Іван Нечуй-Левицький (стр. 4 )

У Кимпулунзі Ольга здобула початкову освіту німецькою мовою, приватно вивчала й українську.

Дитинство пройшло в німецько-румунському оточенні. Ольга брала участь в аматорських виставах, співала, багато читала, грала на фортепіано. Почала писати вірші, оповідання й повісті німецькою мовою («Гортенза», «Картина з життя Буковини», «Видиво», «Вона вийшла заміж»),

В україномовних творах «Людина», «Царівна», «Некультурна», «Ніоба», «Через кладку» - простежується образ авторки, багатий світ її спостережень і почуттів, винесених з реальної дійсності.

1898 р. - на ювілеї І. познайомилася з багатьма діячами української культури.

1899 р. - у Києві познайомилася з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Коцюбинським.

На початку XX ст. були написані повісті «Земля», «У неділю рано зілля копала». На заваді активній громадській діяльності стоїть хвороба.

Тяжке життя в Чернівцях (хвороба, матеріальна скрута, сімейні проблеми).

У листопаді 1918 р. гнівно засуджує насильницьку румунізацію Північної Буковини.

1p. p. - вихід дев'ятитомного видання творів Ольги Кобилянської у Харкові; написання роману «Апостол черні».

1941 р. - жандармерія встановлює нагляд за письменницею, над нею готують розправу.

21 березня 1942 р. померла.

Творча спадщина

- оповідання («Вовчиха», «Любов до рідної землі», «Природа»);

- повісті («Земля», «Ніоба», «У неділю рано зілля копала...», «Через кладку», «За ситуаціями», «Людина», «Царівна»);

- новели («Некультурна», «Битва», «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться»);

- роман «Апостол черні».

У 1887 р. з'являється оповідання «Вона вийшла заміж», присвячене Наталі Кобринській - відомій у Галичині письменниці й громадській діячці, ініціаторові створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух.

У 1894 р. у журналі «Зоря» вийшла повість «Людина» - друга, досконало перероблена редакція оповідання «Вона вийшла заміж».

«Людина»

Головні персонажі: родина Ляуферів (батько, мати та їхні діти: Олена, Ірина, Геня, син Герман-Євген-Сидор), студент-медик Стефан Лієвіч (коханий Олени), Фельс (майбутній чоловік Олени), Маргарета (вчителька).

Тема твору: зображення життя освіченої бідної жінки в глухому провінційному містечку. Мрії Олени постійно розбиваються об мур обивательських уявлень: усі доводять, що жінка має бути тільки придатком і прикрасою чоловіка.

Ідея твору: треба створити такі умови, так змінити лад, щоб кожна людина, особливо жінка, змогла відчути себе справді людиною і знайти своє місце у житті.

У центрі повісті - молода дівчина Олена, яку не розуміють ні в родині, ні в містечковому середовищі, оскільки Олена багато читає, тонко відчуває красу в природі, людині, мистецтві.

Їй доводять, що жінка має бути придатком чоловіка. Дівчина протестує. Її підтримує студент-медик Стефан Лієвич, який після навчання у Швейцарії по-новому дивиться на суспільне життя. Він доводить, що майбутнє жінок - у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи.

Але смерть однодумця залишає Олену в самотності.

Щоб покращити матеріальне становище родини, Олена погоджується вийти заміж за лісничого Фельса. Але в розпачі дівчина сама в себе запитує: «І чим ... оправдається? Що вона людина?..»

Повість «Людина» справила великий вилив на розвиток феміністичного руху Галичини.

Фемінізм - жіночий рух другої половини XIX ст. за зрівняння жінок у правах з чоловіками.

«Земля»

Жанр. Соціально-психологічна повість.

Проблематика. Одвічне прагнення людини до землі, до володіння нею. Ставленням до землі герої перевіряються на людяність та справедливість. Образ землі — основа конфлікту. В усі часи люди боролися за землю. Земля приносила людям радість і горе, багатство і банкрутство, вабила своїми надрами і широчінню. Народ споконвіку не просто дбав, а плекав землю, передавав наступним поколінням свою любов до поля, як найдорожчий спадок. Недарма казали: «Шануй землю і вона тебе пошанує» або «Віддай себе землі, і вона віддячить тобі сторицею». Проблема людини і землі хвилювала відданих народу письменників Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, а Ольга Кобилянська так і назвала свою повість — «Земля».

Тема. У цьому творі зображено сім’ю заможного селянина Івоніки Федорчука, у якій сталася страшна трагедія - за землю брат вбиває брата.

Довго гнув Івоніка спину разом зі своєю дружиною Марійкою в молоді роки, щоб бути господарем на своєму клаптику. Земля стала для нього живою істотою, рідною і дорогою. Любов до неї, до праці він прищеплював і своїм синам Михайлові та Саві.

А як же ставилося до цього молоде покоління? Михайло не копіює батька, він не прагне розширення господарства, хоча любить землю змалку. Покохавши Анну, хлопець не зважав на її бідність. Перед службою він думає більше про свою кохану, ніж про землю. А яким виріс Сава? Злий і впертий у стосунках з батьками та Михайлом, здатний іноді підняти руку на матір; а спересердя говорить батькам, що їхньої землі не потребує. Він без будь-якої потреби вбиває тварин і птахів. Проте водночас Саву постійно гризла і мучила тривога, що не дістане він ніякої землі. За землю Сава вбиває свого брата.

Трагедія цієї родини нагадує біблійну історію про Каїна й Авеля. Братовбивство — страшний гріх, злочин. Злочин обов’язково буде покараний, і найчастіше це покарання йде через докори сумління злочинця, через відсутність духовного спокою та щастя.

Чому ця трагедія трапилася в порядній, працьовитій родині? Мабуть, Івоніка боготворив землю й працю, але не догледів власних синів і тому втратив їх обох.

Звідси почала

Василь Стефаник

Василь Семенович Стефаник - неперевершений майстер соціально-психологічної новели. З ім'ям В. Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки людини, як це засвідчує, зокрема, новела «Новина», з різних точок зору говорив кількома голосами - і від себе, і від імені схвильованого трагедією села. А новели «Марія», «Сини» переконують у майстерності автора нервовою експресією мовлення передати сум'яття особистості. Не випадково їх автора називають експресіоністом у мистецтві слова. Василь Стефаник казав, що у своїх новелах він показав радісне життя рідного народу, «страшне» в ньому, передав свої болі, «горіючи, і кров зі сльозами мішалася».

Біографічна скринька

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області).

Навчався три роки в рідному селі, три роки - у Снятині.

З 1883 р. - навчався в Коломийській гімназії, відкрив в рідному селі читальню, організував вшанування пам'яті Т. Шевченка, входив до таємного гуртка гімназистів, брав участь у громадському радикальному русі, публікував статті у львівському журналі «Народ». За активну діяльність Стефаника було виключено з гімназії.

Навчання продовжив у Дрогобицькій гімназії, де познайомився з І. Франком.

З 1892 р. навчався на медичному факультеті Краківського університету. У цей період починає писати.

З 1897 р. - новели Стефаника з'являються в чернівецькій газеті «Праця», львівському журналі «Літературно-науковий вісник».

1899 р. - збірка новел «Синя книжечка»;

1900 р. - «Камінний хрест»;

1901 р. - «Дорога».

1904 р. - одружився, жив у с. Стецевій поблизу Русова, займався хліборобством. Стефаника обрали депутатом віденського парламенту.

1910 р. - разом з дружиною і трьома синами переїхав до рідного села.

1914 р. - смерть дружини, початок війни дають новий поштовх для творчості (новели «Діточа пригода», «Вона - земля», «Марія», «Сини» відбивають трагічне лихоліття, гострі проблеми національної долі українського народу).

1926 р. - збірка «Земля», до якої увійшли новели, написані після 1914 р.

1p. p. - у Києві та Львові відзначають 30-річчя літературної діяльності В. Стефаника.

В останні роки життя часто хворів.

7 грудня 1936 р. В. Стефаник помер.

Творча спадщина

«Новина»

Новела «Новина» увійшла до збірки творів «Синя книжечка» (1899) і стала одним з найхарактерніших зразків української соціально-психологічної новели саме стефаниківського типу.

Тема твору - вбивство батьком своєї дитини - була взята В. Стефаником з самого життя.

Головні персонажі: Гриць Летючий та його малолітні доньки - Ґандзя й Доця.

Порушуючи усталені прийоми композиції, Стефаник першою фразою повідомив про страшну новину дітовбивства, тобто розпочав твір з розв'язки, оскільки для нього було головним вмотивувати злочин батька. Сюжет новели оснований на показі тих змін, що відбуваються в психіці селянина.

«Марія»

Новела «Марія» (1916) була присвячена світлій пам'яті Івана Франка. У ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. У новелі виведено образ селянки, трьох синів якої забрала світова війна, що впродовж кількох років несла смерть мирному населенню Галичини.

«Сини»

У новелі «Сини» (1922) передано горе старого батька, який благословив обох синів на боротьбу «за Україну» і втратив їх назавжди.

Пафос твору: безсмертний той народ, який ще може народжувати таких людей.

«Камінний хрест»

За жанровими ознаками - оповідання, але за аналогією до багатьох інших творів письменника його вважають новелою.

Історія написання: написано під враженнями від масової еміграції галицького селянства за кордон.

Ідейно-художній зміст: письменник вказує на причини еміграції, зумовленої соціальною несправедливістю, неосвіченістю безправних селян.

Тема: прощання Івана Дідуха з сусідами у зв'язку з його виїздом до Америки. Письменник уважно досліджує суспільні процеси, які змусили хлібороба залишити рідну землю.

Перший розділ знайомить читача з долею Івана Дідуха (працював виснажливо на кам'янистому горбі, що дістався у спадщину; героя прозвали Іваном Переламаним через те, що праця зігнула його в дугу).

II - VII розділи - епізоди сповіді героя перед сусідами за своє життя. Усі монологи Івана (як засіб індивідуалізації персонажа) обертаються навколо образу горба, на якому встановив на пам'ять землякам камінний хрест з вибитими іменами.

Образ камінного хреста - символ страдницької долі селянина, який усе життя гірко працював на землі і все одно змушений її залишати, тому що вона не спроможна його прогодувати.

Новела - один з видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю у викладі, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв'язки. Для новели властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної побудови.

Експресіонізм - одна з авангардистських течій у західноєвропейському мистецтві й літературі першої третини XX ст., в українській літературі експресіонізм не склався як окрема течія.

Експресія - особливий прийом увиразнення поетичного мовлення при активному застосуванні різноманітних художніх засобів (тропів, стилістичних фігур, звукових повторів, звуконаслідувань тощо.)

Леся Українка

Біографічна скринька

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у м. Новограді-Волинському в освіченій українській сім'ї (батько - Петро Косач - член Старої Громади, близький товариш М. Драгоманова; мати - Ольга Косач - відома письменниця Олена Пчілка).

Дівчина виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду.

3 дитинства хворіла на туберкульоз кісток, але займалася самоосвітою (вчила мови, багато читала, грала на фортепіано).

1880 р. (у віці 9 років) - написала перший вірш «Надія».

1890 р. - написала для молодшої сестри книжку «Стародавня історія східних народів», яка в 1918 р. була видана як підручник для національної школи.

1894 р. - відвідання Лесею Українкою М. Драгоманова в Софії, де поетеса познайомилася з емігрантами, болгарськими культурними діячами.

Після 1895 р. - відчуття політичної неволі. Леся Українка у статті «Голос однієї російської ув'язненої» протестувала проти «кайданів», з якими «спимо спокійно».

1901 р. - важке випробування для поетеси: смерть чоловіка Сергія Мержинського (їхні взаємини відбито у творах: «Порвалася нескінчена розмова», «Я бачила, як ти хиливсь додолу»),

1901 р. - поїздка на Буковину.

1903 р. - Леся Українка брала участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, де зустрілася з багатьма діячами української культури.

Багато лікувалася в Криму, Грузії, Єгипті.

1 серпня 1913 р. - померла в грузинському містечку Сурамі. Тіло перевезене до Києва, поховане на Байковому кладовищі.

Творча спадщина

Твори Лесі Українки позначені намаганням поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного поетесою як новоромантизм.

1880 р. - маленька Леся написала свій перший вірш «Надія».

1890 р. - 19-річна Леся написала для молодшої сестри книжку «Стародавня історія східних народів», яка в 1918 р. була видана як підручник для національної школи.

1893 р. - світ побачила перша збірка поезій молодої поетеси «На крилах пісень».

1899 р. - виходить збірка під назвою «Думи і мрії».

1902 р. - укладена нова поетична збірка «Відгуки». За прикладом І. їнка, упорядковуючи поетичні збірки, часто керувалася не хронологічним принципом розташування творів, а компонувала їх за мотивами чи жанрами в цикли. Об'єднання віршів під певним кутом зору змінювало їхню жанрову природу: ліричне розкриття теми ніби доповнювалося епічними, розповідними елементами.

Особисті почуття ліричної героїні зосереджуються навколо загальнолюдських проблем виходу зі стану рабства на шляхи, що ведуть у кращий світ. Лесі Українці належать такі цикли ліричної поезії:

1888 р. - «Подорож до моря» (у цьому ранньому циклі вже став окреслюватись образ України, створений на основі особистих вражень Лесі від поїздки до Одеси);

1890 р. - «Сім струн» (вірші циклу наснажені романтичним пафосом подолання особистістю життєвих труднощів, її готовністю помірятися силою з лихом, впевненістю у перемозі сил добра);

«Сльози-перли» (цикл присвячено І. Франку, де триптих, об'єднаний патріотичною ідеєю, невимовною тугою поетеси, викликаною багатовіковим стражданням роздертої чужинцями, пограбованої й поневоленої рідної землі);

1p. p. - «Мелодії» (вірші циклу передають найсокровенніші переживання Лесі Українки. Вона намагалася не виносити на суд людський фізичний біль, проте бували й винятки) ;