Історія української культури (стр. 44 )

Друга основна проблема української науки – вік вчених. Середній вік наукових співробітників академії складає 50,3 роки; кандидатів наук – 50,4 роки, а докторів – 60,1! Середній же вік дійсних членів академії 71,3 роки. Це катастрофічні показники. Адже розквіт таланту, наприклад, вченого – біолога припадає на 40–55 років, а в 65 років діячі науки всіх західних країн виходять на пенсію.

Єдиний шлях вирішення проблем української фундаментальної науки вбачається одними вченими в суттєвому скороченні кількості наукових проектів і омолодженні наукового персоналу. Інші вчені вбачають вирішення зазначеної проблеми в об’єднанні Академії Наук з університетами. Третя група вчених вбачає полеміку про долю НАНУ безперспективною. Вони вважають, що найбільш прагматичним сьогодні було б об’єднання освіти не з академічною, а з прикладною наукою. Саме по цьому шляху пішли США, Європа, Японія й Південна Корея. Було б доцільним підпорядкування наших профільних НДІ, КБ, проектних інститутів університетам і вищим спеціалізованим навчальним закладам.

Найближчі роки покажуть доцільність і корисність зазначених і інших заходів для виведення вищої освіти України на рівень світових стандартів і інтеграції її в європейський освітянський простір.

Незважаючи на яскраві плями та певні досягнення, сфера культури в Україні перебуває в стані, що неповною мірою задовольняє потреби культурного та духовного відродження ук­раїн­ського народу.

Кризові явища в економіці протягом останнього десятиріччя нега­тивно позначилися насамперед на стані матеріально-технічної бази у сфері культури. Потребує реформування законодавча база у сфері куль­тури, вимагають удосконалення механізми фінансування та оподат­куван­ня закладів культури, необхідним є залучення інвестицій та під­тримка організацій культури усіх видів і форм власності.

Порівняно із законодавством інших країн законодавство Украї­ни в галузі культури є досить широким і специфікованим по різних сферах. Загалом Верховною Радою України ухвалено понад 300 нормативно-правових актів, що стосуються питань культури. Такий широкий масив законодавчих актів з об’єктивних причин має не­по­слі­довний і в бага­тьох випадках неузгоджений та суперечливий характер. Зокрема у законо­давчих актах положення щодо ринкових відносин співіснують поряд з елементами державного монополізму в галузі культури.

Основними причинами, що зумовили існуючий незадовільний стан у сфері культури є:

1. Невиконання або ігнорування органами державної влади ухва­лених законодавчих актів у сфері культури, які стосуються фінансу­вання культури чи соціального захисту працівників культури.

2. Систематичне порушення органами державної влади консти­туційних прав громадян і невідповідність українського законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням у частині гарантованого доступу до культурних цінностей, що виявляється у скороченні мережі закладів культури і зниженні якості культурних послуг.

3. Недостатнє врахування інтересів культури в законах, що регу­люють суспільно-економічні сфери життя, зокрема в податкових фінан­сово-бюджетних.

4. Недосконалість галузевого законодавства у сфері культури (по­тре­бують оновлення закони про мови в Україні, про державні соціаль­ні стандарти у сфері культурних послуг, про неприбуткові організації в галузі культури тощо); деякі сфери діяльності в галузі культури досі пере­бувають поза межами законодавчого регулювання (не прийнято закони про гастрольно-концертну діяльність, про механізми громад­ського контролю над прийняттям рішень у сфері культури, про соціаль­­ний захист митців тощо).

5. Недотримання норм законодавства України про культуру та невідповідність деяких його положень європейським нормам у цій галузі.

6. Найнижча заробітна плата працівників галузі культури порів­няно із середньою у народному господарстві.

Учасники парламентських слухань ″Українська культура: стан та перспективи розвитку″, які відбулися в червні 2004 року, обговоривши питання реалізації державної політики в галузі культури, відзначили, що стан розвитку культури в Україні та її державна підіримка є неза­до­вільними. Вони не відповідають прагненням і можливостям неза­лежної держави, яка декларує свої наміри щодо створення суспіль­ства загаль­ного добробуту. Виходячи з цього, учасники слухань реко­мен­­дували органам державної влади зробити рішучі кроки у вирішенні проблем у цій важливій сфері життя суспільства.

Таким чином, за роки незалежності вища освіта в Україні відчула на собі як негативні впливи, так і позитивні зрушення. Підсумки реформування вищої школи України визначить 2010-й рік, коли вона планує стати повноправним членом Болонської системи й загальноєвропейського освітянського простору.

Український народ має багату й самобутню культуру. Однак протя­гом століть її відтісняли на периферію суспільного буття та людської свідомості. Нині ж відбувається складний і суперечливий процес повернення українського суспільства до свого культурного ″Я″. У час переходу суспільства від тоталітарного до демократичного ладу держава покликана забезпечити реальну свободу творчості, матеріально-фінансову підтримку справжнім талантам, творцям національно-культурної духовності, одночасно сприяти формуванню нової культурної інфраструктури, що відповідала б умовам ринкової економіки, принципам демократії та громадянського суспільства. Відроджена, демаргіналізована українська культура в усій повноті й різнорідності її компонентів, збагачена здобутками світової культури і світового життя, має стати основою дальшого державницького й економічного прогресу України.

[1] Менталітет − це надіндивідуальні, неусвідомлювані механізми колективної поведінки, світосприйняття та уявлення, властиві соціуму, ″повсякденний автоматизм поведінки″. Поняття ″менталітет″ в структуралізмі часто ототожнюють з поняттям ″культура″.

[2] Єретики-аріани стверджували, що Бог-Син лише ″подібний сутності Отця″, а православні стверджували, що Бог-Син і Бог-Отець мають однакову, тотожну божественну сутність (природу, єство).

[3] Filioque ("і від Сина") − Учення Католицької Церкви про те, що третя особа Святої Трійці − Святий Дух предвічно сходить не лише від Бога-Отця, а від двох начал: Бога-Отця і Бога-Сина (Логоса). Православна Церква заперечує подвійне сходження Духа, застосовуючи складну систему аргументації, досконало розроблену патріархом Константинопольським Фотієм у ХІ ст.

[4] Учення Католицької Церкви про папу Римського як намісника Христового на землі та вікарія апостола Петра, слово якого, проголошене з єпископської кафедри, є незаперечною догматичною істиною. Це учення стало догматом у 1870 р.

[5] Сотеріологія − грецький богословський термін, який означає ″учення про спасіння″. Специфікою православної сотеріології, на відміну від католицької, є учення про обоження як кінцеву мету існування людини. Суть обоження полягає в тому, що людина не просто прощається, а стає ″богом по благодаті″ під дією ″нетварної благодаті″ Христа – Бога по сутності.

[6] (див. композицію ″Стовпники″)

[7] Іллюстрированная история Украини. – К., 1997. – С. 137.

[8] Парадокси інтерпретації минулого в українському ранньонаціональному міфові (на пам’ятках XVII − початку XVIII ст.) // Генеза. – 1997. – № 1 (5). – С. 119, 123.

[9] Лихачев Д. С. Прошлое − будущему. – Л., 1985. – С. 267.

[10] Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994. – С. 206-210

[11] Горський В. С. Філософія в системі славістики // Історія і культура слов’ян. – К., 1993. – С. 43.

[12] Девис Норман. История Европы. / Пер. с англ. Новосибирск, 2005.

[13] Штудыі з гісторыі Вялікага Княства літоускага. Мінск, 2002.

[14] Криза церковного життя Київської православної митрополії наприкінці ХVІ ст.: інтерпретації істориків і свідчення джерел // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 11-12. Дрогобич, 2008. С. 96-116.

[15] Липинський шляхти у великому українському повстанні під проводом . Філадельфія, 1980. – С. 63.

[16] Світло українського бароко.- К.: Мистецтво.1994. С.7-8

[17] Попович Мирослав. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 2001. – С. 190-207.

[18] Кордон їнська та зарубіжна культура. – К.: 2007. – С. 345-374

[19] Чижевський Дмитро. Історія української літератури. – Тернопіль.: Феміна, 1994. – С. 29.

[20] Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – С. 89.