тварин. Частка фермерських господарств, які не могли самостійно здійснювати основні ветеринарні заходи, складає 89,9%. Переважно ветеринарне обслуговування у даних господарствах здійснювалось шляхом замовлення послуг у сторонніх суб’єктів. Регулярність та комплексність ветеринарного обслуговування у даних господарствах визначається на основі суб’єктивного рішення власника та прямо залежить від його фінансових можливостей, а також доцільності за умови збуту продукції на внутрішньому ринку.

Державні підприємства ветеринарної медицини не адаптовані до сучасних умов. Тривалий час вони формувалися із орієнтацією на надання певного спектру послуг великим сільськогосподарським підприємствам, що мали власну відомчу ветеринарну службу. Наявна матеріально-технічна база державних структур не розрахована на здійснення усіх необхідних ветеринарних заходів щодо тварин, які утримуються в особистих селянських господарствах та невеликих сільськогосподарських підприємствах. Через дефіцит транспортних засобів та територіальну віддаленість даних господарств існують гострі проблеми із наданням невідкладних ветеринарних послуг.