Ігрова програма „Цікавий, розумний, творчий” (стр. 2 )

Загальні питання

1.  Що називають живою скарбницею народу? (Мову).

2.  Український народний танець? (Гопак).

3.  Київський князь, за правління якого розпочалось будівництво храму
Софії Київської? (Ярослав Мудрий).

4.  Назвіть країну, традиції якої мали значний вплив на формування в
Україні сакрального мистецтва. (Візантія).

5.  Він - математик, філософ, фізик, інженер і відомий художник, автор
«Монни Лізи». Хто він? (Леонардо да Вінчі).

6.  Відомий український літературний та політичний діяч. Його іменем
названо університет у Львові. (Іван Франко).

Підсумок гри

Ведучий 1. Ось і підійшла до завершення наша гра. Через кілька хвилин ми дізнаємось ім'я переможця. А поки - музична пауза.

Ведучий 2. Дякуємо всім за цікаву гру. До наступних зустрічей!

Годити духовності:

«Духовні скарби рідного краю»

Виховний захід в 9 класі (ціннісне ставлення особистості до

мистецтва)

Підготував: класний керівник 9 класу

2008 р.

Тема: Духовні цінності рідного краю.

Мета: збагатити знання учнів про українську пісню - духовну основу
життя народу; сприяти розвиткові творчих здібностей учнів, бажання

примножувати і берегти свою національну культуру; виховувати глибокі почуття любові до української пісні, рідного краю, батьків, свого роду.

Виховна технологія: година духовності.

Очікувані результати:

-  вміння дати оцінку творам мистецтва;

-  гармонія особистості з мистецтвом;

-  високий рівень духовності особистості.

План

1. Українська народна пісня - скарбниця поетичної творчості українського

народу.

2.  Родинно побутові пісні.

3.  Жартівливі пісні.

4.  Соціально-побутові пісні.

5.  Мамині колискові.

6.  Українська пісня солов'їна.

Конкурс на краще читання вірша про українську народну пісню. Конкурс на краще виконання української народної пісні.

Вікторина

Підведення підсумків конкурсів. Нагородження переможців. 1. Українська народна пісня - скарбниця поетичної творчості

українського народу.

(Усний журнал починається піснею М. Федунця «Не цурайся пісні»).

Не цурайся пісні, яку чув од мами, Не згуби — то мова прадідів твоїх. Бо зректися пісні, що цвіла віками,-Мов забуть народ свій, даль його доріг. У народу й пісні є свято спільноти -Є земля єдина, доля віща є. А народ свій втратиш — хто ти є і що ти? Мов пора смеркальна, день тоді стає. У яких би фарбах небо не світилось, Збережи кровинку рідного тепла. Тільки б вічно зорі в криниці дивились, Тільки б наша пісня нас пережила.

Так, українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі покоління. ...Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, точність і пунктуальність. Діти Росії - владність, Польщі - здатність до торгівлі. Італійці одержали хист до музики...

Обдарувавши всіх, Господь Бог підвівся з трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багряний вінок з калини.

-  Ти чого плачеш? - запитав Господь.

-  Я — Україна, а плачу, бо стогне земля моя від пролитої крові, від пожеж.
Сини мої на чужині, на чужій роботі. Вороги знущаються з удів та сиріт, у
своїй хаті немає правди й волі.

-  Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти уже роздав. Як же
зарадити твоєм) горю?

Дівчина вже хотіла йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

- Є у мене неоціненний скарб, який уславить тебе і твій народ на увесь світ.
Це — пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

З того часу український народ знаходить собі втіху і в горі, і в радощах - в пісні.

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах,

Мені здається що збираю цілющі трави у лугах.

В піснях і труд, і даль походу, і жаль, І успіх, і любов,

І гніт великого народу, і за народ пролита кров.

В піснях дівоча світла туга і вільний помах косаря.

В них юність виникає друга, висока світиться зоря.

(М. Рильський «Пісні»)

Народна пісня - це скарбниця людської культури, дорогоцінне надбання поетичної творчості народу. Щедрість обдарування, красу і благородство душі, ніжність і ласку, високий і гордий політ думки та натхнення вкладали протягом століть у свої пісні регіони безіменних співаків та поетів. Сповнені вічно юної привабливості, безсмертно звучать народні пісні над просторами рідного краю, легко злітаючи на крилах мелодій й линучи далеко за його межі.

Ой пісне народна! Одна ти мене,

Лиш одна ти мене не лишаєш.

І куди тільки доля мене не жене,

Ти за мною як пташка літаєш.

(Богдан Лепкий)

Українські народні пісні володіють чудовою здатністю окрилювати поривання, надихати у праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити силу в боротьбі.

Хто скаже: нащо спів, кого до чого кличе?

Хто скаже, чом усе, що любе, що й сумне,

І праці ясновидь, і запал войовничий,

Колиску і труну, велике і дрібне Безсмертиш звуком ти, хвилинний чоловіче,

Чом здригається і серце кам 'яне,

Зачувши кілька нот, що в ніжний вечір синій

Бриніли, гаснучи, на тихий сон дитині.

(М. Рильський)

Без народної пісні немислиме повнокровне життя людини. До неї колективно і поодинці, в будень і свято, старі й молоді звертаються при найрізноманітніших життєвих нагодах, душевних зворушеннях, в них знайшли відображення всі історичні події, які довелося пережити українському народові.

Пісне! Велична, рідна Пісне!

В тобі є все: і древня наша слава,

Володимира хист і мудрість Ярослава,

І наших прабатьків ворогування злісне.

І Богдана розвага, і Богуна відвага,

І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи,

І гомін гір, і блиски зір, І шум лісів, і розговори степу...

(Роман Купчинський «Ода пісні»)

Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від Бога дано, і в тому сила ментальності українського народу. Було заборонено мову, письмо, щепили до нашої культури те, що їй зроду-віку невластиве. Але нація збереглася. І чи не завдяки тому півмільйонному пісенному вінку, котрим заквітчана Україна, єдина держава в світі, яка має таку багату пісенну спадщину.

Коли до мовчання твого прихилюся

І стане густим воно раптом, хоч край,

І душу мою відіб 'є, наче люстро,

Я тихо тебе попрошу: «Заспівай!»

Так просто і тихо тектиме твій голос,

Мов стежка додому, як струмінь з глибин.

І ніжно прониже тепло мене: годі

Пророчити пісні народний загин.

Тій пісні, яку над колискою мати

Співала, вливаючи в наші серця.

Тій пісні, що в битвах не втратила честі

І голосу не загубила свого. Тій пісні-молитві, з якою Шевченко

Добув нам поезії світлий вогонь. І ми не безрідні байстрята, допоки

В елітну браваду і в моду сліпу

Б 'ють пісні народної води глибокі,

Народної крові розмірений пульс.

(Василь Гей «Народна пісня») 1. Родинно-побутові пісні.

За тематикою українські народні пісні можна умовно поділити на такі жанри: родинно-побутові пісні (родинні, обрядові, ліричні, жартівливі, тужливі, колискові тощо), соціально-побутові (козацькі, кріпацькі, чумацькі, заробітчанські та ін.), календарно-обрядові, дитячі, сучасні.

Серед багатства видів народної лірики, що найглибше розкриває діалектику душі, значне місце належить родинно-побутовим пісням. Провідною рисою цих пісень є правдиве відображення в чудовій поетично-музичній формі пережитого, почутого людьми в їх буденному житті. В них немає жодного надуманого, не перевіреного життєвою практикою почуття. Велика життєва правда в побутових піснях зумовлена тим, що творці й співці - вихідці з народу, добре знають його життя, пристрасно реагують на все, що відбувається навколо.

Колихала мати сина, тихенько співала.

Йому волю нещасливу чомусь віщувала.

Рости, рости, мій синочку, великий, хороший,

Як виростеш, підеш в найми заробляти грошей.

Та й не кляни мене, синку, що я народила,

Що нещасну та й доленьку тобі наділила.

(Українська народна пісня «Колихала вдова сина»)

В лірично-побутових народних піснях оспівується доля людини. В них завжди конкретний зміст, що відбиває події реального життя.

Ось для прикладу послухайте українську народну пісню «Чотири воли пасу я».

Чотири воли пасу я у вишневому садочку. Милий покохав другую, лишив мені сина й дочку. А я сина позростала, позростала й научала: «Рости, сину, будь щасливий, у коханні незрадливий». А я дочку позростала, позростала й научала: «Будеш, доню, віддаватись, підеш батьку поклонятись». Прийди, доню, до батенька, та й вклонись йому низенько: «Прийди, тату, у суботу, розплітати мені косу». «Не піду я до батенька, не вклонюсь йому низенько. Сама вміла виростати, сама буду розплітати».

Особливою рисою відтворення типових побутових обставин у побутових піснях є те, що в не багатьох простих, але сповнених життєвої правди словах, народ подає узагальнені картини різноманітних переживань. Значне місце в побутових піснях займає ліричне висвітлення почуття кохання.

Гиля, гиля, сірі гуси. Не колотіть води.

Посватали дівчиноньку, плаче козак молодий.

Не плач, не плач козаченьку, не плач милий, не журись.

Як я сяду на посагу, прийди, серце, подивись.

Краще піду до води я, в синій річці топитись.

Не журися, козаченьку, не топися молодий.

Кажуть люди, сама знаю, що ти мене не любив.