Іван Нечуй-Левицький (стр. 15 )

Біографічна скринька

Дмитро Володимирович Павличко народився 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано-Франківщині у селянській родині.

Навчання: польська школа в с. Яблунів, Коломийська гімназія, радянська десятирічка.

3 1948 р. - навчання на філологічному факультеті Львівського університету.

1953 р. - аспірантура (досліджував сонети І. Франка).

Працював завідувачем відділом поезії у журналі «Жовтень», секретарем правління СПУ, головним редактором журналу «Всесвіт» (1

80 - 90-ті роки - активний учасник національно-культурного відродження українського народу, один із засновників Народного Руху України, депутат Верховної Ради, голова Товариства української мови імені Т. Шевченка.

Нині на дипломатичній роботі, є лауреатом Національної премії України ім. .

Літературно-критичні праці:

- 1978 р. - «Магістралями слова»;

- 1984 р. - «Над глибинами»;

- 1988 р. - «Біля мужнього світла» та ін.

Книжки для дітей:

- 1970 р. - «Золоторогий Олень»;

- 1973 р. - «Де найкраще місце на землі?»;

- 1984 р. - «Пригоди кота Мартина» та ін.

Пісні на слова Павличка (музика О. Білаша):

- «Лелеченьки»(1964);

- « Два кольори»(1965);

- «Впали роси на покоси» (1958).

Перекладач багатьох поетичних творів з польської, болгарської, чеської, англійської, іспанської та інших мов.

Д. Павличко - автор антології перекладів «Світовий сонет» (1983).

Характерні риси творчості:

- синтез глибокого ліризму та інтелектуалізму;

- поєднання конкретної художньої деталі з образами широкого узагальнювального значення, що виходять за обрії світових проблем;

- конфліктність ліричного сюжету;

- показ особистості не як творця НТР, володаря природи, а як самоцінного начала всіх начал тощо.

«Два кольори»

Цей твір - справжня пісенна перлина, яка вражає своїм філософським змістом, глибиною роздумів над сутністю людського життя.

Поет лаконічно відтворює життєвий шлях ліричного героя від того часу, коли він ще «малим збирався... піти у світ незнаними шляхами». Вишита матір'ю сорочка супроводжує героя на всіх його життєвих шляхах. Розмаїта гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори: червоний (символ любові, радості) і чорний (символ журби і смутку). Ці почуття в житті органічно поєднані: «Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги». Ліричний герой зберіг найсвятіше - «горточок старого полотна і вишите... життя на ньому», тобто зберіг пам'ять про матір, вірність своїй землі.

Творчість. Поетичні збірки:

1953 р. -	Збірка «Любов і ненависть»;
1955 р. -	«Моя земля»;
1958 р. -	«Чорна нитка»;
1958 р. -	«Правда кличе!»;
1959 р. -	«Бистрина»;
1960 р. -	«Днина»;
1962 р. -	«Пальмова віть», «Жест Нерона»;
1964 р. -	«Пелюстки і леза»;
1968 р. -	«Гранослов»;
1973 р- -	«Сонети подільської осені»;
1979 р. -	«Таємниця твого обличчя»;
1984 р. -	«Спіраль»;
1986 р. -	«Поеми й притчі»;
1994 р. -	«Покаянні псалми» та ін.

Ліна Костенко

Ліна Костенко - найпомітніша поетеса другої половини XX ст. Активна учасниця «шістдесятництва». Відновлюючи ідеї митців «Розстріляного відродження», письменниця наснажує читачів любов'ю до України, до нашої історії, культури.

Феномен таланту поетеси робить спробу розкрити її дочка Оксана Пахльовська: «Мамина поезія з самого початку, від перших віршів, була бунтом. Бунтом особис­тості. Повстанням духу. І слава, що до неї приходила, була не популярністю, не модою. Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, на можливість повернутися до себе, на можливість відродження вже нібито виродженої і остаточно приборканої нації».

Біографічна скринька.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській родині.

Коли Ліні було 6 років, сім'я переїхала в Київ. Заарештовують і висилають в сталінські табори на 10 років батька.

Після закінчення середньої школи Ліна навчалася в Київському педагогічному інституті, згодом залишила навчання.

1pp. - навчання в Московському літературному інституті.

Перші проби пера - ще в дитинстві (вірш «Мій перший вірш написаний в окопі»).

1957 р. - вихід першої поетичної збірки «Проміння землі».

1958 р. - збірка «Вітрила».

1961 р. - збірка «Мандрівки серця». В. Симоненко писав: «Її третя книга має принципове значення. Уже одним фактом свого існування вона перекреслює всю тріскучу і плаксиву писанину деяких ліриків... Хочу зазначити... рису поезій Л. Костенко - простоту і поетичність почерку. Це та простота, що поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак».

1963 р. - мала вийти збірка «Зоряний інтеграл», 1976 р. - поетична книга «Княжа гора», але були заборонені. Результат - шістнадцятирічне творче мовчання Л. Костенко.

1977 р. - «Над берегами вічної ріки».

1979 р. - роман у віршах «Маруся Чурай» (авторку відзначено Шевченківською премією 1987 p.).

1980 p. - «Неповторність» (авторку відзначено Шевченківською премією 1987 p.).

1987 p. - «Сад нетанучих скульптур».

1989 p. - «Вибране».

1994 p. - за книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Л. Костенко присуд­жено премію імені Франческо Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності.

1999 р. - роман «Берестечко», що розповідає про битву під Берестечком 1651 р., в якій військо Б. Хмельницького зазнало нищівної поразки, що стала символом однієї з найбільших національних трагедій.

«Маруся Чурай»

Жанр - історичний роман у віршах, у якому на національному ґрунті порушено важливі суспільні та філософські проблеми.

Роман у віршах - різновид змішаного жанру, якому властиві багатопроблемність, поєднання епічних принципів розповіді з суб'єктивним началом, притаманним ліричним творам. Дія в ньому, як правило, концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

Фольклорна та історична основа твору. Майже три з половиною століття живе в народі легенда про Марусю Чурай - славнозвісну піснярку. Легенда про любовну помсту (отруєння дівчиною свого коханого) була поширеною темою і в художній літературі (драма М. Старицького «Ой не ходи, Грицю...», повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала»).

В авторському міні-пролозі - вказівка на історичну основу твору: «Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту». У творі справжні події переплітаються з авторськими домис­лами, важливі історичні події української історії середини XVII ст. відтворено в образах Богдана Хмельницького, Якова Остряниці, Северина Наливайка, Павла Павлюка, Яреми Вишневецького та ін.

Назва роману - своєрідна легенда, національний символ, що передає і зміст епохи, і особливості українського етносу.

Композиція. Сюжет. Роман складається з дев'яти розділів, події в яких розгортаються протягом року: судять Марусю влітку, а помирає дівчина від сухот навесні.

Розділи роману:

I. - «Якби знайшлась неопалима книга»;

II. - «Полтавський полк виходить на зорі»;

III. - «Сповідь»;

IV. - «Гінець до гетьмана»;

V. - «Страта»;

VI. - «Проща»;

VII. - «Дідова Балка»;

VIII. - «Облога Полтави»;

IX. - «Весна, і смерть, і світле воскресіння».

З композиційного боку центральним є розділ «Сповідь» - три ночі Марусі, проведені в темниці перед стратою. Через спогади героїні перед нами проходять епізоди історії Полтави й України, змальовано переживання і страждання дівчини, її особисту драму.

Сюжетні колізії трактуються у двох площинах - особистісній і суспільній (сцени особистого життя Марусі органічно вплітаються в драматичні події Національно - визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького проти польської шляхти).

На початку твору Маруся зображена в ролі підсудної, яку звинувачують у вбивстві (от­руєнні) місцевого парубка Гриця Бобренка за зраду в коханні. На захист Марусі виступає закоханий в неї полковник Іван Іскра. Він пояснює людям, що Маруся своїми піснями підтримує бойовий дух козацького війська; не могла вона, людина з поетичною душею, зважитися на вбивство. Однак судді не послухали Іскру і засудили Марусю до страти. Далі оповідь ведеться у формі сповіді-спогаду головної героїні про своє життя. Вона в цей час перебуває у в'язниці, чекаючи страти. Дівчина згадує про своє кохання до Гриця. Парубок зрадив Марусю, віддавши перевагу іншій - заможній дівчині Галі Вишняківні. У розпачі Маруся вирішує покінчити життя самогубством і готує для себе отруйне зілля. Гриць пояснює Марусі, що кохає її, а з Галею пообіцяв одружитися через гроші її батьків. Коли ж Маруся не приймає вибачень Гриця, він випиває отруту і таким чином гине. Коли Маруся Чурай уже готова прийняти смерть за вироком суду, повертається посланець від Богдана Хмельницького Іван Іскра: він привіз наказ гетьмана про помилування дівчини. Звільнена з в'язниці, Маруся відвідує київські монастирі. Повернувшись додому, вона, смертельно хвора, живе самотою. Одного разу навесні Маруся чує, як полтавський полк виступає на війну, співаючи її пісні...

Любов і зрада, пісня й історія - найголовніші ідейно-естетичні начала, що визначають багатство поліфонії твору.

Поліфонія (музичний термін) - багатоголосся, при якому одночасно гармонійно поєднуються й розвиваються кілька самостійних мелодійних ліній (голосів). У літературі цей термін використовується в переносному значенні.

Один з провідних мотивів роману - аргумент на користь участі жінки як у вирішенні власної долі, так і майбутнього нації. Ідею емансипації, духовного розкріпачення жінки несе в собі Маруся Чурай - хранителька національних оберегів, інтелектуальна й незалежна жінка. В її образі втілено найкращі риси українського жіноцтва - багату духовність, співучість, ліризм, романтичну вдачу, незалежність натури, що засвідчують незнищенність національного духу.

Основні проблеми роману: вірність і зрада; митець і народ.

Іван Драч

Іван Драч - поет пошуку нового змісту і форми.

«Художнику - немає скутих норм. Він - норма сам, він сам в своєму стилі...» (І. Драч).

Біографічна скринька.

17 жовтня 1936 р. Іван Федорович Драч народився в с. Теліжинці на Київщині.

50 - 60-ті роки - учителювання, служба в армії, вступ до Київського університету імені Т. Г. Шевченка.