Основи дефектології та логопедії (стр. 25 )

Трапляються випадки звуження щелеп (здебільшого верхньої щелепи), що проявляється в зменшенні відстані між бічними зубами, надмірному зближенні фронтальних зубів або виступі їх уперед. Інколи звуження проявляється в асиметрії на певних ділянках зубного ряду. Аномалії роз­витку (розщеплення) твердого і м'якого піднебіння, язичка характеризуються утворенням щілин, через які повітря, що має потрапляти під час мовлення в ротову порожнину, над­ходить у носову. Голос і звуки мови набувають своєрідного носового тембру. Такі вади характерні для ринофонії і ринолалії. Інші відхилення в будові піднебіння (високе, вузьке, куполоподібне, низьке, плоске) впливають на вимову тоді, коли вони доповнюються вадами у будові щелеп, прикусів, зубних рядів тощо.

Вади у будові язика, що характеризуються збільшенням чи зменшенням його розміру (макроглосія, мікроглосія), відсутність язика (аглосія) та дефекти губ трапляються рідко. Частіше бувають випадки укорочення вуздечки язика.

Якщо вада в будові артикуляційного апарату перешкод­жає виробленню потрібних для правильної вимови того чи іншого звука положень органів артикуляції, можуть з'яви­тись вади у вимові звуків. Логопед повинен передбачити негативний вплив тієї чи іншої вади у будові мовного апарату на вимову певного звука, щоб вибрати правильний для такого випадку спосіб корекції вади вимови. У тяжких випадках потрібні консультація лікаря-ортодонта і відпо­відне лікування.

Досвід роботи свідчить, що вади звуковимови поширені в дітей з правильною будовою периферичного артикуляцій­ного апарату так само, як і в дітей з вадами у будові арти­куляційного апарату. Іноді, маючи значні вади в будові щелеп, язика, дитина оволодіває правильною вимовою всіх звуків.

Питання для самокнотролю

1. Що є предметом логопедії?

2. Які форми і види мовлення ви знаєте?

3. Розкрийте аспекти нормального розвитку мовлення дітей.

4. Що розуміють під поняттям «порушення мовлення»?

5 . У чому полягають основні завдання логопедії?

6. Які ви знаєте принципи аналізу мовленнєвої патології?

7. Охарактеризуйте основні методи логопедичного впливу.

8. Назвіть чинники, які можуть стати причиною мовленнєвих порушень у дитини.

9. Охарактеризуйте будову центрального та периферичного мовленнєвого апарату.

Література

1. Большой толковый психологический словарь / [Авт.- уклад. : в 2 т. ]. – М., 2000. – 400 с.

2. Волкова / . – М. : Владос, 1989. – 680 с.

3. Гриншпун нарушений речи. Логопедия / ; под ред. ,
// – М., 1998. – С. 55 – 70.

4. Захаров психического развития детей / // Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития. – СПб. : Питер, 2001. –
С. 93 – 129.

5. Навчання і виховання учнів 1-го классу. Метод посіб. для вчителів / Уклад. . К. : Почат. шк., 2002.

6. Логопедія / [, ,
та ін.]; за ред. . – [ 2-е вид.]. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 672 с.

7. Пінчук методики виховання правильної вимови звука при дислалії / Ю. В. Пінчук // Педагогіка та методика спеціальні: зб. наук. праць. – К., 2000. С. 43 – 49.

8. Шеремет усного зв’язного висловлювання у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення / , І. В. Сергєєва // Педагогіка та методика спеціальні: зб. наук. ст. НПУ
ім. . – К., 2001. – Вип. 2. – С. 100 – 106.

6.2. ВІКОВІ НОРМИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

1. Періоди розвитку дитини.

2. Сенсомоторний розвиток дитини.

3. Мисленнєвий розвиток.

4. Формування мовлення в процесі онтогенетичного розвитку дитини.

5. Розвиток спілкування та гри.

6. Емоційно-соціальний розвиток.

7. Основні форми і види мовленнєвих порушень.

8. Основні періоди нормального мовленнєвого розвитку дитини.

1. Періоди розвитку дитини

За перші сім років життя дитина проходить через три ос­новних періоди свого розвитку, кожний з яких характеризується певним кроком назустріч загальнолюдським цінностям і новим можливостям пізнавати світ. Ці періоди життя відмежовані один від одного; кожний попередній створює умови для виник­нення наступного. Крім того, ці періоди не можуть бути штуч­но «переставлені» в часі.

Перший період – немовляти (перший рік життя ди­тини) характеризується виникненням таких вікових новоутво­рень:

а) пізнавальний розвиток – наприкінці першого року жит­тя дитина починає орієнтуватися в елементарних особливостях навколишнього середовища і розуміти значення окремих звер­нених до неї слів; виділяє найближчих людей; з'являються еле­менти розрізнення між відчуттями, що надходять від власного тіла та ззовні; складаються початкові форми предметного сприй­мання. З'являються перші ознаки зародження наочно-дійово­го мислення, тобто дитина ще неусвідомлено починає розумі­ти, що існують певні типи дій, які можуть об'єднуватися у за­гальні структури. Отже, вона відкриває для себе прийоми логі­ки (порівнює, оцінює, класифікує, вимірює тощо), спираючись на конкретний предмет;

б) розвиток довільності – формуються рухи, що сприяють досягненню мети, переміщенню тіла в просторі, схоплюванню та утриманню предметів;

в) емоційний розвиток – у перші чотири місяці життя у немовляти з'являється «соціальна» посмішка, яка спонукає дорослого до посмішки у відповідь. Формується почуття довіри до світу, яке є основою позитивного ставлення до людей, до діяльності, до самої себе у подальшому житті.

Другий період – раннє дитинство (від одного до трьох років) є потенціалом для виникнення таких вікових новоутворень:

а) пізнавальний розвиток – дитині відкриваються можли­вості побачити світ, де кожний предмет щось означає, для чо­гось призначений. Вона починає вирізняти людей, які посіда­ють певне місце в її житті («свої» та «чужі»; засвоює власне ім'я; формує уявлення про «території» власного «я» (все те, що дити­на вважає своїм, про що може сказати «моє»). Розвиваються предметне сприймання і наочно-дійове мислення. Відбуваєть­ся перехід до наочно-образного мислення, внаслідок чого дити­на починає уявляти собі предмети за допомогою мисленнєвих образів і позначати їх назвами, а не прямими діями. Саме відтоді формується усвідомлення радикальної відмінності між можли­востями людини та всіх інших живих істот;

б) розвиток довільності – користуючись з речами, дитина освоює їхні фізичні якості, вчиться керувати переміщенням у просторі; починає координувати свої рухи; на основі оволодіння мовленням започатковується управління власною поведінкою (в основному у відповідь на вказівки дорослого);

в) розвиток переживань – виникає почуття автономії й осо­бистої цінності (самоповаги), зароджується почуття любові до своїх близьких.

Третій період – дошкільне дитинство (з трьох до семи років). У цей період формується потенціал для подальшого пізнавального, вольового та емоційного розвитку дитини:

а) пізнавальний розвиток – на цей час у сприйманні дити­ни світ є не тільки сталим, а й може виступати як релятивний (усе можна всім); умовний план дії, який склався у дитини в попередній період розвитку, втілюється в елементах образного мислення, відтворювального та творчого уявлення; формують­ся основи символічної функції свідомості; розвиваються сен­сорні та інтелектуальні здібності. Наприкінці цього періоду розвитку дитина починає ставити себе на місце іншої людини, а також дивитися на все, що відбувається, з позиції інших і ро­зуміти мотиви їхніх дій; самостійно будує образ майбутнього результату дії. На відміну від дитини раннього віку, яка здатна лише елементарно відрізняти такі сфери діяльності, як при­родний та рукотворний світ, «інші люди» і «я сама», наприкінці дошкільного віку формується уявлення про різні сторони кож­ної з цих сфер. Зароджуються оцінка і самооцінка;

б) вольовий розвиток – дитина звільняється від притаман­ного більш ранньому етапу «глобального наслідування» дорос­лому; може протистояти (у певних межах) волі іншої людини; розвиваються прийоми пізнавальної діяльності (зокрема, уяв­не перетворення дійсності), формується саморегуляція – влас­не вольова (ініціатива, здатність примусити себе зробити нецікаву справу), а також емоційна (висловлення своїх почуттів). Вона стає здатною до надситуативної поведінки, тобто такої, що виходить за межі вихідних вимог;

в) емоційний розвиток – емоції дитини дедалі більше звільняються від імпульсивності та ситуативності. Формуються почуття відповідальності, справедливості, прихильності, радість від власної інтуїтивної дії. Набуває нового поштовху розвиток соціальних емоцій у взаємодії з однолітками. У дити­ни розвивається спроможність ототожнювати себе з іншими, що породжує в неї здатність до відокремленості від інших і забез­печує розвиток індивідуальності. Виникають узагальнення власних переживань, емоційне передбачення результатів чужих і власних учинків. Емоції стають «розумними».

У дитини семи років формується передумова для успішно­го переходу на наступний щабель освіти. На основі дитячої до­питливості у подальшому формується інтерес до навчання. До того ж розвиток пізнавальних здібностей слугуватиме основою для формування теоретичного мислення; вміння спілкуватися з дорослими та однолітками дасть змогу дитині перейти до на­вчальної співпраці; розвиток довільності сприятиме подоланню труднощів у розв’язанні навчальних завдань; оволодіння еле­ментами спеціальних мов (термінологією), характерних для окремих видів діяльності, стане основою засвоєння різних навчальних предметів у школі (музика, математика тощо).

Періоди розвитку дитини та вікові новоутворення, прита­манні для цих періодів, розкриті нами лише у вигляді можли­востей, ступінь здійснення яких залежить від соціальної ситу­ації розвитку дитини, тобто від того, хто і як виховує та до якої діяльності залучає її, з ким вона її здійснює. Від особливостей стимуляції чи організації діяльності дітей дорослими залежить успіх у психічному і фізичному розвитку. Отже, водночас з висхідною лінією розвитку (власне розвитку) може бути й інша «крива» особистісних змін, що свідчитиме про такі тенденції, як регресивні, тобто ті, що йдуть назад у розвитку. Тому батьки мають знати, що кожний крок розвитку може супроводжуватися проявами та закріпленнями негативних новоутворень.