Іван Нечуй-Левицький (стр. 2 )

- трагедії «Бондарівна», «Сава Чалий»;

- критичні праці, рецензії і переклади.

«Хазяїн»

Комедія «Хазяїн» (1900) - це соціальна сатирична комедія, у якій за допомогою драматичного відображення життя створено неповторну модель дійсності, що притаманна тільки І. Карпенку-Карому, Уже ім'я головного персонажа комедії звертає нашу увагу на генетичний зв'язок між п'єсами «Хазяїн» і «Сто тисяч», адже в останній йшлося про намір Калитки висватати своєму синові одну з дочок сусіднього багатія Пузиря. Цей намір не здійснився через відмінність у соціальному становищі глитаїв.

Драматург був добре обізнаний з життям сільських багатіїв, з методами збагачення, завдяки яким звичайні, але спритні селяни своїми прибутками не тільки зрівнялися з колишніми дворянами, а часом і переважали їх.

Ідею твору сам автор у листі до сина Назара визначив так: "Хазяїн" - зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання».

Головні персонажі: мільйонер-аграрій Терентій Гаврилович Пузир, економи Зеленський і Ліхтаренко, Феноген («права рука хазяїна»), Соня (дочка Пузиря), Калинович (учитель гімназії), Золотницький (аристократ), Маюфес (фактор).

«Не судилося»

У драмі «Не судилося» автор торкається традиційної теми нещасливого кохання селянської дівчини Катрі та панича Михайла Ляшенка. Драма висвітлювала не тільки мерзенність «панського болота», але й переконливо спростовувала нікчемність популярної тоді в дворянському середовищі ідеї про «злиття» пана з мужиком. Новий аспект порушених у п'єсі проблем: принципове осудження інтелігентом-демократом Павлом Чубаном розбещеної панської моралі, носієм якої виявився його приятель, студент Михайло Ляшенко.

«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»

Драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» написана за мотивом пісні напівлегендарної полтавської піснетворки Марусі Чурай. Багатий підстаркуватий Хома, якому впала в око 18-річна Маруся, незважаючи на відразу дівчини до нього, прагне будь-що одружитися з нею, намагається «грішми поборотись з красою». Діючи мерзенними засобами, багатій розбиває щастя закоханих Марусі й Грицька, спричиняє отруєння парубка і божевілля дівчини. За законами мелодрами, злодій також гине у фіналі твору.

«Талан»

Драма «Талан» присвячена Марії Заньковецькій. Це перший твір в українській літературі, в якому звернено увагу на життя, складні творчі будні акторів професійної національної трупи. Описуючи життєвий шлях талановитої актриси Марії Лучицької, Старицький порушує низку актуальних соціальних, мистецьких, морально-етичних питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві, яке роздирається гострими суперечностями. Нелегко було Лучицькій прийти на сцену, але ще важче їй реалізувати мистецький талант.

Михайло Старицький

Михайло Старицький (1840 — 1904) прославився як талановитий режисер. Проте, болісно відчуваючи обмеженість українського сценічного репертуару, Старицький створив: низку п'єс за сюжетами інших авторів (наприклад, за мотивами творів М. Гоголя на українські теми були створені п'єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба» та ін.).

Творча спадщина

Старицький збагатив українську драматургію і літературу взагалі такими відомими оригінальними творами:

- драми («Не судилось», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талан»);

- історичні драми («Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч»);

- водевілі («Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон»);

- романи («Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк»);

- поезії («Ізнов нудьга...», «На спомин Шевченка», «Поету», «До І. Білика», «До Миколи Лисенка», «Артисту », «Гетьман», «На спомин Котляревського», «Місто спить», «Швачка», «Поклик до братів-слов'ян» та ін.).

Серед інтимно-особистих поезій Старицького («Не сумуй, моя зірко кохана», триптих «Монологи про кохання», «О, дякую, що ти прийшла-таки») виокремлюється вірш «Виклик» («Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...»), який завдяки щирості висловлених почуттів, емоційно-схвильованій тональності, яскравій образності став народною піснею.

Марко Кропивницький

Марко Кропивницький (1840 — 1910) - це талановитий український актор, режисер і драматург, ініціатор і засновник професійної української театральної трупи (1882), до якої ввійшли М. Заньковецька, М. Садовський, М. Старицький. Останній став керівником трупи, а М. Кропивницький - провідним режисером, поки трупа не розпалася на два колективи.

Творча спадщина

Для поповнення репертуару М. Кропивницький багато зусиль віддає драматургічній творчості. Він пише оригінальні п'єси:

1882 р. - «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук»;

1889 р. - «Дві сім'ї»;

1891 р. - «Олеся»;

1895 р. - «Замулені джерела» та ін.

«Дай серцю волю, заведе в неволю»

Драма «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863) створена під впливом «Наталки Полтавки». Показуючи чисте й світле кохання Семена й Одарки, їхнє вірне подружнє життя, драматург високо підносив народну мораль. Із симпатією змальовує автор наймита Івана Непокритого, який заради щастя Семена пішов замість нього в солдати й повернувся додому скаліченим. Позитивним героям драми протиставлено сина багача Микиту Гальчука - жорстокого, егоїстичного, який заради власних інтересів готовий піти на будь-які мерзенні вчинки.

«Доки сонце зійде, роса очі виїсть»

У п'єсі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницький порушує проблему соціальних взаємин у пореформеному селі. Драматург акцентує увагу на тому, що очікувана і закріпаченими селянами, і передовими освіченими колами реформа 1861 р. не виправдала пов'язаних з нею сподівань. Інакше кажучи, з проголошеним звільненням селян не зійшло для них сонце радісного життя. Драматург викриває всю потворність життя панської сім'ї Воронових, які і в пореформених умовах не відмовилися від кріпосницького способу життя.

«Глитай, або ж Павук»

У драмі «Глитай, або ж Павук» драматург досліджує соціально-економічні умови життя пореформеного села. Багатій Йосип Бичок позичками грошей і хліба розорює селян, руйнує господарство можливих конкурентів, забезпечує себе майже дармовою робочою силою. Бичок вніс розлад і в сім'ю бідняка Андрія Кугута. У той час як селянин далеко від рідної хати заробляє кривавою працею копійки, глитай обдурює його дружину Олену, що призводить до її передчасної смерті. У тенетах цього «павука» опинилися не тільки односельці, але й трудівники із сусідніх сіл, представники місцевої влади, суддя і шинкар.

Іван Франко

Біографічна скринька

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в сім'ї коваля з околиці Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (нині Львівська область).

Навчання:

1p. p. - у школі с. Ясениця Сільна;

1p. p. - у школі при Василіанському монастирі у Дрогобичі;

1p. p. - у Дрогобицькій гімназії. Виявляє феноменальні здібності, багато читає, збирає бібліотеку (500 книжок), робить перші кроки на літературній ниві (драматичні сцени на сюжети зі всесвітньої історії у віршовій формі, переклади українською мовою окремих творів античних і новітніх авторів).

У 9-річному віці втратив батька, доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича.

3 1874 р. ранні вірші Франка надруковані на сторінках львівського студентського журналу «Друг».

1875 p. - І. Франко студент філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції «Друга».

1876 р. - надруковані реалістичні оповідання «Лесишина челядь», «Два приятелі».

1877 р. - перша збірка І. Франка «Баляди і розкази».

Червень 1877 р. - арешт і ув'язнення письменника (на 9 місяців). У в'язниці пише нищівну сатиру «Сморгонська академія».

3 1878 р. - засновує разом з Михайлом Павликом новий журнал «Громадський друг»; після заборони - два збірники журнального типу «Дзвін», «Молот», у яких друкує поезії «Товаришам із тюрми», «Каменярі» та ін..

1p. p. - публікує переклади з різних літератур в серії книжок «Дрібна бібліотека».

1p. p. - ліричний цикл «Картка любові» (розгортання драматичних взаємин з Ольгою Рошкевич).

Березень 1880 р. - другий арешт І. Франка, тримісячне ув'язнення у коломийській тюрмі, звідки його було доставлено етапом через Станіслав до Дрогобича, а звідти пішки тяжко хворого, приведено до рідного села (ці події зображені у творі «На дні»),

3 1881 р. - у Львові за активної участі Франка виходить журнал «Світ».

3 1883 р. - працює у львівському журналі «Зоря», входить до складу редакції газети «Діло».

1p. p. - Франко відвідує Київ, знайомиться з М. Лисенком, І. Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Житецьким.

У травні 1886 р. - Франко одружився в Києві з курсисткою Ольгою Хоружинською.

1887 р. - збірка «З вершин і низин», яку присвятив своїй дружині.

1889 р. - третій арешт і двомісячне ув'язнення за зв'язок з групою київських студентів, які прибули з Галичини.

1890 р. - з ініціативи Франка та М. Павлика засновується Русько-українська радикальна партія.

1892 р. - прослухав курс лекцій з класичної філології у Віденському університеті, захистив докторську дисертацію «Варлаам та Йоасаф». Старохристиянський духовний роман і його літературна історія».

До викладацької діяльності І. Франка не допустили через політичні переконання.

1p. p. - видає журнал «Життє і слово», організовує «Літературно-науковий вісник».

1896 р. - вихід збірки поезій «Зів'яле листя»

1897 р. - «Мій Ізмарагд».

У цей період І. Франко інтенсивно веде наукову роботу в галузі фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, філософії, соціології, економічної теорії.

Останні 10 років тяжко хворіє.

1906 р. - Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності.

1914 р. - збірка «Із літ моєї молодості».

28 травня 1916 p. - І. Я. Франко помер, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Творча спадщина

1876 p. - вихід у світ першої (ще учнівської) збірки «Баляди і розкази»;

1887 р. - поява нової поетичної збірки під назвою «З вершин і низин» (присвятив Ользі Хоружинській - своїй дружині);

1896 р. - з'являється третя поетична книга «Зів'яле листя», до якої увійшла інтимна поезія.

1897 р. - вихід книги «Мій Ізмарагд», яка об'єднала твори, написані за мотивами старовинних притч, легенд, повчань, що містилися в давньоруських рукописних збірниках.

1900 р. - письменник створює збірку «Із днів журби», яка передає складні переживання автора, зумовлені об'єктивними труднощами у здійсненні задуманої громадської програми, а також болісними перипетіями в особистому житті.

І. Франко зробив вагомий внесок у розширення й збагачення української літератури (його творча спадщина складає 50 томів). Велич І. Франка виявляється насамперед у тому, що в його особі органічно поєднувалися письменник і публіцист, поет і драматург, філософ і казкар, новеліст і романіст, учений і громадський діяч. Немає жодного жанру художньої літератури, в якому не пробував би себе І. Франко:

- поезія (вірші, гімни, оди, сонети, пісні);

- поеми («Мойсей», «Іван Вишенський», «Смерть Каїна», «Панські жарти», «Похорон» тощо - близько 30);

- казки («Фарбований лис»);

- оповідання для дітей («Отець-гуморист», «У кузні», «Малий Мирон», «Мій злочин», «Грицева шкільна наука», «Олівець» та інші);

- оповідання для дорослих («Добрий заробок», «На роботі», «Хлопська комісія», цикл оповідань «Борислав»);

- повісті («Захар Беркут», «На дні»);

- романи («Борислав сміється», «Перехресні стежки»);

- п'єси («Украдене щастя», «Рябина», «Учитель» та ін.).

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» (збірка «Зів'яле листя») належить до інтимної лірики. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Не випадково образ дівчини певною мірою протиставляється характерові дівчини. Проте це не свідчить про її черствість або жорстокість. Вона просто не любить парубка. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їх чаром. Звідси поєднання контрастних оцінок, які передають збентеженість душі юнака.

«Украдене щастя»

Соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893) написана за сюжетом народної «Пісні про шандаря», в якій розгортався мотив руйнування сім'ї. Головна героїня, видана з примусу заміж за нелюба, дізнавшись про появу коханого, якого вважали загиблим, вирішила повернути собі хоч крихітку особистого щастя.

Головні персонажі: Анна, її чоловік Микола Задорожний та жандарм Михайло Гурман (коханий Анни).

«Мойсей»

Поема «Мойсей» (1905) є одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові. Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми І. Франко обрав біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного «замученого, розбитого» народу.

«Перехресні стежки»

У соціально-психологічному романі «Перехресні стежки» (1900) І. Франко звертається до проблеми суспільного обов'язку інтелігенції перед народом.

Жанрові особливості. Повість "Перехресні стежки" - соціально-викривальний твір.

Тема твору: показ «вершини» громадського й політичного життя галицького селянства, досягнутої ним у боротьбі проти сваволі поміщиків, сільських і повітових чиновників, різних пройдисвітів і лихварів.

Твір має дві сюжетні лінії: показ тяжкого життя зубожілого галицького селянства, залежного від міських і сільських можновладців, і зображення громадської діяльності головного героя - адвоката Євгенія Рафаловича.

Головні персонажі: Євгеній Рафалович, Регіна Твардовська (кохана Євгенія), Валеріан Стальський (колишній учитель Рафаловича, чоловік Реґіни), єврей Вагман (лихвар), пан Брикальський (повітовий маршалок), пан ІІІнадельський (адвокат).

Центральний конфлікт твору - соціальний: між темним, затурканим селянством, яке не може себе захистити, і чиновниками та дідичами, які постійно ошукують простий люд. У творі є й інші конфлікти побутові, психологічні.

Головна ідея твору - кожен, хто захоче, може знайти своє місце на ниві служіння народові. Людина завжди має вибір - прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з несправедливістю.

Проблематика повісті. Автор намагається художньо вирішити проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові. Проблематика повісті надзвичайно широка. Це проблеми добра і зла, особистості і народу, бідності і багатства, людської гідності і духовної ницості, людини і закону.

Сюжет. Сюжет твору розгортається двома лініями. Перша - це показ важкого життя зубожілого галицького селянства; друга - зображення громадської діяльності адвоката Євгенія Рафаловича, який постає носієм головної проблеми твору. Він пробуджує свідомі почуття солідарності у селян, шукає поліпшення долі народу, невтомно викриває державну бюрократію тощо. Євгеній користується в житті девізом: "Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?"

Значення назви твору. Зустріч головного героя "Перехресних стежок" - "мужичого" адвоката Рафаловича - з Реґіною, жінкою, яка уособлювала його молодечий ідеал, а тепер виявилася його блідою копією, зустріч зі своїм минулим в образі Стальського, цієї "скотини в людській подобі", і, зрештою, зустріч з селянином, який заблукав недалеко від свого села в молодому сосновому лісі, де "ні стежки, ні прикмети жодної" - це перехресні стежки життєвого й історичного випробування радикальної інтелігенції та її розвитку, випробування між минулим і майбутнім.

Образ головного героя. Таким чином, на рубежі двох віків як надбання XІX ст. Франко підносить революційний демократичний ідеал активної особистості. В образі Євгенія Рафаловича показано діяча радикальної партії Галичини того періоду, коли вона розгорнула роботу по селах і на яку письменник покладав великі надії. Вболівання за долю народу - провідна ознака головного героя твору і весь пафос повісті "Перехресні стежки".

"Сойчине крило"

Новела «Сойчине крило» належить до пізньої прози І. Франка. До твору подано підзаголовок «Із записок відлюдька».

Проблематика цієї новели має екзистенційний характер, бо автор порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Хома-Массіно стає відлюдьком, свідомо відмежувавшись від людей, заховавшись за витворами культури. Він трагічно смакує своє одинацтво, із захватом думає про те, що в нього є окреме, інше життя, про яке ніхто не здогадується.

Життєвим кредо Хоми стає «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!» Це - створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього життя, але життя без мети і, слід гадати, без майбутнього. Невипадково в новелі зображено передноворічний час, що виступає як символ змін. Так само тікає від себе й Манюня, від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир життя злочинницького світу. Тікає, бо, на її думку, не вірить у її кохання Мессіно, не відповідає саме так, як вона відчуває. Хоч, швидше за все, вони не чують один одного, а прислухаються до себе, до своїх поривів.

Новела є своєрідним зразком «тексту в тексті»: це «записки відлюдька» у яких вміщено лист-сповідь Марії до Хоми. Власне, цей лист надає розповіді ще більшої психологічної напруги

Манюня вкладає у лист сойчине крило, а друге залишає в себе. Це летить одна половина її душі, а чи прилетить друга, залежить від Массіно. Відбувається саме та «містика», у яку так не хотів вірити Хома: він згадує все і, вже не в силі зупинитися, промовляє: «Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом!» Герой усвідомлює своє слимакове, паперове та негідне існування.

Украй збентежений, Массіно нарешті дізнається, що прийшла та, на яку він чекав, задля якої здатний прокинутися і стрясти з себе ті пута, і рвонутися до нового життя, яке є справжнім, наповненим і щастям, і стражданням.

Проблема співіснування двох людей набуває глобального характеру проблеми людського буття взагалі. У вуста Массіно І. Франко вкладає незаперечну істину: «Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»