Історія української культури (стр. 33 )

У середині 70-х рр. у Галичині з’явилася молода інтелігенція, яка критично оцінювала діяльність обох руських течій і бажала надати українському рухові модерного, європейського характеру. Під впливом М. Драгоманова молоді українські політичні діячі І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та ін. навертаються до соціалізму. Так в українському таборі виникає ще одна, так звана радикальна течія. Українські радикали видавали журнали ″Громадський друг″, ″Дзвін″, ″Молот″, ″Світ″, вели пропагандистську роботу серед українських селян та робітників.

На 60-і рр. припадає початок національного відродження на Буковині, Перші національні організації ″Руська бесіда″ (1869 р.) і ″Руська рада″ (1870р.) мали москвофільський характер, однак під впливом галицьких народовців у середині 80-х рр. вони переходять на українофільські позиції.

У національному русі на Закарпатті панівне становище займала москвофільська течія. Під її впливом перебувало перше національне товариство – Общество св. Василия Великого (1866 р.). Національні здобутки закарпатських русинів були особливо відчутними у 1849 – 1860 рр., коли А. Добрянський, діяч москвофільської орієнтації, займав посаду намісника ″Руського дистрикту″ в Ужгороді.

Відбувалися позитивні зрушення і в системі освіти на західноукраїнських землях. У 1894 р. у Льівському університеті було засновано кафедру історії України, яку очолив професор Михайло Грушевський. У 1844 році у Львові було засновано Політехніку, а в 1855 р. – Землеробську Академію (з 1881 р. – Ветеринарна Академія).

На Буковині університет було засновано в 1875 р. в Чернівцях. Мовою навчання була німецька. Але було створено 3 кафедри з українською мовою викладання: української мови і літератури, церковнослов’янської мови та практичного богослов’я. Кількість українських студентів на початку ХХ ст. складала 280 осіб. З 1880 р. у вищих закладах освіти західних територій України велася боротьба за рівноправність українського студентства, а потім за створення окремого українського університету.

Отже, завдяки гарантованим австрійською конституцією правам, потребі організуватися, щоб вистояти у змаганні з поляками, саме Галичина сформувалася як твердиня національного руху, здатна відіграти роль П’ємонту, або бази національного відродження. Наростання національного руху в Галичині мало великий вплив на взаємини між східними і західними українцями.

6.4. Українська культура наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

На рубежі ХІХ – ХХ ст. людство вступило у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися глобальні зрушення, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність світу, взаємозалежність народів і держав й водночас загострилися міждержавні протиріччя, різко зросла загроза світового конфлікту.

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері. Прогресуюча соціально-економічна диференціація спричиняє зростання політизації суспільного життя, появу політичних партій, які активно претендують на владу.

Світоглядною та культурно-естетичною реакцією на ці події був модернізм, бо зміст, форма, стильові зміни в культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов’язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та закономірностями історичного процесу в цілому.

Деякі дослідники пояснюють виникнення модернізму своєрідною світоглядною та художньо-естетичною реакцією на глибоку духовну кризу суспільства. Людина відчула свою самотність, слабкість і непотрібність. Внаслідок помітного ускладнення соціальних відносин і загострення протиріч, розрив між сутністю та видимістю виявився настільки явним, що для його подолання позиція реаліста – констататора, який лише спостерігає за дійсністю, – стає непридатною, неефективною. Ця ситуація вимагала нових естетичних принципів, нової стилістики, принципово нової організації художньої реальності. Крім того, проглиблюється процес самопізнання людини, відкриття в індивиді невідомих до того науці таємниць. З’явилась потреба у нових засобах виразності в літературі, музиці, архітектурі, живописі тощо.

Кінець століття ототожнюється з декадансом, занепадом, духовним розкладом, з втратою моральних критерієв, розгубленістю інтелігенції перед обличчям соціальних негараздів і суперечностей, що прсилюються. У цілому стиль модерн має ознаки втомленості, виснаженості.

Модернізм (від ″modern″ – новий) – термін сумарний, він означає множинність неподібних один до одного різнорідних і суперечливих художніх напрямків з різними платформами, але з філософсько – світоглядною спільністю.

Своєрідність стилю модерн багато в чому зумовила зацікавленість Сходом, що знов активізується в Європі наприкінці ХІХ ст. З’являються перші наукові переклади східних філософських та релігійних трактатів. На межі східних і західних вчень виникають езотеричні та теософські системи. Європейські філософи починають вживати такі поняття, як нірвана, карма, йога тощо.

Модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. Міф, що виявився засобом переосмислення реальності, вимагав від художника потрійної умовності: самого міфу, історичної епохи та живописної мови. Популярні були кентаври, що втілювали ідею чоловічої сили, сфінкс, що поєднав в собі жінку, птаха та лева. Для модерну було важливо, щоб міфологічний герой відбивав природну сутність людини. Популярними темами та сюжетами модерну були ідея росту, вияву життєвих сил, поривання, безпосереднього, несвідомого почуття, прямий вираз стану душі, пробудження, становлення, розвитку, молодості, весни, поглиблюється процес самопізнання людини, відкриття в індивіді невідомих до того науці таємниць.

До філософських підвалин модернізму слід віднести ідеї таких мислителів ХІХ – ХХ ст., як А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, З. Фрейд, О. Шпенглер, К. Юнг, Ж. Сартр, А. Камю та ін. Їх філософська спадщина сповнена роздумів про трагізм життя, в якому людина відчуває себе приреченою і самотньою, про складний і суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом. Висновки, до яких приходять вони у своїх працях, здебільшого є досить песимістичними: світ жорстокий і абсурдний, суперечності й конфлікти неможливо розв’язати раз і назавжди, самотня людна безсила щось змінити, бо всі її дії і вчинки безглузді, а обставини, в яких вона мусить перебувати, – ворожі щодо неї і подолати їх без принципового переосмислення світоглядних підвалин, ідеалів і цінностей людства неможливо.

Ще одна з особливостей модернізму – це розрив зв’язку з масовою художньою свідомістю, масовим художнім смаком. Культура модернізму є, по суті, елітарною, тобто орієнтованою на невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям.

Одним з напрямів модернізму є експресіонізм (від франц. ″вираження″). Художникам – експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, ворожим щодо ″природної″ людини. Тому ставлення до дійсності визначалось тим, що предмети і явища отримували властивості особистих почуттів і рис художника. Щоб якомога виразніше передати внутрішній зміст твору, в якому світ зовнішній гостро і боляче заломлювався у внутрішньому світі власної особистості, художники – експресіоністи користувались відповідними художніми засобами: сміливими сполученнями кольорів, зміщенням планів, кутастими та ламаними лініями, непропорційними формами, зламом та деформацією зображення.

Кубізм. Кубісти виходили у своїй творчості з того, що справжню сутність усіх предметів і явищ реального світу, включаючи людину, може бути передано у вигляді поєднань простих геометричних фігур. Вони у своїх творах уникали передачі внутрішньої уявної схожості змальованого предмета з відповідними реальними об’єктами, відмовлялись від традиційних художніх засобів (передачі тривимірного простору, атмосфери, світла) і розробили нові форми багатовимірної перспективи, які давали змогу показати об’єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола.

Футуризм (від лат. ″майбутнє″). Футуристи вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність. Об’єктом мистецтва, на їх погляд, повинен бути не предметний світ, а рух, який вносить художник, поєднуючи час, місце, форми, колір. Рух передавався завдяки повторенню деталей предмета. Загальне враження від картин футуристів – це відчуття хаосу. Предмети, натуралістичні деталі поєднуються з відірваними лініями та площинами на фоні дисгармоній кольору і форми.

Абстракціонізм (від лат. ″далекий від дійсності″) – це безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини. Абстрактна мова живопису – мова свободи, гнучка, ″відкрита″, незалежна від сюжету, від предмету, від людського образу.

Сюрреалізм (від франц. ″надреалізм″). Теорія сюрреалізму базується на філософії інтуїтивізму А. Бергсона (інтуїція – єдиний засіб пізнання істини, бо розум тут сили не має, а творче натхнення має містичний, ірраціональний характер); на філософії В. Дільтея, який підкреслює роль фантазії й випадкового в мистецтві; на філософії екзистенціалізму, який зображує суспільство і людину як ворожі сили; на філософії З. Фрейда з його вченням про психоаналіз, культ підсвідомого. Дійсно геніальним твором вважався той, що має своїм джерелом інтуїцію і на інтуїцію розрахований. Некорисність – характерна риса геніального твору, який повинен існувати заради себе. Поети намагались відтворити потік думок і вражень, створюючи безглуздий набір фраз чи описуючи сновидіння, галюцинації. Найяскравішим представником сюрреалізму вважається Сальвадор Далі.

Український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. Через те, що українські землі не мали власної державності, були роз’єднані і перебували у статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців.