Теоретичні та практичні основи розвитку аграрного сектора західного регіону. Євроінтеграція України: ризики та перспективи (стр. 6 )

Я є прихильником інтеграції при збалансованому врахуванні всіх існуючих ризиків. Сьогодні слід чітко усвідомлювати, що Україна залишається на роздоріжжі в очікуванні важливих реформ, які вимагають від нас готовності йти на непопулярні рішення, серйозні больові процеси, докорінну траформацію звичних моделей і форм економічної поведінки.

Перебування на економічному роздоріжжі між Асоціацією з ЄС та Митним союзом країн СНД – це питання вибору між малими втратами з метою майбутнього прогресу і тимчасовим затишшям перед майбутньою економічною катастрофою. Цей вибір в будь-якому разі вимагає від нас готовності до жертв. Необхідно чітко усвідомлювати, що євроінтеграційний вибір – це, в першу чергу, серйозні реформи в усіх сферах аграрної економіки, пошук шляхів підвищення якості продукції, відмова від домінування особистих селянських господарств на користь фермерства та сільськогосподарської кооперації.

На жаль, існуюча інституційна система, яка в багатьох випадках побудована за пострадянськими стереотипами, довела Україну майже до стану економічного колапсу. Очевидно, що асоціація з ЄС, буде достатньо складною і може практично повністю знищити окремі неконкуренто­спроможні галузі, наприклад, вітчизняне сільськогосподарське машинобудування. Адже приведення до стандартів ЄС вимагає зміни не лише технологій, але і психології менеджерів, стереотипів господарської поведінки працівників. Реформи, яких від нас вимагає ЄС, потребують побудови ефективної антикорупційної системи. Тому рух в напрямі ЄС буде доволі болісним, і це потрібно усвідомлювати. Соціальний вплив реформ в короткостроковій перспективі, очевидно, вплине на самозайнятість у сільській місцевості і вимагатиме загалом структурних реформ в галузі. В регіонах з домінуючою часткою сільського населення виникнуть очевидні соціальні ризики і це вимагатиме створення альтернативних робочих місць для заміщення втрат людського капіталу.

Вимагає реформ і система аграрної освіти та науки, особливо в контексті тих викликів, які існують в частині комерціалізації результатів їх діяльності. До того ж сьогодні в Україні доволі низька інноваційна активність і домінує бюджетне фінансування наукових досліджень і навчальних установ. Неефективність цієї системи зумовлює посилену міграцію молоді для навчання в країни ЄС і вибір між національним та європейським ВНЗ переважно завершується вибором на користь останніх з відповідною втратою інтелектуального потенціалу нашої держави. На жаль, цей процес сьогодні є безальтернативним, що вимагає чіткого усвідомлення.

Очевидно, що єдиним мотивом для змін у бізнесі є прибуток, який гарантовано можна одержати при збуті аграрної продукції на певних ринках. Конкурентна перевага виробництва, наприклад, органічної сільськогосподарської продукції очевидна. Проте відсутність фінансових ресурсів вітчизняних агровиробників на сертифікацію зумовлює проблему їх доступу до європейського ринку.

Проте, незважаючи на все вищезазначене, слід акцентувати увагу на тому, що інтерес більшості країн ЄС, особливо постсоціалістичних, полягає у максимально швидкому економічному та політичному наближенні України до ЄС. Найбільший виграш від цього очікує Польща, яка в особі України може отримати доволі потужного союзника у просуванні своїх економічних інтересів у межах ЄС. Водночас, Франція, Німеччина та Великобританія більш обережні з цього погляду.

Підсумовуючи сказане, варто відмітити, що нас очікує складний цивілізаційний вибір, але попри всі інституційні, економічні та ментальні виклики його доцільно здійснити саме на користь європейської модернізації, відмовившись від згубного курсу на пострадянську деградацію.

, голова Громадської ради при Львівській обласній державній адміністрації

ВПЛИВ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ПРАКТИКИ ЄС

Громадська рада при Львівській обласній державній адміністрації впритул зайнялася розвитком сільських територій і виявила численний комплекс проблем, які не вирішувалася протягом тривалого періоду. Саме на їх розв’язання, зокрема через розвиток системи кооперації, орієнтується в останні два роки діяльність громадської ради і впритул зайнялися їх розв’язанням. Існуюча державна політика орієнтується переважно на підтримку виробника, які оперують на великих площах землі і стимулювання виробництва орієнтованої на експорт продукції. Поза процесом товарного сільськогосподарського виробництва опинилося 98 % особистих селянських господарств, і робиться спроба розв’язати їх проблему через кооперативний рух.

Тотальна проблема пов’язана із ставленням і бажанням отримати із землі максимум прибутку при мінімальній кількості зайнятих. Максимальний прибуток при загалом неефективному використанні потенціалу села і потенціалу сільських територій, зокрема через недотримання сівозмін і виснаження грунту. Очевидно, фінансові ресурси обмежені, а численні соціальні проблеми в сільській території. Проте є земля, людський потенціал і численне поголів’я при низькій товарності виробництва тваринницької продукції, незважаючи на високий вал виробництва. Молокопереробні підприємства декларують про подорожчання наприкінці 2013 року на 15-25% оскільки продукції внаслідок браку молочної сировини. Насправді треба використати наявний обмежений фінансовий ресурс, людський потенціал у цільову підтримку виробництва, що створить робочі місця і частково розв’яже проблему безробіття, яка в Західному регіоні України постає доволі вагомою.

Фінансова підтримка сільськогосподарського виробництва в Україні здійснюється за непрозорі схеми. Зокрема, у Львівській області найбільші обсяги бюджетної фінансової підтримки одержують крупнотоварні виробники продукції, а не малі та середні агроформування, які цього реально потребують. Дуже часто спрацьовує ефект корупції та неформальних зв’язків на регіональному рівні. Проте, зауважимо, що це також проблема і для країн ЄС. Необхідно переформатувати подібну ситуацію і нівелювати непрозорі схемами розподілу бюджетної підтримки до одержувачів, які фактично мають фінансові ресурси. Не спрацьовує податкове законодавство, яке не стимулює технологічну модернізацію, а підприємства харчової та переробної промисловості скаржаться на проблеми при поверненні ПДВ. При цьому так звані “вузькі” місця податкової системи на даний час складно змінити. Не спрацьовує в регіоні механізм лізингу як один із інструментів підтримки сільськогосподарського виробництва. Таким чином технологічна модернізація ускладнюється, а Львівська філія НАК “Украгролізинг” показує незадовільні результати роботи. Тому насамперед необхідно, щоб успішна практика виробництва популяризувалася органами державної влади на інші сільські ради та райони. Проте монополізація економіки руйнує нанівець розвиток дрібнотоварного виробництва в сільських територіях. Не спрацьовує механізм конкуренції як серед закупівельних, так і постачальницьких організацій при відсутності системно розвинутої інфраструктури. Наприклад, починаючи з первинної переробки молока необхідно мотивувати виробників до продукування якісних і безпечних молокопродуктів. При цьому дотримання вимог має бути вигідним.

З урахуванням фактично складного стану наповнення дохідної частини державного бюджету та високої дотаційності місцевих бюджетів у Львівській області, фінансові ресурси на програми розвитку у найближчі три роки будуть обмежені. Тому, на думку Громадської ради, слід першочергово підтримувати виробників сільськогосподарської продукції через механізм компенсації відсоткових ставок за кредитами.

, д. е.н., професор

, здобувач, викладач

Львівський національний університет ветеринарної медицини

та біотехнологій імені

Львівський державний університет внутрішніх справ

СТАН ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ТИСЯЧОЛІТТЯ В УМОВАХ ЄВРО ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Забезпечення національної продовольчої безпеки пов’язано з подоланням впливу негативних факторів, які формують загрозу продовольчої безпеки, та ведуть до зменшення кількості, відсутності чи погіршенню харчової та енергетичної цінності основних видів харчових продуктів. До них відносяться:

- значне перевищення величини порогу насичення внутрішнього ринку імпортною продукцією;

- низький рівень платоспроможного попиту населення на харчові продукти;

- цінові диспропорції на ринку сільськогосподарської та рибної продукції, сировини та продовольства;

- порушення стабільності фінансово-кредитної системи;

- недостатній рівень розвитку інфраструктури внутрішнього ринку;

- моральне і фізичне старіння матеріально-технічної бази агропромислового і рибогосподарського комплексів;

- відставання в інноваційній сфері;

- скорочення національних генетичних ресурсів;

- можливе розширення виробництва біопалива з сільськогосподарської продукції та сировини;

- дефіцит кваліфікованих кадрів.

За результатами досліджень встановлено, що забезпечення продовольчої безпеки країни пов’язано з певними ризиками, які можуть суттєво її послабити. До них відносяться:

- макроекономічні ризики, викликані погіршенням кон'юнктури світових цін на окремі товари українського експорту та підвищенням цін на імпортні продовольчі товари; - природні і техногенні ризики; - технологічні ризики;- агроекологічні ризики; - соціальні ризики, обумовлені відмінним рівнем життя на селі і в місті; - торгово-економічні ризики; - політичні ризики.

Продовольча безпека країни та суспільства визначається ступенем забезпечення населення країни екологічно чистими, дієтичними та корисними для здоров’я продуктами харчування вітчизняного виробництва за науково - обґрунтованими нормами демографічно-обумовлених потреб населення і доступних цінах, при збереженні та поліпшенні умов проживання.

Одночасно, вважаємо за доцільне максимально забезпечувати населення нашої країни вітчизняними, а не імпортними продуктами. Якщо виробництво продуктів харчування та їх збереження недостатньо контролюється споживачами, то з’являється дуже серйозна небезпека, що визначається цілою низкою обставин.

По-перше, в ці продукти можуть бути включені добавки (консерванти, смакові приправи, барвники і т. п.), вживання яких в їжу може непередбаченим чином вплинути на стан здоров’я нинішнього і майбутніх поколінь. Таким чином, продукти харчування перетворюються на зброю геноциду. Це ми і бачимо на практиці. Більшість консервантів, харчових добавок, барвників заборонені до продажу в країнах Заходу та Сходу, але їх дозволяють споживати в Україні.