То серце від журби неначе стисне,
А то навіє радість І любов.
Пісня - це маленька криничка живої води. Не поспішайте її переступити. Зупиніться і розважливо вдивіться в її глибочінь, може побачите благородний лицарський образ свого предка, красу свого сучасника й духовну вроду нащадків. І хай широка світова слава рідної-пісні, отой її дорогий вогник, зігрівши всю землю, повертається до тебе - її спадкоємця.
Літературно-музична композиція "ПОЕЗІЯ І ПІСНЯ — ВЕЛИКІ ДВІ СИЛИ"
Ведучий. Сьогодні на зустріч приходьте до нас, Ми радо й привітно
зустрінемо Вас, А мову на ній повести ми рішили: Поезія й пісня — великі
дві сили.
Ведуча. Запрошуємо Вас у царство мудрого й красивого, правдивого й
чуйного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова.
Поезія — це вогник, який запалює душу людини, він схожий на полум'я
свічки.
Ведуча запалює свічку. Грає ніжно скрипка.
Хай палає свічка. Хай палає!
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають.
Пісня й слово хай чарують Вас.
Учитель. Народна поезія — апофеоз краси. Український народ через століття
рабства і неволі шляхом до щастя проніс дорогоцінне багатство свого генія.
Гляньте, який ласкавий і співучий світ розкривається в його безсмертних
піснях.
Українська пісня... Хто не був зачарований нею?! Який митець не був
натхненний її мелодіями?!
Рідне слово... Воно бринить, хвилює душу. Бо мова українська — то
невичерпне джерело, скарбниця народного духу.
1-й учень. Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду мамо гордим і вродливим,
З тебе дивуватися повік.
Одійдіте, недуги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Громотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
2-й учень. Є щось святе в словах Мій рідний край. Для мене — це матусі пісня ніжна. І рідний сад від квіту білосніжний, І той калиновий у лузі гай. Для мене — це твої стежки й мої, В листах і селах стоптані любов'ю, Й пісень прозорі людські ручаї, Усе, що серцю рідне невимовно.
Його історія... В ній стільки гіркоти!
І тим рідніше мені ти, краю рідний,
Що вже назад поламані мости.
І день встає, як райдуга погідний.
Звучить пісня «Україночка» на сл. А. Демидєнка та муз. Г. Татарченка.
Не одні хани у полон мене брали,
Били-вбивали,
На чужину гнали
А я не скорилася,
Із сльози відродилася,
Українкою народилася!
Кажуть хлопці:
Я сама, наче квіточка,
Що пливуть мої слова,
Як та річечка,
Що душа моя співа,
Мов сопілочка,
А я просто українка,
Україночка.
Ведучий. Музика — рідна сестра поезії. Поезія і музика мають багато
спільного. Тому й не дивно, що для багатьох поетів музика є невід'ємною
частиною мислення.
3-й учень. Ода музиці.
І квіт зорі, і спалахи півоній,
Космічний гул, і мовчазний туман, —
Усе довкруг в довершеній гармонії
Звучить урочим ладом, як орган.
Усе на світі неземними узами, —
Чебрець і сніг, журавку і печаль, —
Єднає мудро благовісна музика, —
Землі і неба голубий хорал.
0 музо, муз, — і сущого, й майбутнього,
Ти очищай нас, як жива роса,
1 прихиляй до поля многотрудного,
І поривай в духовні небеса.
4-й учень.
Дощ пройшов, і світлі ручаї
В синє море виливають воду.
Може, так і ці пісні мої
В океан співучого народу
Потечуть, як світлі ручаї.
Хай струмок те море не поглибить,
І не буде слави по мені,
Як хмаринка мусить воду вилить,
Так і я — всю душу у пісні.
І коли по житу, винограду Травень хлюпне воду із ковша І підіймуть люди пісню радо — Буде в пісні жить душа моя. Звучить пісня «Чорнобривці».
5-й учень. Нашу пісню називають солов'їною. Кажуть, що соловї навчилися співати саме у нашого народу. Про це існує цікава легенда. Розповідають, що колись соловї не жили в Україні, а були дуже співучими, тому що літали по всьому світу, збираючи пісні для індійського царя, у саду якого вони жили.
Залетів якось один соловей в Україну, сів спочити у якомусь селі. На той час люди були в полі: «Що за люди живуть тут? — подумав соловей. — Ні пісень, ні музики не чути?» Але ось настав вечір, люди повернулися додому. І то тут, то там залунали пісні. Та вони були сумними, тому що важка праця втомила за день людей.
Тат заспівав соловей, звеселив людей. Забули вони про втому і так заспівали, що соловей зачарувався їхніми піснями. ,
Полетів соловей до царського саду і як заспівав отих пісень, що навчився в Україні, цар втратив спокій. І звелів цар співати йому лише в своєму саду. Зачаровані соловї полетіли весною в Україну, щоб слухати наших пісень. І пташенят почали висиджувати саме у нас, щоб вони від самого народження слухали найчарівніші у світі пісні: Ну де ще є така чарівна пісня? Серед яких на світі славних мов? То серце від журби неначе стисне, А то навіє радість і любов. Звучить пісня «Ой у вишневому саду». Ой у вишневему саду Там соловейюко щебетав. Додому я просилася, А ти мене все не пускав. —Ой милий Мій, а я твоя, Пусти мене, зійшла зоря. Проснеться матінка моя Буде питать де була я.
— А ти їй дай такий одвіт:
Така чудова Майська ніч.
Весна іде, красу несе,
А в тій красі радіє все. , -—Доню моя, не в тому річ, Де ти гуляла цілу ніч. Чому розплетена коса, А на очах бринить сльоза?
— Коса моя розплетена, її подруга розплела.
А на очах бринить сльоза,
Бо з милим розпрощалася. Ведуча.
Кохання — одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне джерело, як саме життя. Сила кохання облагороджує і робить людину добрішою, кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки. 6-й учень.
Ми підемо, де трави похилі, Де зорі в ясній долині, І карії очі, і рученькі білі Ночами насняться мені. За річкою, за голубою Дві чайки у хмару зліта, В краю придніпровськім Ми стрілись з тобою Веселко моя золота. Над полем зарошені квіти Зелене верхів'я: звело. У парі з тобою ми будем любити Усе, що на душу лягло. І стеляться обрії милі, І вечір в ясній далині, І карії очі, і рученьки білі Ночами насняться мені. 7-й учень.
Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю. була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й жадана —
Ну як мені за нею не піти?
Звучить пісня «Чари ночі» на сл. Олександра Олеся.
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там —
Чи забуття, чи зрада:
Весна Іде назустріч нам, Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний запиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь всякої душі
Улий в шумлячи море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся...»
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
«Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!»
Ведучий.
Жінка і кохання — слова синоніми. В любові сила слова. Геніальний Моцарт
сказав: «Життя — це завжди посмішка, навіть коли по обличчю течуть
сльози». Жінка — ніжність, природність, чутливість і материнська любов.
8-й учень.
Мати наша славная горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола — намистинкою,
Небо — празниковою хустинкою,
Сивий дуб — прокуреним-прадідом,
Білочка — мальованим пряником,
Жура — журавель над криницею —
Чистою сльозою — водицею,
А земля — пшеницею ярою,
Місяць неколотим золотом,
А береза — вранішнім солодом,
Хата — ластівками під стріхою,
А туман — вдовиною втіхою.
Крашанкою — сонечко в миснику...
А вона до всіх них — піснею.
Звучить пісня «Три поради» на сл. Ю. Рибчинського та муз. І. Поклада.
Не рубай тополю край дороги,
Може, та тополя — твоя доля,
Твоя доля, світла, тополина,
Наче пісня журавлина.
Не стріляй у птаха на світанні,
Може, то любов твоя остання.
Не ламай калину біля хати,
Бо вона заплаче, наче мати.
І впадуть на трави, на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину —
Краще їй онуків принеси.
Ведуча. Материнська пісня... Вона приходить до нас тихими вечорами,
добросердечна і лагідна, хвилююча і щира. З материнською піснею ми
вирушаємо в життя. І стеляться вони вишиваними рушниками по нашому
життю, стоять на варті всього доброго, людського.
Я до тебе матусю у пісні іду,
Бачу в ній я тебе ще таку молоду.
Час летить і летить, забирає літа,
Ти у пісні моїй, мов зоря молода.
Звучить пісня «Душі криниця» на сл. А. Демиденка та муз. О. Мороза.
Висиха душі криниця
І життя, як не було,
Якщо раз чи два на місяць
Не поїду у село.
Приспів:
Як побачу рідну хату,
Заяснію, наче цвіт.
Здрастуй, мамо, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа.
Як вечеря на столі.
Приспів.
І хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима.
Приспів.
Ведучий.
Мамо! Берегине! Яке поетичне, точне наймення. Ми знаємо її! Ту берегиню,
що ніколи не вимагає він нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім —
навіть життям. Ім'я цій богині Мати.
9-й учень.
Вшануймо жінку-трударя.
Привітну добру господиню.
Ще здавна називав народ
В Україні жінку — Берегиня,
Домашнє вогнище вона
Від негараздів зберігала,
Як чоловіка та синів
На битви ратні проводжала.
Давно минули ті часи.
Тепер панує мир і спокій.
Для жінки вільної землі
Відкрились обрії широкі.
Та й на межі тисячоліть
її добро, тепло та ласка
Нас зігрівають кожну мить,
Чуття ці часу не підвласні!
Звучить пісня «Мамо, вечір догора» на вірш Б. Олійника.
Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ти ж, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 |
