Ігрова програма „Цікавий, розумний, творчий” (стр. 7 )

Плаче-тужить, несучи прийдешнім і сущим пісню, яка ніжно і ревно берегтиме те, що залишають по собі обірвані струни.

(В. Івасюк, Л. Дутківський "А ти в пісні буде завжди біля мене...")

Є дати, які не можна стерти, викреслити з людської пам'яті. Є імена, які надовго залишають по собі добру згадку, а тому з їх відходами в іншій світ погодитись дуже важко. Гірким болем озивається душа, коли згадуємо Володимира Висоцького, Ігоря Талькова, Влада Лістьєва, Віктора Цоя, Назарія Яремчука, Володимира Івасюка.

Сьогодні ми поговоримо про видатного естрадного співака, народного артиста України Назарія Яремчука. Ми пройдемо стежками його короткого життя і віддамо належне цій неповторній особистості. А нашу вечір ми назвали так:

„Червона рута цвістиме вічно"

Десь на межі двох літніх місяців у садах замовкають солов'ї, відавши сповна духмяним весняним ночам своє натхнення, чари голосу. Назарій Яремчук відспівав свої пісні, коли на календарі його життя було щедре, гаряче літо, а до осені, здавалося, ще так далеко.

Понад землею, понад груди гір, Понад простори, де сягає око, Над монолітом скель, під небеса

Пісенну справу Назарія Яремчука гідно продовжують його два сина: Дмитро і Назар. Вони як і тато, йдуть до людей, щоб пригостити їх любов'ю.

А вересневого дня щороку в місті Вижниці, на батьківщині Яремчука відбувається фестиваль української естрадної пісні імені Назарія Яремчука. А в той час у батьковому саду рясно червоніють яблука, біля сестриної оселі дзюрчить просто з гір потічок, в якому так любив вмиватись Назар.

Коли поїдеш, любий друже,

Із краю гір, шовкових трав,

Візьми з собою мою пісню -

Я в неї щастя наспівав

І де б не був ти, пісня стане Повік подругою тобі, У радості осяє ніжно, Розрадить в горі журбі

(Пісня "Заздрість")

Назарій Яремчук - народний артист за людською любов'ю і шаною. Лицар української пісні. Символ національної естради. Природні талант і врода, оригінальна манера виконання і колоритний, приємного тембру голос, життєрадісність, доброта відзначали Яремчука.

Справжній син України пішов із життя у розквіті творчих сил. І чим далі від того дня, коли зупинилось серце митця, тим гостріше усвідомлюємо тяжку, непоправну втрату.

Ніякі концерти - реквієми, пам'ятники, запізнілі премії, іменні фонди, найменовані на честь Яремчука вулиці не замінять чистого світлого образу великого артиста і прекрасної Людини.

Назарій був щирим у буденному житті й на сцені, незаздрісним до успіхів колег (що дуже рідко трапляється серед артистів), доброзичливим, делікатним. Намагався нікому не завдавати клопотів, не створювати проблем, тож був простим, невибагливим у побуті. Ніколи не висловлювався занадто різко, категорично, щоб не образити співрозмовників. Адже сам був дуже вразливим і не раз зазнав душевного болю через злі язики. Його чуле серце завжди відгукувалось на чуже горе. Він завжди вмів розрадити, підтримати друзів і знайомих у важку хвилину, зміцнити і наснажити своєю потужною енергетикою.

Назарій Яремчук був справжнім лицарем духу, духовним виразником свого народу, бо завжди співав про святе: про родину, про Україну, про народ, про чисту любов, про свій Буковинський край.

Йому цей край, немов куточок раю,

Мов хліб насущний, щастя острівець.

Такі, як він, не просять привілеїв.

Він - не співак. Він - більше. Він - співець.

У нього напрочуд дивна, складна і дуже незвичайна доля. Він був надто пізньою дитиною. Коли Назарій народився - батькові було вже 64 роки. Кажуть, що такі діти особливо обдаровані і талановиті. Назарій був наймолодшим у сім'ї, а тому був загальним улюбленцем. А прийшов він на білий світ в останній день листопада 1951 році.

Батько, Назарій Панасович, мав чудовий голос, який вирізнявся поміж усіх, хто разом з ним співав у церковному хорі.

Мати, Марія Даріїна, виросла в багатодітній сім'ї. Ще й донині односельці згадують її гарне сопрано. Вона була вродливою жінкою і щедро ділилась красою із своїми дітьми. А наймолодший, Назарій, увібрав в себе все найкраще від батька і від матері.

(Пісня "Батько і мати")

Перший важкий тягар впав на дитячі плечі Назарія у 12 років, коли помер його батько. Мати часто хворіла і невдовзі стала інвалідом І групи. Сім'я жила дуже бідно. І малому Назарію довелось піти на навчання до Вижицької школи - інтернату.

Учився він із великим завзяттям, наполегливо. Відвідував усі гуртки, щоб здобути якомога більше знань. З нетерпінням чекав вихідних, щоб хутчіш поїхати додому: до матусі, до братів і сестрички.

Його зачаровувала краса гірської природи, де він міг пропадати цілими днями. Назарій мріяв бути мандрівником, а в дорослому віці щиро, по-доброму заздрив Жану Кусто. Звісно, що у нашій країні ніхто не міг собі дозволити такого життя. Але можна було часто мріяти.

Бродить і бродить вітер поміж трав

Неначе щось безцінне загубив.

Й шепоче стиха листя кучеряве

Про те, як ти цей дивний світ любив. Про те, як шанував ти рідне слово І віддано кохав батьківський край. І як, якось бентежно і чудово Весною пахнув смерековий чай.

А ніч пливе безкрайньою рікою Розтрушуючи роси голубі. І місяць головою золотою Схилився у задумі і журбі.

(Пісня "Забудеш")

Разом з братом Богданом Назар любив грати у футбол. У 1969 році у складі кутських "Карпат" він став чемпіоном Івано-Франківської області серед команд групи Б. Із часом у нього буде багато друзів серед футболістів. Яремчук один із перших

перерахував гроші від свого концерту на відродження Львівських "Карпат".

Після закінчення школи Назарій не пройшов за конкурсом при вступі до Чернівецького педагогічного університету, і як, виявилося, на щастя, б інакше ніколи б не потрапив у "Смерічку".

Тоді Яремчук знову повернувся до Вижниці, де навчався на курсах шоферів. А ввечері відвідував репетиції "Смерічки", які відбувались у місцевому будинку культури. Якось вчитель музики попросив Назарія заспівати щось. Назарій заспівав "Кохану" Ігоря Поклада. Левку Дутківському - керівнику ансамблю - відразу ж сподобався цей симпатичний і голосистий юнак і він запросив Назарія стати членом ансамблю "Смерічка".

"Те, що Левко Дутківський закрутив у Вижниці, - згадує Василь Зінкевич, - було неймовірним. З'явилась делікатність, культура, майстерність, чуття інтонації, музика. І це відразу ж стало на високому рівні. Я радів, що Левкові вдалося побачити у Назарія майбутню зірку, яка стала національною гордістю України".

Наступного, 1970 року, Назарій був зарахований на І курс географічного факультету Чернівецького університету. Щастило йому і на друзів: Левко Дутківський, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Володимир Івасюк. Назарій мав велике щастя першим співати всесвітньо відомі пісні Володимира Івасюка.

А що діялось після фільму "Червона рута" у 1971 році. "Фільм мав просто фантастичний успіх, - говорить засновник "Смерічки" Левко Дутківський. - а оскільки Назарій був найвродливішим з нас усіх, він особливо запам'ятався дівчаткам і жінкам України".

Вродливий дуже ти, неначе Бог,

Таким відводять тільки перші ролі.

Та ще й - неперевершений талант.

Ти став улюбленцем своєї долі. Були дарунки щедрі та коштовні Здавалось, щедріше і не треба. Та тільки доля - пані із жорстоких Була й немилосердною до тебе.

Вона до того ж, бачиш, із примхливих Така, зазвичай, все оберне в дим. Вона боліла, аби ти... назавжди Залишився красивим й молодим.

(Пісня "Квітка розмарії")

У 1975 році естонські кінематографісти зняли музичний фільм "Смерічка в Карпатах", в якому були задіяні родоначальники української естради: В. Івасюк, Н. Яремчук, В. Зінкевич, С. Ротару. Вірве Каппель і Енес ХІон знайшли досить незвичне вирішення - улюбленців народу показувати якнайбільше у

національних жовто-синіх кольорах: поєднання чистого неба і спілих пшеничних ланів. Сміливість задуму було успішно втілено, але тодішнє центральне телебачення для показу фільм заборонили. Більше того, київ навіть не залишив у себе копії. Далекогляднішими були балтійці. У них фільм пройшов з шаленим успіхом. Але нині доля фільму невідома.

У свій час Володимир Івасюк, здіймаючись дедалі вище, захоплював у свою магнетичну сферу споріднені обдарування, і стаючи чимраз більше собою, підносив своїх друзів до творчості Назарія і Василя. Потім вони продовжували справу Івасюка удвох. На схилі до осені з літа Де з яру - джерела - ключі, Два явори стали спочити По схилу угору йдучи

Вони над отим крутояром

В квітучу Карпатську весну

Під небом по-юному ярим

На стежечку вийшли одну. І грози долали, і стужі Щоб злива не змила колись Корінням обнялися дужим І душами переплелись.

Від бурі-негоди не впали

Униз не зійшли із путі -

Співають два явори в парі

На пагорбі, на видноті. В землі набиралися соків Нелегку долаючи путь І досі у небі високе Два явори в пісні ідуть.

У 1973 році ансамбль "Смерічку" запросили на професійну сцену - до Чернівецької філармонії. Там голос Назарія мужнів, кристалізувалася самобутня манера виконання. Він учився у всіх, умів поважати кожного в житті, у праці, у пісні, але ніколи не цурався свого.

То корінь наш і світлоносні перли В них - вищий зміст, духовності краса. Я йду життям, щоб пісня не померла Народу рідного жива душа.

У 1972 році Н. Яремчуку була присуджена обласна комсомольська премія.

У 1982 році - республіканська премія імені М. Островського.

У 1984 році Яремчук став лауреатом Всесоюзного конкурсу пісні до 40-річчя Перемоги.

У 1985 році - дипломантом 12 всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.

У цей час Н. Яремчук дуже багато працює. Він бере участь у гастрольних поїздках по колишньому Союзу, популярних фестивалях "Київська весна", "Московські зорі", "Кримські зорі", "Білоруська осінь", "Білі ночі". Звучав його голос і на Чорнобильській АЕС.

У 1978 році йому було присвоєно звання Заслуженого артиста України і нагороджено орденом Дружби народів. У 1988 році Назарій Яремчук Закінчує інститут культури, факультет сценічної режисури. Його голос, його виконання не сплутаєш ні з ким. У кожному українському домі він як рідний, як добрий давній знайомий зі своєю манерою виконання, прекрасним голосовим тембром, життєрадісний, врівноважений, зі щирою посмішкою на вустах, скромний, без зіркової хвороби. Кришталево чиста в мистецтві людина, - сказав про нього поет Микола Сингаївський.