Основи дефектології та логопедії (стр. 4 )

Заперечення полягає в тому, що інформація, яка тривожить людину, нею не сприймається. Витіснення – це активне вилучення зі свідомості неприємної інформації. Людина не просто робить вигляд, а справді забуває небажану інформацію, яка повністю витісняється з її пам’яті. До того ж найшвидше людина витісняє не погане, що їй зробили інші, а те погане, що зробила вона сама. Проекція – несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче зізнатися, розуміючи їхню соціальну непривабливість, на інших. Ідентифікація – несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині й недоступних, але бажаних для себе. Раціоналізація – намагання зменшити цінність недоступного: не одержавши бажаного, людина переконує себе в тому, що досягнення поставленої мети було не таким уже їй потрібним. Включення – бачучи чужі страждання, сильніші, ніж особисті, й співчуваючи, людина починає й свої біди сприймати легше. Заміщення – це перенесення дії, спрямованої на недоступний об’єкт, на доступний (людина, наприклад, переносить свої роздратування, гнів, спричинені однією людиною, на іншу). Ізоляція – відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Доступ неприємних емоцій до свідомості блокується.

Слід зазначити, що дія механізмів психологічного захисту спрямована загалом на збереження внутрішньої рівноваги завдяки витісненню зі свідомості всього того, що загрожує збереженню самоповаги, позитивної самооцінки, системи цінностей людини. Однак вилучення зі свідомості такої інформації заважає самовдосконаленню особистості.

Соціально-психологічний рівень компенсації пов'язаний з міжособистісними стосунками людини у найближчому оточенні. Це рівень «соціально-психологічного благополуччя». Найважливішим тут є відчуття підтримки, тилу, захищеності, потрібності для когось або для чогось, благополуччя загалом, що пов’язується з такими життєвими опорами, як сім’я, професія, найближче оточення за межами сім’ї, які є дуже важливими для соціально-психологічної компенсації.

Поняття соціально-психологічного благополуччя тісно пов’язане з поняттям «якість життя», що є характеристикою міри комфорту в задоволенні людських потреб [5]

Якість життя ви­значається передусім:

—  задоволеністю щодо всіх сфер життєдіяльності;

—  здатністю розв’язати проблеми та долати перешкоди;

—  можливістю самореалізуватися;

—  можливістю перебувати у фізичній та психічній рівновазі з природою, соціальним середовищем та самим собою.

Соціальний рівень компенсації пов'язаний з макросоціальними умовами існування людини. Це рівень соціально-економічного розвитку держави, ставлення держави до людей з порушеннями розвитку, закони стосовно них, наявність спеціальних освітніх закладів, рівень навчально-методичного забезпечення тощо.

Похідними від поняття компенсації є поняття декомпенсації та псевдокомпенсації.

Декомпенсація означає втрату досягнутого рівня компенсаторного ефекту під впливом патогенних чинників.

Псевдокомпенсація характеризується стійкими тенденціями особистості використовувати захисні механізми та компінг-стратегії, які не дають змоги знайти продуктивний вихід з проблемної, кризової ситуації.

4. Реабілітація дітей з особливостями розвитку

Реабілітація, абілітація

Якщо корекція спрямована на виправлення та розвиток певної психічної чи фізичної функції, то реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення повноцінного су­спільного буття особистості загалом.

Виокремлюють різні види реабілітації, які визначаються, зі свого боку, видами або рівнями компенсаторних процесів в осо­би, на які спрямовується система реабілітаційних заходів (біоло­гічний, психологічний, соціально-психологічний та соціальний).

Біологічному рівню компенсації відповідає медичний вид реабілітації, психологічному та соціально-психологічному – психологічний вид реабілітації, соціальному – соціальний вид реабілітації. Психологічний та соціальний види реабілітації конкретизуються, і собі, відповідно до сфер життєдіяль­ності, як: сімейним, соціально-трудовим, професійно-трудо­вим видами реабілітації тощо. (табл. 1.).

Таблиця 1

Види реабілітації залежно від рівнів компенсації

Рівні компенсації	Види реабілітації
Основні	Похідні
Біологічний	медичний
Психологічний	психологічний	Сімейний, соціально-трудовий, професійно-трудовий тощо.
Соціально-психологічний	психологічний
Соціальний	соціальний

Найбільш ефективною для підготовки людини з порушеннями розвитку до життєдіяльності в суспільстві є реабілітація, коли вплив на особу здійснюється на всіх рівнях – на людину як на біологічну істоту, носія психіки, соціального носія, тобто коли задіяні біологічний, психологічний, соціально-психологічний та соціальний рівні її компенсаторних процесів. Прове­дення окремих видів реабілітаційної роботи має переваги у плані здійснення більш диференційованого та цілеспрямованого впливу на особу.

Якщо здійснюються усі основні види реабілітації, важливим є дотримання поетапності в роботі. На першому етапі реабілітації проводиться активізація та тренування збережених ком­пенсаторних механізмів організму, його нервової системи; по­передження посилення дефекту, інвалідності, їхнього зменшення. На цьому етапі найдієвішими є біологічні та медичні методи впли­ву на людину.

На другому етапі знижується обсяг та інтенсивність біоло­гічних і медичних методів впливу й посилюється використан­ня комплексу різноманітних психологічних, соціально-педа­гогічних заходів, спрямованих:

– на відновлення чи формування у людини особистісної ак­тивності;

– тренування у підготовці до емоційно-психологічних на­вантажень;

– вжиття конкретних заходів з метою побутового та трудового пристосування особи;

– посильного відновлення індивідної, особистісної та суспільної цінностей.

Такі заходи передбачають опору передусім на компенсаторні процеси, спрямовані на відновлення рівноваги між індивідом та середовищем. Організація реабілітаційних заходів спрямована і на постійну корекцію недоліків психофізичного розвитку людини.

До роботи на цьому етапі, відповідно до його спрямованості, залучаються психологи, корекційні та соціальні педагоги, працівники сфери соціального забезпечення.

З поняттям реабілітації пов’язане поняття абілітації. Абілітація відбувається тоді, коли функція у людини була не втрачена, а відсутня від самого народження. Тобто йдеться вже не про відновлення втраченої функції у людини, а про формування у неї способів пристосування до життєдіяльності.

Отже, абілітація – це система заходів, спрямованих на формування ефективних способів пристосування людини до життєдіяльності відповідно до її можливостей.

Питання для самоконтролю

1. Що вивчає дефектологія?

2. Які галузі дефектології ви знаєте?

3. Порівняйте сутність понять «корекція» і «компенсація», «реабілітація» і «соціалізація».

4. Що таке «компінг-стратегії» і яку роль вони відіграють у процесах компенсації? До якого рівня компенсації належать? Чи може, на вашу думку, цей психологічний механізм використовуватися у корекційній роботі з розумово відсталими особами?

Література

1. Виготський і проблеми дефектології /
// Спеціальна психологія. Тексти. – Ч. І. – Кам’янець-Подільський, 1999. – С. 4 –19.

2. Шипицина сопровождение детей дошкольного возраста. /, ,
и др. – СПб. : Речь, 2003. – 240 с.

3. Лебединский психического дизонтогенеза / // Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития. – СПб. : Питер, 2001. – С. 250 – 257.

4. Лебединский закономерности психического дизонтогенеза / // Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития. – СПб. : Питер, 2001. – С. 129 – 149.

5. Никифоров здоровья. /
. – Спб. : Питер, 2002.

6. Никольская защита у детей. / , – Спб. : Речь, 2000.

7. Юрьев и развитие ребенка / ,
, , . – СПб. : Питер, 2003. – 272 с.

1.2. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ АНОМАЛЬНИХ ДІТЕЙ

1. Типи установ для аномальних дітей.

2. Принципи і організація комплектування спеціальних установ для аномальних дітей.

3. Склад і організація зональної та центральної психолого-медико-педагогічної консультацій.

1. Типи установ для аномальних дітей

Спеціальні навчально-виховні заклади здійснюють навчання і виховання дітей й дорослих з різними аномаліями слуху, зору, мови, інтелекту, рухів, а також дітей з комплексними порушеннями розвитку. Більша частина цих закладів належить до системи Міністерства освіти (спеціальні дитячі садки, школи, спеціальні вечірні школи для дорослих), деякі – до системи Міністерства соціального забезпечення (дитячі будинки для глибоко розумово відсталих дітей, для сліпоглухонімих), а окремі підпорядковані Міністерству охорони здоров’я (клініки для дітей і дорослих з порушеннями мовлення та логопедичні кабінети при поліклініках, школи-санаторії для дітей з порушеннями психічного розвитку).

У спеціальних навчально-виховних закладах аномальні діти здобувають залежно від типу шкіл початкову, неповну середню, а деякі – середню освіту.

Навчання і виховання дітей з порушеннями слуху здійснюється в двох типах спеціальних загальноосвітніх шкіл – інтернатів: для глухих дітей та тих, що погано чують (туговухих), і пізньооглухлих дітей.

Спеціальні загальноосвітні школи - інтернати для глухих дітей є навчально-виховними закладами, які розв’язують питання виховання, загальноосвітньої і трудової підготовки глухих школярів, а також корекції та компенсації недоліків їхнього розвитку. Ці школи мають у своєму складі 1 – 10 класи і підготовчий клас для дітей, які не одержали організованої дошкільної підготовки до навчання у школі. Глухі, навчаючись у школі-інтернаті, здобувають освіту в обсязі неповної середньої загальноосвітньої школи. Учні складають екзамени, і їм видають свідоцтво за неповну середню школу.