Ігрова програма „Цікавий, розумний, творчий” (стр. 22 )

Якщо пройтися колишнім старовинним шляхом, що веде із Берестечка у Почаїв, то в урочищі Хотина, обабіч правої сторони, можна помітити глибоку улоговину, наповнену темною водою, - це овіяне легендами лісове озеро.

Наш земляк - археолог Ігор Кирилович Свєшніков висловив думку проте, що воно могло колись утворитися внаслідок падіння метеорита, а геологи більш впевнені в тому, що це карстове озеро, яке виникло у крейдяному або вапняковому проваллі. Це озеро примикає до південно-східного краю села Хотин і знаходиться на відстані близько 5 км від нього. Дзеркало лісового озера займає майже 0,53 га, розташоване воно на висоті 215-220 м над рівнем моря. Знаходиться озеро у лісовому масиві, живиться підземним джерелом. Рельєф навколишньої території рівнинний. Це результат проходження у минулі геологічні епохи Дніпровського льодовика. Місцевість, що прилягає до озера, вкрита мішаним лісом, де до сосни домішується вільха, береза, осика, граб, дуб. Трав'янистий покрив складають переважно вологолюбні види.

Лісове озеро цікаве своїми легендами, які проливають ще й інше світло на його походження. Ось деякі з них.

Одного разу повертався із Почаєва священик, у дорозі його застала ніч. Він наказав кучерові зупинити коні та підшукати хату, якій би можна було заночувати. Квартиру було знайдено. Подорожуючих запросили до господи. Священик благословив усіх присутніх у хаті і за їх згодою вирішив щось прочитати для них та пояснити зміст почутого. Всі уважно слухали, а господиня тим часом готувала вечерю. Піднімаючись на горище своєї хати вона ненароком зачепила і порвала свою найкращу сукню. Злість охопила жінку, і вона почала тяжко лаяти і проклинати це місце. Після вечері полягали спати. Та священикові не спалося. Він розбудив кучера серед ночі звелів запрягти коні та їхати. Коли уже подолали чи малу відстань, священик раптом згадав, що залишив на столі Євангелію, яку читав з вечора. Довелося повертатися назад. Та коли приїхали - очам не повірили. Хати на тому місті уже не було. Із нічної темряви на них сумно дивилась глибинне провалля, яке забрало і все обійстя їхньої ночівлі. З того часу на тому місті і озеро утворилося.

А ось друга легенда розповідає про те, що в одній сім'ї жила молода вродлива дівчина. Вона дуже пишалася і вихвалялася своєю красою. А що вже одягу мала різного, то у цьому їй не було рівних. І от одного разу, коли в народі святкували велике свято Пасхи, вона збиралася з іншими дівчатами йти до церкви. Дівчина довго приміряла різні наради, крутилася перед дзеркалом - і все їй здавалося, що не так гарно на ній виглядає. Тоді вона у розпачі сказала і "Ну, хто її придумав ту церкву, а провалилася б вона ". Накінець дівчина підібрала собі одяг і пішла з подругами у святиню. Та не встигла дівчина встати на церковний поріг, як уся будівля з людьми і з нею провалилася в землю, а на тому місті утворилося велике і глибоке озеро. У народі кажуть, що, якщо на Великдень притулити вухо до берегів цього

заводненого провалля, то почуєш, як із підземелля долинає мелодійний звук святкових передзвонів затонулої церкви.

Жителі навколишніх хуторів свято вірили у ці легендарні перекази, в честь яких і поставили при дорозі хрест - фігуру ще у перші половині XX ст. Були такі, які не вірили у ці передання. Одна із таких молодих жінок перед святом Великодня прийшла до озера полоскати свій одяг. І коли уже закінчувала, розкинувши останній рушник по воді, то відчула, що ніби він за щось зачепився. Жінка із силою потягнула його і помітила, що із води показався хрест, а потім і сама церква. Жінка дуже налякалася. Вона ніколи не вірила у це, а тут на власні очі побачила. Церква якусь мить побула, а потім опустилася і зникла під водою. Люди пробували дослідити дно цього озера, але тек його і не досягнули. Глибина сягає понад 40 метрів.

Так і залишилося це озеро загадковим і таємничим. А невмирущі легенди про нього передаються і далі із вуст в уста, від покоління до покоління, від минулого до майбутнього.

Ось така легенда передається із покоління в покоління жителями села Хотин. Ми зацікавилися нею і вирішили разом з учнями 5 класу відвідати це місце.

Свою екскурсію ми розпочали від території школи і лише через годину добрались до лісового озера.

Згідно легенди і за переказами старожилів, було це озеро колись гарним, на голубих плесах можна було зустріти багато дикої птиці, сюди приходили попити води дикі тварини.

Лісове озеро

Діти по дорозі до лісового озера

Екскурсія мала як пізнавальний так і науковий характер, тому що одночасно із перевіркою існування цього озера ми вивчали різноманітність рослинного і тваринного світу.

Місцевість , що прилягає до озера, вкрита мішаним лісом, де до сосни домішується вільха, береза, осика, граб, дуб. Трав'янистий покрив складають переважно вологолюбні види, рослини тут ростуть на чорному торфі, який багатий на мінеральні і поживні речовини. Ми побачили багато видів осок, водяні півники, рогозу широколисту та багато інших рослин. Біля озера в лісі назбирали грибів: справжніх, маслюків, польських, сироїжок...

Діти радіють назбираним грибам

Дуже здивувала форма озера, яка нагадує, як і сказано в легенді, форму чаші. Жителі навколишніх сіл свято вірять у ці легендарні перекази, в честь яких і поставили при дорозі хрест-фігуру ще у давні часи. Люди пробували дослідити дно цього озера, але так цього зробити не вдалося.

Учні 5 класу біля лісового озера

III. Заключна частина

Така екскурсія була проведена учнями нашого класу. Діти були дуже стомленні коли повернулися додому, але було також багато вражень від почутого і побачено.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» Ведучий читає вірш «На Шевченкові іменини.»

Заходьте, братове, заходьте в світлицю, братове, ~ Ми ще у житті не збиралися разом ніколи. Ударило в дзвони пророче Шевченкове слово, Допоки уста не поснули і душі іще не схололи. Уся Україна зійшлася у світлій господі, Плечем до плеча приступає весь рід наш великий. Невже, аби тільки вгодити поступливій моді? Невже, аби тільки воскові свічки запалити? Заходьте, братове, заходьте в світлицю, братове!

Не поминки нині! Не поминки. Чуєте? Свято!

Нам вірить Шевченко, нас кличе довірливе Слово.

Дивись, Україно, воскресає барвінок хрещатий!

Входять діти зі свічечками

1.  Я знову повертаюся до нього,
Читаю, перечитую «Кобзар».
Ні! Україна не була убога:
Поклав ти серце на її вівтар.

2.  Нове життя ти дав батьківській мові,
1 и віщі думи в пісні перелив.

Де запеклась душа твоя у слові, Яким страждав, ненавидів і жив, Яким благословляв усі народи Боротись проти рабства і нужди, Рости у дружбі, діяти у згоді, Позбутися навіки ворожди.

3. І голос віщий, віщий голос кличе

В притиснутім до серця «Кобзарі»., Карати зло, насильство і наругу. 1 пам'ятать чиї ми діти є, Бо сонце не засвітить нам удруге, Коли поділим на «твоє й моє», Коли у битві за людські права Не діло буде, а самі слова.

4. 1 я, нащадок твій, чоло схиляю,
Молюся мудрості і доброті святій.
Перед Всевишнім голову схиляю,
Що Прометея дав землі моїй.

Підносять вгору свічечки і виходять.

Дівчина в українському вбранні читає вірш

Не на шовкових пелюшках, І не у пишному палаці, - В хатині бідній він родивсь Серед неволі, тьми і праці. Нещасна мати сповила Його малого й зажурилась... І цілу ніченьку вона За сина кріпака молилась. І Бог почув молитву ту, І дав душі убогій силу, І в руки хлопцеві вложив Співацьку надзвичайну ліру. І виріс він, і кобзу взяв, І струн її торкнувсь рукою - І пісня дивна полилась, Повита вічною журбою. В тій пісні людям він співав Про щастя, про добро, про волю. Будив від сну, пророкував їм вищу і найкращу долю. Співав про чесну боротьбу, Про сором кайданів брязкучих, І не жалів він сил своїх, І не втеряв він сліз пекучих. І пісня голосно лилась... Але недовго: ворог лютий Підкрався нишком - і замовк Співець, кайданами окутий...

(Інсценізація уривка)

Ведучий: Була субота. Батько на роботі, Пішла і мати чужу ниву лсати. Надворі діти грались безтурботно, Хоч наказали Катрі доглядати.

Та знов забула про наказ суворий,

Коли гукнули подружки її.

І дівчині було в.)ісс не до двору:

«Нехай гуляють братики самі». Побігла, полетіла, мов на крилах, Така весела, радісна така1 із подружками на луж'ечку сіла, ('піваючи, віночок там плела.

Згадала, що покинула подвір'я Але десь у пообідній час.

Не виправдала дівчина довір я, Хоча із двору не пішов Тарас. Прибігла, як поглянула на хату:

Катря «О, / 'осподи, та що лс воно таке? Побачать це хоч батько або мати, І кара цього разу не мине».

На стінах коні, вершники на стінах,

У кожного шаблюка у руці.

Внизу пливуть на човні по бистрині

Чи то свої, чи польські шляхтичі.

(Тарас)

Иідияк оце, а на коні козяк. Он бачиш, там дядьки плівуть налічці. А он де І Ьньта, а то Залізняк.

Катря Оп буде нам від матері і тата

За Ґонту, шляхту і Залізняка.